Село в незалежній Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Село в незалежній Україні

Зміни в українському С., що відбувалися після здобуття Україною незалежності, мали головним чином кризовий характер. Порівняно з попереднім радянським періодом С. сповільнило темпи соціально-економічного розвитку. Держава проводила несистемну і непослідовну аграрну політику. Законодавчі акти, політичні та економічні програми розвитку потенціалу С. були недостатніми, половинчастими, багато в чому декоративними і не узгоджувалися між собою. Соціально-економічний розвиток сіл залежав від матеріально-фінансового потенціалу с.-г. підприємств. За умов глибинної загальної соціально-економічної кризи лише великі села, де зберігалося аграрне виробництво, мали змогу підтримувати свою життєдіяльність.

Протягом 1991—2012 кількість сіл невпинно зменшувалася. 2005 в Україні було 271 безлюдне та вимираюче село. Найбільше таких сіл було на Чернігівщині (56 %), найменше — у Закарпатській, Рівненській, Чернівецькій, Івано-Франківській областях.

За роки незалежності українське С. втратило майже 2,6 млн осіб, що становило половину загального скорочення населення України. І це при тому, що частка сільського населення в загальній його чисельності складала 32 %, або 15,8 млн (2001). Скорочення чисельності жителів сіл відбувалося особливо швидкими темпами. Осн. чинником, що впливав на зменшення числа жителів сіл, було природне скорочення (у 1995 воно становило 514,6 тис., у 2001 — 708,2 тис. осіб). Подальше зростання смертності на селі зумовлювалося економічною кризою — зниженням рівня життя, зростанням психологічного навантаження. С. посідало одне з перших місць (після шахтарів) за рівнем смертності від нещасних випадків. Природний рух сільського населення стримувався й погіршенням якісних показників його здоров’я. Більшість сіл України продовжували функціонувати в умовах пошкодженого природного середовища.

Однією з причин деградації сіл залишалася міграція, особливо сільс. молоді. У той же час мінімальну компенсацію демографічних втрат С. забезпечив невеличкий міграційний приріст за рахунок міськ. населення — на 17,6 тис., а також адм.-тер. перетворень (ще 61,5 тис.). Міграційний приріст почався 1992, коли поверталися на село колишні селяни, які раніше переїхали до міст; цей процес тривав до 2001. На поч. 2000-х рр. виїзд із С. знову став набирати темпів. Лише протягом 2002—05 щорічна кількість мігрантів зросла з 24,7 до 51 тис. осіб на рік.

Проблема удосконалення відносин у сфері праці на селі розв’язувалася повільно, спонтанно, із застосуванням розрізнених за суттю, неврегульованих у часі й неадекватно спрямованих заходів. Продуктивність праці в сільс. госп-ві впала протягом 1990-х — 2000-х рр. майже удвічі. Найінтенсивніше звуження прикладання праці на селі відбувалося у вир-ві. На поч. 2001 серед сільс. населення було 4,4 млн працюючих (53,4 % заг. кількості працездатних). Кожен четвертий працював за межами села. Серед селян працездатного віку 2,4 млн не працювали і не навчалися. Протягом 1990—2003 число зайнятих в особистих госп-вах зросла з 681 тис. до 2,8 млн осіб, або в 4,2 раза, самозайнятість на селі виступала свого роду альтернативою безробіттю.

На селі розвивалися нові форми підприємництва. В Україні орг. структури сільс. госп-ва розвивалися під контролем д-ви. З’являлися різні за характером і власністю структури, як дрібні, так і великі.

Діяльність великих агропром. підпр-в часто спричиняла загострення соціальної напруги на селі. Більшість із них відмежовувалися від розв’язання соціальних проблем С. Водночас вони вплинули на звичайний уклад сільс. життя, принісши нову вироб. к-ру, досконаліше управління. Важливу роль у соціально- екон. розвитку сіл відігравали фермерські госп-ва.

Фінансова криза початку 1990-х рр. фактично призупинила діяльність служби побуту на селі. Протягом 1991—2005 число будинків побуту скоротилося втричі. Деградація сфери послуг негативно позначилася на к-рі господарювання. Становлення малого підприємництва в побутовій сфері села відбувалося повільно, здебільшого шляхом самореалізації. Д-ва практично припинила фінансування соціальної сфери С. Відбувалися зміни в торг. обслуговуванні сіл. На зміну колиш. торг. орг-ціям приходила кооперативна і комерційна торгівля. Широкі верстви сільс. населення не могли задовольнити найнеобхідніші життєві потреби за місцем проживання. 2005 р. 19,4 тис. сільс. населених пунктів не мали дошкільних закладів, 14,2 % — шкіл, 17,1 % — відділень зв’язку, 9,7 % — лікарняних установ, 6,8 % — торг. закладів.

За роки незалежності зазнало структурних змін духовне життя. У специфічних кризових умовах духовний потенціал селян більшою мірою реалізовувався через реліг. діяльність. У 1990-ті — 2000-ні рр. склалася ситуація, коли, з одного боку, знижувалися заг. обсяги надання послуг, а з другого — розширювався спектр установ, які надавали послуги для жителів сіл. У містах з’явилися приватні телеканали, радіостанції, крамниці, кінотеатри, книгарні. Серед форм дозвілля провідне місце займав перегляд телепередач. Але на селі найчастіше транслювалося два-три ефірних канали, які мали погану якість прийому, у той час як у місті надавали послуги 15—20 каналів, одна-дві системи кабельного телебачення. Витрати коштів на потреби к-ри і відпочинку сільс. мешканців були значно меншими, ніж городян (2004 р. на душу населення в місті витрачалося майже в 3,5 раза більше). За можливістю доступу до культ. благ більшість населення сіл і невеликих містечок залишалася найбільш соціально маргіналізованою.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Сільський сектор України на рубежі тисячоліть, т. 1: Потенціал сільського сектора. К., 2000
  • Україна у цифрах у 2004 році: Статистичний довідник. К., 2005
  • Історія українського селянства, т. 2. К., 2006
  • Ігнатенко М.М. Видима темрява (Українське село: Тернистий шлях перехідної доби: 1990—2000 рр.). Ялта, 2008
  • Падалка С.С. Українське село 1990—2000-х рр.: Тенденції соціально-економічних змін. «УІЖ», 2008, № 4.