Сельджуцька імперія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сельджуцька імперія
1037 – 1194

Герб of Сельджуцької імперії

Герб

Розташування Сельджуцької імперії
Імперія в зеніті (1092), після смерті Мелик-шах I
Столиця Нішапур
(1037–1043)
Рей
(1043–1051)
Ісфахан
(1051–1118)
Гамадан, Західна столиця (1118–1194)
Мерв, Східна столиця (1118–1153)
Мови перська, арабська, огузька
Форма правління Монархія
Султан
 - 10371063 Торгул (перший)
 - 11741194 Торгул ІІІ (останній)[1][2]
Історія
 - Засновано 1037
 - Знищено Хорезмом 1194
Площа
 - 1080 3 900 000 км2
Попередник
Наступник
Ghaznavid Empire 975 - 1187 (AD).PNG Газневіди
Buyids 970.png Буїди
JustinianusI.jpg Візантійська імперія
KakuyidMapHistoryofIran.png Какуїди
Гуріди Ghurids1200.png
Держава Хорезмшахів Khwarezmian Empire 1190 - 1220 (AD).PNG
Конійський султанат Blank.png
Аюбіди Blank.png
Атабеки Азербайджану Blank.png
Буріди Blank.png
Зангіди Blank.png
Данішмендиди Blank.png
Артукіди Blank.png
Салтукіди Blank.png

Сельджу́цька імпе́рія (перс. دولت سلجوقیان‎) — монархічна ісламська держава в Західній і Центральній Азії в часи середньовіччя. Існувала в 10371194 роках. Простягалася від Анатолії на заході до Гіндукуша на сході. Займала територію сучасної Туреччини, Сирії, Палестини, Іраку, Ірану, Азербайджану, Туркменістану, частини Узбекистану й Афганістану. Заснована в ході завоювань тюрків-огузів. Керувалася султанами із тюркської династії Сельджуків. Столиця розташовувалася на території Персії — в Нішапурі (10371043), Реї (10431051), Ісфахані (10511118), а також Гамадані (11181194) та Мерві (11181194). Офіційною мовою двору була перська, мовою релігії — арабська, мовою панівного класу — огузько-турецька. Знищена Хорезмом[3].

Назва[ред.ред. код]

  • Великі Сельджуки
  • Держава Великих Сельджуків, Велика Сельджуцька держава (тур. Büyük Selçuklu Devleti)
  • Імперія Великих Сельджуків, Велика Сельджуцька імперія (тур. Büyük Selçuklu İmparatorluğu) — історіографічний термін; Сельджуки мали титул султанів, а не імператорів.
  • Сельджуцька імперія (англ. Seljuq Empire, тур. Selçuklu İmparatorluğu)
  • Сельджуцька держава (тур. Selçuklu Devleti; перс. دولت سلجوقیان‎, Dawlat-i Saljūqiān)
  • Сельджуцький султанат

Історія[ред.ред. код]

Заснування[ред.ред. код]

З 1038 по 1055 сельджуки оволоділи Хорасаном, Хорезмом , Західним Іраном, Азербайджаном і Іраком . Аббасидський халіф аль-Каїм змушений був визнати Тогрул-бека (1038-1063) султаном і «царем Сходу і Заходу». Сельджуцький султан вважався намісником халіфа, а сам халіф зберігав за собою лише номінальний суверенітет і духовний авторитет. Столицею держави Тогрул-бека було місто Рей.

При Алп-Арслані (1063-1072) і Мелік-шаху I (1072-1092) сельджуки завоювали Вірменію, майже всю Малу Азію, а потім — Сирію і Палестину. Після оволодіння Грузією, Ширваном і Мавераннахром їхні правителі стали васалами сельджуцьких султанів. Найбільшої військово-політичної могутності Велика Сельджуцька імперія досягла при Мелік-шаху [4].

Занепад[ред.ред. код]

З кінця 11 століття Сельджуцька імперія стала хилитися до занепаду. Основною причиною занепаду стали: перший хрестовий похід, через якого імперія втратила Грузію, Ширван, прибережні частини Малої Азії, частина Сирії та Палестину; зростання феодальної роздробленості і сепаратистські прагнення васалів. При Тогрул-Бек були виділені великі наділи членам Сельджуцького роду, деякі з яких з часом перетворилися на фактично самостійні султанати: Керманський , 1041-1187; Сирійський, 1074-1117; Конійський, або Румський, 1077-1307[4].

По смерті Мелік-шаха Велика Сельджуцька імперія була охоплена міжусобицями; султанський престол послідовно переходив від одного сина Мелік-шаха до іншого. Махмуду (1092-1094), Баркіяруку (1094-1104), Мелік-шаху II (1104-1105) і Мухаммеду (1105-1118) доводилося боротися не тільки зі знаттю, але і з рухом ісмаїлітів. У 1118 султанат був розділений між сином Мухаммеда — Махмудом і його дядьком — Санджаром. Першому дістався Іракський султанат (Західний Іран, Ірак і Азербайджан) зі столицею в місті Хамадан , другому Хорасан, Хорезм і Мавераннахр зі столицею в місті Мерв.

Знищення[ред.ред. код]

Після вторгнення в Середню Азію каракитаїв всі області на схід і північ від Амудар'ї були втрачені для Сельджуцької імперії. У 1153 повстали огузи, що кочували поблизу міста Балха, які розбили військо Санджара і взяли в полон його самого; слідом за тим Балхські огузи піддали спустошенню Хорасан. Завоювання Хорезм-шаха Текеша поклали край Іракському султанату. Останній залишок імперії, що розпалася — Іонійський султанат проіснував до початку 14 століття.

Населення[ред.ред. код]

Мови[ред.ред. код]

Культура[ред.ред. код]

Великі Сельджуки[ред.ред. код]

Великими Сельджуками були: Тогрул-бек (1038-63), Алп-Арслан (1063-72), Мелік-шах I (1072-92), Махмуд (1092-94), Баркіярук (1094-1104), Мелік-шах II (1104-1105), Мухаммед (1105-18), Санджар (1118-57)[9].

Ім'я Роки правліня Примітки
Тогрул-бек 1038—1063 Разом зі своїм братом Чагри-беком очолював сельджуцьке об'єднання кочових огузів (туркмен). Спочатку служив в армії тюркської держави Караханидів, після розгрому якої закріпився в Хорезмі. Звідти в 1028 зробив завоювання Мерва і Нішапура, де в 1038 коронувався султаном. До цього часу його держава включала в себе також Бухару, Балх і Газні. В 1040 році в битві при Данданакані Тогрул-бек розгромив військо султана Масуда Газневі; між 1040 і 1055 завоював Хорезм, велику частину Ірану, Азербайджан, Ірак; в 1049 почав завоювання Вірменії. У 1055 року захопив Багдад і до 1058 року правив Іраком. Аббасидський халіф ал-Каїм був змушений дати Тогрул-беку титул султана, а потім — «царя Сходу і Заходу».
Алп-Арслан 1063—1072 Алп-Арслан був дуже сильною і сміливою людиною. Він також відрізнявся благородством і благочестям. Він вів аскетичний спосіб життя, і йому були притаманні простий смак і щирість. Також він відрізнявся величезною великодушністю і щедрістю по відношенню до своїх підданих, роздавав великі кошти бідним і допомагав нужденним. Разом з тим він був дуже суворим до службовцям своєї держави, і якщо дізнавався, що будь-хто з них був несправедливий з підданими, то строго карав в приклад іншим. Після того як Алп Арслан зійшов на престол, він стратив колишнього візира Тугрулбека і призначив візиром Незам-Мулька. При цьому султан практично повністю передав в його руки внутрішнє управління державою, а сам зайнявся боротьбою проти внутрішніх і зовнішніх ворогів молодої держави.
Мелік-шах I 1072—1092 На самому початку свого правління Мелік-шах придушив заколот свого дядька Кавурда і стратив його. Під час його правління були захоплені Північна Сирія і частина Палестини. У 1079 році відбувся похід до Грузії та Вірменії. Крім військової діяльності, Мелік-шах займався і відновленням зруйнованих і розорених після війн і повстань районів проживання його підданих. При дворі процвітали мистецтво і поезія, а також наука. При Мелік-шаху була проведена реформа календаря, створені вищі школи в Гераті, Багдаді, вченим виявлялося всіляке заступництво. Будучи ортодоксальними сунітами, султани здійснювали переслідування шиїтів, зокрема, ісмаїлітів Хасана ібн Саббаха. Султан був похований поруч з могилою свого батька Алп-Арслана в Мерві. Після смерті Мелік-шаха почалася боротьба за владу між його синами.
Махмуд 1092—1094 По смерті Малік-шах I почався швидкий розпад імперії: відокремився Конійський султанат Килич-Арслана I, потім Сирійський Тутуша і Кірманський. У Хорезмі стала швидко посилюватися васальна династія Ануштегінідів , а в Хорасані повстав син Алп-Арслана, Арслан-Аргун. В умовах розпаду держави, вдова Малік-шаха Тархан-хатун зосередила владу в своїх руках і проголосила султаном свого 4-річного сина Махмуда I. Тархан-хатун рушила з Багдадан в Ісфахан, де знаходився син Малік-шаха від іншої дружини — 12-річний Беркіярук. Беркіярук втік до Рей і тут був проголошений султаном. У 1093 р. війська Тархан-хатун зазнали поразки під Баруджердом, а у 1094 р. були остаточно розбиті. Невдовзі померла Тархан-хатун, а потім помер і Махмуд. Причиною смерті маленького султана стала віспа ..
Баркиярук 1094—1104
Мелік-шах II 1104—1105
Мухаммад 1105—1118
Санджар 1118—1157 Останній представник гілки Великих Сельджуків, був одним з молодших синів Малик-шаха I від наложниці-рабині. Санджар брав участь у війнах за спадщину проти Махмуда I, Баркіярука, Малик-шаха II і Мухаммада I. З 1097 Санджар став правителем більшої частини Перської імперії, а його столиця знаходилася в Нишапурі. Низка правителів повстала проти нього, що призвело до розколу Великої Сельджуцької імперії. У 1118 році, по смерті останнього зі зведених братів Санджара, володіння Сельджуків були офіційно розділені. У 1141 році почав похід проти каракитаїв. Захоплений туркменами-кочовиками в 1153 році і перебував у полоні до 1156 року, коли він зміг втекти. Наступного року Санджар помер від дизентерії і був похований в Мерві.

Примітки[ред.ред. код]

  1. A New General Biographical Dictionary, Vol.2, Ed. Hugh James Rose, (London, 1853), 214.
  2. Grousset, Rene, The Empire of the Steppes, (New Brunswick:Rutgers University Press, 1988), 167.
  3. Grousset, Rene, The Empire of the Steppes, (New Brunswick:Rutgers University Press, 1988),159,161; "In 1194, Togrul III would succumb to the onslaught of the Khwarizmian Turks, who were destined at last to succeed the Seljuks to the empire of the Middle East."
  4. а б СИЭ, 1961—1976
  5. а б Savory, R. M. and Roger Savory, Introduction to Islamic civilisation, (Cambridge University Press, 1976 ), 82.
  6. Black, Edwin, Banking on Baghdad: inside Iraq's 7,000-year history of war, profit and conflict, (John Wiley and sons, 2004), 38.
  7. а б в C.E. Bosworth, "Turkish Expansion towards the west" in UNESCO HISTORY OF HUMANITY, Volume IV, titled "From the Seventh to the Sixteenth Century", UNESCO Publishing / Routledge, p. 391: "While the Arabic language retained its primacy in such spheres as law, theology and science, the culture of the Seljuk court and secular literature within the sultanate became largely Persianized; this is seen in the early adoption of Persian epic names by the Seljuk rulers (Qubād, Kay Khusraw and so on) and in the use of Persian as a literary language (Turkish must have been essentially a vehicle for everyday speech at this time)
  8. Concise encyclopedia of languages of the world, Ed. Keith Brown, Sarah Ogilvie, (Elsevier Ltd., 2009), 1110; "Oghuz Turkic is first represented by Old Anatolian Turkish which was a subordinate written medium until the end of the Seljuk rule."
  9. СИЭ, 1961—1976, Сельджукиды

Джерела[ред.ред. код]

  • Бартольд В. В. Туркестан в эпоху монг. нашествия, Соч., т. 1, М., 1963, гл. 2-3
  • Гордлевский В. A. Гос-во Сельджукидов М. Азии, «Тр. ИВАН», 1941, т. 39
  • Заходер Б. Н. Хорасан и образование гос-ва Сельджуков, «ВИ», 1945, No 5-6
  • Якубовский А. Д. Сельджукское движение и туркмены в XI в., «ИАН СССР, отделение обществ. наук», 1937, No 4

Посилання[ред.ред. код]