Світлофорні чоловічки (Німеччина)
Світлофорний чоловічок (німецька: [ˈampl̩ˌmɛnçən] ⓘ, ампельменхен) — буквально маленький світлофорний чоловічок, зменшена пестлива форма від Ампельман (Ampelmann [ampl̩ˈman] ⓘ) — символічне зображення людини на світлофорах для пішоходів на території Німеччини. Зелений чоловічок швидко переходить вулицю, а червоний чоловічок стоїть і має розведені руки, немовби зупиняючи інших пішоходів.
До возз'єднання Німеччини в 1990 році дві німецькі землі мали різні форми пішохідних світлофорів: звичайне зображення людини у Західній Німеччині та переважно «чоловіча» фігура в капелюсі - у Східній.
Хоча "Ампельменхен" та "Ампельман" позначає в Німеччині будь-яке зображення людини на світлофорі, під «Ампельманом» в інших державах розуміють саме східнонімецьку його варіацію (в самій Німеччині для уточнення використовують термін Ost-Ampelmännchen). Ампельман — улюблений символ у колишній Східній Німеччині[1], який «користується привілейованим статусом однієї з небагатьох особливостей Східної Німеччини, що пережила кінець «залізної завіси», зберігши свою популярність неушкодженою»[2]. Після падіння Берлінської стіни Ампельман набув культового статусу та став популярним сувеніром у туристичному бізнесі[1]
Щоб зменшити кількість нещасних випадків на пішохідних переходах у колишній Східній Німеччині, німецький психолог дорожнього руху Карл Пеглау (18 травня 1927 — 29 листопада 2009) у 1961 році придумав зображення світлофорних чоловічків для зеленого та червоного світла на світлофорах для пішохоходів. Фігурки були привабливими і для дітей, і легко доступними та зрозумілими для літніх німців. Їх поява значно зменшила кількість нещасних випадків на пішохідних переходах. У Західній Німеччині та Західному Берліні в той час на пішохідних переходах застосовувалися загальноєвропейські пішохідні світлофори.
Після падіння Берлінської стіни 9 листопада 1989 року чоловічок спочатку зник з вулиць Берліна, але внаслідок явища остальгії[3] не тільки знову появився на світлофорах східних німецьких міст, а й набув культового статусу, ставши популярним сувеніром туристичного бізнесу.
Світлофорні чоловічки створені Карлом Пеглау видрізняються різким рухом, на відміну від інших чоловіків з Німеччини та інших країн, які ходять поважно. Тепер у Німеччині існують три типи світлофорних чоловічків: один з НДР, інший — з ФРН та європейський. Крім світлофорних чоловічків для пішоходів Карл Пеглау запропонував також нову форму світлофора для автомобілів, яка не тільки кольором, але і формою світлових сигналів, вказує водіям на можливість проїзду через перехрестя доріг (див. фото справа).[4].
Графічне зображення знаку руху
Графічне зображення знаку стоп
Перші світлофори на пішохідних переходах з’явилися у 1950-х роках, і в багатьох країнах були розроблені різні їхні варіанти (які згодом були стандартизовані)[5]. У той час світлофори були однаковими для автомобілів, велосипедів та пішоходів[6].
13 жовтня 1961 року психолог з питань дорожнього руху Карл Пеглау офційно подав до Міністерства транспорту НДР пропозицію, щоб кожна група учасників дорожнього руху отримала власний світлофор [7].
Цей день і є офіційним представленням Ампельмана. На той час увага ЗМІ та громадськості була зосереджена на нових світлофорах, а не на символах[8]. Перші ампельмани виготовлялися у вигляді недорогих наклейок. Починаючи з 1973 року, світлофори «Ампельменхен» вироблялися на підприємстві VEB Signaltechnik Wildenfels та у приватних ремісничих майстернях[9].
Пеглау критикував той факт, що стандартні кольори світлофорів (червоний, жовтий, зелений) не враховували потреби учасників дорожнього руху, які не могли розрізняти кольори (десять відсотків від загальної кількості населення), а також те, що самі світлофори були занадто маленькими та занадто слабкими, щоб конкурувати зі світловою рекламою та сонячним світлом. Пеглау запропонував зберегти три кольори, але додати інтуїтивно зрозумілі фігури для кожного кольорового світла. Ця ідея отримала потужну підтримку з багатьох боків, але плани Пеглау були приречені через високі витрати, пов’язані з заміною існуючої інфраструктури світлофорів[8].
На відміну від автомобільного руху, пішохідний рух не має обмежень щодо віку чи стану здоров’я (фізичного чи психічного), а тому повинен враховувати потреби дітей, людей похилого віку та осіб з інвалідністю. Тому Пеглау вдався до зображення маленького чоловічка, тіло якого формує фігури, що вказують на відповідну дію: товсті, витягнуті руки червоного чоловічка, що дивиться вперед, утворюють зображення бар'єру, що сигналізує «стоп», тоді як зелений чоловічок, що дивиться вбік і крокує, утворює стрілку, що сигналізує дозвіл «йти вперед». Жовте світло було відкинуто через загальну неквапливість пішохідного руху[8].
Він розробив спеціальні знаки для пішохідних світлофорів, які зображують стоячого або йдучого пішохода. На основі його перших ескізів «у 1962 році голова Постійної комісії з питань транспорту міської ради Великого Берліна доручив йому розробити концепцію регулювання та безпеки дорожнього руху»[10].
Дизайн фігурок базувався як на психологічних, так і на виробничих та ідеологічних міркуваннях. Так, фігурки з бульбоподібним носом, капелюхом і невеликим животиком мали виглядати привабливо, а також збільшувати площу відбиття світла[11]. Особливо діти та люди похилого віку піддавалися впливу цих наочних символів у своїй поведінці[12]. Пальці чоловічків з початкового ескізу довелося прибрати для спрощення виробництва (технічні труднощі з підсвічуванням), крім того, за результатами опитування відбулася ідеологічно мотивована зміна напрямку руху зеленого чоловічка, який відтепер мав бігти зправа наліво[13]. Спочатку Пеглау не був упевнений, чи варто одягати на своїх персонажів капелюхи, оскільки це могло б трактуватися як капіталістичний символ. Втім, побачивши Еріха Гонеккера в телевізійному виступі у солом’яному капелюсі, він зрештою вирішив це зробити[14] і «веселий», «життєрадісний» і, можливо, «дрібнобуржуазний» капелюх юуло збережено [15]. Однак, за власними словами, Пеглау був здивований позитивним результатом процедури затвердження: «Те, що чоловічки таким чином не втратили своїх зухвалих капелюхів, нас дуже здивувало. Можливо, тому, що представники НДР також носили капелюхи, принаймні як захист від сонця?» Капелюх, а також деякі інші деталі ескізів кольору та форми були намальовані на прохання Пеглау його секретарем Аннелізе Вегнер відповідно до його вказівок[16]. Спочатку їхній творець назвав фігури «Штоппі» (Stoppi, червоний) та «Галоппо» (Galoppo, зелений)[17].
Після розробки Карлом Пеглау в 1961 році східнонімецькі світлофорні чоловічки, пройшовши багаторічні технічні, наукові та державні випробування, у 1969 році вперше були встановлені в Східному Берліні на перехресті Унтер-ден-Лінден/Фрідріхштрассе в експериментальному режимі[18]. Спочатку світлофори виготовлялися в Берліні на підприємстві VEB Leuchtenbau [8], потім — на дрезденському підприємстві PGH та компанією Bergner & Weiser у Посснеку. У 1974 році компанія Schmidt KG у саксонському місті Вілденфельс (пізніше — VEB Signaltechnik) отримала замовлення на виробництво і до моменту об’єднання Німеччини оснащувала пішохідні світлофори цими фігурками. Згідно з TGL 12096/04 від травня 1974 року, який набув чинності з 1 січня 1975 року, фігурка Ампельмана вперше увійшла до стандарту світлосигналізації TGL, а отже, і до Правил дорожнього руху. Поступово Ампельман почав широко використовуватися на всій території НДР.
Через кілька десятиліть Даніель Меурен із німецького тижневика «Der Spiegel» охарактеризував Ампельмана як символ, що поєднує «красу з ефективністю, чарівність з практичністю, [а також] товариськість із виконанням обов’язків»[19]. Ампельман нагадував людям дитиноподібну фігурку з великою головою та короткими ніжками або релігійного лідера[20]
Ампельман виявився настільки популярним, що на початку 1980-х років став частиною програми навчання дітей правилам дорожнього руху[8]. Міністерство внутрішніх справ Східної Німеччини вирішило оживити цих двох персонажів світлофора, надавши їм голос. Ампельмани були представлені з великим розголосом у ЗМІ. Вони з'являлися в коміксах, у тому числі в ситуаціях без світлофорів. Червоний Ампельман з'являвся в потенційно небезпечних ситуаціях, а зелений Ампельман давав поради. Спільно з видавництвом «Юнге Вельт» були розроблені ігри з ампельманами. Історії про ампельманів були адаптовані для радіопередач.[21]. Частково анімовані історії про ампельманів під назвою «Штіфельхен і Компас-Калле» (Stiefelchen und Kompaßkalle) транслювалися раз на місяць у рамках східнонімецької дитячої телепрограми на ніч «Сандменхен» (Sandmännchen), яка мала одну з найбільших аудиторій у Східній Німеччині[22]. Анімовані історії про ампельманів викликали міжнародний інтерес, і чеський фестиваль фільмів з освіти з безпеки дорожнього руху нагородив «Штіфельхен і Компас-Калле» Спеціальною премією журі та Головною премією за загальні досягнення у 1984 році[22].
Після об’єднання в 1990 році східнонімецькі фігурки на світлофорах на території колишньої НДР спочатку поступово замінювали на західнонімецькі (були зроблені спроби уніфікувати всі дорожні знаки відповідно до західнонімецьких стандартів) [23]. Зникли східнонімецькі освітні програми, в яких фігурував Ампельман. Це викликало протести серед населення й заклики зберегти східнонімецького Ампельмана як частину східнонімецької культури[1][2].
Особливий інтерес тоді викликали світлофори, які дизайнер Маркус Гекгаузен, графічний дизайнер із західнонімецького міста Тюбінген та засновник компанії Ampelmann GmbH у Берліні [1], виготовив із виведених з експлуатації лінз світлофорів[24].
Маркус Гекгаузен вперше звернув увагу на Ампельмана під час своїх візитів до Східного Берліна у 1980-х роках. Коли в 1995 році він шукав нові можливості для дизайну, йому спало на думку збирати демонтованих ампельманів і створювати з них світильники. Однак йому було важко знайти старих ампельманів, і врешті-решт він зв’язався з колишньою компанією VEB Signaltechnik (нині Signaltechnik Roßberg GmbH) щодо їхніх надлишкових запасів. Компанія все ще виробляла ампельманів і їй сподобалися маркетингові ідеї Гекгаузена. Громадськість тепло прийняла перші шість моделей світильників Гекгаузена. Місцеві газети опублікували повносторінкові статті, за якими послідували статті в національних газетах та дизайнерських журналах. У популярній німецькій щоденній мильній опері «Gute Zeiten, schlechte Zeiten» лампу «Ампельменхен» використовували в декораціях кав’ярні[20].
Разом із Карлом Пеглау, винахідником фігурок-чоловічків, він у 1997 році видав книгу про ампельманів у видавництві «Eulenspiegel»[25]. Видання книги та акції Комітету з порятунку ампельманів (Komitees zur Rettung der Ampelmännchen) викликали такий великий інтерес, що навіть політики зацікавилися порятунком східнонімецьких світлофорних чоловічків. Так, трохи пізніше східнонімецький ампельман був включений до переліку допустимих символів у правилах щодо світлофорних установок.
Дизайнер Карл Пеглау пояснив реакцію громадськості у 1997 році:
Ймовірно, це їхня особлива, майже невимовна аура затишку та людського тепла, коли люди відчувають приємне зворушення від цієї фігури дорожнього знака і знаходять у ній частинку щирої історичної ідентифікації, що надає «Ампельменхену» право уособлювати позитивний аспект занепалого соціального ладу»[26]
Карла Лібкнехта, 5 у Берліні
У Берліні з січня 2005 року східні ампельмани використовуються також у західних районах[6]. Цьому прикладу послідували різні інші західнонімецькі міста: так, у 2010 році Хюккесваген (Північний Рейн-Вестфалія) повсюдно запровадив східних ампельманів[27]. Деякі західнонімецькі міста, такі як Саарбрюкен[28] і Гейдельберг[29], згодом перейняли цей дизайн для деяких перехресть. У Гейдельберзі їх можна побачити приблизно на половині всіх світлофорних установок[30].
У Баварії постановою про введення в дію Правил дорожнього руху (StVO) було затверджено «Керівні принципи щодо світлофорних установок» (RiLSA, видання 2015 року) Міністерства внутрішніх справ, будівництва та транспорту Баварії від 2 грудня 2015 року: «Використовувані сигнали для пішоходів регулюються пунктом 6.2.7 цих рекомендацій. У Баварії заборонено використовувати зображення пішоходів («чоловічки на світлофорах»), дозволені в Уніфікаційному договорі». Однак у місті Ной-Ульм з жовтня 2013 року кілька світлофорних установок було переобладнано на східних ампельманів[31][32].
Дослідники встановили, що Ампельман впізнається краще, ніж його «західні» аналоги[33].
Петер Бекер, мер Саарбрюкена, пояснив, що світло східнонімецького «Ампельменхен» має більшу силу сигналу, ніж світлофорів Західної Німеччини, і «за нашим досвідом, люди краще реагують на східнонімецького світлофорного чоловічка, ніж на західнонімецького»[28]. У Гейдельберзі, однак, урядовий департамент попросив місто припинити встановлення нових східнонімецьких ампельменів, посилаючись на стандарти правил дорожнього руху[29]
Ампельман має особливу властивість, оскільки після возз'єднання Німеччини він став символом ностальгії за Сходом ("остальгії")[2]. Крім того, Ампельман став символом німецької столиці Берліна і користується особливою популярністю серед туристів. Цей процес розпочався ще в 1997 році. З цього року фігурки Ампельмана є зареєстрованою торговою маркою компанії AMPELMANN GmbH[34][35].
Гекгаузен продовжував використовувати дизайн «Ампельменхен» у своїх товарах, і в 2004 році його асортимент сувенірної продукції з цим символом налічував понад сорок найменувань, приносячи, за повідомленнями, 2 мільйони євро прибутку щорічно. Тим часом східнонімецький підприємець Йоахім Россберг також використовував цей впізнаваний дорожній знак як логотип і стверджував, що заробляє на сувенірній продукції 50 000 євро на рік. У 2005 році Гекхаузен звернувся до суду в Лейпцигу з приводу маркетингових прав, подавши позов проти Россберга за невикористання ним своїх маркетингових прав у повному обсязі; згідно з німецьким законодавством, якщо маркетингові права не використовуються протягом п'яти років, вони можуть бути анульовані. У 2006 році суд постановив, що право Россберга на використання «Ампельменхен» як маркетингового бренду в основному втратило чинність і повернулося у суспільне надбання. Россберг зберіг лише право використовувати символ для маркетингу лікеру і більше не може використовувати логотип на пиві та футболках. Пізніше деякі розглядали цю судову справу як частину культурної та політичної боротьби між мешканцями двох частин об'єднаної країни, в якій слабша Східна Німеччина загалом зазнала поразки[1][2].
На початку 2006 року Берлін почав модернізувати свої світлофори, замінивши звичайні лампочки на світлодіодні, що обіцяло кращу видимість та нижчі витрати на обслуговування[36].
Творець Ампельманів Карл Пеглау працював у компанії аж до своєї смерті у 2009 році[37].
.jpg)
У 1996 році графічний дизайнер Ганс-Юрген Елленбергер створив фігуру світлофорної жінки - Ампельфрау (Ost-Ampelmädchen, Ost-Ampelweibchen) на основі образу східнонімецького Ампельмана. Вперше вона була опублікована у 1997 році в Buch vom Ampelmännchen. У 2000 році видавець Маркус Хекхаузен зареєстрував східнонімецьку Ампельфрау як промисловий зразок і забезпечив собі ексклюзивне право на використання авторських прав Елленбергера. Світлова поверхня фігури отримала коси та спідницю. Перевагою цього символу є – окрім рівноправності – збільшена світлова поверхня і, відповідно, краща помітність сигнального кольору. Дизайн Ампельфрау ґрунтується на тих самих міркуваннях, що й передували введенню східнонімецьких ампельманів. Сигнали світлофора мають передаватися не лише за допомогою кольору, а й за допомогою виразного зображення. При цьому дизайн має виглядати привітно, а також забезпечувати високу сигнальну ефективність завдяки великій площі символу.
З того часу східнонімецька Ампельфрау була встановлена в декількох містах Східної та Західної Німеччини.
Наприкінці листопада 2004 року у Цвікау було введено в експлуатацію на випробувальному терміні східну Ампельфрау, розроблену Елленбергером. За словами речниці міста Цвікау Ангеліки Міхаеліс, правила дорожнього руху вимагають лише зображення пішохода, а «визначення статі» не передбачено. Протягом трьох місяців планувалося перевірити, як мешканці Цвікау сприймуть цю фігуру. Потім, можливо, мали бути переобладнані й інші світлофори.
24 січня 2005 року світлофор із фігурою Ост-Ампельфрау було встановлено також у Дрездені. Ініціатива належала дрезденській уповноваженій з питань рівності Крістіні Вінклер. Разом із мером Інгольфом Россбергом та виробником Ампельфрау Йоахімом Россбергом у центрі Дрездена, безпосередньо біля входу на Празьку вулицю, було переобладнано перший світлофор. Наразі 10 світлофорних установок у Дрездені оснащено Ампельфрау.
Влітку 2010 року перші Ост-Ампельфрау з’явилися у Бремені[38]. Під час вибору назви для нового світлофора уповноважена з питань жінок Бремена висловилася за назву Ampelfrau. Наразі чотири світлофорні установки були оснащені новими символами.
Інші Ост-ампельфрау знаходяться в Лейпцигу, Вердау, у Кельні-Еренфельді[39], Ерфурті[40], Фульді[41], Оффенбаху[42], Магдебурзі, Фюрстенвальде[43] та, з жовтня 2013 року, у Касселі[44].
У 2012 році гучний резонанс викликало звинувачення голови фракції СДПН у бранденбурзькому Тельтові Крістіни Хохмут:"жінка з довгими косами та розвівальною спідничкою… не відповідає сучасному уявленню про жінку".[45] Висловлюючи таку думку, вона відхилила пропозицію міського депутата щодо запровадження Ампельфрау також у Тельтові.
Ще в 1980-х роках працівники комунальних служб Ерфурта, займаючись технічним обслуговуванням та ремонтом світлофорів, вирішили змінити стандартний вигляд окремих зелених фігурок, так що до сьогодні 14 із загалом 1400 пішохідних світлофорів Ерфурта показують модифікованих ампельманів східного зразка (мандрівник із рюкзаком і палицею, чоловічок із парасолькою, чоловічок-першокласник із кошиком цукерок тощо[46]). Вони пережили як введення загальнонімецького світлофорного чоловічка після возз'єднання, так і спроби встановити єдиного світлофорного чоловічка в масштабах ЄС[47]. Міська туристична інформація Ерфурта пропонує тематичні екскурсії містом (Ерфуртський Ампельман-тур) на цю тему[48].
У 2019 році Фульда, місто в Гессені з сильними католицькими традиціями, з нагоди 1275-ї річниці заснування князівського абатства Фульда запровадила фігурку «Ампельменхен», виконану у вигляді святого Боніфація[49].
З грудня 2025 року на кількох світлофорах у центрі міста Кобург під час зеленого світла з'являється фігурка Ампельмана, яка тримає в руці братвурст[50].
13 жовтня 2017 року компанія Google відзначила 56-ту річницю з дня появи Ампельмана за допомогою Google Doodle[51].
|
.jpg)
.jpg)
.jpg)
- Markus Heckhausen: Das Buch vom Ampelmännchen. Eulenspiegel-Verlag, Berlin, ISBN 3-359-00910-X.
- Claudia Kühn: Ampelmann – Vom Verkehrszeichen zur Kultfigur. Ampelmann Edition, Berlin 2015, ISBN 978-3-9817587-0-2.
- 11/2018 „Ampelfrauen und -pärchen“ des ZEITmagazins, 7. März 2018
- 1 2 3 4 5 East German Loses Copyright Battle over Beloved Traffic Symbol. Deutsche Welle. 17 червня 2006. Процитовано 6 грудня 2008.
- 1 2 3 4 Ampelmännchen is Still Going Places. Deutsche Welle. 16 червня 2005. Процитовано 6 грудня 2008.
- ↑ Ампельменхен — все ще на місці Deutsche Welle 16.06.2005 (англ.)
- ↑ На підставі Das Buch vom Ampelmännchen, Markus Heckhausen, Eulenspiegel Verlag, 1997, p. 23
- ↑ Heckhausen, Markus (1997). Die Entstehung der Lichtzeichenanlage. Das Buch vom Ampelmännchen. с. 15—17.
- 1 2 Jacobs, Stefan (26 квітня 2005). Ein Männchen sieht rot. Der Tagesspiegel (нім.). Архів оригіналу за 12 лютого 2009. Процитовано 6 лютого 2009.
- ↑ Ampelmännchen-Fakten / AMPELMANN Berlin (нім.). Процитовано 24 травня 2021.
- 1 2 3 4 5 Peglau, Karl (1997). Das Ampelmännchen oder: Kleine östliche Verkehrsgeschichte. Das Buch vom Ampelmännchen. с. 20—27.
- ↑ Roßberg, Joachim (1997). Vom VEB zur GmbH. Das Buch vom Ampelmännchen. с. 42—44.
- ↑ Die Entwicklung der Ost-Ampelmännchen / AMPELMANN Berlin (нім.). Процитовано 24 травня 2021.
- ↑ Die Entwicklung der Ost-Ampelmännchen / AMPELMANN Berlin (нім.). Процитовано 24 травня 2021.
- ↑ Архівна копія на сайті Wayback Machine.
- ↑ Ampelmännchen-Fakten / AMPELMANN Berlin (нім.). Процитовано 24 травня 2021.
- ↑ Ampelmännchen-Fakten / AMPELMANN Berlin (нім.). Процитовано 24 травня 2021.
- ↑ East Germany's iconic traffic man turns 50. The Local. 13 жовтня 2013. Процитовано 18 травня 2014.
- ↑ Die Entwicklung der Ost-Ampelmännchen / AMPELMANN Berlin (нім.). Процитовано 24 травня 2021.
- ↑ Архівна копія на сайті Wayback Machine. Online auf fr.de vom 12. Oktober 2011.
- ↑ Ampelmännchen-Fakten / AMPELMANN Berlin (нім.). Процитовано 24 травня 2021.
- ↑ Meuren, Daniel (26 вересня 2001). Die rot-grüne Koalition. Der Spiegel (нім.). Процитовано 6 лютого 2009.
Das 40 Jahre alte Ampelmännchen sozialistischer Prägung verbindet Schönheit mit Effizienz, Charme mit Zweckmäßigkeit, Gemütlichkeit mit Pflichterfüllung.
- 1 2 Heckhausen, Markus (1997). Ampelmännchen im zweiten Frühling. Das Buch vom Ampelmännchen. с. 52—57.
- ↑ Vierjahn, Margarethe (1997). Verkehrserziehung für Kinder. Das Buch vom Ampelmännchen (нім.). с. 28—30.
- 1 2 Rochow, Friedrich (1997). Stiefelchen und Kompaßkalle. Das Buch vom Ampelmännchen. с. 32—41.
- ↑ Gillen, Eckhart (1997). Das Buch vom Ampelmännchen. с. 48.
- ↑ Christoph Dieckmann: Danke, Herr Ampelmann In: Die Zeit Online, 23. August 1996, abgerufen am 6. April 2016.
- ↑ Markus Heckhausen: {{{Titel}}}. Eulenspiegel-Verlag, Berlin, ISBN 3-359-00910-X.
- ↑ Peglau, Karl (1997). Das Ampelmännchen oder: Kleine östliche Verkehrsgeschichte. Das Buch vom Ampelmännchen (нім.). с. 27.
Vermutlich liegt es an ihrem besonderen, einer Beschreibung kaum zugänglichen Fluidum von menschlicher Gemütlichkeit und Wärme, wenn sich Menschen von dieser Symbolfiguren der Straße angenehm berührt und angesprochen fühlen und darin ein Stück ehrlicher historischer Identifikation finden, was den Ampelmännchen das Recht zur Repräsentation der positiven Aspekte einer gescheiterten Gesellschaftsordnung gibt.
- ↑ Wette sei Dank: Ampelmännchen nun in Hückeswagen vom 23. Juli 2010 auf oberberg-aktuell.de, abgerufen am 15. Juli 2021
- 1 2 Bolzenius, Theodor (23 травня 2006). Polizisten flitzen mit Segways durch die Kirchenmeile (нім.). katholikentag.net. Процитовано 11 грудня 2008.[недоступне посилання з 01.11.2016]
- 1 2 Deutschland wächst zusammen – Ampelmännchen und Grüner Pfeil. Politik und Unterricht (нім.) (2/2000). 2000. Процитовано 11 грудня 2008.
- ↑ Zwei verschiedene Ampel-Männchen in Heidelberg (нім.). 5 серпня 2014. Процитовано 3 березня 2024.
- ↑ Man(n) trägt jetzt Hut, Augsburger Allgemeine, 15. Januar 2014
- ↑ Ost-Ampelmännchen erobert Neu-Ulm [Архівовано 2017-10-14 у Wayback Machine.], Südwest-Presse, 24. Februar 2014
- ↑ Claudia Peschke, Bettina Olk, Claus C. Hilgetag: Should I Stay or Should I Go – Cognitive Conflict in Multi-Attribute Signals Probed with East and West German ‘Ampelmännchen’ Traffic Signs. In: PLOS ONE. Band 8, Nr. 5, e64712, doi:10.1371/journal.pone.0064712
Sieg für das Ossi-Ampelmännchen. Auf: wissenschaft.de vom 21. Juni 2013, abgerufen am 9. September 2019. - ↑ Deutsches Patent und Markenamt: Registerauskunft Bildmarken der Ampelmann GmbH
- ↑ Christine Cornelius, dpa: Straßenverkehr Erfinder des Ost-Ampelmännchens ist tot. In: Mitteldeutsche Zeitung, 1. Dezember 2009, abgerufen am 1. Juli 2021.
- ↑ Lemmer, Christoph (8 травня 2006). Ampelmännchen privat. Der Tagesspiegel. Архів оригіналу за 10 лютого 2009. Процитовано 6 лютого 2009.
- ↑ Berlins Ampelmännchen erobert die Welt. In: BerlinOnline, 13. Februar 2012, abgerufen am 6. April 2016.
- ↑ Архівна копія на сайті Wayback Machine. auf: radiobremen.de, 19. Juli 2010; abgerufen am 26. Dezember 2010
- ↑ Архівна копія на сайті Wayback Machine., Kölner Stadt-Anzeiger, abgerufen am 14. März 2009.
- ↑ Erfurter Ampelmännchen, abgerufen am 7. November 2012
- ↑ Die erste Ampelfrau in Fulda regelt den Verkehr [Архівовано 2019-04-27 у Wayback Machine.], abgerufen am 4. Juni 2017
- ↑ op-online.de: Berliner/Ecke Herrnstraße. Erste Ampelfrau in Offenbach leuchtet, abgerufen am 23. April 2019
- ↑ tagesspiegel.de: Ampelmännchen bekommt weibliche Verstärkung, abgerufen am 6. März 2014
- ↑ hna.de: In Kassel leuchtet die erste hessische Ampelfrau, abgerufen am 6. März 2014
- ↑ Abgeordnete finden Ampelfrau sexistisch. Der Tagesspiegel: 9. März 2012, abgerufen am 9. März 2012.
- ↑ Galerie zu den verschiedenen Männchen
- ↑ Erfurt ist Keimzelle des extravaganten Ampelmännchens. In: Thüringer Allgemeine, 13. Oktober 2011.
- ↑ Erfurter Ampelmann-Tour (Ampelmännchen in Erfurt) – Erfurt Tourismus. In: EVE Tourist-Information in Erfurt. Erfurt (erfurt-touristinformation.de).
- ↑ Bonifatius als Ampelmännchen – neue Lichtzeichen leiten Fußgänger im Dom-Viertel. www.fuldaerzeitung.de (нім.). 20 квітня 2020. Процитовано 21 квітня 2024.
- ↑ Coburgs Ampelmännchen bekommt eine Bratwurst. www.sueddeutsche.de (нім.). 10 грудня 2025. Процитовано 20 грудня 2025.
- ↑ 56th Anniversary of the Traffic Light Man. Google. 13 жовтня 2017.
- ampelmann.de (англ.)
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |