Селезінка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Spleen
Illu spleen.jpg
Селезінка людини
Horse spleen laparoscopic.jpg
Вигляд селезінки при лапараскопії коня.
Деталі
Попередник Мезенхіма
Артерія Селезінкова артерія
Вена Селезінкова вена
Ідентифікатори
Латина Lien
Анатомія Грея subject #278
MeSH D013154
TA98 A13.2.01.001
TA2 5159
FMA 7196[1]
Анатомічна термінологія

Селезі́нка (лат. lien, splen, останній варіант — від дав.-гр. σπλήν) — непарний, видовженої форми периферійний орган лімфоїдного кровотворення та імунного захисту, розміщений глибоко в задній частині лівого підребер'я. У людини довжина селезінки становить 10-12 см, ширина 8-9 см, товщина 4-5 см, маса 150—200 г. Селезінка проектується на грудну клітку між 9 і 11 ребром, довга вісь її розміщена косо і здебільшого відповідає напрямку 10 ребра.

Основні функції селезінки[ред. | ред. код]

Анатомія селезінки[ред. | ред. код]

У селезінці розрізняють діафрагмальну та вісцеральну поверхні. Своєю діафрагмальною поверхнею селезінка прилягає до нижньої поверхні діафрагми, вісцерально — до дна шлунка, лівої нирки, лівої наднирникової залози та до ободової кишки. На вісцеральній поверхні селезінки є заглиблення — ворота селезінки, крізь які проходять селезінкова артерія, нерви, вени і лімфатичні судини. Селезінка з усіх сторін вкрита очеревиною, яка утворює зв'язки. Від воріт селезінки розходяться дві зв'язки: шлунково-селезінкова і діафрагмально-селезінкова, яка йде до поперекової частини діафрагми. Крім того, від діафрагми до лівого згину ободової кишки проходить діафрагмально-ободова зв'язка, яка підтримує передній корень селезінки.

Гістологія селезінки[ред. | ред. код]

Селезінка зовні вкрита сполучнотканинною капсулою, від якої всередину відходять трабекули, що утворюють своєрідний сітчастий каркас. Капсула і трабекули утворюють опорно-скоротливий апарат селезінки. Вони складаються із щільної волокнистої сполучної тканини, в якій переважають еластичні волокна, що дають змогу селезінці змінювати її розміри і витримувати значне збільшення в об'ємі. Капсула та трабекули містять також пучки гладеньких міоцитів, скорочення яких сприяє виштовхуванню депонованої крові у кров'яне русло. У проміжках між трабекулами розташовується строма селезінки, яка представлена ретикулярною тканиною, а в її петлях знаходяться клітини паренхіми. Паренхіма включає два відділи з різними функціями:

  • біла пульпа
  • червона пульпа

Таким чином, селезінка належить до паренхіматозних органів людини.

Біла пульпа[ред. | ред. код]

Біла пульпа селезінки представлена лімфоїдною тканиною, лімфатичними вузликами (фолікулами) і лімфатичними періартеріальними піхвами.

Лімфатичні фолікули є В-залежними зонами, які утворені кулястими скупченнями лімфоцитів, плазмоцитів, макрофагів, дендритних та інтердигітуючих клітин. Вони оточені капсулою, яка утворена ретикуендоталіальними клітинами. У лімфатичних фолікулах білої пульпи селезінки розрізняють такі зони:

  • періартеріальна — являє собою скупчення Т-лімфоцитів навколо ексцентрично розташованої центральної артерії лімфатичного фолікула. Окрім Т-лімфоцитів, у ній містяться інтердигітуючі клітини, під впливом яких відбувається розмноження та диференціація Т-лімфоцитів на Т-кілери, Т-хелпери, Т-супресори і Т-клітини пам'яті. Ця зона є аналогом тимусзалежної паракортикальної зони лімфатичного вузла.
  • світлий (реактивний) центр у структурному і функціональному відношенні ідентичний реактивному центру лімфатичного вузла. До його складу входять В-лімфобласти, В-лімфоцити, типові макрофаги та дендритні клітини. Будова світлого центру відображає функціональний стан органа і може значно змінюватися при інфекційних захворюваннях та інтоксикаціях. Поява реактивних центрів у фолікулах є реакцією на антигенну стимуляцію.
  • мантійна зона оточує періартеріальну зону та світлий реактивний центр. Вона складається з компактно розташованих малих В-лімфоцитів і невеликої кількості Т-лімфоцитів, плазмоцитів і макрофагів. Між клітинами розміщуються циркулярно направлені товсті ретикулярні волокна.
  • крайова зона являє собою місце переходу білої пульпи у червону. Вона утворена переважно Т і В-лімфоцитами та поодинокими макрофагами. Ця зона отчена гемокапілярами синусоїдного типу.

Лімфатичні періартеріальні піхви (vaginae periarteriales lymphaticae) являють собою видовженої форми скупчення лімфоцитів, які у вигляді муфт охоплюють артерію білої пульпи селезінки і далі продовжуються у лімфатичний фолікул. У центральній частині піхви розташовуються В-лімфоцити та плазмоцити, по периферії — малі Т-лімфоцити.

Червона пульпа[ред. | ред. код]

Займає простір між білою пульпою і сполучнотканинними трабекулами. Вона складається з формених елементів крові, які розміщені серед ретикулярної строми. червона пульпа включає в себе:

  • венозні синуси — є початком венозної системи селезінки. На поверхні їх стінки залягають ретикулярні волокна. При вході в синус і в місці їх переходу у вени, присутні сфінктери, які допомагають крові вільно проходити по синусах у вени. Скорочення венозного сфінктера призводить до скупчення крові в синусі.
  • селезінкові (пульпарні) тяжі — це ділянки червоної пульпи селезінки, які локалізовані між венозними синусами. У їх складі багато лімфоцитів, які перетворюються у плазматичні клітини та макрофагів. які здійснюють фагоцитоз старих та пошкоджених еритроцитів і беруть участь в обміні заліза в організмі. Внаслідок розщеплення гемоглобіну еритроцитів утворюється білірубін і трансферин, які виділяються в кров'яне русло.

Кровопостачання селезінки[ред. | ред. код]

Забезпечується селезінковою артерією — гілкою черевного стовбура. Початковий відділ артерії розміщується позаду верхнього краю підшлункової залози, а на рівні хвоста залози артерія виходить з-під неї і ділиться на 2-3 гілки, які направляються до воріт селезінки. По ходу селезінкова артерія віддає гілки до підшлункової залози, а біля воріт селезінки від неї відходять короткі артерії шлунка та ліва шлунково-сальникова артерія. Селезінкова вена має діаметр удвічі більший, ніж однойменна артерія, і часто розміщується нижче артерії. Позаду головки підшлункової залози селезінкова вена, зливаючись з верхньою брижовою веною, формує основний стовбур ворітної вени.

Лімфовідтік селезінки[ред. | ред. код]

Регіональні лімфатичні вузли першого порядку розташовані в шлунково-селезінковій зв'язці біля воріт селезінки, а також біля хвоста підшлункової залози. Далі лімфа відтікає в підшлунковозалозисті вузли, а потім у лімфатичні вузли, розміщені навколо кореня черевного стовбура.

Іннервація селезінки[ред. | ред. код]

Селезінку іннервують гілки селезінкового сплетення, яке розміщене навколо селезінкової артерії. В утворенні цього сплетення беруть участь черевне, ліве діафрагмальне та ліве надниркове нервові сплетіння.

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Гістологія з основами гістологічної техніки / За редакцією В. П. Пішака. Підручник. — Київ: КОНДОР, 2008. — 400 с. — ISBN 978-966-351-128-3
  • Оперативна хірургія і топографічна анатомія: Підручник / К. І. Кульчицький, П. П. Ковальський, А. П. Дітковський та ін.; за ред. К. І. Кульчицького. — К.: Вища школа, 1994. — ISBN 5-11-0051806
  • Людина. / Навч. посібник з анатомії та фізіології. Львів. 2002. 240 с.
  • «Анатомія людини», О. І. Свіридов, Київ, Вища школа, 2001.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Foundational Model of Anatomy