Сент-Етьєн (футбольний клуб)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сент-Етьєн
Logo AS Saint-Étienne.svg
Повна назва Association Sportive
Saint-Étienne Loire
Прізвисько Les Verts (зелені)
Засновано 1919
Населений пункт Сент-Етьєн, Франція Франція
Стадіон «Жоффруа Гішар»
Вміщує 42 000[1]
Президент Франція Бернар Каяццо
Франція Роланд Ромеєр
Головний тренер Франція Гіслен Прентан
Ліга Ліга 1
2018/19 4-те
Домашня
Виїзна


Сент-Етьє́н (фр. Association sportive de Saint-Étienne Loire) — французький професіональний футбольний клуб з однойменного міста. Клуб заснований 1919 року. Один із найтитулованіших футбольних клубів Франції: десятикратний Чемпіон Франції, шестикратний володар Кубка Франції, п'ятикратний володар Суперкубка Франції, володар Кубка ліги. Фіналіст Кубка європейських чемпіонів 1976 року.

Історія[ред. | ред. код]

Створення[ред. | ред. код]

Клуб було засновано в 1919 році, коли співробітники супермаркету мережі «Groupe Casino» створили футбольну команду під назвою «Amicale des Employés de la Société des Magasins Casino»(ASC). Команда прийняла рішення виступати в формі зеленого кольору - як і у Casino. У 1920 році через заборону Французької футбольної федерації на використання товарних знаків в назві команд, клуб змінив свою назву на «Amical Sporting Club», щоб зберегти абревіатуру ASC, а після злиття з іншим місцевим клубом «Stade Forézien Universitaire», змінив свою назву на «Association sportive Stéphanoise» (ASS). У 1927 році президентом клубу обраний П'єр Гишар - син Жоффруа Гішар, засновника Casino.

У 1930 році ФФФ дозволяє клубам Франції мати професійний статус. У 1933 році «зелені» отримують професійний статус і змінюють назву на - «Association Sportive Saint-Étienne». У тому ж році «Сент-Етьєн» заявляється в новостворену Лігу 2 і зайняв за підсумками сезону 1933-1934 друге місце в Південній групі. Клуб залишався в Лізі 2 ще чотири сезони, перш ніж в сезоні 1938-1939 дебютувати в Лізі 1 під керівництвом шотландського фахівця Вільяма Дакворта на почесному четвертому місці. Однак розвинути успіх не вдалося через початок Другої світової війни.

1950-і роки[ред. | ред. код]

«Зелені» здивували багатьох в першому після закінчення війни сезоні 1945-1946, зайнявши друге місце після «Лілля». Але повторити успіх команда не змогла й перед початком сезону 1950-1951 керівництво прийняло рішення розлучитися з австрійським тренером Ігнасіо Таксом, довіривши команду колишньому гравцеві Жану Снелля. Разом з новим тренером в 1955 році «Сент-Етьєн» виграв свій перший трофей - Кубок Шарля Драго (в цьому турнірі брали участь клуби, що вибули з чвертьфіналі Кубка Франції). Домігшись першої перемоги у французькому чемпіонаті в 1957 році, «Сент-Етьєн» завоював право грати в єврокубках.

Золоті часи[ред. | ред. код]

З 1967 по 1970-ті роки в Франції не було клубів, які могли створити конкуренцію для «Сент-Етьєна». Клуб переміг у 4-х поспіль чемпіонатах Франції: 1966-1967, 1967-1968, 1968-1969, 1969-1970. До наступного століття цю переможну серію не могла повторити жодна французька команда. Також клуб перемагав далі у сезонах 1973-1974, 1974-1975 і 1975-1976. Також за 1960-1970-і роки клуб завоював свій перший Кубок Франції, а потім повторив це досягнення ще 5 разів. Також за цей період «Сент-Етьєн» став володарем 4-х суперкубків Франції: 1962, 1967, 1968, 1969.

Разом з досвідченими гравцями в команду активно вливалися молоді виконавці. У сезоні 1975-1976 «зелені» дійшли до фіналу Кубка європейських чемпіонів, де програли мюнхенській «Баварії»

Кінець ХХ століття[ред. | ред. код]

Покоління Мішеля Платіні допомогло команді завершити 70-і роки на мажорній ноті, але ресурс команди був вичерпаний. Фінансове розслідування показало, що президент клубу Роже Роше мав «чорну касу», де були незрозумілі гроші. Роше потрапив у в'язницю, що негайно позначилося на результатах команди. Клуб балансував між дивізіонами, поки не повернувся в Лігу 1 в 1999 році.

Початок ХХІ століття[ред. | ред. код]

Черговий скандал трапився з клубом в 2001 році, коли бразильський нападник Алекс Діас і український голкіпер Максим Левицький були спіймані в зв'язку з фальшивим виготовленням паспортів. Після закінчення нещасливої ​​історії команда просто не змогла залишитися в еліті. У 2004 році «Сент-Етьєн» повернувся до головного чемпіонату, а через чотири роки «зелені» вперше за 27 років взяли участь в єврокубках.

Досягнення[ред. | ред. код]

Склад[ред. | ред. код]

Станом на 7 червня 2019[2]
Позиція Гравець
1 Франція ВР Тео Вермо
3 Франція ЗХ П'єр-Ів Полома
4 Франція ЗХ Вільям Саліба
5 Франція ЗХ Тімоте Колодзейчак
6 Франція ПЗ Янн М'Віла
7 Франція ПЗ Ремі Кабелла
8 Марокко ПЗ Юссеф Аїт Беннассер
9 Франція НП Лоїс Діоні
10 Туніс НП Вагбі Хазрі
11 Бразилія ЗХ Габріел Сілва
13 Сенегал НП Махтар Геє
Позиція Гравець
16 Франція ВР Стефан Руфф'є
18 Франція НП Арно Норден
21 Франція НП Ромен Амума
22 Франція ПЗ Кевін Монне-Паке
23 Аргентина ПЗ Валентін Вада
24 Франція ЗХ Лоїк Перрен (капітан)
26 Франція ЗХ Матьє Дебюші
27 Словенія НП Роберт Берич
28 Німеччина ЗХ Невен Суботич
30 Франція ВР Жессі Мулен
50 Франція ВР Стефан Бажік

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Le stade Geoffroy-Guichard(фр.). Архів оригіналу за 13 травень 2016. Процитовано 5 листопад 2015. 
  2. Effectif professionnel (French). AS Saint-Étienne. Процитовано 7 червня 2019. 

Посилання[ред. | ред. код]