Семиноженко Володимир Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Семиноженко Володимир Петрович
Семиноженко Володимир Петрович

Час на посаді:
21 грудня 2010 — 11 червня 2014
Президент   Віктор Янукович
Прем'єр-міністр   Микола Азаров

Віце-прем'єр-міністр України з гуманітарної політики
Час на посаді:
3 березня 2010 — 2 липня 2010

Народився 9 червня 1950(1950-06-09) (67 років)
Київ
Політична партія Нова Політика

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Володи́мир Петро́вич Семино́женко (нар. 9 червня 1950, Київ)— український громадський і політичний діяч, науковець у галузі матеріалознавства та надпровідних матеріалів, доктор фізмат-наук (1984), професор (1988), академік НАН України (1992), двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1992, 2000) та Міжнародної премії в галузі ядерної фізики, генеральний директор ДНУ «НТК „Інститут монокристалів“ НАН України», голова Північно-східного наукового центру НАН України, народний депутат України 2-го і 3-го скликань. Голова Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України (29 квітня 2011— 11 червня 2014).

Один зі співзасновників та колишній член Партії регіонів.[1]

Життєпис[ред.ред. код]

Предки Семиноженка по лінії матері походять із с. Уланок Суджанського району Курської області Російської Федерації (Північна Слобожанщина).

Народився 1950-го у Києві в сім'ї військового. 1961-го його родина переїхала до Харкова. Одружений, виховує 3 синів: Дениса, Ігоря та Андрія.

Освіта і наукові звання[ред.ред. код]

  • закінчив фізико-математичну школу №27 у Харкові.
  • 1972— на рік раніше встановленого строку з відзнакою закінчив фізико-технічний факультет Харківського державного університету.
  • 1974— захистив кандидатську дисертацію.
  • 1984— доктор фізико-математичних наук.
  • 1988— обрано членом-кореспондентом,
  • 1992— академіком Національної академії наук України.

Кар'єра[ред.ред. код]

  • З 1985 року працював генеральним директором Всесоюзного науково-виробничого об'єднання «Монокристалреактив» Міністерства хімічної промисловості СРСР, яке 1995 року з ініціативи Семиноженка перетворено на перший академічний науково-технологічний концерн Інститут монокристалів НАН України. З 1996 року є науковим керівником концерну.
  • 1988професор;
  • 1992академік НАН України;
  • 1994— обраний народним депутатом України від Дзержинського району м. Харкова. Під час роботи у Верховній Раді України брав участь у створенні й прийнятті Конституції України. Ініціював розробку й прийняття Верховною Радою ряду важливих законопроектів із реформування системи соціального захисту, науки і освіти;
  • 19961998— очолював Міністерство у справах науки і технологій, член Президії Кабінету Міністрів України;
  • 1998— повторно обраний народним депутатом України від Харкова;
  • серпень-грудень 1999р.— віце-прем'єр-міністр України. Перебуваючи на цій посаді, став одним з ініціаторів пенсійної реформи та реформи системи медичного страхування;
  • початок 2000р. (після закінчення повноважень уряду Валерія Пустовойтенка)— повернувся до парламентської діяльності (очолив Комітет з питань науки і освіти Верховної Ради України);
  • червень 2001р.— листопад 2002р.— працював віце-прем'єр-міністром України в уряді А.Кінаха, де зосередив увагу на питаннях модернізації системи соціального захисту населення, подальшому впровадженні медичної та пенсійної реформи, створенні інноваційних засад розвитку національної науки і виробництва;
  • з березня 2010 по 2 липня 2010— віце-прем'єр з гуманітарної політики в уряді Миколи Азарова;
  • з 5 липня 2010 по 21 грудня 2010— Голова Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації.[2][3];
  • з 21 грудня 2010— Голова Державного агентства з питань науки, інновацій та інформації України[4];
  • з 29 квітня 2011 по 11 червня 2014— Голова Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України[5].

Праці[ред.ред. код]

Автор понад 500 наукових праць та винаходів, більше 80 патентів.

Автор книжок: «Про головне», «Україна: наука та інноваційний розвиток», «Енергія та життя. Екологія і майбутнє», «Політика часу», «Інноваційна стратегія українських реформ», «Точка зору», «Новий регіоналізм» тощо.

Державна і політична діяльність[ред.ред. код]

  • 1996–1998 — міністр у справах науки і технологій, член Президії Кабінету Міністрів України. Зробив внесок у формування цілісної системи державного управління циклом «наука— технології— інновації», розгортання й реалізації важливих для вітчизняної економіки науково-технічних розробок, підготовки проектів законодавчих і нормативних актів, спрямованих на збереження і розвиток науково-технологічного потенціалу держави. Обраний головою Міждержавного комітету з науково-технічного розвитку країн-учасниць СНД.
  • 1999 та 2001—2002 — віце-прем'єр-міністр України. Реалізує пенсійну реформу в Україні, займається перебудовою державної системи охорони здоров'я, впровадженням Закону про середню освіту.
  • 2002 — очолює створену в Москві підкомісією з культурного та гуманітарного співробітництва між Росією та Україною, для створення «спільного підручника історії», проти чого підписало листа і виступило ряд науковців, громадськости тощо.
  • 1 березня 2010 року — липень 2010 року — віце-прем'єр-міністр України.
  • Тричі обирався народним депутатом України (1994, 1998, 2002 роки).
  • 1994— 1998 — координатор міжфракційного депутатського об'єднання «Наука України»
  • 1998–2000 — голова Комітету з питань науки і освіти
  • 2000–2001— член Комітету з питань бюджету Верховної Ради України; відіграв помітну роль у створенні й прийнятті Конституції України, ряду законодавчих актів, зокрема законів України: «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про загальну середню освіту»; законопроектів: «Про вищу освіту», «Про інноваційну діяльність», «Про захист авторських і суміжних прав»; Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України тощо[6].

Був одним із засновників і перших керівників Партії регіонів (20012003). Є керівником політичної партії «Нова політика». У 2009 з його ініціативи засновано громадянський рух «Нова Україна».

Член Національної спілки художників України та Національної спілки фотохудожників України, почесний академік Академії мистецтв України, почесний доктор та професор 19 університетів.

Відзнаки і нагороди[ред.ред. код]

  • Двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1992, 2000)
  • Міжнародна премія в галузі ядерної фізики (1999)
  • «Заслужений діяч науки і техніки України».
  • «За заслуги» І, ІІ і ІІІ ступенів,
  • «Святого Князя Володимира» IV ступеня,
  • орден князя Ярослава Мудрого V ступеня,
  • Почесні грамоти Кабінету Міністрів України та ВРУ.

Політичні погляди[ред.ред. код]

Виступає за активну державну політику в сфері інноваційного розвитку, збільшення державних асигнувань на науку і освіту. На його думку, щоб зменшити залежність від зовнішніх економічних впливів Україна має розробляти власні новітні технології.[7]

Виступає за створення єдиного органа виконавчої влади, що відповідатиме за формування і реалізацію державної політики в сфері науки та інновацій

Антиукраїнські погляди[ред.ред. код]

Одеса 2013.
Проросійський плакат.

Один з засновників і членів Партії регіонів. У березні 2010 року, Семиноженка звинуватили в українофобії після його висловлювань стосовно доцільності вступу України в «союз трьох» (Росія, Білорусь, Україна).[8]

Участь у спробі скасувати український дубляж[ред.ред. код]

Був одним з найзапекліших противників впровадження українського дубляжу в кінопрокат України. У 2010 році українські ЗМІ повідомляли що член ПР Володимир Семиноженко, разом з Вадимом Колесніченком, Дмитром Табачником, Олексієм Костусєвим та Іриною Бережною, лобіює інтереси російських дистриб'юторів, що прагнуть повернути російський дубляж в Україні, намагаючись скасувати обов'язковий український дубляж для українського кінопрокату.[9]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Лідери - офіційний сайт Партії регіонів, станом на липень 2001 року
  2. Розпорядження КМУ від 5 липня 2010 р. N 1317-р «Про призначення Семиноженка В. П. Головою Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації»
  3. Указ Президента України № 1146/2010 від 21 грудня 2010 «Про звільнення В.Семиноженка з посади Голови Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації»
  4. Указ Президента України № № 1150/2010 від 21 грудня 2010 «Про призначення В.Семиноженка Головою Державного агентства з питань науки, інновацій та інформації України»
  5. Указ Президента України № 533/2011 від 29 квітня 2011 «Про призначення В.Семиноженка Головою Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України»
  6. Відкритий лист українських істориків, інтелігенції та представників громадськості з приводу загрози політичного перегляду української історії
  7. Semynozhenko.net: Володимир Семиноженко: Інновації сьогодні — двигун економічного прогресу, 6 серпня 2012 (укр.)
  8. Семиноженка зачислили до українофобів - Zaxid.net, 31 березня 2010
  9. Хто лобіює інтереси російських дистриб’юторів в Україні - Уніан, 13.05.2010

Посилання[ред.ред. код]