Секвани

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Секвани
Map Gallia Tribes Towns.png
Кельтські племена в Трансальпійській Галлії
Самоназва лат. Sequani
Ареал Схід Трансальпійської Галлії
Входить до Кельтских племен
Мова Галльська мова
Релігія Кельтське язичництво

Секвани (лат. Sequani) — кельтське плем'я, що жило у східній частині Трансальпійської Галлії біля гельветів, едуїв, аллоброгів та лінгонів.Пізніше територія секванів склала особливу провінцію, під назвою Maxima Sequanorum із головним містом Везонціоном (нині Безансон). ІЗ інших міст були відомі Epamantadurum, Magetohria, Segobodium, Luxovium, Dittatium. Секвани були досить розвинутими і керувалися власними князями.[1]

Географічне розташування секванів[ред. | ред. код]

Кордони секванів становили на південному сході гори Юра, які відокремлювали секванів від гельветів. На заході - річка Арар (нині Сона), яка відокремлювала секванів та едуїв. На півночі - Вогези.[1]

Ворожнеча секванів та едуїв[ред. | ред. код]

На правому березі річки Арар проживало плем'я едуїв. У них на річці було місто Кабілінум і фортеця Бібракте.Едуї називалися родичами римлян і першими серед племен уклали з римлянами дружні взаємовідносини та союз.На лівому березі річки проживали секвани, які з давніх часів ворожі римлянам та едуям, тому вони нерідко приєднувалися до німців під час їх набігів на Італію, доводячи, що являють собою неабияку силу, бо в союзі з ними германці ставали сильнішими, ніж без них. Також ворожнечу підсилювала проблема панування на річці Арар, що поділяла їх, тому що кожне плем'я вважало Арар своєю власністю, вважаючи, що йому належать і провізні мита.[2]

Секвани у Галльській війні[ред. | ред. код]

У перший рік Галльської війни (58 рік до нашої ери) Дівітіак із плем'я едуїв прибув до Риму шукати підтримки у сенату.Едуї і секвани вели запеклу боротьбу, але секвани найняли германців, які перейшли через Рейн на чолі з Аріовістом.Едуї зазнали поразки від германців, але секвани постраждали ще більше, тому що Аріовіст захопив владу, забрав найкращу землю і наказав захопити ще більше землі. Цезар вирішив розібратися з цією проблемою, якнайшвидше. Цезар перемагає Аріовіста та повертає секванам землі і свободу.[3]

Повстання за правління Тиберія[ред. | ред. код]

Повстання[en] відбулося 21 року після Р.Х. Кельтська знать мала на меті повалення римського панування. До незначного повстання приєдналися полчища треверів під проводом Юлія Флора та едуї з секванами під проводом Юлія Сакровіра[en]. Метою заколоту Сакровіра було не усунення, але перетворення римського управління. Повстання мало напівнаціональний характер, оскільки Сакровір вважав, що походить від побічного сина Цезаря, що свідчить про ненависть до чужоземних правителів, яка підсилювалась тягарем податків і фінансовою потребою[4].

Секвани і Галльська імперія[ред. | ред. код]

Галльська імперія проіснувала не довго, а її крах був вирішений заздалегідь. Цивілісу і навіть самим галлам вона була не потрібна. Ініціаторами змови були тревери і лінгони, які не знайшли підтримки. Лінгони хотіли змусити приєднатися до повстання секванів, але ті їх негайно вигнали зі своєї країни. Також секвани вбили лінгона Юнія Сабіна нащадка побічного сина Цезаря, який очолював повстання в Галлії, разом з Юлієм Класіком (вождь треверов) та Юлієм Тутором (начальник гарнізонів середнього Рейну)[5].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Арсеньев К. К. и Петрушевский Ф. Ф. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона в 86 томах. СПб.: Типография Акционерного общества "Издательское дело", Брокгауз-Ефрон. 1900. Т.57 С.317
  2. Страбон. География в 17 книгах. М.: «Ладомир», 1994. Книга 4. С. 183-184
  3. Гай Юлий Цезарь. Записки о галльской войне. Книга I. Главы 31-54
  4. Теодор Моммзен. История Рима. М.: Издательство иностранной литературы, 1949. Т.5 С. 82
  5. Теодор Моммзен. История Рима. М.: Издательство иностранной литературы, 1949. Т.5 С. 126-128

Література[ред. | ред. код]

  • Арсеньев К. К. и Петрушевский Ф. Ф. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона в 86 томах.
  • Страбон. География в 17 книгах.
  • Гай Юлий Цезарь. Записки о галльской войне. Книга I. Главы 31-54.
  • Теодор Моммзен. История Рима в 5 томах.