Село не люди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Село не люди
Жанр Роман
Автор Люко Дашвар
Мова Українська
Написано 2007
Опубліковано 2007
ISBN 978-966-343-741-5

«Село не люди» — перший роман сучасної української письменниці Люко Дашвар, виданий у 2007 році видавництвом Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля». У ньому описується життя людей одного депресивного українського села.

Анотація[ред. | ред. код]

У селі все про всіх знають. Нічого не приховаєш. Тим більше — палку пристрасть дівчини-школярки Катерини до одруженого чоловіка Романа, батька її однокласника Олександра. Але невдовзі хлопець гине. У його трагічній смерті звинувачують Катю. Дівчина страждає. Та біда одна не ходить… Куди подітися засудженій громадою, наляканій та самотній Каті? Чим завершаться поневіряння нової Лоліти? Чи знайде вона своє щастя? Чи вистоїть під жорстокими ударами долі? Всевишній знає правду і не покине невинну душу на поталу юрбі.

Сюжет[ред. | ред. код]

Катерина — 13-річна школярка, закохана у дорослого одруженого чоловіка. Він також кохає маленьку дівчину. Та, окрім нього, її кохає ще його син, який заради дівчини йде на безглуздий вчинок, послухавши поради друга. Дії хлопців призводять до трагічних наслідків. Далі на сторінках роману розгортається трагедія за трагедією у життях головних та другорядних героїв.

Головна героїня роману Катерина — молоде дівча, яке своїм коханням наразилося на сільський самосуд, від чого була змушена втекти до міста. Там вона пережила приниження від професорської родини, де її ледь не зґвалтував господар, і врешті повернулася в село, щоб стат місцевою відункою[1].

Нагороди[ред. | ред. код]

  • У 2007 році роман став Лауреатом літературної премії «Коронація слова».
  • Книга здобула ІІ премію та премію «Дебют року» від книжкового порталу «Друг Читача».

Прототипи героїв роману[ред. | ред. код]

Катерина. Коли письменниця навчалася в Херсонському інституті, поруч було ПТУ, де дівчатка із сіл вчилися на ткаль. Це були діти 14 років, наївні до розпачу, чисті та юні. Але перше, що робили — фантазійний макіяж, фарбували волосся в яскраво-помаранчевий колір. Так вони входили у нове життя. Уся рідня авторки виросла в селі, де, за її словами, немає півтонів. Можливі лише крайнощі: стовідсоткова невинність, моральна й фізична, або повна розбещеність. Катерина — це збірний позитивний образ.

Історія підлітків Сашка й Сергія, які залили собі в статеві органи віск, щоб стояло, не вигадана. Реальний випадок: у херсонську лікарню привезли із села двох чоловіків за 30. Вони купили на базарі віск та інструкцію й вирішили здивувати своїх дружин. На думку письменниці, якщо дорослі таким займаються, то підлітки бавляться цим ще частіше.

Рецензії[ред. | ред. код]

Критиками та читачами роман був сприйнятий неоднозначно. Проте його високі тиражі свідчать про читацький попит.

  • Ольга Герасим'юк про Люко Дашвар (захоплено)[2]
  • Рецензия на роман Люко Дашвар «Село не люди». Газета «Зеркало недели»[3]

Цитати з книги[ред. | ред. код]

  • «У всіх дівчат одна мрія… Кохання… Справжнє кохання. На все життя. А все інше — то не мрії… То примхи.»
  • «Коли людина довго в смутку, то й посмішка — подвиг.»
  • «В кожного своя доля. Хоч як не крути, а йдеш однією дорогою. На дві одразу не скочиш.»
  • «Шануй свою землю, і вона родить тобі щастя.»
  • «Село — не люди, — відповів Ігор. — Розглядати село як скупчення людей — величезна помилка. Село — це традиції, це скарбниця нації, це продовження природного способу життя на противагу звихнутій урбанізації. — Згоден. Як ти добре сказав: на противагу звихнутій урбанізації. Ігор глянув на пожухлі польові квіти край дороги. — Село повертає розуміння істинних людських цінностей. Радість простого… Оці зів'ялі квіти… — А ця колюча стерня… А небо… А ця тиша… — Денис задер голову догори. — У мене відростають крила.
    Раптом зупинився, повів носом. — Звідки тхне? — запитав. — Ти у коров'яче лайно вступив, — спокійно відповів Ігор. — Розрив! Це називається технікою розриву. Ти навмисне збиваєш мене з хвилі. Я хочу влитися у цей світ. Я хочу тремтіти від захоплення й відчувати щастя бути тут, а ти… Ігоре, віднайти невідомі старі пісні — не проблема. Проблема — зробити це, відчуваючи себе частиною цих пісень, частиною кургану, людей, які навколо нього живуть. — Вийди з лайна — і техніка розриву закінчиться, — засміявся Ігор.»
  • «Прозріння двох для цілої держави — ніщо.»
  • «Ніхто не віддає. Тільки беруть…»
  • «Цілий арсенал засобів швидкої допомоги при нападах депресії у представників інтелігенції — ящик коньяку.»

Виноски[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]