Перейти до вмісту

Селахаттін Демірташ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Селахаттін Демірташ
тур. Selahattin Demirtaş Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився10 квітня 1973(1973-04-10)[1] (53 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Palud, Елязиг, Туреччина Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Туреччина Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьполітик, адвокат, письменник Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materюридичний факультет Анкарського університетуd, Dokuz Eylül University Department of Maritime Business Administrationd і Університет Анкари Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовтурецька, Зазакі, англійська і курманджі Редагувати інформацію у Вікіданих
ПосадаЧлен Великих національних зборів Туреччини[d][2], Член Великих національних зборів Туреччини[d][3], Член Великих національних зборів Туреччини[d][3], Член Великих національних зборів Туреччини[d][4], Член Великих національних зборів Туреччини[d][5], HDP Co-chaird і HDP Co-chaird Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяПартія демократичного суспільстваd[6], Партія миру та демократіїd і Народно-демократична партія Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриNurettin Demirtaşd і Özgür Demirtaşd Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зBaşak Demirtaşd[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діти (2[8] Редагувати інформацію у Вікіданих)Delal Demirtaşd і Dılda Demirtaşd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
IMDbID 8239793 Редагувати інформацію у Вікіданих

Селахаттін Демірташ (курд. Selahattin Demirtaş, нар. 10 квітня 1973) — курдський політик, юрист і письменник. У 2014—2018 роках був співголовою лівої прокурдської Народно-демократичної партії (HDP) разом із Фіген Юксекдаг(інші мови). Після виборів у травні 2023 року Демірташ оголосив про вихід із політики.

У 2014 році балотувався на посаду президента Туреччини як кандидат від HDP і посів третє місце. Під його керівництвом HDP отримала 13,1 % голосів на парламентських виборах у червні 2015 року та 10,7 % — на дострокових виборах у листопаді того ж року, посівши четверте місце в обох випадках. Із 4 листопада 2016 року Демірташ перебуває у в'язниці. Попри це, HDP висунула його кандидатом у президенти на виборах 2018 року — свою кампанію він вів з-за ґрат.

У грудні 2020 року Європейський суд з прав людини визнав, що, враховуючи «співпадіння терміну подовженого ув'язнення Демірташа з важливим конституційним референдумом і президентськими виборами», а також «системну тенденцію Туреччини до „придушення“ опозиційних голосів», політична мета в його тривалому попередньому ув'язненні переважала.

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Селахаттін Демірташ народився 1973 року в місті Палу(інші мови), де здобув початкову та середню освіту. 1991 року вступив на факультет морської торгівлі та менеджменту Університету Докуз Ейлюль(інші мови), однак через політичні переслідування був змушений залишити навчання, так і не отримавши диплом. Після повернення до Діярбакира у 1993 році знову склав вступні іспити до вишу й продовжив освіту на юридичному факультеті Університету Анкари[9].

Після закінчення університету Селахаттін Демірташ деякий час працював незалежним адвокатом. 2000 року він став членом виконавчого комітету Діярбакирського відділення Асоціації з прав людини (IHD). На той час головою організації був Осман Байдемір(інші мови), який згодом був обраний мером Діярбакира на наступних місцевих виборах. 2004 року Демірташ очолив Діярбакирське відділення IHD, замінивши Байдеміра[10]. Під час головування Демірташа асоціація зосередилася насамперед на розслідуванні зростаючої кількості нерозкритих політичних убивств у Туреччині.

Початок політичної кар'єри

[ред. | ред. код]

Переломним моментом свого політичного пробудження Демірташ вважає досвід, пережитий на похороні політика та правозахисника Ведата Айдина (1953—1991):

«Я став іншою людиною. Мій життєвий шлях змінився… хоча я ще не повністю розумів причину тих подій, тепер я знав: ми — курди, і оскільки це не була ідентичність, яку я міг би відкинути, це була також і моя проблема»[11].

Міжнародні спостерігачі часто називали Демірташа «курдським Обамою». Свою політичну кар'єру він розпочав у 2007 році як член Партії демократичного суспільства(інші мови) (DTP), коли балотувався до парламенту в межах ініціативи «Тисяча кандидатів надії», що об'єднувала DTP та кілька інших демократичних організацій Туреччини. Демірташ був обраний до 23-го складу парламенту й у 34 роки став парламентським головою своєї партії. На цій посаді виступав за скасування обмежень на освіту курдською мовою та вимагав рівноправ'я турків і курдів у турецькій конституції[12][13][14].

Зустріч Демірташа з президентом Європейського парламенту Мартіном Шульцем, 2013 рік

У жовтні 2007 року в статті, опублікованій в Bolu Ekspress, вимагалося вбивати політиків DTP за загибель осіб, спричинену діяльністю Робітничої партії Курдистану (PKK). Демірташ подав позов, але у 2008 році суд вирішив, що це входить у межі «свободи думки». Тоді Демірташ звернувся до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) з позовом про порушення статей 2 і 13 Європейської конвенції з прав людини. Проте у 2015 році ЄСПЛ ухвалив рішення на користь Туреччини[15][16].

2009 року Турецький Верховний суд постановив закрити Демократичну партію суспільствачерез її ймовірні зв'язки з Робітничою партією Курдистану. Після цього депутати від DTP перейшли до Партії миру та демократії(інші мови) (BDP)[17][18]. 2010 року партія BDP провела свій перший конгрес, на якому Селахаттін Демірташ і Гюльтан Кишанак(інші мови) були обрані новими спільними співголовами. Демірташ балотувався на виборах 2011 року як частина спільного списку «Праця, Демократія та Свобода», підтриманого BDP та 18 різними демократичними політичними організаціями, цього разу від Хаккярі. Був переобраний до парламенту як незалежний кандидат[19].

На мітингу в районі Кизилтепе в Мардіні в листопаді 2012 року Демірташ критикував турецьку поліцію за втручання після того, як учасники маршу принесли плакати Абдулли Оджалана, і заявив:

«Я звертаюся до вас, тих, хто не проти встановлення статуї вбивці курдів Еврена [чи] шкіл, названих на честь Еврена. Якщо вони [курди] не можуть повісити плакат Оджалана в Курдистані, то де ще вони можуть його повісити? Ми підемо далі і встановимо його статую»[20][21].

У 2019 році Демірташ пояснював цю заяву в суді тим, що він відповідав на те, як плакати Оджалана були зустрінуті реакцією влади, і що він проти встановлення статуй[22][23].

Як лідер опозиції

[ред. | ред. код]

Мирний процес 2013 року

[ред. | ред. код]

Демірташ був спільним головою BDP в період, коли в Туреччині почався Курдсько-турецький мирний процес(інші мови) та переговори. Він був одним із політиків BDP, які зустрічалися з Оджаланом на острові Імрали під час мирних переговорів[24].

Президентська кампанія 2014 року

[ред. | ред. код]
Голоси, здобуті Демірташем у всіх 81 провінціях Туреччини на президентських виборах 2014 року.

У 2014 році Демірташ та Фіген Юксекдаг(інші мови) були обрані співголовами Народно-демократичної партії (HDP) — нової ініціативи, що виникла на основі трирічної коаліції BDP та різних політичних партій та організацій під егідою Народно-демократичного конгресу(інші мови) (HDK) — для президентських виборів у Туреччині. Вони були одними з трьох кандидатів і намагалися залучити лівих виборців[25]. Демірташ зайняв третє місце з 9,77 % голосів.

Муніципальні вибори 2014 року

[ред. | ред. код]

Демірташ підкреслив, що гендерна рівність та квота для жінок є пріоритетом у програмі їхньої партії на виборах й оголосив у жовтні 2013 року, що для мегаполіса Діярбакир планується жінка-мер[26]. Так, на муніципальних виборах 2014 року Гюльтан Кишанак(інші мови) була обрана мером Діярбакира, а Фебруніє Акйол(інші мови) — співмером Мардіна[27][28].

Загальні вибори у червні 2015 року

[ред. | ред. код]

Під час парламентських виборів у Туреччині в червні 2015 року Демірташ був співголовою партії разом із Фіген Юксекдаг(інші мови). Це була перша загальнонаціональна виборча кампанія для HDP. Партія посіла четверте місце, набравши 13,12 % голосів, і вперше подолала 10 % виборчий бар'єр для проходження до парламенту, провівши туди 80 представників з 550 місць[29][30][31]. Результати стали несподіванкою для опозиції, адже багато соціологічних опитувань показували, що підтримка HDP балансує на межі прохідного бар'єра.

Демірташ був широко визнаний переможцем виборів — його партія не лише перевищила очікувану частку голосів, але й отримала стільки ж мандатів (80 місць), як і Партія націоналістичного руху. Міжнародна преса назвала Демірташа «курдським Обамою», а прихильники HDP вийшли на вулиці святкувати перемогу в день виборів[32][33][34]. Під час святкування Демірташ заявив: «Відтепер HDP — це партія Туреччини. HDP — це Туреччина, Туреччина — це HDP»[35].

Водночас деякі коментатори зазначали, що попереду на партію чекають труднощі: вплив Оджалана міг послабити позиції Демірташа, посилювалися антикурдські настрої серед турецьких націоналістичних сил, а також існувала потреба не втратити довіру тактичних виборців[36][37].

Провал мирних переговорів

[ред. | ред. код]

Приблизно з 2012 року між турецьким урядом (очолюваним Партією справедливості та розвитку — AKP) та Робітничою партією Курдистану (PKK) тривав мирний процес(інші мови), що передбачав серію офіційних і неформальних переговорів з метою припинити тривалий збройний конфлікт між сторонами, що почався ще у 1980-х роках. Проте в липні 2015 року мирний процес зірвався. Демірташ поклав відповідальність за це на AKP, вважаючи, що правляча партія повернулася до конфронтації після втрати частини голосів на червневих виборах, втрати парламентської більшості та відносної електоральної поразки. На його думку, зниження підтримки в опитуваннях підштовхнуло AKP до відновлення війни з PKK[38]. Того ж місяця, спостерігаючи зростання насильства між структурами, пов'язаними з РПК, і турецькою владою, Демірташ виступив проти насильства з обох боків і закликав до розширення політичної автономії Південно-Східної Туреччини[39].

Хода на Джизре

[ред. | ред. код]
Демірташ у Джизре

На початку вересня 2015 року, коли турецька влада запровадила комендантську годину в місті Джизре через зростання кількості нападів, сутичок та загиблих з обох сторін, парламентарі HDP на чолі з Демірташем вирушили у ходу до міста[40][41]. Проте влада не дозволила їм увійти, посилаючись на міркування безпеки. Демірташа допустили в Джизре лише після скасування комендантської години 12 вересня[42][43].

Загальні вибори у листопаді 2015 року

[ред. | ред. код]
Фіген Юксекдаг(інші мови) і Селахаттін Демірташ (у центрі) під час загальних виборів у Туреччині в листопаді 2015 року

У серпні 2015 року, через два місяці після парламентських виборів червня 2015 року та місяць після відновлення військового конфлікту з ПКК, були оголошені дострокові парламентські вибори на листопад 2015 року. Партія HDP, яку очолював Демірташ, зайняла третє місце, набравши 10,7 % голосів і ледь подолавши 10 % бар'єр для проходу до парламенту.

Президентська кампанія 2016—2018 років

[ред. | ред. код]

У травні 2016 року турецький парламент скасував парламентський імунітет для низки політиків HDP, зокрема і для її лідерів[44].

16 липня, після спроби державного перевороту в Туреччині у липні 2016 року, Демірташ заявив, що засуджує переворот і вважає саму його можливість свідченням відсутності справжньої демократії в країні[45][46]. 25 липня президент Реджеп Ердоган зустрівся з лідерами основних опозиційних партій, однак Демірташа й керівництво HDP не запросили[47].

4 листопада 2016 року, через кілька місяців після перевороту та на тлі масштабних репресій, Демірташ, Фіген Юксекдаг та інші депутати HDP були заарештовані за звинуваченням у пропаганді на користь бойовиків, що ведуть боротьбу проти турецької держави[48]. Сам Демірташ заперечував зв'язки з PKK і заявив, що не є «керівником, членом, речником чи симпатиком» цієї збройної організації[49].

4 травня 2018 року Демірташ був офіційно висунутий кандидатом у президенти Туреччини від Народно-демократичної партії (HDP), хоча чутки про це з'являлися ще за кілька тижнів до оголошення[50]. Співголова партії Первін Булдан(інші мови) заявила, що ув'язнений екслідер HDP очолить на виборах коаліцію з п'яти партій — так званий «курдський альянс»[51]. За результатами голосування Демірташ отримав на виборах 8,4 % голосів[52].

Судове переслідування і тримання під вартою

[ред. | ред. код]

Початковий арешт і мотив

[ред. | ред. код]

4 листопада 2016 року Селахаттіна Демірташа заарештували. Згідно з обвинувальним актом, однією з підстав для кримінального переслідування стала заява HDP від 6 жовтня, в якій, за версією обвинувачення, партія закликала до протестів проти пасивної позиції уряду Туреччини щодо атаки Ісламської держави(інші мови) (ІДІЛ) на сирійське місто Кобане. HDP звинуватили в причетності до протестів у жовтні 2014 року, які завершилися загибеллю понад 50 осіб. Попри це, партія закликала до парламентського розслідування подій, проте ініціативу заблокували правляча Партія справедливості та розвитку (AKP) і Партія націоналістичного руху (MHP)[53]. Президент Реджеп Ердоган особисто поклав провину за провокацію протестів на Демірташа, заявивши, що всі курди — громадяни Туреччини, і ніхто не має права будувати для них окрему державу[54]. Демірташ, своєю чергою, неодноразово виступав проти насильства як з боку PKK (Робітничої партії Курдистану), так і з боку турецької армії (TSK), називаючи загиблих турецьких солдатів «дітьми цієї країни, нашими дітьми», і заявляючи: «Ніхто нічого не виграє від громадянської війни в Туреччині. Подивіться на Сирію та Ірак»[55][53].

У справі проти нього також використовували прослуховування, щоб довести його зв'язок із Конгресом демократичного суспільства(інші мови) (DTK), який прокуратура вважає частиною структури PKK[55].

Основне обвинувачення й апеляції

[ред. | ред. код]

18 січня 2017 року турецькі прокурори оголосили, що вимагатимуть для Селахаттіна Демірташа 142 роки позбавлення волі. За даними The New York Times, проти нього було висунуто понад сотню звинувачень[56][57].

7 вересня 2018 року Демірташа засудили до 4 років і 8 місяців ув'язнення за промову, виголошену на святкуванні Наврузу 20 березня 2013 року. Це свято традиційно має важливе символічне значення для курдської спільноти, а сам виступ, згідно з вироком, визнали «підбурюванням до ненависті й терористичної пропаганди»[58].

Рішення ЄСПЛ 2018 та 2020 років

[ред. | ред. код]

20 листопада 2018 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив, що Селахаттіна Демірташа слід звільнити з попереднього ув'язнення, визнавши, що його тримання під вартою порушує права, гарантовані Європейською конвенцією з прав людини. Суд також зобов'язав Туреччину виплатити йому 25 000 євро компенсації[59][60].

Однак уже 30 листопада 2018 року турецький суд постановив залишити Демірташа під вартою, заявивши, що рішення ЄСПЛ «не є остаточним» і тому нібито не є обов'язковим. 4 грудня 2018 року апеляційний суд підтвердив вирок у 4 роки й 8 місяців, винесений у вересні. А 31 грудня адвокати подали апеляцію до Конституційного суду Туреччини[61][62][63].

22 грудня 2020 року ЄСПЛ знову виніс рішення на користь Демірташа, ще рішучіше засудивши дії турецької влади[64]. Суд заявив, що зняття парламентського імунітету з Демірташа і наступне його ув'язнення були політично мотивованими — адже ці кроки відбулися після того, як правляча партія АКР втратила більшість у парламенті[65].

Інші судові переслідування

[ред. | ред. код]

17 березня 2021 року головний прокурор Туреччини Бекір Шахін(інші мови) подав до Конституційного суду вимогу заборонити політичну діяльність Селахаттіна Демірташа та ще 686 політикам із Народно-демократичної партії (HDP) строком на 5 років. Крім того, він вимагав повністю закрити HDP, звинувативши партію у нібито «організаційній співпраці» з Робітничою партією Курдистану (PKK), яка в Туреччині визнана терористичною[66].

Уже за кілька днів, 22 березня 2021 року, Демірташа засудили ще й до 3 років і 6 місяців ув'язнення за образу президента Туреччини Реджепа Ердогана. Причиною стало висловлювання, в якому Демірташ сказав, що Ердоган «пурхав коридорами» в намаганні зустрітися з Володимиром Путіним під час саміту в Парижі[67]. Слова були виголошені після повернення Ердогана з Росії в аеропорту Ататюрка в Стамбулі[68].

Утримання під вартою

[ред. | ред. код]

Селахаттін Демірташ перебуває у в'язниці з 4 листопада 2016 року — його утримують у в'язниці типу F в Едірне, на кордоні з Болгарією та Грецією. Це далеко від Діярбакира, де живе родина Демірташа[69]. За словами речника HDP Сарухана Олуча(інші мови), йому не дозволено приймати візити від депутатів парламенту від HDP[70]. Дружина навідує Демірташа щотижня, але з початком пандемії COVID-19 відвідування обмежені — лише безконтактні[71][72]. Після того як вона згадала про це на телебаченні на FOX TV, турецький медіарегулятор RTÜK відкрив розслідування щодо каналу[73]. У листопаді 2022 року Демірташа доставляли до Діярбакира, де дозволили коротко відвідати батька в лікарні, і після короткого візиту повернули назад до Едірне[74].

Сусідом Селахаттін Демірташа по камері протягом кількох років був інший політик від HDP, Абдулла Зейдан(інші мови), якого звільнили у січні 2022 року[75]. У березні того ж року новим сусідом по камері став заарештований мер Діярбакира Аднан Сельчук Мізракли(інші мови)[76]. Після того як президент Реджеп Таїп Ердоган подовжив свої повноваження на виборах 2023 року, він заявив, що звільнення Демірташа неможливе за його правління[77]. Проте в березні 2025 року повідомлялося, що Туреччина наразі веде обговорення щодо можливого звільнення Селахаттіна Демірташа, який перебуває у в'язниці з 2016 року. Ця дискусія виникла на тлі примирливих жестів з боку президента Ердогана та його союзників, що може свідчити про потенційний зсув у підході уряду до курдського питання. Останні заяви осіб з оточення Ердогана посилили розмови про звільнення Демірташа, натякаючи на можливий крок до примирення та вирішення давніх суперечностей[78].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Демірташ походить з народу зази і володіє мовою зазакі[79][80]. Батьки — Тахір і Садіє Демірташ; має шість братів і сестер[81][82]. Одружений з Башак Демірташ. Вони мають двох доньок: Делал та Ділду[83].

Демірташ стикнувся з погрозами через свою політичну діяльність, і 22 листопада 2015 року пережив спробу замаху на своє життя[84].

Нагороди

[ред. | ред. код]

У листопаді 2019 року Прогресивний альянс(інші мови) нагородив Селахаттіна Демірташа премією за політичну відвагу. На церемонії нагородження була присутня його дружина Башак Демірташ, оскільки на той момент Селахаттін усе ще перебував у в'язниці[85].

2022 року нагороджений Премією за політичну відвагу від Інституту Франсуа Міттерана[86].  На церемонії вручення нагороди від імені Демірташа був присутній Гіш’яр Озсой(інші мови) із Демократичної партії народів (HDP)[86].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Munzinger Personen
  2. ↑ https://www.tbmm.gov.tr/develop/owa/milletvekillerimiz_sd.bilgi?p_donem=23&p_sicil=6482
  3. 1 2 https://www.tbmm.gov.tr/develop/owa/milletvekillerimiz_sd.bilgi?p_donem=24&p_sicil=6482
  4. ↑ https://www.tbmm.gov.tr/develop/owa/milletvekillerimiz_sd.bilgi?p_donem=25&p_sicil=6482
  5. ↑ https://www.tbmm.gov.tr/develop/owa/milletvekillerimiz_sd.bilgi?p_donem=26&p_sicil=6482
  6. ↑ https://www.workwithdata.com/person/selahattin-demirtas-1973
  7. ↑ Sözcü — 2007.
  8. ↑ https://www.internethaber.com/selahattin-demirtas
  9. ↑ Who's who in Politics in Turkey (PDF). Heinrich Böll Stiftung. с. 232—235. Архів оригіналу (PDF) за 15 листопада 2019. Процитовано 7 квітня 2021.
  10. ↑ Who's who in Politics in Turkey (PDF). Heinrich Böll Stiftung. с. 232—235. Архів оригіналу (PDF) за 15 листопада 2019. Процитовано 7 квітня 2021.
  11. ↑ Bellaigue, Christopher de (29 жовтня 2015). The battle for Turkey: can Selahattin Demirtas pull the country back from the brink of civil war?. The Guardian (брит.). Процитовано 5 жовтня 2020.
  12. ↑ Kenner, David (4 листопада 2016). Turkey's 'Kurdish Obama' Is Now in Jail. Foreign Policy (амер.). Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
  13. ↑ Jailed 'Kurdish Obama' says he won't run for Turkish elections. France 24 (англ.). 10 січня 2018. Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
  14. ↑ WELT (14 серпня 2009). Inhaftierter PKK-Chef: Öcalan entwirft "Road Map" für Türken und Kurden. DIE WELT (нім.). Процитовано 5 грудня 2021.
  15. ↑ Coskun, Vahap (2010). Turkey's Illiberal Judiciary: Cases and Decisions. Insight Turkey. 12 (4): 43—67. ISSN 1302-177X. JSTOR 26331499.
  16. ↑ No violation of right to life in Demirtaş' case, says ECHR - Türkiye News. Hürriyet Daily News (англ.). 23 червня 2015. Процитовано 29 листопада 2022.
  17. ↑ Turkish court bans pro-Kurd party (брит.). 11 грудня 2009. Архів оригіналу за 26 березня 2012. Процитовано 11 серпня 2020.
  18. ↑ Gunes, Cengiz (11 січня 2013). The Kurdish National Movement in Turkey: From Protest to Resistance (англ.). Routledge. с. 172. ISBN 978-1-136-58798-6.
  19. ↑ HAKKARİ 2011 GENEL SEÇİM SONUÇLARI. secim.haberler.com. Архів оригіналу за 19 серпня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
  20. ↑ Demirtaş: Öcalan'ın heykelini dikeceğiz. www.ntv.com.tr (тур.). Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 24 січня 2021.
  21. ↑ BDP wants Öcalan statue - Turkey News. Hürriyet Daily News (англ.). 13 листопада 2012. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 24 січня 2021.
  22. ↑ Demirtaş'tan mahkemede 'Öcalan'ın heykelini dikeceğiz' savunması. www.aydinlik.com.tr (англ.). 17 липня 2019. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 24 січня 2021.
  23. ↑ Demirtaş, 'Başkan Apo'nun heykelini dikeceğiz' sözüne açıklık getirdi. www.rudaw.net (тур.). Архів оригіналу за 1 червня 2021. Процитовано 24 січня 2021.
  24. ↑ Kurdish Deputies Set Off For Imrali. Bianet. 18 березня 2013. Процитовано 20 листопада 2021.
  25. ↑ Kurdish problem-focused HDP announces co-chair Demirtaş as presidential candidate. 30 червня 2014. Архів оригіналу за 10 серпня 2017. Процитовано 1 липня 2014.
  26. ↑ Demirtaş: "The Government De Facto Ended Dialogue Process". 8 жовтня 2013.
  27. ↑ Zaman, Amberin (12 березня 2015). One woman's journey from prisoner to mayor - Al-Monitor: The Pulse of the Middle East. www.al-monitor.com (англ.). Al-Monitor. Процитовано 20 листопада 2021.
  28. ↑ Güsten, Susanne (14 квітня 2014). Mardin elects 25-year old Christian woman as mayor - Al-Monitor: The Pulse of the Middle East. www.al-monitor.com (англ.). Al-Monitor. Процитовано 20 листопада 2021.
  29. ↑ Quilliam, Jonathan Friedman, Neil. A setback for Kurdish self-rule?. www.aljazeera.com (англ.). Архів оригіналу за 7 березня 2021. Процитовано 4 листопада 2021.
  30. ↑ Trofimov, Yaroslav (19 червня 2015). The State of the Kurds. Wall Street Journal (амер.). ISSN 0099-9660. Архів оригіналу за 25 вересня 2021. Процитовано 4 листопада 2021.
  31. ↑ Kurdish Party Wins Record Number Of Seats In Turkish Parliament. NPR.org (англ.). Архів оригіналу за 4 грудня 2018. Процитовано 4 листопада 2021.
  32. ↑ Turkey election 2015: Kurdish Obama is the country's bright new star. the Guardian. 8 червня 2015. Архів оригіналу за 28 січня 2019. Процитовано 18 грудня 2016.
  33. ↑ Turkey: Who is 'Kurdish Obama' Selahattin Demirtas and what does he want?. International Business Times UK. 8 червня 2015. Архів оригіналу за 9 червня 2015. Процитовано 9 червня 2015.
  34. ↑ Kurds celebrate gains amid blow to Turkey's AK party. aljazeera.com. Архів оригіналу за 10 червня 2015. Процитовано 9 червня 2015.
  35. ↑ Selahattin Demirtaş, the Dimming Star of Turkish Politics. Fanack.com. 5 січня 2016. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 23 серпня 2016.
  36. ↑ Quilliam, Jonathan Friedman, Neil. A setback for Kurdish self-rule?. www.aljazeera.com (англ.). Архів оригіналу за 7 березня 2021. Процитовано 4 листопада 2021.
  37. ↑ Cumhuriyet Gazetesi – Sırrı Süreyya Önder: Emanet oyları mahçup etmeyeceğiz. cumhuriyet.com.tr. 7 червня 2015. Архів оригіналу за 10 червня 2015. Процитовано 9 червня 2015.
  38. ↑ Minute, Turkish (25 серпня 2021). HDP couldn't have ended AKP's reconciliation talks with PKK: Demirtaş - Turkish Minute (амер.). Архів оригіналу за 30 серпня 2021. Процитовано 4 листопада 2021.
  39. ↑ Case of Selahattin Demirtas v. Turkey (No. 2) (Application no. 14305/17). European Court for Human Rights. 22 листопада 2020. Процитовано 4 листопада 2021.
  40. ↑ Turkey Kurds: Many dead in Cizre violence as MPs' march blocked. BBC News (брит.). 10 вересня 2015. Процитовано 3 січня 2022.
  41. ↑ Jacobsen, Lenz; Topçu, Özlem (11 вересня 2015). Was geschieht in Cizre?. Die Zeit. Архів оригіналу за 14 грудня 2021. Процитовано 14 грудня 2021.
  42. ↑ Bernath, Markus (14 вересня 2015). Cizre erwacht aus dem Bürgerkrieg. Der Standard (de-AT) . Процитовано 3 січня 2022.
  43. ↑ Turkey lifts week-long curfew on Kurdish city of Cizre. BBC (брит.). 12 вересня 2015. Процитовано 3 січня 2022.
  44. ↑ Case of Selahattin Demirtas v. Turkey (No. 2) (Application no. 14305/17). European Court for Human Rights. 22 листопада 2020. Процитовано 4 листопада 2021.
  45. ↑ Demirtaş darbe girişimini kınadı. Ensonhaber (тур.). 16 липня 2016. Архів оригіналу за 28 серпня 2016. Процитовано 4 листопада 2021.
  46. ↑ Inside the Long Night of Turkey's Attempted Coup. Time (англ.). Архів оригіналу за 25 грудня 2020. Процитовано 4 листопада 2021.
  47. ↑ Turquie : Erdogan rencontre l'opposition, la purge se poursuit. France 24 (фр.). 25 липня 2016. Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 4 листопада 2021.
  48. ↑ Turkey HDP: Blast after pro-Kurdish leaders Demirtas and Yuksekdag detained. BBC. 4 листопада 2016. Архів оригіналу за 4 листопада 2016. Процитовано 2 березня 2017.
  49. ↑ HDP's Demirtaş: I'm not a manager, member, spokesperson. Birgun. 9 вересня 2015. Архів оригіналу за 25 червня 2018. Процитовано 2 березня 2017.
  50. ↑ Lıcalı, Mahmut (29 квітня 2020). Demirtaş bugün hâkim karşısında: Ceza çıksa da çıkmasa da aday. www.cumhuriyet.com.tr (тур.). Архів оригіналу за 8 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020.
  51. ↑ HDP nominates imprisoned former leader Demirtaş for presidency. Hürriyet Daily News. 4 травня 2018. Архів оригіналу за 4 травня 2018. Процитовано 4 травня 2018.
  52. ↑ Seçim Sonuçları: Haziran 2018 Cumhurbaşkanlığı ve Genel Seçim Sonuçları. Hürriyet. Архів оригіналу за 22 червня 2018. Процитовано 10 січня 2019.
  53. 1 2 Turkey: Crackdown on Kurdish Opposition. Human Rights Watch (англ.). 20 березня 2017. Процитовано 3 січня 2022.
  54. ↑ Erdoğan: '53 kardeşimin kanı Demirtaş'ın eline bulanmıştır'. Internet Haber. Архів оригіналу за 19 серпня 2018. Процитовано 19 серпня 2018.
  55. 1 2 HDP co-chair Demirtaş calls on PKK to halt violence 'without ifs or buts' - Turkey News. Hürriyet Daily News (англ.). 24 серпня 2015. Архів оригіналу за 10 березня 2020. Процитовано 1 квітня 2020.
  56. ↑ van Wilgenburg, Wladimir (18 січня 2017). Turkish prosecutor demands 142 years imprisonment for Kurdish leader Demirtaş, EU rapporteur outraged. ARA News. Архів оригіналу за 2 квітня 2017. Процитовано 2 березня 2017.
  57. ↑ Gall, Carlotta (31 липня 2018), Erdogan's Most Charismatic Rival in Turkey Challenges Him, From Jail, The New York Times (амер.), ISSN 0362-4331, архів оригіналу за 8 лютого 2019, процитовано 10 січня 2019
  58. ↑ Prison Sentence of Selahattin Demirtaş Taken to Constitutional Court. Bianet. 2 січня 2019. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 17 березня 2019.
  59. ↑ ECHR: Demirtas should be released, his rights were violated. ANF News. Архів оригіналу за 5 грудня 2018. Процитовано 13 грудня 2018.
  60. ↑ CASE OF SELAHATTİN DEMİRTAŞ v. TURKEY (No. 2). European Court of Human Rights. 20 листопада 2018. Процитовано 26 травня 2020.
  61. ↑ Eckerd, Patrick (30 листопада 2018). Turkish court rules Kurdish opposition will remain leader imprisoned. www.jurist.org. Архів оригіналу за 5 грудня 2018. Процитовано 13 грудня 2018.
  62. ↑ Prison Sentences of Demirtaş and Önder Upheld - english. Архів оригіналу за 5 грудня 2018. Процитовано 5 грудня 2018.
  63. ↑ Prison Sentence of Selahattin Demirtaş Taken to Constitutional Court. Bianet. 2 січня 2019. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 17 березня 2019.
  64. ↑ Case of Selahattin Demirtas v. Turkey (No. 2) (Application no. 14305/17). European Court for Human Rights. 22 листопада 2020. Процитовано 4 листопада 2021.
  65. ↑ Selahattin Demirtaş v. Turkey (no. 2) [GC] - 14305/17; Information Note on the Court's case-law 246. European Court for Human Rights. 22 листопада 2020. Процитовано 4 листопада 2021.
  66. ↑ Turkish prosecutor seeks political ban on 687 pro-Kurdish politicians. www.duvarenglish.com (tr-TR) . 18 березня 2021. Архів оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 19 березня 2021.
  67. ↑ Turkish court sentences Demirtas to jail for insulting president: lawyer. Reuters (англ.). 22 березня 2021. Архів оригіналу за 24 березня 2021. Процитовано 26 березня 2021.
  68. ↑ Turkish court upholds jail sentence against Demirtaş for 'insulting' Erdoğan. Gazete Duvar. 21 лютого 2022. Процитовано 6 липня 2022.
  69. ↑ Prison Sentence of Selahattin Demirtaş Taken to Constitutional Court. Bianet. 2 січня 2019. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 17 березня 2019.
  70. ↑ Türkische Linke: "Wir machen weiter". www.woz.ch (нім.). 13 лютого 2019. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 18 січня 2021.
  71. ↑ Why Kurdish voters could hold the key to Turkey's elections. The Independent (англ.). 22 червня 2018. Архів оригіналу за 11 січня 2019. Процитовано 10 січня 2019.
  72. ↑ Selahattin and Başak Demirtaş denounce RTÜK probe. Bianet. 8 жовтня 2021. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 9 жовтня 2021.
  73. ↑ Media authority RTÜK probes Başak Demirtaş's remarks on FOX TV. Bianet. 7 жовтня 2021. Архів оригіналу за 7 жовтня 2021. Процитовано 9 жовтня 2021.
  74. ↑ Former HDP co-chair Demirtaş allowed to visit father in Diyarbakır after latter's heart attack. Gazete Duvar (tr-TR) . 13 листопада 2022. Процитовано 14 листопада 2022.
  75. ↑ Haftentlassung von Abdullah Zeydan angeordnet. ANF News (нім.). Процитовано 14 листопада 2022.
  76. ↑ New picture from jailed politicians Demirtaş, Mızraklı. Bianet.
  77. ↑ Turkey's Erdogan: releasing Demirtas from jail out of question. Reuters. 29 травня 2023. Процитовано 5 березня 2024.
  78. ↑ Erdoğan'dan Selahattin Demirtaş'a özel izin! - Hür Haber. www.hurhaber.com (тур.). Процитовано 3 березня 2025.
  79. ↑ Demirtaş'tan Kürtçe açıklaması: Ben Zazayım, Zazaca biliyorum. Timeturk. Архів оригіналу за 30 листопада 2017. Процитовано 24 грудня 2022.
  80. ↑ Demirtaş'tan Kürtçe bilmiyor haberlerine açıklama. Cumhuriyet. 25 вересня 2016. Процитовано 24 грудня 2022.
  81. ↑ First Prison Photo of HDP Co-Chair Demirtaş Released. Bianet. 3 лютого 2017. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 5 жовтня 2020.
  82. ↑ Bellaigue, Christopher de (29 жовтня 2015). The battle for Turkey: can Selahattin Demirtas pull the country back from the brink of civil war?. The Guardian (брит.). Процитовано 5 жовтня 2020.
  83. ↑ Kurdistan24. Erdogan's presidential rivals, Demirtas, Ince meet in Turkish prison. Kurdistan24 (англ.). Архів оригіналу за 31 серпня 2019. Процитовано 8 січня 2020.
  84. ↑ HDP says co-leader escaped an assassination attempt. 23 листопада 2015. Архів оригіналу за 28 травня 2017. Процитовано 24 листопада 2015.
  85. ↑ Jailed Kurdish leader Demirtaş receives international award for political courage. Ahval (англ.). Архів оригіналу за 17 листопада 2019. Процитовано 1 жовтня 2020.
  86. 1 2 Kurdish politician Selahattin Demirtaş granted Political Courage Award. Gazete Duvar. 13 січня 2022. Процитовано 27 листопада 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Селахаттін_Демірташ&oldid=48220202