Сексуальна плинність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Сексуа́льна пли́нність — одна або кілька змін у сексуальності чи гендерній ідентичності (також відомої як ідентичність сексуальної орієнтації). Сексуальна орієнтація стабільна та незмінна для переважної більшості людей, але деякі дослідження показують, що певні люди можуть зазнати змін у своїй сексуальній орієнтації, і це більш імовірно для жінок, ніж для чоловіків. Немає наукових доказів того, що сексуальну орієнтацію можна змінити за допомогою психотерапії[1][2]. Сексуальна ідентичність може змінюватися протягом життя людини, і відповідати або не відповідати біологічній статі, сексуальній поведінці чи фактичній сексуальній орієнтації[3][4][5].

Науковий консенсус полягає в тому, що сексуальна орієнтація — це не вибір[6][7][8]. Не існує єдиної думки щодо точних причин розвитку сексуальної орієнтації, але генетичні, гормональні, соціальні та культурні впливи досліджувались[9][10]. Хоча жодна теорія про причини сексуальної орієнтації ще не одержала широкої підтримки, вчені віддають перевагу біологічно обґрунтованим теоріям[11]. Дослідження протягом кількох десятиліть показали, що сексуальна орієнтація може бути в будь-якій точці континууму — від виняткового потягу до протилежної статі до виняткового потягу до тієї самої статі[12].

Результати широкомасштабного дослідження Савін-Вільямс, Джойнер та Рігер (2012) показали, що стабільність ідентичності сексуальної орієнтації протягом шести років траплялася частіше, ніж зміна, і що стабільність була найбільшою серед чоловіків та тих, хто ідентифікує себе як гетеросексуала[13]. Хоча стабільність є частішою, ніж зміна, зміна ідентичності сексуальної орієнтації все ж відбувається, і переважна більшість досліджень вказує на те, що жіноча сексуальність є більш плинною, ніж чоловіча. Це можна пояснити вищою еротичною пластичністю жінок або соціокультурними факторами, які соціалізують жінок, щоб вони були відкритішими до змін. Через гендерні відмінності в стабільності ідентичності сексуальної орієнтації чоловіча та жіноча сексуальність не трактуються як однакові механізми. Дослідники продовжують аналізувати сексуальну плинність, щоб краще визначити її зв'язок із підгрупами сексуальної орієнтації (тобто бісексуалами, лесбійками, геями тощо).

Використання терміну сексуальна плинність приписується Лізі М. Даймонд, особливо стосовно жіночої сексуальності[14][15].

Передумови[ред. | ред. код]

Часто сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність не розрізняють, що може вплинути на точну оцінку сексуальної ідентичності та на те, чи здатна сексуальна орієнтація змінитися чи ні; ідентичність сексуальної орієнтації може змінюватися протягом життя людини і може відповідати або не відповідати біологічній статі, сексуальній поведінці чи фактичній сексуальній орієнтації.[3][4][5] У той час як Центр наркоманії та психічного здоров'я та Американська психіатрична асоціація заявляють, що сексуальна орієнтація є вродженою, безперервною або фіксованою протягом усього життя для одних людей, але є рідкою або змінюється з часом для інших,[16] Американська психологічна асоціація розрізняє сексуальну орієнтацією (вроджена привабливість) та сексуальну орієнтацію (яка може змінитися в будь-який момент життя людини).[17] Вчені та фахівці з психічного здоров'я, як правило, не вважають, що сексуальна орієнтація — вибір.[6][7]

Американська психологічна асоціація заявляє, що «сексуальна орієнтація — це не вибір, який можна змінити за бажанням, і що сексуальна орієнтація, швидше за все, є результатом складної взаємодії факторів навколишнього середовища, когнітивних та біологічних факторів… формується в ранньому віці. .. [і факти свідчать], що біологічні, включаючи генетичні або вроджені гормональні фактори, відіграють значну роль у сексуальності людини».[8] Американська психіатрична асоціація заявляє, що люди можуть «усвідомлювати в різні моменти свого життя, що вони гетеросексуали, геї, лесбійки або бісексуали» і «виступає проти будь-якого психіатричного лікування, такого як „репаративна“ або „конверсійна терапія“, яка базується на припущенні, що гомосексуальність сама по собі є психічним розладом, або заснований на попередньому припущенні, що пацієнт повинен змінити свою гомосексуальну орієнтацію». Однак вони заохочують афірмативну психотерапію геїв.

У першому десятилітті 2000-х років психологиня Ліза М. Даймонд протягом декількох років вивчала 80 негетеросексуальних жінок. Вона виявила, що в цій групі зміни в сексуальній ідентичності були загальними, хоча вони, як правило, були між сусідніми категоріями ідентичності (наприклад, «лесбійка» та «бісексуалка»). Деякі зміни у статевих почуттях, про які зазначали піддослідні, відбулися серед багатьох жінок, але вони були незначними, у середньому становили лише 1 бал за шкалою Кінсі. Діапазон потенційних привабливостей жінок був обмежений їх сексуальною орієнтацією, але сексуальна плинність дозволяла рух у межах цього діапазону.[11] :56

У своїй книзі «Сексуальна плинність», яка була нагороджена нагородою «Відмінна книга за висвітлення питання лесбійок, геїв, бісексуалів та трансгендерів» 2009 року підрозділом 44 Американської психологічної асоціації, Даймонд говорить про жіночу сексуальність та намагається вийти за рамки мови «фаз» та «заперечення», стверджуючи, що традиційні позначення сексуального потягу є недостатніми. Для деяких із 100 негетеросексуальних жінок, за якими вона стежила у своєму дослідженні протягом 10 років, слово бісексуальність насправді виражало різнобічний характер їхньої сексуальності. Даймонд закликає «до розширеного розуміння одностатевої сексуальності».[18]

Даймонд, переглядаючи дослідження щодо сексуальних ідентичностей жінок-лесбійок і бісексуалів, заявила, що дослідження виявляють «зміни та плинність в одностатевій сексуальності, що суперечать традиційним моделям сексуальної орієнтації як фіксовану та рівномірно розвиваючу ознаку».[19] Вона припустила, що сексуальна орієнтація — явище, більш пов'язане з жіночою негетеросексуальною сексуальністю, зазначивши: тоді як сексуальна орієнтація у чоловіків діє як стабільний еротичний «компас», що надійно спрямовує сексуальне збудження та мотивацію до однієї чи іншої статі, сексуальної орієнтації у жінок, здається, не функціонує таким чином…[20]

Біологія та стабільність[ред. | ред. код]

Конверсійна терапія (спроби змінити сексуальну орієнтацію) рідко буває успішною. У дослідженні Макчіо (2011) взяли участь 37 колишніх учасників конверсійної терапії (62,2 % були чоловіками) різного культурного та релігійного походження, які в даний час або раніше були ідентифіковані як лесбійки, геї чи бісексуали. Результати показали, що не було статистично значущих зрушень у статевій орієнтації до та після лікування. На наступних сеансах кілька змін у сексуальній орієнтації, які відбулися після терапії, не були тривалими.[21]

Подальша підтримка біологічного походження сексуальної орієнтації полягає в тому, що нетипова поведінка в дитинстві (тобто, хлопчик, який грається в ляльки), здається, передбачає гомосексуальність у зрілому віці. Поздовжнє дослідження Drummond et al. (2008) розглядали поведінку молодих дівчат з гендерною дисфорією (вагомий приклад гендерної атипової поведінки) і виявили, що більшість із цих дівчат коли виросли, визнали себе бісексуалками або лесбійками.[22] Багато ретроспективних досліджень, що вивчають поведінку в дитинстві, критикують за можливі помилки;[23] тож у дослідженні Rieger, Linsenmeier, Gygax та Bailey (2008) використовували домашні відеозаписи для дослідження взаємозв'язку між поведінкою в дитинстві та сексуальною орієнтацією дорослих. Результати цього дослідження підтверджують біологічний причинно-наслідковий зв'язок, але також розглядається розуміння того, як культурні припущення щодо сексуальності можуть вплинути на формування сексуальної ідентичності.[24]

Існують вагомі докази взаємозв'язку між порядком народження братів та сексуальною орієнтацією чоловіків, було проведено біологічне дослідження для вивчення потенційних біологічних детермінант сексуальної орієнтації у чоловіків та жінок. Одна теорія — це теорія співвідношення другого і четвертого пальців (2D: 4D). Деякі дослідження виявили, що у гетеросексуальних жінок співвідношення 2D:4D було вищим, ніж у лесбійок, але різниці між гетеросексуалами та геями не виявлено.[25][26] Близнюкові та сімейні дослідження також виявили генетичний вплив.[11]

Зміни в сексуальності[ред. | ред. код]

Бісексуальність як перехідна фаза[ред. | ред. код]

Бісексуальність як перехідна фаза на шляху до ідентифікації як виключно лесбійок або геїв також вивчалася. У широкомасштабному лонгітюдному дослідженні учасники, які визначили себе бісексуалами в певний момент часу, особливо ймовірно змінювали ідентичність сексуальної орієнтації протягом шестирічного дослідження.[13] Друге поздовжнє дослідження виявило суперечливі результати. Якщо бісексуальність є перехідною фазою, у міру того, як люди старіють, кількість тих, хто визначає себе як бісексуалів, повинна зменшуватися. Протягом 10-річного періоду цього дослідження (з використанням вибірки лише для жінок) загальна кількість осіб, які ідентифікуються як бісексуалки, залишалася відносно постійною (коливаючись від 50 до 60 %), що свідчить про те, що бісексуальність — це третя орієнтація, відмінна від гомосексуальності та гетеросексуальності і може бути стабільною.[27] Третє поздовжнє дослідження Кінніша, Страссберга та Тернера (2005) підтримує цю теорію.[28]

Бісексуальність залишається «недослідженою».[29]

Культурна дискусія[ред. | ред. код]

Дослідження сексуальної плинності, ініційоване Лізою М. Даймонд, створило культурний виклик для ЛГБТ±спільноти; це пов'язано з тим, що хоча дослідники зазвичай підкреслюють, що зміни сексуальної орієнтації малоймовірні, незважаючи на спроби конверсійної терапії, сексуальна ідентичність може змінюватися з часом. Те, що сексуальна орієнтація не завжди стабільна, кидає виклик тим, які вважають, що сексуальна орієнтація є фіксованою та незмінною.

[30][31][32][33][34]

Список літератури[ред. | ред. код]

  1. American Psychological Association (2012). Guidelines for Psychological Practice With Lesbian, Gay, and Bisexual Clients. American Psychologist 67 (1): 10–42. PMID 21875169. doi:10.1037/a0024659. Архів оригіналу за 16 червня 2019. Процитовано 23 червня 2019. «Therapeutic efforts to change sexual orientation have increased and become more visible in recent years (Beckstead & Morrow, 2004). Therapeutic interventions intended to change, modify, or manage unwanted nonheterosexual orientations are referred to as “sexual orientation change efforts” (SOCE; APA, 2009b). [...] Reviews of the literature, spanning several decades, have consistently found that efforts to change sexual orientation were ineffective (APA, 2009b; Drescher, 2001; Haldeman, 1994; T. F. Murphy, 1992).» 
  2. Royal College of Psychiatrists' Position Statement on Sexual Orientation. Royal College of Psychiatrists. Архів оригіналу за 17 травня 2019. Процитовано 21 червня 2019. «The College believes strongly in evidence-based treatment. There is no sound scientific evidence that sexual orientation can be changed. Systematic reviews carried out by both the APA and Serovich et al suggest that studies which have shown conversion therapies to be successful are seriously methodologically flawed.» 
  3. а б Sinclair, Karen, About Whoever: The Social Imprint on Identity and Orientation, NY, 2013 ISBN 9780981450513 Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Sinclair» визначена кілька разів з різним вмістом
  4. а б Rosario, M.; Schrimshaw, E.; Hunter, J.; Braun, L. (2006). Sexual identity development among lesbian, gay, and bisexual youths: Consistency and change over time. Journal of Sex Research 43 (1): 46–58. PMC 3215279. PMID 16817067. doi:10.1080/00224490609552298. 
  5. а б Ross, Michael W.; Essien, E. James; Williams, Mark L.; Fernandez-Esquer, Maria Eugenia. (2003). Concordance Between Sexual Behavior and Sexual Identity in Street Outreach Samples of Four Racial/Ethnic Groups. Sexually Transmitted Diseases (American Sexually Transmitted Diseases Association) 30 (2): 110–113. PMID 12567166. doi:10.1097/00007435-200302000-00003. 
  6. а б Frankowski B.L.; American Academy of Pediatrics Committee on Adolescence (June 2004). Sexual orientation and adolescents. Pediatrics 113 (6): 1827–32. PMID 15173519. doi:10.1542/peds.113.6.1827. Архів оригіналу за 20 березня 2013. Процитовано 10 лютого 2021. «The mechanisms for the development of a particular sexual orientation remain unclear, but the current literature and most scholars in the field state that one’s sexual orientation is not a choice; that is, individuals do not choose to be homosexual or heterosexual. A variety of theories about the influences on sexual orientation have been proposed. Sexual orientation probably is not determined by any one factor but by a combination of genetic, hormonal, and environmental influences.»  Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «pediatrics2004» визначена кілька разів з різним вмістом
  7. а б Gloria Kersey-Matusiak (2012). Delivering Culturally Competent Nursing Care. Springer Publishing Company. с. 169. ISBN 978-0826193810. Архів оригіналу за 30 листопада 2016. Процитовано 10 лютого 2016. «Most health and mental health organizations do not view sexual orientation as a 'choice.'»  Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Kersey-Matusiak» визначена кілька разів з різним вмістом
  8. а б Marriages, Families, and Relationships: Making Choices in a Diverse Society. Cengage Learning. 2014. с. 82. ISBN 978-1305176898. Архів оригіналу за 30 листопада 2016. Процитовано 11 лютого 2016. «The reason some individuals develop a gay sexual identity has not been definitively established  – nor do we yet understand the development of heterosexuality. The American Psychological Association (APA) takes the position that a variety of factors impact a person's sexuality. The most recent literature from the APA says that sexual orientation is not a choice that can be changed at will, and that sexual orientation is most likely the result of a complex interaction of environmental, cognitive and biological factors...is shaped at an early age...[and evidence suggests] biological, including genetic or inborn hormonal factors, play a significant role in a person's sexuality (American Psychological Association 2010).»  Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Lamanna» визначена кілька разів з різним вмістом
  9. Answers to Your Questions For a Better Understanding of Sexual Orientation and Homosexuality. American Psychological Association. Архів оригіналу за 20 січня 2019. Процитовано 9 лютого 2016. 
  10. Gail Wiscarz Stuart (2014). Principles and Practice of Psychiatric Nursing. Elsevier Health Sciences. с. 502. ISBN 978-0323294126. Архів оригіналу за 30 листопада 2016. Процитовано 11 лютого 2016. «No conclusive evidence supports any one specific cause of homosexuality; however, most researchers agree that biological and social factors influence the development of sexual orientation.» 
  11. а б в Sexual Orientation, Controversy, and Science. Psychological Science in the Public Interest 17 (21): 45–101. 2016. PMID 27113562. doi:10.1177/1529100616637616.  Проігноровано невідомий параметр |vauthors= (довідка)
  12. Sexual orientation, homosexuality and bisexuality. American Psychological Association. Архів оригіналу за August 8, 2013. Процитовано 10 серпня 2013. 
  13. а б Savin-Williams, R.C.; Joyner, K.; Rieger, G. (2012). Prevalence and stability of self-reported sexual orientation identity during young adulthood. Archives of Sexual Behavior 41 (1): 1–8. PMID 22302504. doi:10.1007/s10508-012-9913-y. 
  14. Psychology Applied to Modern Life: Adjustment in the 21st Century. Cengage Learning. 2016. с. 341. ISBN 978-1337517072. Архів оригіналу за 2 січня 2020. Процитовано 4 квітня 2017. 
  15. Our Sexuality. Cengage Learning. 2016. с. 298. ISBN 978-1305887428. Архів оригіналу за 2 січня 2020. Процитовано 4 квітня 2017. 
  16. Question A2: Sexual orientation. Centre for Addiction and Mental Health. Архів оригіналу за 28 грудня 2014. Процитовано 3 лютого 2015. 
  17. Appropriate Therapeutic Responses to Sexual Orientation. American Psychological Association. 2009. с. 63, 86. Архів оригіналу за 3 червня 2013. Процитовано 3 лютого 2015. 
  18. Sexual Fluidity — Understanding Women's Love and Desire [Архівовано 13 жовтня 2019 у Wayback Machine.], Lisa M. Diamond 2009, Harvard University Press. Accessed April 6, 2015
  19. Diamond, Lisa (2003). Was it a phase? Young women's relinquishment of lesbian/bisexual identities over a five-year period. Journal of Personality and Social Psychology 84 (2): 352–364. PMID 12585809. doi:10.1037/0022-3514.84.2.352. 
  20. Diamond, Lisa M. (2012). The Desire Disorder in Research on Sexual Orientation in Women: Contributions of Dynamical Systems Theory. Arch Sex Behav 41 (1): 73–83. PMID 22278028. doi:10.1007/s10508-012-9909-7. Архів оригіналу за 18 травня 2012. 
  21. Maccio, E.M. (2011). Self-reported sexual orientation and identity before and after sexual reorientation therapy. Journal of Gay and Lesbian Mental Health, 15. 242—259.
  22. Drummond, K.D.; Bradley, S.J.; Peterson-Badali, M.; Zucker, K.J. (2008). A follow-up study of girls with gender identity disorder. Developmental Psychology 44 (1): 34–45. PMID 18194003. doi:10.1037/0012-1649.44.1.34. 
  23. Rieger, G.; Linsenmeier, J.A.W.; Gygax, L.; Bailey, J.M. (2008). Sexual orientation and childhood gender nonconformity: evidence from home videos. Developmental Psychology 44 (1): 46–58. PMID 18194004. doi:10.1037/0012-1649.44.1.46. 
  24. Hegarty, P. (2009). Towards an LGBT-informed paradigm for children who break gender norms: comment on Drummond et al. (2008) and Rieger et al. (2008). Developmental Psychology 45 (4): 895–900. PMID 19586166. doi:10.1037/a0016163. 
  25. Grimbos, T.; Zucker, K.J.; Dawood, K.; Burriss, R.P.; Puts, D.A. (2010). Sexual orientation and the second to fourth finger length ratio: a meta-analysis in men and women. Behavioral Neuroscience 124 (2): 278–287. PMID 20364887. doi:10.1037/a0018764. 
  26. LeVay 1991 as cited in Miller, E.M. (2000). Homosexuality, birth order, and evolution: toward an equilibrium reproductive economics of homosexuality. Archives of Sexual Behavior 29 (1): 1–34. PMID 10763427. doi:10.1023/a:1001836320541. 
  27. Diamond, L.M. (2008). Female bisexuality from adolescence to adulthood: results from a 10-year longitudinal study. Developmental Psychology 44 (1): 5–14. PMID 18194000. doi:10.1037/0012-1649.44.1.5. 
  28. Kinnish, K.K.; Strassberg, D.S.; Turner, C.W. (2005). Sex differences in the flexibility of sexual orientation: a multidimensional retrospective assessment. Archives of Sexual Behavior 34 (2): 173–183. PMID 15803251. doi:10.1007/s10508-005-1795-9. 
  29. Saewyc, E.M. (2011). Research on adolescent sexual orientation: development, health disparities, stigma, and resilience. Journal of Research on Adolescence 21 (1): 256–272. PMC 4835230. PMID 27099454. doi:10.1111/j.1532-7795.2010.00727.x. 
  30. «Exploring the Umbrella: Bisexuality and Fluidity» [Архівовано 15 липня 2014 у Wayback Machine.], Trudy Ring for «The Advocate», February 11, 2014
  31. «Chirlane McCray: From Gay Trailblazer to Politician's Wife» [Архівовано 1 травня 2018 у Wayback Machine.], Linda Villarosa for «Essence», May 09, 2013
  32. «Mayoral candidate Bill de Blasio's wife Chirlane McCray, a former lesbian, opens up about falling in love with a man» [Архівовано 15 лютого 2020 у Wayback Machine.], Kristen E. Lee for «NY Daily News», May 09, 2013
  33. «Why men's sex lives are more complicated than you think» [Архівовано 28 червня 2016 у Wayback Machine.], Nico Lang for «The Daily Dot», Jan 30, 2015
  34. «Case Closed: Bisexual Men Exist!» [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.], Dan Savage for «The Stranger», Aug 16, 2011