Сексуальне насилля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сексуальне насилля на 100000 осіб за 2010—2012 рр.

Сексуальне насильство (англ. Sexual violence) — будь-яка примусова сексуальна дія або використання сексуальності іншої людини.

Стамбульська конвенція відносить до кримінальних порушень категорії «насильства проти жінок», за котрі має наступати кримінальна відповідальність, «сексуальне насильство, включаючи згвалтування, що недвозначно покриває всі сексуальні активності з особою без її згоди (non-consensual sex)». Передбачає проникнення до будь-якої частини тіла жертви будь-якої частини тіла кривдника чи предмета[1]. Підвидом сексуального насильства Конвенціює визначається і «сексуальне домагання  — будь-яка форма небажаної вербальної, невербальної чи фізичної поведінки сексуального характеру, мета або наслідок якої — порушення гідності особи, зокрема шляхом створення загрозливого, ворожого, принизливого або образливого середовища»[1]. Декларація з ліквідації насильства над жінками, ухвалена Генеральною Асамблеєю ОО в 1993 році, відкрито згадує про зґвалтування дружини чоловіком як про насильство проти жінок.

Поширеність та оцінка[ред. | ред. код]

Сексуальне насильство відбувається в усьому світі, хоча в більшості країн з цієї проблеми проводиться мало досліджень[2]. Прихований характер сексуального насильства ускладнює оцінку масштабу явища[3]. За дослідженнями, проведеними в ПАР і Танзанії, приблизно кожна четверта жінка страждає від сексуального насильства з боку інтимного партнера і близько третини дівчаток-підлітків повідомляють, що їх перший сексуальний досвід був пов'язаний з примусом[4][5][6]. За даними Управління ООН з наркотиків і злочинності на основі опитувань у 56 країнах, оприлюднюються лише 11 % випадків сексуальних нападів[7].

Злочини, вчинені на сексуальному ґрунті, часто залишаються не покараними через невіру жертв у можливість довести, що вони намагалися протистояти нападові[1].

Наслідки[ред. | ред. код]

Сексуальне насильство має серйозні наслідки для фізичного і психічного здоров'я. Воно не тільки викликає фізичні травми, а й збільшує ризик проблем з сексуальним і репродуктивним здоров'ям, що мають як негайні, так і віддалені наслідки[8]. Його вплив на психічне здоров'я може бути не менш серйозним і тривалим, ніж фізичні наслідки[9]. Сексуальне насильство може призводити до смерті в результаті самогубства, зараження ВІЛ — інфекцією або вбивства, причому здійсненого якпід час сексуального нападу особою, що чинить сексуальне насильство, так і після власне сексуального насильства, іншими особами як покарання потерпілої, в формі так званого «вбивства честі». Сексуальне насильство також може сильно впливати на соціальне благополуччя потерпілих, якщо вони піддаються стигматизації і остракізму, зокрема, з боку своїх родичів і близьких[10].

Види[ред. | ред. код]

Причини та фактори[ред. | ред. код]

Системна гендерна нерівність та дискримінація за статтю[ред. | ред. код]

Культура згвалтування[ред. | ред. код]

Особистіть гвалтівника[ред. | ред. код]

Секс з використанням примусу може приносити ґвалтівнику сексуальне задоволення, хоча його основна мета, як правило, полягає в утвердженні влади і контролю над жертвою. Часто люди, що примушують до сексу партнер/ок, з якими вони перебувають у шлюбі, вважають свої дії допустимими на цій підставі. Зґвалтування жінок і чоловіків часто використовується під час війни як форма атаки на супротивника, що символізує підкорення і приниження його жінок і чоловіків[11]. Воно може також використовуватися для покарання людей за порушення соціальних чи моральних норм, наприклад, за подружню зраду або знаходження в громадському місці в стані сп'яніння. Жінки і чоловіки також піддаються зґвалтуванню, перебуваючи під вартою або в тюремному ув'язненні.

Законодавчі підходи[ред. | ред. код]

Міжнародні документи[ред. | ред. код]

Значна кількість різних форм сексуального насильства у кримінальному праві сучасних держав є криміналізованою (див. Статеві злочини). Стамбульськка конвенція вимагає обов'язкової криміналізації сексуального насильства (будь-яких сексуальних активностей з особою без її згоди). Більше того, щоб розв'язати дилему доказовості згоди на секс, передбачається врахування обставин, при яких відбулася дія, при оцінці того, чи була дана згода, незалежно від того, чи жертва чинила будь-який фізичний опір. Також встановлюється кримінальна відповідальність за зґвалтування в шлюбі, між партнерами чи між подружньою парою/партнерами в минулому. Щодо сексуальних домагань Конвенція дозволяє країнам-учасницям вибрати некримінальні (цивільні чи адміністративні) правові санкції.

Закон про згоду на секс[ред. | ред. код]

Україна[ред. | ред. код]

Запобігання та подолання сексуального насильства[ред. | ред. код]

Ратифікували (синій) та лише підписали (червоний) Стамбульську конвенцію

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в К О Н В Е Н Ц І Я Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція). Довідник для членів парламенту. Київ, К. І.С., 2014 р
  2. Home page of The Sexual Violence Research Initiative. Svri.org. Архів оригіналу за 2013-02-05. Процитовано 2012-08-27. 
  3. Jewkes R, Abrahams N. The epidemiology of rape and sexual coercion in South Africa: an overview. Social Science and Medicine (in press).
  4. Jewkes R et al. relationship dynamics and adolescent pregnancy in South Africa. Social Science and Medicine, 2001, 5:733-744.
  5. Matasha E et al. Sexual and reproductive health among primary and secondary school pupils in Mwanza, Tanzania: need for intervention. AIDS Care, 1998, 10:571-582.
  6. Buga GA, Amoko DH, Ncayiyana DJ. Sexual behaviour, contraceptive practice and reproductive health among school adolescents in rural Transkei. South African Medical Journal,1996, 86:523-527.
  7. http://www.unodc.org/unodc/en/data-and-analysis/statistics/data.html
  8. Holmes MM et al. Rape-related pregnancy: estimates and descriptive characteristics from a national sample of women. American Journal of Obstetrics and Gynecology, 1996, 175:320-324.
  9. Briggs L, Joyce PR. What determines post-traumatic stress disorder symptomatology for survivors of childhood sexual abuse? Child Abuse & Neglect, 1997, 21:575-582.
  10. Mollica RF, Son L. Cultural dimensions in the evaluation and treatment of sexual trauma: an overview. Psychiatric Clinics of North America, 1989, 12:363-379.
  11. Swiss S et al. Violence against women during the Liberian civil conflict. Journal of the American Medical Association, 1998, 279:625-629.