Селище (Баришівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Селище
Selishe bar gerb.gif
Герб
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Баришівський район
Рада Селищанська сільська рада
Код КОАТУУ 3220287001
Основні дані
Засноване 1593
Населення 944
Площа 2,88 км²
Густота населення 327,78 осіб/км²
Поштовий індекс 07521
Телефонний код +380 4576
Географічні дані
Географічні координати 50°24′07″ пн. ш. 31°18′34″ сх. д. / 50.40194° пн. ш. 31.30944° сх. д. / 50.40194; 31.30944Координати: 50°24′07″ пн. ш. 31°18′34″ сх. д. / 50.40194° пн. ш. 31.30944° сх. д. / 50.40194; 31.30944
Середня висота
над рівнем моря
109 м
Водойми р. Трубіж
Відстань до
обласного центру
54 (фізична) км
Відстань до
районного центру
7 км
Місцева влада
Адреса ради 07521, с. Селище, вул. Центральна, 19
Карта
Селище. Карта розташування: Україна
Селище
Селище
Селище. Карта розташування: Київська область
Селище
Селище
Мапа

CMNS: Селище у Вікісховищі

Се́лище — село в Україні, у Баришівському районі Київської області. Центр сільської ради. Населення — 944 особи.

Розташоване на місці давньослов'янського поселення на лівому березі Трубіжу за 7 км від районного центру — смт Баришівка.

Історія[ред. | ред. код]

Археологи дослідили на території села майстерню ювеліра часів Київської Русі.

В'їзд в село
В'їзд в село

За козаччини, до 1781 року Селище було у складі Баришівської сотні Переяславського полку.

З 1756 року Георгіївська церква[1]

Зі скасуванням козацького полкового устрою, Селище перейшло до складу Остерського повіту Київського намісництва. За описом 1787 року у Селищі була 491 душа, село у володінні «казених людей», козаків і власника полковника Андрія Іваненка[2]

Від початку ХIX ст. Селище вже у складі Переяславського повіту Полтавської губернії.

Є на мапі 1816 року[3]

Селище. Церква св. Георгія. 1909-13
Селище. Церква св. Георгія. 1909-13

Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому селі Баришівської волості Переяславського повіту Полтавської губернії мешкало 1396 осіб, налічувалось 262 дворових господарства, існували православна церква, 2 постоялих будинки, лавка, 54 вітряних млини, маслобійний завод[4].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1518 осіб (728 чоловічої статі та 790 — жіночої), з яких 1501 — православної віри[5].

Село населяли земельні козаки, які в 1914 році збудували найкращу церкву в околицях[джерело?].

У 1929 році в селі почався масовий колгоспний рух.

Селище. Дивовижний інтер'єр дерев'яного храму
Селище. Дивовижний інтер'єр дерев'яного храму

У 1930 році у Селищі створюється перший колгосп імені Паризької Комуни, першим головою якого став Пушня Ф. П.. До нього увійшло 170 дворів і 510 чоловік. Потім у тому ж році був створений колгосп ім. Т. Г. Шевченка. Головою колгоспу був обраний Кириленко І. А., куди вступило 67 дворів і 190 чоловік. В сільській школі навчалось 130—150 дітей.[6]

За роки радянської влади село постраждало від репресій та Голодомору.

В селі діє середня школа, є бджолярська організація і кінологічна служба. Поряд з селом невеличкий лісок.

З 1960-х в селі проживає і служить відомий священик і дисидент Михайло Макєєв.

На околиці поселення створене так зване чорнобильське містечко, де побудовані типові будинки для переселенців із Зони відчуження.

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 985 осіб, з яких 432 чоловіки та 553 жінки.[7]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 939 осіб.[8]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[9]

Мова Відсоток
українська 96,93 %
російська 2,97 %
білоруська 0,11 %

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів (українська). Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). 
  2. Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін.— К.: Наукова думка, 1989.— 392 с.— ISBN 5-12-000656-6. — С. 100, 271
  3. Подробная карта Российской Империи и близлежащих заграничных владений. Столистовая карта.. www.etomesto.ru. Процитовано 2021-09-19. 
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  5. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-176)
  6. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні: Київський обласний том. — «Буква», 2008
  7. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Київська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 15 листопада 2019. 
  8. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Київська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 15 листопада 2019. 
  9. Розподіл населення за рідною мовою, Київська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 15 листопада 2019. 

Посилання[ред. | ред. код]