Селевкія Пієрія
| Селевкія Пієрія дав.-гр. Σελεύκεια ἐν Πιερίᾳ | ||||
|---|---|---|---|---|
|
| ||||
|
| ||||
|
| ||||
| Основні дані | ||||
| 36°07′26″ пн. ш. 35°55′19″ сх. д. / 36.124° пн. ш. 35.922° сх. д.G O | ||||
| Країна |
| |||
| Адмінодиниця |
Сирійський тетраполісd Хатай | |||
| Географічна зона |
Середземноморський регіон | |||
| GeoNames | 7624782 | |||
| Міська влада | ||||
| Мапа | ||||
![]() | ||||
|
| ||||
| | ||||
Селевкія Пієрія (дав.-гр. Σελεύκεια Πιερία) — стародавнє місто в Сирії, побудоване Селевком I Нікатором за 6 км на північ від гирла річки Оронт. Селевкія була одним із міст «сирійського тетраполіса» (що мало у своєму складі ще Антіохію Сирійську, Апамею Сирійську та Лаодікію). Селевкія була військовим і торговельним портом Великої Антіохії, розташованої вище за течією Оронта. Руїни міста знаходяться в Туреччині поблизу приморського селища Челвік (тур. Çevlik) поблизу міста Самандаг в провінції Хатай.
Селевкія Пієрія була заснована в 300 р. до н. е. Селевком I Нікатором, одним з генералів Александра Македонського, діадохом і засновником Держави Селевкідів. Селевкія замислювалася як головна столиця держави, побудована на місці Антигонії, але Селевк змінив думку і переніс столицю до нового міста Антіохія. Аппіан Александрійський говорить, що коли Селевк збирався будувати місто, то «знамення грому передувало його основі, і тому він присвятив це божественне місце грому. Відповідно жителі поклоняються грому і співають йому хвалу і донині»[2]. Місто лежало неподалік від гирла Оронту і гори Кассіус і виконував функції торгового і військово-морського порту Антіохії. Діодор Сицилійський говорить, що першими колоністами були мешканці Антигонії[3] та євреї.
Крім інтенсивної торгівлі, у воколицях міста розвивалося сільське господарство, про що пише історик і географ Страбон: «Посидоній згадує також про землю, що містить асфальт, що видобувається на виноградниках в Селевкии Пієрійській, як лікувальний засіб проти паразитів виноградної лози»[4].
У 241 р. до н. е. в обмін на мир в результаті Третьої сирійської війни (також відомої як Війна Лаодіки, 246-241) Селевкія була віддана Птолемею III з частиною північного узбережжя Сирії.
Місто було знову завойовано Селевкідами під час Четвертої сирійської війни (219-217) басилевсом Антіохом III.
Коли в 86 р. до н. е. Держава Селевкідів була підкорена вірменським завойовником Тиграном II Великим, Селевкія Пієрія залишилася єдиним не підкорившимся йому містом. Римський полководець Помпей Великий, відновивши державу Селевкідів, віддав місто і інші області Месопотамії Антіоху I Теосу Коммагенському[5], але де-факто Селевкія залишалася вільною. Місто мало право на карбування монет.
Селевкію Пієрію також, щоб відрізняти від інших Селевкій, називали Селевкією біля моря, так як це був головний порт Сирії, затьмариший навіть Антіохію-на-Іссі. Саме звідси апостол Павло з Варнавою та Марком вирушив у свою першу місіонерську подорож.
Місто було рано навернене у християнство. Відомо, що єпископ Селевкії Зіновій був присутній на Нікейському соборі у 325 році. У шостому столітті в Notitiae Episcopatuum зазначено, що в Селевкії є автокефальний архієпископ, підлеглий Антіохії; діоцез проіснував до десятого століття (Echos d'orient, X, 97).
Місто постраждало від важкого землетрусу в 526 році[6], і ніколи не оговталося. А коли Сасаніди захопили Селевкію близько 540 року, то її вже ніхто не захищав. Місто так і не оговталося, як порт, але аль-Валід ібн Абд аль-Малік, омеядський халіф (705-715), побудував фортецю в місті. У період хрестоносців використовувалося як порт Антіохії і було відоме під назвою Святий Симеон.
Місто розташовувалося за 6 км на північ від гирла річки Оронт, на узбережжі була побудована велика пристань з високоякісним технічним оснащенням та простора агора. Для військової потуги було зведено добре укріплена фортеця, тому місто було важливим опорним пунктом усієї держави. Це був найбільший торговельний порт та військово-морська база. Потужна фортечна стіна, що оточувала місто, була довжиною 13 км.
Місто за географічним розташуванням було поділено на дві частини - Верхню і Нижню. У Верхньому місті знаходилися всі адміністративні будівлі, а також житлові райони, у Нижньому місті розташовувалася пристань та агора, з магазинами та майстернями. Ця частина була найжвавішою та багатолюдною. Між собою ці два рівні одного міста поєднували широкими і довгими сходами, фрагменти яких можна зустріти і сьогодні.
На початку також було містом-некрополем династії Селевкідів, там поховано батька засновника династії, а пізніше і сам Селевк I Нікатор та його родина.
У римський період Селевкія була квітучим і багатим містом, про добробут містян свідчать знайдені під час розкопок будинки з мозаїчними статями. Багато хто з мешканців користувався приміщеннями, вирізаними прямо в скелях, призначеними для зберігання запасів їжі та інших побутових потреб. Ці споруди збереглися донині. Селевкія славиться також численними історичними та культурними пам'ятками. Однією з найголовніших та найдавніших пам'яток є тунель Веспасіана-Тита, що було побудовано для відведення води. Його будівництво розпочали у 70 році, довжина тунелю становить близько 1 км, а найбільший діаметр – 7 м. На перший погляд, тунель виглядає як гірська ущелина, але поблизу каменів видно сліди інструментів, що говорять про те, що тунель висікався в скелі рукотворно полоненими юдеями. У деяких місцях тунелю є висічені катакомби. У тунелі з римських часів зберігся місток, яким можна скористатися досі. Саме місто було оснащене складною системою каналів і тунелів, що відводять воду і рятують від затоплення при частих повенях і сході селевих потоків.
Сьогодні на місці старої гавані збереглися великі кам'яні брили, якими було викладено пірс, а на пляжі можна побачити старі якорі та руїни прикордонної фортеці.
- ↑ Nomisma — Американське нумізматичне товариство, Британський музей, Німецький археологічний інститут, Франкфуртський університет, Університет Оксфорда, Музей Боде, Берлінсько-Брандербурзька академія наук, Національна бібліотека Франції.
- ↑ Appian’s Roman History. The Syrian Wars [Архівовано 26 червня 2019 у Wayback Machine.], 58
- ↑ Diodorus Siculus «Library of History». Book XX. [Архівовано 2023-10-07 у Wayback Machine.] 20.47.5-6
- ↑ Страбон. География (в 17 книгах) / пер., ст. и коммент. Г. А. Стратановского / под общей редакцией С. Л. Утченко, ред. пер. О. О. Крюгер. Л.: Наука, 1964, с. 282
- ↑ Аппиан. Митридатовы войны. [Архівовано 17 травня 2017 у Wayback Machine.],114
- ↑ Прокопий Кесарийский. Тайная история. [Архівовано 12 травня 2018 у Wayback Machine.], XVIII, 41
