Сексуальний напад

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сексуальний напад
Зображення
Медична спеціальність реаніматологія
Частково збігається з сексуальне зловживання
CMNS: Сексуальний напад у Вікісховищі

Сексуальний напад ― це акт, коли особа навмисно сексуально торкається іншої людини без згоди цієї особи, або примушує особу вчинити сексуальний акт проти її волі.[1] Це форма сексуального насильства, що включає сексуальне насильство над дітьми, торкання, зґвалтування (примусове вагінальне, анальне чи оральне проникнення або наркотування, з метою сексуального насильства), або катування особи сексуальним шляхом.[2][3]

Визначення[ред. | ред. код]

Як правило, сексуальний напад або насильство визначається як небажаний сексуальний контакт.[4] Національний центр жертв злочинів стверджує:[5]

Сексуальне насильство набуває різних форм, включаючи такі напади, як зґвалтування чи спробу зґвалтування, а також будь-які небажані сексуальні контакти або погрози. Зазвичай сексуальний напад відбувається, коли хтось торкається будь-якої частини тіла іншої людини сексуальним шляхом, навіть через одяг, без згоди цієї людини.

У Сполучених Штатах Америки визначення сексуального насильства в різних штатах дуже різниться. Однак у більшості штатів сексуальне насильство відбувається за відсутності згоди з боку однієї із залучених осіб. Згода повинна мати місце між двома дорослими, які не є недієздатними, і згода може змінитися шляхом відкликання в будь-який час під час сексуального акту.

Типи[ред. | ред. код]

Сексуальне насильство над дітьми[ред. | ред. код]

Сексуальне насильство над дітьми ― це форма жорстокого поводження з дітьми, коли дорослий або старший підліток зловживає дитиною для сексуального стимулювання.[6][7] Форми сексуального насильства над дітьми включають прохання чи тиск на дитину до сексуальних дій (незалежно від результату), непристойний вплив статевих органів на дитину, показ порнографії дитині, фактичний сексуальний контакт з дитиною, фізичний контакт зі статевими органами дитини, перегляд геніталій дитини без фізичного контакту або використання дитини для виготовлення дитячої порнографії,[8][9] включаючи сексуальне насильство в прямому ефірі .[10]

Наслідки сексуального насильства над дітьми включають депресію,[11] посттравматичний стресовий розлад,[12] тривогу,[13] схильність до повторної віктимізації у зрілому віці,[14] фізичну травму дитини та підвищений ризик майбутнього міжособистісного насильства або інші проблеми.[15][16] Сексуальне насильство з боку члена сім'ї є формою інцесту. Це більш часті випадки, ніж інші форми сексуального насильства над дитиною, і може призвести до більш серйозних та довготривалих психологічних травм, особливо у випадку інцесту батьків.[17]

Приблизно від 15 до 25 відсотків жінок та від 5 до 15 відсотків чоловіків зазнавали сексуального насильства, коли були дітьми.[18][19][20][21][22][23] Більшість злочинців знайомі зі своїми жертвами. Приблизно 30 відсотків винних ― це родичі дитини ― найчастіше брати, сестри, батьки, матері, дядьки, тітки чи двоюрідні брати. Близько 60 відсотків ― це інші знайомі, такі як друзі родини, няні чи сусіди. Чужими людьми є правопорушники приблизно у 10 відсотках випадків сексуального насильства над дітьми.

Дослідження показали, що психологічний збиток є особливо серйозним, коли батьки здійснюють сексуальне насильство над дітьми через інцестуальний характер нападу.[17] Інцест між дитиною та пов'язаною з нею дорослою людиною визнано найпоширенішою формою сексуального насильства над дітьми, що має величезну здатність завдавати шкоди дитині. Часто про сексуальне насильство над дитиною не повідомляється з кількох із наступних причин:

  • діти занадто маленькі, щоб розпізнати свою віктимізацію або передати її словами
  • їм зловмисник погрожував або підкупив
  • вони відчувають розгубленість, боячись кривдника
  • вони бояться, що їм ніхто не повірить
  • вони звинувачують себе або вважають, що насильство є покаранням
  • вони почуваються винними за наслідки для винного[24]

Багато країн криміналізували сексуальні контакти між викладачами чи адміністраторами шкіл та студентами, навіть якщо студент старше віку згоди.[25]

Домашнє насилля[ред. | ред. код]

Домашнє насильство ― це насильство чи інше жорстоке поводження однієї особи над іншим у побутових умовах, наприклад, у шлюбі чи спільному проживанні. Це сильно пов'язано із сексуальним насильством. Домашнє насильство може бути не лише емоційним, фізичним, психологічним та фінансовим, але може бути і сексуальним. Деякі ознаки сексуального насильства подібні до ознак домашнього насильства.[26]

Сексуальне насильство серед людей похилого віку[ред. | ред. код]

Близько 30 відсотків людей віком від 65 років, які зазнають сексуального насильства в США, повідомляють про це в поліцію.[27] Нападники можуть включати незнайомців, доглядачів, дорослих дітей, подружжя та співмешканців закладу.  

Обмацування[ред. | ред. код]

Термін обмацування використовується для того, щоб визначити дотик або ласки до іншої людини сексуальним шляхом без згоди людини. Торкання можуть відбуватися під одягом або над ним.

Згвалтування[ред. | ред. код]

Поза законом, термін зґвалтування (статевий акт або інші форми сексуального проникнення, здійсненого проти особи без згоди цієї особи) часто використовується як взаємозамінне поняття із сексуальним насильством.[28][29] Хоча ці два терміни тісно пов'язані, технічно різні в більшості юрисдикцій. Сексуальне насильство, як правило, включає зґвалтування та інші форми сексуальної активності без згоди.[4][30]

На жінок набагато частіше нападає знайомий, наприклад, друг чи колега, партнер, колишній хлопець чи чоловік чи інший інтимний партнер, ніж зовсім незнайома людина.[31] У дослідженні лікарняних процедур у відділеннях швидкої допомоги Кауфман та співавт. заявив, що чоловіки-жертви, як група, зазнавали більше фізичних травм і, швидше за все, стали жертвами нападів від кількох нападників. Також було зазначено, що жертви чоловічої статі частіше перебувають у полоні довше.[32]

У США зґвалтування — це злочин, вчинений переважно проти молоді.[33] Національне телефонне опитування щодо насильства щодо жінок, проведене Національним інститутом юстиції та Центрами з контролю та профілактики захворювань, виявило, що 18 % опитаних жінок пережили якийсь час свого життя або здійснили спробу зґвалтування. З них 22 % були молодшими за 12 років, а 32 % — у віці від 12 до 17 років, коли їх вперше зґвалтували.[34][23]

Видалення презерватива під час статевого акту без згоди статевого партнера, може трактуватися як сексуальне насильство або зґвалтування.[35]

Сексуальні домагання[ред. | ред. код]

Сексуальні домагання ― це залякування, знущання чи примус сексуального характеру. Це також може бути визначено як небажана або недоречна обіцянка винагороди в обмін на сексуальні ласки.[36] Юридичне та соціальне визначення того, що означає сексуальні домагання, сильно відрізняються залежно від культури. Сексуальні домагання включають широкий спектр поведінки від, здавалося б, легкого проступку до серйозних форм жорстокого поводження. Деякі форми сексуального домагання збігаються із сексуальним насильством.[37] 

Масове сексуальне насильство[ред. | ред. код]

Масові сексуальні напади відбуваються в громадських місцях та в натовпах. У ньому беруть участь великі групи чоловіків, які оточують жінку та нападають на неї, торкаються, проникають руками, зазвичай практикують секс без проникнення.

Емоційні ефекти[ред. | ред. код]

Окрім фізичних травм, зґвалтування та інших сексуальних нападів часто призводять до довгострокових емоційних наслідків, особливо у дітей-жертв. Вони можуть включати в себе, але не обмежуються ними: заперечення, вивчена безпорадність, генофобія, гнів, самозвинувачення, тривога, сором, кошмари, страх, депресія, флешбек, почуття провини, раціоналізацію, розлад настрою, гіпостезія, розбещеність, самотність, соціальна тривожність, труднощі з довірою до себе чи інших та труднощі з концентрацією уваги. Це може призвести до розвитку посттравматичного стресового розладу, наркоманії, великого депресивного розладу чи інших психопатологій. Сім'я та друзі відчувають емоційні рубці, включаючи сильне бажання помститися, бажання «виправити» проблему та/або рухатися далі, а також обгрунтування того, що «це було не так погано».[24]

Фізичні ефекти[ред. | ред. код]

Хоча сексуальне насильство, включаючи зґвалтування, може призвести до фізичних травм, багато людей, які зазнали сексуального насильства, не зазнають фізичних травм.[38] Міфи про зґвалтування свідчать про те, що стереотипною жертвою сексуального насильства є побита молода жінка. Проте, основним питанням у багатьох випадках зґвалтування чи інших сексуальних нападів є те, чи погоджувались обидві сторони на сексуальну активність. Цей стереотип може завдати шкоди, оскільки люди, які зазнали сексуального насильства, але не мають фізичних травм, можуть бути менш схильні повідомляти владу або звертатися за медичною допомогою.[39] Однак жінки, які зазнали зґвалтування або фізичного насильства з боку партнера, частіше, ніж люди, які не зазнавали цього насильства, повідомляють про часті головні болі, хронічний біль, труднощі зі сном, обмеження активності, погане фізичне здоров'я та погане психічне здоров'я.[40]

Економічні ефекти[ред. | ред. код]

Через зґвалтування чи сексуальне насильство або загрозу, це має багато наслідків для доходу та торгівлі на макрорівні. Кожне сексуальне насильство (за винятком жорстокого поводження з дітьми) коштує 5100 доларів США як відчутні втрати (втрата продуктивності праці, медичне та психічне здоров'я, поліція / пожежна служба та майнова шкода) плюс 81 400 доларів за втрату якості життя.[41] Це питання розглядалось у Верховному суді . У своїй окремій думці у справі Верховного суду США US v. Моррісон, Юстиція Саутер пояснив, що 75 % жінок ніколи не ходять у кіно самостійно вночі, і майже 50 % не їдуть на громадському транспорті через страх зґвалтування або сексуального насильства. У ньому також зазначено, що менше 1 % жертв стягують збитки, а 50 % жінок втрачають роботу або звільняються після травми. Суд виніс рішення у справі США проти США. Моррісоном, що Конгрес не мав повноважень приймати частину Закону про насильство проти жінок, оскільки це не мало прямого впливу на торгівлю. Пункт торгівлі статті I розділу VII Конституції США надає повноваження та юрисдикцію федеральному уряду у питаннях міждержавної торгівлі. В результаті жертва не змогла подати позов до свого зловмисника у Федеральному суді.

Сексуальне насильство має негативні економічні наслідки для тих, хто вижив на мікрорівні. Наприклад, ті, хто пережив сексуальне насильство, часто вимагають відпустки з роботи[42] і стикаються з підвищеним рівнем безробіття.[43][44] Сексуальне насильство також пов'язане з численними негативними наслідками зайнятості, включаючи неоплачуваний відпустку, зниження ефективності роботи, втрату роботи та непрацездатність, що все може призвести до зниження заробітку тих, хто вижив.[45]

Медико-психологічне лікування потерпілих[ред. | ред. код]

У відділенні невідкладної допомоги жінкам, які зґвалтовані чоловіками, пропонують ліки екстреної контрацепції, оскільки приблизно 5 % таких зґвалтувань призводять до вагітності.[46] Профілактичні ліки від інфекцій, що передаються статевим шляхом, отримують жертви всіх видів сексуального насильства (особливо при таких найбільш поширених захворюваннях, як хламідіоз, гонорея, трихомоніаз та бактеріальний вагіноз), а також збирають сироватку крові для тесту на ІПСШ (наприклад, ВІЛ, гепатит В та сифіліс). Короткочасне лікування бензодіазепіном може допомогти при гострій тривожності, а антидепресанти можуть бути корисними при симптомах ПТСР, депресії та панічних атаках. Що стосується тривалого психологічного лікування, терапія тривалим впливом була випробувана як метод тривалого лікування ПТСР для жертв сексуального насильства.[47]

Поводження з жертвами після нападу[ред. | ред. код]

Після нападу жертви можуть стати об'єктом ганьби перед кібер знущаннями. Негативні соціальні реакції на розкриття жертвами сексуального насильства можуть призвести до симптомів посттравматичного стресового розладу. Соціальна ізоляція після сексуального нападу може призвести до того, що жертва знизить свою самооцінку та ймовірність відкинути небажані сексуальні посягнення в майбутньому.[48]

Профілактика[ред. | ред. код]

Сексуальним домаганням та зловживанням можуть запобігати загальноосвітня школа,[49][50][51] освітні програми на робочому місці[52] та державні освітні програми. Принаймні одна програма для чоловічих братств призвела до «стійких змін у поведінці».[53] Принаймні одне дослідження показало, що творчі рекламні кампанії з протинії насильству є ефективними інструментами для підвищення обізнаності щодо сексуального насильства в кампусі та пов'язаних з цим питань.[54]

Кілька програм запобігання зґвалтуванню, що базуються на дослідженнях, були протестовані та перевірені науковими дослідженнями. Програми запобігання зґвалтуванню, які мають найсильніші емпіричні дані в науковій літературі, включають наступне: Програми для чоловіків та жінок, також відомі як програми «Одна в чотири», були написані Джоном Фубером. і орієнтована на посилення співпереживання до тих, хто пережив зґвалтування, та мотивацію людей втручатися як сторонні особи в ситуаціях сексуального насильства. Опубліковані дані показують, що особи високого ризику, які бачили чоловічу та жіночу програму, вчинили на 40 % менше актів сексуального примусу, ніж ті, хто цього не зробив. Вони також вчинили акти сексуального примусу, які були в 8 разів менш жорсткими, ніж контрольна група.[55] Подальші дослідження також показують, що люди, які бачили чоловічу та жіночу програму, повідомили про більшу ефективність втручання та більшу готовність допомогти стороннім спостерігачам за програмою.[56] Існує кілька додаткових досліджень, що підтверджують його ефективність.[50][57][58]

«Приведення в сторону» написала Вікторія Бенярд. Основна увага приділяється тим, хто є сторонніми особами, коли вони допомагають, і як втручатися стороннім у ризиковані ситуації. Програма включає короткий компонент індукції емпатії та обіцянку втручатися в майбутнє. Кілька досліджень показують вагомі докази сприятливих результатів, включаючи підвищену ефективність сторонніх спостерігачів, підвищену готовність втручатися як сторонній спостерігач та зменшення сприйняття міфу про зґвалтування.[59][60][61]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Textbook of Adult Emergency Medicine E-Book. Elsevier Health Sciences. 2011. с. 658. ISBN 978-0702049316. Процитовано December 30, 2017. 
  2. Sexual Assault Fact Sheet. Office on Women's Health. Department of Health & Human Services. 21 May 2015. Процитовано 11 March 2018. 
  3. Assault, Black's Law Dictionary, 8th Edition. See also Ibbs v The Queen, High Court of Australia, 61 ALJR 525, 1987 WL 714908 (sexual assault defined as sexual penetration without consent); Sexual Offences Act 2003 Chapter 42 s 3 Sexual assault (United Kingdom), (sexual assault defined as sexual contact without consent), and Chase v. R. 1987 CarswellNB 25 (Supreme Court of Canada) (sexual assault defined as force without consent of a sexual nature)
  4. а б Sexual Assault. Rape, Abuse & Incest National Network. Процитовано 11 May 2019. 
  5. The National Center for Victims of Crime – Library/Document Viewer. Ncvc.org. Архів оригіналу за 20 July 2012. Процитовано 9 December 2011. 
  6. Child Sexual Abuse. Medline Plus. U.S. National Library of Medicine. 2 April 2008. Архів оригіналу за 5 December 2013. 
  7. Guidelines for psychological evaluations in child protection matters. American Psychologist 54 (8): 586–93. 1999. PMID 10453704. doi:10.1037/0003-066X.54.8.586. «Abuse, sexual (child): generally defined as contacts between a child and an adult or other person significantly older or in a position of power or control over the child, where the child is being used for sexual stimulation of the adult or other person»  Проігноровано невідомий параметр |lay-source= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |lay-date= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |lay-url= (довідка)
  8. Martin, Judy; Anderson, Jessie; Romans, Sarah; Mullen, Paul; O'Shea, Martine (1993). Asking about child sexual abuse: Methodological implications of a two stage survey. Child Abuse & Neglect 17 (3): 383–92. PMID 8330225. doi:10.1016/0145-2134(93)90061-9. 
  9. Child sexual abuse definition from. the NSPCC. Архів оригіналу за 7 February 2012. Процитовано 9 December 2011. 
  10. Brown, Rick; Napier, Sarah; Smith, Russell G (2020). Australians who view live streaming of child sexual abuse: An analysis of financial transactions. Australian Institute of Criminology. ISBN 9781925304336.  pp. 1–4.
  11. Roosa, MW; Reinholtz, C; Angelini, PJ (1999). The relation of child sexual abuse and depression in young women: Comparisons across four ethnic groups. Journal of Abnormal Child Psychology 27 (1): 65–76. PMID 10197407. 
  12. Widom, CS (1999). Posttraumatic stress disorder in abused and neglected children grown up. The American Journal of Psychiatry 156 (8): 1223–9. PMID 10450264. doi:10.1176/ajp.156.8.1223.  Проігноровано невідомий параметр |doi-broken-date= (довідка)
  13. Levitan, Robert D.; Rector, Neil A.; Sheldon, Tess; Goering, Paula (2003). Childhood adversities associated with major depression and/or anxiety disorders in a community sample of Ontario: Issues of co-morbidity and specificity. Depression and Anxiety 17 (1): 34–42. PMID 12577276. doi:10.1002/da.10077. 
  14. Messman-Moore, T. L.; Long, P. J. (2000). Child Sexual Abuse and Revictimization in the Form of Adult Sexual Abuse, Adult Physical Abuse, and Adult Psychological Maltreatment. Journal of Interpersonal Violence 15 (5): 489–502. doi:10.1177/088626000015005003. 
  15. Teitelman AM, Bellamy SL, Jemmott JB 3rd, Icard L, O'Leary A, Ali S, Ngwane Z, Makiwane M. Childhood sexual abuse and sociodemographic factors prospectively associated with intimate partner violence perpetration among South African heterosexual men. Annals of Behavioral Medicine. 2017;51(2):170-178
  16. Dinwiddie, S.; Heath, A. C.; Dunne, M. P.; Bucholz, K. K.; Madden, P. A. F.; Slutske, W. S.; Bierut, L. J.; Statham, D. B. та ін. (2000). Early sexual abuse and lifetime psychopathology: A co-twin–control study. Psychological Medicine 30 (1): 41–52. PMID 10722174. doi:10.1017/S0033291799001373. 
  17. а б Courtois, Christine A. (1988). Healing the Incest Wound: Adult Survivors in Therapy. W. W. Norton & Company. с. 208. ISBN 978-0-393-31356-7. 
  18. Julia Whealin (22 May 2007). Child Sexual Abuse. National Center for Post Traumatic Stress Disorder, US Department of Veterans Affairs. Архів оригіналу за 30 July 2009. 
  19. David Finkelhor (Summer–Fall 1994). Current Information on the Scope and Nature of Child Sexual Abuse. The Future of Children. (1994) 4(2): 31–53. Архів оригіналу за 13 October 2008. 
  20. Crimes against Children Research Center. Unh.edu. Архів оригіналу за 23 August 2013. Процитовано 9 December 2011. 
  21. Family Research Laboratory. Unh.edu. Архів оригіналу за 26 November 2011. Процитовано 9 December 2011. 
  22. Gorey, Kevin M.; Leslie, Donald R. (1997). The prevalence of child sexual abuse: Integrative review adjustment for potential response and measurement biases. Child Abuse & Neglect 21 (4): 391–8. PMID 9134267. doi:10.1016/S0145-2134(96)00180-9.  Проігноровано невідомий параметр |citeseerx= (довідка)
  23. а б Adult Manifestations of Childhood Sexual Abuse. www.aaets.org. American Academy of Experts in Traumatic Stress. Архів оригіналу за 3 April 2018. Процитовано 28 December 2018. 
  24. а б About Sexual Violence. Pcar.org. Архів оригіналу за 20 October 2014. Процитовано 2016-09-10. 
  25. 2010 Georgia Code :: TITLE 16 - CRIMES AND OFFENSES :: CHAPTER 6 - SEXUAL OFFENSES :: § 16-6-5.1 - Sexual assault by persons with supervisory or disciplinary authority; sexual assault by practitioner of psychotherapy against patient; consent not a defense; penalty upon conviction for sexual assault. Justia Law. Архів оригіналу за 4 September 2017. Процитовано 2017-06-18. 
  26. Sexual Violence. Архів оригіналу за 2 April 2015. 
  27. https://web.archive.org/web/20141019130818/http://www.pcar.org/elder-sexual-abuse
  28. Roberts, Albert R.; Ann Wolbert Bergess; CHERYL REGEHR (2009). Victimology: Theories and Applications. Sudbury, Mass: Jones & Bartlett Publishers. с. 228. ISBN 978-0-7637-7210-9. 
  29. Krantz, G.; Garcia-Moreno, C (2005). Violence against women. Journal of Epidemiology & Community Health 59 (10): 818–21. PMC 1732916. PMID 16166351. doi:10.1136/jech.2004.022756. 
  30. Sapphire. Metropolitan Police Service. Архів оригіналу за 6 December 2012. Процитовано 18 January 2010. 
  31. Abbey, Antonia; Beshears, Renee; Clinton-Sherrod, A. Monique; McAuslan, Pam (2004). Similarities and Differences in Women's Sexual Assault Experiences Based on Tactics Used by the Perpetrator. Psychology of Women Quarterly 28 (4): 323–32. PMC 4527559. PMID 26257466. doi:10.1111/j.1471-6402.2004.00149.x. 
  32. Kaufman, A; Divasto, P; Jackson, R; Voorhees, D; Christy, J (1980). Male rape victims: Noninstitutionalized assault. The American Journal of Psychiatry 137 (2): 221–3. PMID 7352580. doi:10.1176/ajp.137.2.221. 
  33. Tjaden, Patricia (2000). Extent, Nature, and Consequences of Intimate Partner Violence: Findings from the National Violence Against Women Survey. National Institute of Justice Centers for Disease Control and Prevention. 
  34. Tjaden, Patricia; Thoennes, Nancy. Prevalence, Incidence, and Consequences of Violence Against Women: Findings From the National Violence Against Women Survey Control and Prevention. National Criminal Justice Reference Service. National Institute of Justice Centers for Disease Control and Prevention. с. 2. Архів оригіналу за 25 December 2018. Процитовано 28 December 2018. «rape is a crime committed primarily against youth: 18 percent of women surveyed said they experienced a completed or attempted rape at some time in their life and 0.3 percent said they experienced a completed or attempted rape in the previous 12 months. Of the women who reported being raped at some time in their lives, 22 percent were under 12 years old and 32 percent were 12 to 17 years old when they were first raped.» 
  35. The Age, 3 June 2019, One in three women victim to 'stealth' condom removal
  36. Paludi, Michele Antoinette; Barickman (1991). Academic and Workplace Sexual Harassment. SUNY Press. с. 2–5. ISBN 978-0-7914-0829-2. 
  37. Dziech et al. 1990, Boland 2002
  38. Kennedy KM, Heterogeneity of existing research relating to sexual violence, sexual assault and rape precludes meta-analysis of injury data. Journal of Forensic and Legal Medicine. (2013), 20(5):447–459
  39. Kennedy KM, The relationship of victim injury to the progression of sexual crimes through the criminal justice system, Journal of Forensic and Legal Medicine 2012:19(6):309-311
  40. Mandi, Dupain (2014). Developing and Implementing a Sexual Assault Violence Prevention and Awareness Campaign at a State-Supported Regional University. American Journal of Health Studies 29 (4): 264. 
  41. Miller, Cohen, & Weirsema (1996). Victim Costs and Consequences: A New Look. National Institute of Justice. Архів оригіналу за 15 May 2016. Процитовано September 1, 2016. 
  42. Tjaden & Thoennes (2006). Extent, Nature, and Consequences of Rape Victimization: Findings from the National Violence Against Women Survey. National Institute of Justice. U.S. Department of Justice, Office of Justice Programs. Архів оригіналу за 16 September 2016. Процитовано 2016-09-01. 
  43. Byrne, Christina A.; Resnick, Heidi S.; Kilpatrick, Dean G.; Best, Connie L.; Saunders, Benjamin E. (1999). The socioeconomic impact of interpersonal violence on women. Journal of Consulting and Clinical Psychology 67 (3): 362–366. PMID 10369056. doi:10.1037/0022-006x.67.3.362. 
  44. Chrisler, Joan C.; Ferguson, Sheila (2006-11-01). Violence against Women as a Public Health Issue. Annals of the New York Academy of Sciences 1087 (1): 235–249. Bibcode:2006NYASA1087..235C. ISSN 1749-6632. PMID 17189508. doi:10.1196/annals.1385.009. 
  45. Loya, Rebecca M. (2015-10-01). Rape as an Economic Crime The Impact of Sexual Violence on Survivors' Employment and Economic Well-Being. Journal of Interpersonal Violence 30 (16): 2793–2813. ISSN 0886-2605. PMID 25381269. doi:10.1177/0886260514554291. 
  46. Varcarolis, Elizabeth (2013). Essentials of psychiatric mental health nursing. St. Louis: Elsevier. с. 439–442. 
  47. Schiff, M; Nacasch, N; Levit, S; Katz, N; Foa, EB (2015). Prolonged exposure for treating PTSD among female methadone patients who were survivors of sexual abuse in Israel. Social Work & Health Care 54 (8): 687–707. PMID 26399489. doi:10.1080/00981389.2015.1058311. 
  48. Relyea, M.; Ullman, S. E. (2013). Unsupported or Turned Against. Psychology of Women Quarterly 39 (1): 37–52. PMC 4349407. PMID 25750475. doi:10.1177/0361684313512610. 
  49. Smothers, Melissa Kraemer; Smothers, D. Brian (2011). A Sexual Assault Primary Prevention Model with Diverse Urban Youth. Journal of Child Sexual Abuse 20 (6): 708–27. PMID 22126112. doi:10.1080/10538712.2011.622355. 
  50. а б Foubert, John D. (2000). The Longitudinal Effects of a Rape-prevention Program on Fraternity Men's Attitudes, Behavioral Intent, and Behavior. Journal of American College Health 48 (4): 158–63. PMID 10650733. doi:10.1080/07448480009595691. 
  51. Vladutiu, C. J.; Martin, S. L.; Macy, R. J. (2010). College- or University-Based Sexual Assault Prevention Programs: A Review of Program Outcomes, Characteristics, and Recommendations. Trauma, Violence, & Abuse 12 (2): 67–86. PMID 21196436. doi:10.1177/1524838010390708. 
  52. Yeater, E; O'Donohue, W (1999). Sexual assault prevention programs Current issues, future directions, and the potential efficacy of interventions with women. Clinical Psychology Review 19 (7): 739–71. PMID 10520434. doi:10.1016/S0272-7358(98)00075-0.  Проігноровано невідомий параметр |citeseerx= (довідка)
  53. Garrity, Stacy E. (2011). Sexual assault prevention programs for college-aged men: A critical evaluation. Journal of Forensic Nursing 7 (1): 40–8. PMID 21348933. doi:10.1111/j.1939-3938.2010.01094.x. 
  54. Thomas, KA; Sorenson, SB; Joshi, M (2016). "Consent is good, joyous, sexy": A banner campaign to market consent to college students. Journal of American College Health 64 (8): 639–650. PMID 27471816. doi:10.1080/07448481.2016.1217869. 
  55. Foubert, John D.; Newberry, Johnathan T; Tatum, Jerry (2008). Behavior Differences Seven Months Later: Effects of a Rape Prevention Program. Journal of Student Affairs Research and Practice 44 (4). doi:10.2202/1949-6605.1866. 
  56. Langhinrichsen-Rohling, J.; Foubert, J. D.; Brasfield, H. M.; Hill, B.; Shelley-Tremblay, S. (2011). The Men's Program: Does It Impact College Men's Self-Reported Bystander Efficacy and Willingness to Intervene?. Violence Against Women 17 (6): 743–59. PMID 21571743. doi:10.1177/1077801211409728. 
  57. Foubert, J. D.; Godin, E. E.; Tatum, J. L. (2009). In Their Own Words: Sophomore College Men Describe Attitude and Behavior Changes Resulting from a Rape Prevention Program 2 Years After Their Participation. Journal of Interpersonal Violence 25 (12): 2237–57. PMID 20040715. doi:10.1177/0886260509354881. 
  58. Foubert, John D.; Cremedy, Brandynne J. (2007). Reactions of Men of Color to a Commonly Used Rape Prevention Program: Attitude and Predicted Behavior Changes. Sex Roles 57 (1–2): 137–44. doi:10.1007/s11199-007-9216-2. 
  59. Banyard, Moynihan & Plante, 2007Шаблон:Full citation needed
  60. Banyard, Plante & Moynihan, 2004Шаблон:Full citation needed
  61. Banyard, Ward, Cohn, Plante, Moorhead, & Walsh, 2007Шаблон:Full citation needed