Селігей Пилип Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пилип Олександрович Селігей
Селігей П. О..jpg
Народився 27 січня 1975(1975-01-27) (43 роки)
Київ
Громадянство Україна Україна
Діяльність мовознавець
Сфера роботи мовознавство, етимологія, лексикологія, стилістика, соціолінгвістика, термінознавство, слов'янознавство
Науковий ступінь доктор філологічних наук
Заклад Інститут мовознавства
ім. О. О. Потебні
НАН України

Пили́п Олекса́ндрович Селіге́й (нар. 27 січня 1975(19750127), м. Київ) — український мовознавець, доктор філологічних наук (2017), старший науковий співробітник Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. Автор праць з етимології, порівняльно-історичної лексикології, стилістики, соціолінгвістики, термінознавства, лінгвістики впливу, історії українського мовознавства, історії української літератури.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в Києві в сім’ї інженера обчислювальної техніки. У 1997 р. закінчив філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де відвідував лекції професора К. М. Тищенка. У 1997‒2000 рр. — аспірант Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні (науковий керівник — академік НАН України Г. П. Півторак). У 2001 р. захистив кандидатську дисертацію «Внутрішня форма назв емоцій в українській мові». З 2000 р. працював у відділі загальнославістичної проблематики та східнослов’янських мов Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні, з 2016 р. — старший науковий співробітник відділу слов’янських мов. У 2017 р. захистив докторську дисертацію «Український науковий текст: проблеми комунікативної повноцінності та стильової досконалості».

Основні результати[ред. | ред. код]

  • Уклав етимологічний словник запозичених суфіксів і суфіксоїдів української мови. У ньому простежено історію та шляхи запозичання суфіксів, указано їхній етимон з першозначенням, час першої писемної фіксації або словотвірну модель у мові-джерелі, наведено етимологічні паралелі з інших індоєвропейських мов та реконструйовану праформу. Це перший у світовій лексикографії спеціальний етимологічний словник суфіксів.
  • Цілісно відтворив внутрішню форму та номінативні моделі українських назв емоцій. Виявив випадки спільних семантичних мотивацій у назвах емоцій в українській та ряді інших індоєвропейських мов. На цій підставі реконструював уявлення давньої людини про свій внутрішній світ, показав, як в українській мовній картині світу інтерпретується емоційна сфера. Запропонував нові вирішення деяких теоретичних проблем внутрішньої форми слова.
  • Розробив теорію мовної свідомості як небайдужого ставлення до мови. Окреслив її структуру, що охоплює мовні знання, почуття, оцінки, мотиви й настанови мовної поведінки. Увиразнив її роль як важливого стратегічного чинника мовної стійкості та мовного порядку в державі. На основі ціннісного критерію створив типологію рівнів мовної свідомості. Висунув низку ідей щодо засад, методів, каналів і основного змісту мовного виховання.
  • Дослідив лексичний пуризм як неминучий етап становлення літературних мов на народній основі. Зробив висновок, що пуризм виникає завжди, коли народ підноситься до розуміння своєї мови як самобутньої культурної цінності. Звідси — бажання довести її рівність з іншими мовами, задіяти її словотвірні можливості, закріпити в ужитку питому термінологію. Довів, що український пуризм був явищем не випадковим, а закономірним: українська мова зазнала тих самих процесів, що мали місце в інших європейський мовах.
  • Комплексно дослідив відповідність українських наукових текстів найважливішим стильовим нормам і комунікативним якостям. Показав, що стилістично довершений науковий текст забезпечує повноцінне засвоювання інформації, підтримує увагу читача, справляє на нього інтелектуальний вплив. Поставив також проблему псевдонаукового мовлення (наукового жаргону): виявив його основні ознаки та причини появи, довів його невідповідність духові науки й комунікативній сутності мови.
  • Виявив умови, прийоми та засоби досягнення комунікативної досконалості тексту. Встановив, що автор має враховувати особливості процесу сприйняття, потреби й запити читачів, спонукаючи їх до співдумання та співпереживання. Сприйняття активізують добре вибудована композиція, діалогічність тексту, яскрава авторська індивідуальність, помірна експресивність та інші комунікативні якості мовлення.
  • Виділив і описав основні етапи розвитку українського мовознавства у ХХ столітті. Простежив розвиток основних дослідницьких напрямів, схарактеризував головні здобутки та їхнє суспільне значення, оцінив внесок найвизначніших мовознавців кожного періоду. На підставі архівно-слідчих справ відтворив біографії низки безпідставно репресованих у 1930-х роках українських мовознавців.
  • Уперше в українському літературознавстві застосував (разом із С. Цаликом) метод усної історії для досліджування біографій письменників, які мешкали в будинку Роліт (Київ). Поєднання усних спогадів і відомостей з архівних джерел дало змогу відтворити панораму літературного побуту 1930–1980-х років, запровадити в науковий обіг великий масив істотної для розуміння літературного процесу біографічної інформації.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Мовна свідомість.jpg
Svitlo i tini.jpg
Етимологічний словник суфіксів.jpg
Shukhlyady.jpg

Монографії[ред. | ред. код]

  • Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. 1930–2005: Матеріали до історії. — К.: Довіра, 2005 (автор розділу «Науковці мовознавчих установ Академії наук України. 1918–1943 рр.»).
  • Історія української культури: У 5 т. — Т. 5: Українська культура ХХ — початку ХХІ століть. — Кн. 3: Культура та розвиток науки і технологій в Україні. — К.: Наук. думка, 2012 (автор розділу «Мовознавство»).
  • Мовна свідомість: структура, типологія, виховання. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2012. — 118 с.
  • Світло і тіні наукового стилю. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2016. — 627 с.

Словники[ред. | ред. код]

Науково-популярні книжки[ред. | ред. код]

Вибрані статті[ред. | ред. код]

  • Внутрішня форма назв емоцій в українській мові // Мовознавство. — 2001. — № 1. — С. 24–33.
  • Як полонити читача з першого рядка // Стиль і текст. — Вип. 4. — 2003. — С. 150–189.
  • Делікатна професія у дзеркалі мови // Мовознавство. — 2004. — № 2-3. — С. 34–47.
  • Науковий стиль української мови: ресурси оновлення // Мовознавство. — 2006. — № 2-3. — С. 174–186.
  • Питоме і чуже в термінології: гармонія чи конфлікт? // Вісник Національної академії наук України. — 2007. — № 9. — С. 20–28.
  • Сучасне термінотворення: симптоми та синдроми // Мовознавство. — 2007. — № 3. — С. 48–61.
  • Що нам робити із запозиченнями? // Українська мова. — 2007. — № 3. — С. 3–16; № 4. — С. 16–32.
  • Пуризм у термінології: український досвід на європейському тлі // Мовознавство. — 2008. — № 1. — С. 49–66.
  • Українське академічне мовознавство за дев’яносто років (1918–2008) // Мовознавство. — 2008. — № 4/5. — С. 3–17.
  • Юрій Шевельов — майстер наукового стилю // Українська мова. — 2010. — № 4. — С. 3–21.
  • З досвіду етимологізації запозичених суфіксів у словнику // Академік Олександр Савич Мельничук і сучасне мовознавство. — К.: Вид. дім Д. Бураго, 2012. — С. 113–121.
  • Науковець і його мова // Українська мова. — 2012. — № 4. — С. 18–28.
  • Типи багатослів’я в наукових текстах // Українська мова. — 2013. — № 4. — С. 22–44.
  • Іменниковість versus дієслівність: у пошуках золотої середини // Мовознавство. — 2014. — № 4. — С. 36–55.
  • Народжується текст... (З досвіду відомих авторів) // Мовознавство. — 2015. — № 1. — С. 47–66.
  • Роль композиції у створенні та сприйнятті наукового твору // Мовознавство. — 2015. — № 2. — С. 54–63.
  • З історії пуризму в англійській літературній мові. I–ІІІ // Мовознавство. — 2017. — № 5. — С. 3–18; 2017. — № 6. — С. 30–43; 2018. — № 1. — С. 15–23.

Науково-популярні статті[ред. | ред. код]

Науково-методичні статті[ред. | ред. код]

  • Семантична мотивація лексики як засіб активізувати учнівську цікавість // Дивослово. — 2005. — № 9. — С. 50–52.
  • Як українці говорять про свої думки та емоції // Українська мова та література. — 2005. — № 33. — С. 7–10.
  • Чужого навчаємося, а свого цураємося... // Дивослово. — 2008. — № 7. — С. 36–40.
  • Педагогіка Олександра Потебні і проблеми сучасного наукового стилю // Дивослово. — 2010. — № 8. — С. 36–40.

Рецензії[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Селігей Пилип Олександрович // Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України – 75. 1930–2005: Матеріали до історії. – К.: Довіра, 2005. – С. 518.