Семерня Олександр Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олесь Семерня
Semernya-house.jpg
Олесь Семерня, 2011
Ім'я при народженні Олександр Федорович Семерня
Дата народження 2 серпня 1936(1936-08-02)
Місце народження Миколаївка, Berdyanskiy rayon prapor.pngБердянський район, Flag of Zaporizhia Oblast.svgЗапорізька область, Україна
Дата смерті 6 липня 2012(2012-07-06) (75 років)
Місце смерті Flag of Sokyriany.jpgСокиряни, Сокирянський район, Flag of Chernivtsi Oblast.svgЧернівецька область, Україна
Національність українець
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Жанр художник, філософ, філософ — затворник
Напрямок наївне українське малярство
Твори більше 600 картин
Премії Майстер народної творчості
Сайт ababahalamaha.com.ua/uk/Семерня_Олесь

Олесь Семерня (2 серпня 1936, Миколаївка, Бердянський район, Запорізька область — 6 липня 2012, Сокиряни, Сокирянський район, Чернівецька область) — український художник, працював у основному в Україні та Молдові, один із найяскравіших представників наївного українського малярства («наївного мистецтва») кінця XX століття — початку XXI століття, автор понад 600 картин. Член Союзу Майстрів Народної Творчості України та член Молдовського Благодійного Фонду Українських Професійних Художників і Народних Майстрів «Renaştere-Відродження».

Філософські погляди[ред.ред. код]

Олесь Семерня — одна з найбільш загадкових творчих особистостей України. Олесь стає типовим вільним козаком, захисник українського народу та його самобутності, мандрівником, мудрецем, казкарем і характерником в одній особі. Його називають філософом-затворником, адже митець жив на природі — там і творив, відмовившись від публічного життя. Такий стиль життя художник пояснював тим, що для нього весь світ відкривався, коли він знаходиться перед мольбертом за яким він і створював яскраві та різнокольорові роботи, присвячені темам народного життя. За своє свободолюбиве життя, картини виконані у народній манері Олесь отримав прізвисько «Козак Мамай українського мистецтва».

Життєпис подій і творчості[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Олесь Семерня народився 2 серпня 1936 року в селі Миколаївка Бердянського району Запорізької області. Дитинство пройшло на Маріупольщині. Його мама — Марія Андріївна Касьян, батько — Федір Григорович Семерня. За те, що мама в часи німецької окупації працювала санітаркою у німецькому шпиталі, Олеся разом з матір'ю та молодшим братом наприкінці 1940-х років було вислано в місто Джезказган Карагандинської області в Казахстані (поблизу Байконура). Звідси пішов і сюди ж повернувся після служби в Радянській Армії (1954–1956).

Перші роботи[ред.ред. код]

Малював з дитинства. Після армії туга за Україною приводить Семерню у місто Вознесенськ Миколаївської області. Там він одружується й починає малювати. Стає членом творчого об'єднання «Прибужжя», де в 1970 році відбувається його перша персональна виставка. У 1977 отримує звання «Майстер народної творчості». Проте майже ніхто (зокрема й дружина — медик з вищою освітою) не сприймає його «неправильного» малювання. Не знайшовши підтримки і розуміння, Олесь втікає від цивілізації «в бур'яни», веде мандрівний спосіб життя, далі знаходить пристанівок у с. Крива Пустош на Миколаївщині, а згодом покидає Україну, так як не має ні власного житла, ні майстерні.


Молдовський період, 1980-ті[ред.ред. код]

Тривалий час живе і творить у Бєльцях (Молдова), де народжується багато картин, з яких — «Старе місто», «Тарутино», «Водоніс», «Вівтар». Проте митець не пориває зв'язків з Україною. Перша виставка Семерні відбулася в Миколаєві на початку 80-х років, яку організував місцевий мистецтвознавець Валерій Малина. Справжнє відкриття художника відбулося після виставки в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук (1982) та Спілці письменників України (1983). Далі були виставки в бібліотеці Київського медичного інституту, де виставлявся тоді й Іван Марчук та інші, в інституті напівпровідників України за активної підтримки голови Павла Загребельного (1983,1986), у галереї «Ор» (керівник М. Волга), в музеї народної архітектури та побуту УРСР (1988). Широкого розголосу набула виставка в Київському Будинку профспілок в 1990 році.

Кінострічка[ред.ред. код]

1988 року талановитий режисер-оператор Леонід Анічкін створив унікальну стрічку про життя і творчість митця «Зачароване колесо життя» (кінооператор А. Солопай, сценарист В. Лисенко, Анатолій Черченко, композитор Лазаревська-Дикарєва Тетяна Леонідівна державний кінофотофоноархів № 11045), бо там — непересічні діячі української культури сказали своє слово про творчість Олеся Семерні: Павло Загребельний, Юрій Покальчук, Іван Малкович, Валерій Малина (першовідкривач таланту Семерні), Микола Щербак, Оксана Забужко, Валентина Лисенко, Роксана Горбовець.[1].

Київ[ред.ред. код]

У 1992 році проведена одна з найцікавіших колективних презентацій із назвою «Наші корені та джерела». Гармонійно об'єдналися твори Володимира Кабаченка (Одеса), Федора Панчука (Вінниця), Олеся Семерні (Миколаївщина — тоді він мешкав у Вознесенську) та Анатолія Фурлета (Хмельниччина). То був дивний квартет, який співав українську народну пісню, таку яскраву за колоритом, змістовну за своєю національною фольклорною основою та витончену за дотепним гумором образотворення.

У 1994 році з групою київських художників, звернулися в Відділ культури Печерскої райдержадміністрації с пропозицією перетворити Костельную, одну із найгарніших вулиц Старого Києва, в Вулицю Мистецтв. Отримавши підтримку та обслідувавши нежилі приміщення, які були вкрай занедбані, виграли тендер на конкурсній основі та своїми силами зробили ремонт, дизайн. В результаіе було створено «Культурно-художній центр на Костельній», з 7 художніх галерей та 8 творчих майстерень. З галереею «Грифон» Олесь Семерня розпочинає свою співпрацю, виставляючи там свої твори.

Влітку 1996 роботи Семерні беруть участь у І Міжнародному арт-фестивалі, що відбувався в столичному Українському домі. Серед 52 вітчизняних і закордонних галерей експозицію галереї «Грифон» з роботами Семерні визнали найкращою — нагородили Гран-прі. Тоді ж було отримане запрошення від Гарвардського університету на виставку до США. До Гарварду полетіли різнобарвні пташки, які народилися вже у незалежній Україні. Серед творів восьми митців із різних куточків України (таке побажання було у професора Романа Шпорлюка — директора Інституту) були й картини Олеся Семерні. 1996 року твори маестро дивували американців (переважно українського походження) окрім Гарварду, ще в Нью-Йорку (Представництві України в ООН та в Українському інституті Америки (УІА), що сусідить на престижній П'ятій авеню з Метрополітенмузеєм), у Вашингтоні (Посольстві України в США), Філадельфії (в Українському культурному Центрі)[2].

Співпраця з видавництвами[ред.ред. код]

Починаючи з 1990-х років художник співпрацює з видавництвами. В 1991 році для видавництва «Молодь» працює над журналом для молодшого шкільного віку «Соняшник» — 1991, № 2[3]. Після знайомства з Іваном Малковичем ілюструє книги для його видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» — «Ой ти, коте Марку» (1993), «Свічка зі снігу» (2010).[4].

Сокиряни[ред.ред. код]

На початку третього тисячоліття Семерня знову повертається в Україну і випадково купує собі хатинку в Сокирянах на Буковині. Ця розмальована й оздоблена руками художника хатинка стала щасливою гаванню для вічно неприкаяного митця. Митець знайомиться з художниками Сокирянщини, зокрема Валентиною Яровою, бере участь в районних виставках, зокрема до Дня художника, відвідує районний центр творчості дітей та юнацтва.[5]. Створюються роботи «Братерство», «Різдво», «День народження», «Ласкаво просимо», «Козацька пісня», «Дід молдован», «Жнива», «Материнська пісня»… У 2007 році відбувається виставка в Чернівецькому обласному художньому музеї, під час якої представлена 31 робота, написана за останні 20 років. В лютому 2009 в Кишиневі відбувається персональна виставка художника "Paleta Ucraineană a Moldovei - Украïнська палiтра Молдови" присвячена 15 - ій річниці Молдовського Благодійного Фонду Українських Професійних Художників і Народних Майстрів «Renaştere-Відродження».[6] Серпень - вересень 2011 - участь у виставці у Кишиневі , присвяченій Дню Незалежності України" [7]

Огляд у публікаціях[ред.ред. код]

Регулярно у пресі публікується огляд творчості художника.

1989 - го року виходить стаття в виданні "На екранах України" під назвою "Переведи мене через майдан". [8]

В 1991 - му газета "Радянське Прибужжя" публікує статтю про Семерню "Талант до Києва доведе" [9] ,а в 1995- му статтю "Мандрівка на край світу" [10]

Того ж 1995 - го в виданні "Вечерний Николаев" виходять статті по творчість художника "Нас посетил хороший гость" [11] та "Праздник в храме искусств". [12]

2003 року журнал «Українська культура» публікує статті Івана Малковича «Козак Мамай українського живопису»[13] та Анатолія Бруса «Трепет душі»[14]

2006 року з приводу 70-ліття художника вийшла стаття А. Яремчука «Із чистих праджерел»[15]

У 2007 році І. Ф. Кіцул для Чернівецького художнього музею упорядковує буклет «Семерня Олесь Федорович» для виставки робіт художника.

2008 року часопис «Музейний провулок» публікує огляд Ніни Петрусьової «Сокиряни на Буковині: Олесь Семерня»[16].

2011 року на сайті Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка публікується старшим науковим дослідником Інституту Культурного Спадку Академії Наук Молдови В. Рокачук стаття «ПОВСЕДНЕВ В КАРТИНАХ АЛЕКСАНДРА СЕМЕРНИ»[17]

Останні роки життя[ред.ред. код]

У художника виявляють онкологічне захворювання, із яким він хоробро бореться. Приїжджаючи до Києва (чи то з Молдови, чи то з Буковини), він неодмінно підживлює душу в музеї Івана Гончара, що живе активним життям у Києво-Печерській лаврі. Остання персональна виставка його творінь відбулася влітку 2011 року в київській галереї «Грифон».[18]. Для чималого гурту шанувальників його таланту то було свято. Свято несподіване, неочікуване, бо Метра нещодавно прооперували, і хвороба ніяк не відступала.

Працював митець до кінця життя в своїй бесарабській хатинці в Сокирянах.

В пам’ять про Олеся Семерню 18 лютого 2016 року за рішенням Сокирянської міської ради вулицю імені Миколи Карамзіна було перейменовано на вулицю Олеся Семерні.

Могила художника[ред.ред. код]

Могила Семерні у Сокирянах

Над могилою Олеся Семерні вічною пам'яттю стоїть хрест, виконаний за його власним ескізом.

Творчий доробок[ред.ред. код]

Після смерті художника потужна частина його картин (понад 70), стане предметом насолоди якнайширшого людського загалу. Роботи Олеся Семерні зберігаються в приватних колекціях 26 країн світу, зокрема Павла Загребельного, Олеся Гончара, Дмитра Павличка, Івана Малковича, Миколи Волги та інших відомих діячів української культури і в музеях: Національному Художньому Музеї України, Музеї народного образотворчого мистецтва України, Музеї народного побуту та архітектури України (Пирогів, Київ) та багатьох інших. Громада буковинського міста Сокиряни засновує нині музей Олеся Семерні в будинку де жив та працював художник.

Власна оцінка[ред.ред. код]

Ось як сам Олесь Семерня говорить про власну творчість :

«

«Я живу у хатці, без телевізора, комп’ютера. Маю піч, де готую сам їсти, колодязь. Від сонця не ховаюся, тому такий засмаглий, — сміється художник. — Сюжети для своїх робіт беру із життя. Обличчя моїх героїв на картинах схожі на моє. Напевне, в усіх художників так ведеться, що малюють насамперед себе.»

 »
«

Дорогие мои золотые друзья! Я счастлив, что Вы меня так высоко цените. Постараюсь оставаться в том же качестве, чтобы Вас не разочаровывать и буду продолжать неустанно создавать свои шедевры, чтобы они приносили Вам радость. Обнимаю. Искренне Ваш Олесь Семерня из бурьянив «Турецкая долина».

 »

Відгуки митців[ред.ред. код]

«

Світ майстра — простір легенди і міфу, пісні й казки, старовинних звичаїв та сільської повсякденності, яка зберігає всі ці магічні скарби, і по вінця сповненої ними («Пейзаж-Буковина»). Життя персонажів Олеся Семерні монументальне і причетне до Вічності, але водночас — повне якоїсь зворушливої довірливості («Легенда», «День народження», «Материнська пісня»). Його пастухи й ангели, матері та воїни, Єва («Єва і кобзар») та Європа («Викрадення Європи») живуть за одвічними і гармонійними законами Всесвіту, тим самим зберігаючи й оберігаючи його, але самі видаються — і виявляться? — зовсім беззахисними перед тим, що дисгармонійне — але, на щастя, скороминуще («Чабанське свято», «Ангел», «Степовий скрипаль»). Оксана ЛАМОНОВА.

 »
«

«Коли вам запраглося погрітися, подихати рідним прастепом чи відійти душею, згадайте собі картини Олеся Семерні. В них — здоров'я нації, і справжня сутність споконвічної української душі, що злагідна розмовляє з Богом і зорями, з дитиною і стеблиною, з сумними волами і веселими квасольками овечок.Та найбільше — сама з собою. Там — потужний і добрий талант, що творить єдину Україну, тому іноді аж важко впізнати — це Карпати чи український південь, і тільки розпечене ольвійське сонце, що з'яскравлює всі барви, безпомильно вказує на художникове коріння. Там — неприкаяний козак Мамай з тихим коником і жменькою суто дитячих хитрощів. Там — дуже самотній чоловік, який посеред звихненого світу розповідає золоту казку нашого дитинства. Тож дай йому, Боже, здоров’я і натхнення». Іван Малкович

 »
«

«Він має свій дивовижний стиль, що сягає корінням народного малярства. Три Андрії. Двоє в профіль, один – в очі. Фалди одягу. Жіноча доля. Жорна-яйці. Геть соковиті кольори. Горпина. Коло з маком. Жінка-коло. Оригінальні рямці. Мої пращури. Над хатами в променях неба. Занепокоєні як і тут були. Викрадення Європи. Червоний бик. Вінок. Вода трави. Степовий скрипаль; Рідне коріння. Соковитість, виразність. Портрет Івана Марчука. Янгол у вигляді жінки. Чабанське свято. Вівці. Яйці з очима. Хмари. Козак Мамай. Геть вдала стилізація. Зимовий пейзаж. Цукеркове село. Легенда. Лице в зморшках. Отже, хто хоч раз повидить тоє чудо – малярство сего видатного маляра-буковинця – матиме добрі спочуття а насолоди без міри». Василь Велимчий

 »
«

«Пішов од земного життя Олесь Семерня — творець ніжно-мелодійної української душі, залишивши нам свої безсмертні творіння. Його картини — Диво, бо в них — таїна. Краса картин Семерні дещо незрозуміла, можливо, для сучасної молоді, бо її душа ані в дитинстві (надто у дитинстві!), ані в юності не торкнулася суто національної побутово-ментальної традиції. Але ж незрозумілість тієї краси і є сенс мистецтва. Бо тоді прагнемо все-таки осягнути ту таїну. Таїну Краси. Напевне, тому звичайною є ситуація, коли під час колективних виставок біля картин Олеся захоплено зупиняються шанувальники. Хоча поруч — творіння модних сучасників. Бо в їхніх картинах на першому плані основні принципи сучасності й почасти — криклива беззмістовність, що її породила неправда, нещирість за яскравої, а то й здебільшого нахабної, агресивної форми. Зовсім інша ситуація з Олесем Семернею. Його душа від народження і до останніх днів свідомо наповнювалася живицею українських народних традицій. Наповнювали його нескінченні мандри шляхами України (а то й Молдови)…». Микола ВОЛГА

 »
«

Картины Семерни в основном на гуцульскую тематику. Мужчин он изображает со скрипками, с рождественской звездой, показывает их крепкую дружбу. А вот женщины — некрасивые, потому что выпили из него всю кровь, говорит художник. Поэтому и изображены они как на крыше дома, то на дереве: чтобы не мешали рисовать. Но несмотря на все шутки, работы у Олеся Семерни теплые по ощущениям и глубокие по содержанию. Галерея «Грифон»

 »

Світлини життя[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  • [8] Художники видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»(укр.)
  • [9] Недоспівана Кобзарева пісня Олеся Семерні(укр.)
  • [10] В киевской галерее «Грифон» показывают «Солнечную живопись»(рос.)
  • [11] поетична збірка Людмили Малкович «Свічка зі снігу»(укр.)
  • [12] книга «Ой ти, коте Марку» (укр.)
  • [13] «ВОДА ТРАВИ», розділ «МАЛЯРСТВО», Василь ВЕЛИМЧИЙ(укр.)
  • [14] ОЛЕСЬ СЕМЕРНЯ - сторінка художника(укр.)
  • [15] ОЛЕСЬ СЕМЕРНЯ - сторінка художника(укр.)

Примітки[ред.ред. код]

  1. ", Анічкін Леонід Анатолійович
  2. [1], Недоспівана Кобзарева пісня Олеся Семерні
  3. [2], журнал для молодшого шкільного віку «Соняшник» 1991 № 2
  4. «Художники», "Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
  5. [3] День художника відзначили в Сокирянах
  6. [4] Paleta Ucraineană a Moldovei - Украïнська палiтра Молдови
  7. [5] Послеобеденное выступление на выставке , посвящённой Дню Независимости Украины
  8. «Переведи мене через майдан »/ М. Заверуха // На екранах України. — 1989. — 22 квітня.
  9. «Талант до Києва доведе»/ М. Баранов // Радянське Прибужжя. — 1991. — 10 січня.
  10. «Мандрівка на край світу»./ Д. Пучков // Радянське Прибужжя. — 1995. — 7 жовтня.
  11. «Нас посетил хороший гость»/ В. Кремінь // Вечерний Николаев. — 1995. — 5 жовтня.
  12. «Праздник в храме искусств»/ О. Смола // Вечерний Николаев. — 1995. — 14 грудня.
  13. «Козак Мамай українського живопису: Семерня Олесь» / Іван Малкович // Українська культура. — 2003. — № 10. — С. 20 Рубрики: Художники українські, 20 ст.
  14. «Трепет душі» // А. Брус // Українська культура. — 2003. — № 10. — С. 20-21. Рубрики: Художники українські 20 ст.
  15. «Із чистих праджерел [Текст]: відомому художнику Олесю Семерні виповнилося 70»/ А. Яремчук // Українська культура. — 2006. — № 9. — С. 48-49 : портр.
  16. «Сокиряни на Буковині: Олесь Семерня» / Ніна Петрусьова // часопис «Музейний провулок». — 2008. — № 10.
  17. [6] В. Рокачук "ПОВСЕДНЕВ В КАРТИНАХ АЛЕКСАНДРА СЕМЕРНИ
  18. [7], В киевской галерее «Грифон» показывают «Солнечную живопись»