Сенченко Андрій Віленович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрій Віленович Сенченко
Andriy Senchenko 2018.jpg
Народився 1 листопада 1959(1959-11-01) (59 років)
Сімферополь, Кримська область, Українська РСР
Громадянство Україна Україна
Діяльність політик
Alma mater Балтійський державний технічний університет[d]
Посада Народний депутат України[1], Народний депутат України[2] і Народний депутат України[3]
Партія Сила права
до 2019 — Батьківщина
Україна Народний депутат України
5-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ) 25 травня 2006 19 червня 2007
6-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ) 23 листопада 2007 12 грудня 2012
7-го скликання
ВО «Батьківщина» 12 грудня 2012 27 листопада 2014

Андрі́й Віле́нович Се́нченко (нар. 1 листопада 1959, Сімферополь, Кримська область, Українська РСР) — український політик, громадський і державний діяч, з 1997 по 2006 займався бізнесом. Народний депутат України V, VI, VII скликань.

До 2019 був членом партії «Батьківщина», з 2005 — головою її Кримського відділення.

З 2019-го — керівник партії «Сила права». Засновник Чорноморської телерадіокомпанії (1993). Т.в.о. заступника глави Адміністрації Президента (березень-серпень 2014). Голова громадського правозахисного руху «Сила права».

Координатор «Воєнного кабінету» Юлії Тимошенко з 30 жовтня 2018 до 28 травня 2019[4].

Життєпис[ред. | ред. код]

Парламентська діяльність[ред. | ред. код]

Народний депутат України 5-го скликання з 25 травня 2006 до 19 червня 2007 від «Блоку Тимошенко», № 81 в списку. На час виборів: голова наглядової ради ЗАТ «Сучасні інформаційні технології», член ВО «Батьківщина». Член фракції «Блок Юлії Тимошенко» (з травня 2006). Голова підкомітету з питань державної економічної, цінової та тарифної політики Комітету з питань економічної політики (з липня 2006). 19 червня 2007 достроково припинив свої повноваження під час масового складення мандатів депутатами-опозиціонерами з метою проведення позачергових виборів до Верховної Ради України.[6]

Нардеп 6-го скликання з 23 листопада 2007 до 12 грудня 2012 від «Блоку Тимошенко», № 64 в списку. На час виборів: тимчасово не працював, член ВО «Батьківщина». Член фракції «Блок Юлії Тимошенко» (з листопада 2007). Член Комітету з питань правосуддя (грудень 2007 — лютий 2009), член Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації (з грудня 2007), голова підкомітету з питань фінансового забезпечення та розвитку матеріально-технічної бази судової системи України Комітету з питань правосуддя (з лютого 2009). [7]

З 12 грудня 2012 до 27 листопада 2014 — нардеп 7-го скликання від партії «Батьківщина», № 48. Заступник голови Комітету Верховної Ради з питань податкової та митної політики, член Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації.[8]

Державницька діяльність[ред. | ред. код]

11 березня 2014 указом Президента України призначений т.в.о. заступника глави Адміністрації Президента. (11.03.2014-23.08.2014)[9]. На цій посаді займався в першу чергу визволенням заручників, захоплених у АР Крим.

Особисто вів переговори і домігся визволення 40 осіб, у тому числі: журналістів знімальної групи «Вавилон'13» Ярослава Пілунського та Юрія Грузинова, активістів Андрія Щекуна, Анатолія Ковальського, Алексія Гриценко, командуючого ВМС України адмірала Сергія Гайдука[10], його заступника генерала Ігоря Воронченко, полковника Юлія Мамчура, капітана 1-го рангу Олександра Калачева, командира «Феодосійських морпіхів» Дмитра Делятицького і його заступника, та ін.

Після прийняття політичним керівництвом України рішення про відвід військових з Криму організовував евакуацію родин військовослужбовців, курсантів і військових ліцеїстів. Особисто вів переговори про вивід з окупованого Криму української військової техніки, завдяки чому вдалось повернути на материк 3502 одиниці військової техніки та озброєння, у тому числі: бойові гвинтокрили, літаки, кораблі, артилерійські системи, броньовану техніку та інше.[11]

За операцію з визволення заручників і виведення військової техніки був нагороджений іменною вогнепальною зброєю. Надалі ініціював перекриття Північнокримського каналу[12] та процес відновлення діяльності Представництва Президента України в Криму, Прокуратури Криму та Головного Управління МВС України в Криму на материковій частині України.

4 вересня 201420 жовтня 2014 — Голова Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин трагічних подій, що призвели до загибелі та захоплення в полон бійців добровольчих батальйонів, а також Збройних сил України біля міста Іловайськ Донецької області.[13] Комісія під керівництвом А. Сенченка 20 жовтня 2014 року оприлюднила звіт, в якому на Президента України Петра Порошенка було покладено відповідальність за порушення Конституції України і закону «Про оборону України», що призвело до дезорганізації оборони держави, чисельних людських жертв і великих матеріальних втрат. Також, відповідальність за неадекватні дії та бездіяльність у критичних ситуаціях було покладено на начальника Генерального Штабу ЗСУ Віктора Муженка, начальника штабу АТО В. Назарова та міністра оборони В. Гелетея.[14]

Погляди[ред. | ред. код]

З першого до останнього дня Революції Гідності очолював комендатуру Жовтневого палацу на Майдані. Єдиний народний депутат з фракції «Батьківщина» (до відокремлення «Народного фронту»), що публічно виступив проти підписання угоди з Януковичем.[15]

Засудив тимчасову окупацію Автономної республіки Крим Росією. Визнає РФ державою-агресором щодо України.[16] Виступив проти виводу українських військових з Криму.[17]

Виступає за притягнення РФ до юридичної відповідальності як держави агресора і здійснює системну роботу в цьому напрямі.[18]

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Голова громадського руху «Сила права», який провадить активну правозахисну діяльність. Цим рухом розроблена і впроваджується в життя правова стратегія притягнення РФ до відповідальності як держави агресора. Мережа юридичних офісів руху в Україні, надає безкоштовну правову допомогу громадянам, що постраждали внаслідок збройної агресії РФ проти України. Результатом цих зусиль стало формування широкої позитивної судової практики за такими позовами[19], а також судове рішення про накладання арешту з метою забезпечення позовів потерпілих громадян на право РФ вимагати 3 мільярди доларів кредитних коштів та відсотки за ними.[20]

Всеукраїнським рухом «Сила права» у 2017 році створено «Центр деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій», а також Антимонопольний центр України.

Родина[ред. | ред. код]

Одружений, дружина — Сенченко Тетяна Яківна (1958). Син — Сенченко Дмитро Андрійович(1981).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=5
  2. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
  3. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
  4. Юлія Тимошенко оголосила про початок формування воєнного кабінету
  5. Рейтинг 100 найбільших платників податків кандидатів у депутати в 2007 році.
  6. Парламентська діяльність протягом 5-го скликання.
  7. Парламентська діяльність протягом 6-го скликання.
  8. Парламентська діяльність протягом 5-го скликання.
  9. Указ Президента України про призначення т.в.о. заступника глави Адміністрації Президента України.
  10. Командувача ВМС України захопили працівники ФСБ РФ і повезли в невідомому напрямку.
  11. Виведення української військової техніки з Криму.
  12. Зневоднення Криму як шлях до деокупації
  13. Голова ТСК розповів, як будуть розслідувати події під Іловайськом
  14. Звіт ТСК з розслідування трагічних подій під Іловайськом.
  15. Сенченко публічно виступив проти підписання угоди з Януковичем!
  16. РФ є державою агресором щодо України
  17. АНДРЕЙ СЕНЧЕНКО: «РАЗДЕЛЕНИЕ ПРОБЛЕМ КРЫМА И ДОНБАССА ИСКУССТВЕННО И ОПАСНО ДЛЯ УКРАИНЫ»
  18. Українські юристи висунули Росії перші рахунки за війну на Донбасі.
  19. Андрій Сенченко: «Сила права» змінює країну вручну
  20. Голосіївський районний суд міста Києва 30 травня наклав арешт на 3 мільярди доларів російського кредиту, який був наданий Україні наприкінці 2013 року.

Посилання[ред. | ред. код]