Селюченко Олександра Федорівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Селюченко Олександра Федорівна
Selyuchenko Alexandra Fedorovna.jpg
Дата народження 6 травня 1921(1921-05-06)
Місце народження СРСР с. Опішня, Полтавська округа, СРСР
Дата смерті 23 червня 1987(1987-06-23) (66 років)
Місце смерті Україна смт. Опішня, Зіньківський район, Полтавська область, Україна
Жанр декоративно-ужиткове мистецтво
Навчання Опішнянська гончарська школа
Премії Заслужений майстер народної творчості України

Олекса́ндра Фе́дорівна Селюче́нко (* 6 травня 1921, Опішня — † 23 червня 1987, Опішня) — українська керамістка, народна майстриня, Заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників України.

Біографія[ред.ред. код]

Народилась у родині опішнянських гончарів, тому з дитинства залучалася до роботи з глиною.

Закінчила семирічну загальноосвітню школу та дворічну керамічну школу при заводі. На деякий час виїздила з Опішні, а по поверненні влаштувалась на завод «Художній керамік» ліпницею, де працювала до виходу на пенсію.

Все життя прожила незаміжньою.

Творчий доробок[ред.ред. код]

Олександра Селюченко була неперевершеним майстром глиняної іграшки. Спадщина майстрині налічує понад 1000 творів кераміки, а також 300 аркушів замальовок орнаменту.

Активно почала працювати з 1949 року після Всеукраїнської виставки дитячої іграшки в Києві, де її вироби зайняли призове місце.[1]

Серед її доробку велика кількість анімалістичних фігурок: баранці, пташки, козлики та багато інших тварин[1]. Деякі її роботи: «Квочка», «Баранець», «Вакула та чорти» — усі 1969 р., багатофігурні композиції «Баба Параска і баба Палажка», «Лисиця і Півень», «Леви» — 19671969 рр. та ін.

Мисткиня брала сюжети з життя — залицяння, сватання, весілля, весільні свати, дівчата у віночках, колядники, матері-берегині. Всі вони наділені веселим характером, одягнені в яскраві традиційні костюми. Дуже переймалась за подальшу долю своїх виробів:

« «…Як їх довезуть? Розхвилювалася, наче дітей вирядила. Тиск піднявся, голова болить. Рідні ви мої, поїхали з дому навіки, у люди поїхали. Яка доля їх там спіткає? Поїхали бики, і весілля поїхало, а ті три мандрівники пішли пішки. Гляну де вони стояли, а там пустота»[1]  »

Нагороди[ред.ред. код]

Олександра Селюченко відзначена званням заслуженого майстра народної творчості України, а також великою кількістю подяк, грамот, дипломів.[2]

Пам'ять[ред.ред. код]


1. Будівля музею-садиби Олександри Селюченко
2. Меморіальна дошка майстрині

У будинку Олександри Селюченко в Опішні по вул. Губаря, 29 був створений Меморіальний музей-садиба, де й досі зберігаються глиняні іграшки, інструменти, речі повсякденного вжитку, які оточували майстриню за життя. Інститут керамології, який є відділенням Інституту народознавства НАН України, займається вивченням спадщини народної майстрині.[1]

Меморіальний музей-садиба славетної гончарки Олександри Селюченко почав функціонувати в 1988 році на правах відділу Музею гончарства в Опішному. Після смерті народного майстра в недоторканому вигляді був збережені подвір'я, надвірні споруди, інтер'єр житла, предмети побуту та творчі роботи.

У фондах музею зберігаються 1095 глиняних творів Олександри Селюченко. Гончарна бібліотека прийняла на зберігання особисту бібліотечку: книги, журнали, каталоги, буклети, листи, щоденники, спогади та фотографії.[2]

На стіні гончарської слави будинку Кричевського-Лебіщака встановлено меморіальну дошку, присвячену Олександрі Селюченко[3].

Кожні п'ять років, в день народження Олександри Селюченко, відбуваються Селюченківські читання (1991, 1996, 2001, 2006). Участь у них беруть керамологи, музеології, народні майстри-гончарі, художники-керамісти, представники творчих спілок.[1]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д Світлана Панасюк. Чарівний світ гончарки Олександри Селюченко — сайт Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні
  2. а б Опошня — столица украинской керамики (рос.)
  3. Ірина Соляник (16.05.2016). В Опішні вшанували пам'ять двох талановитих керамісток. ТРК «Лтава». Процитовано 26.05.2016. 

Джерела[ред.ред. код]