Сенько Іван Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Іван Михайлович Сенько (народився 26 травня 1937(19370526) в селі Келечин Міжгірського району Закарпатської області) — український фольклорист, краєзнавець і літературознавець.

Життєпис[ред. | ред. код]

Отримавши середню освіту (1955), завідував Тющанським сільським клубом у Міжгірському районі Закарпаття (1955—1956).

Служив у радянській армії (1956—1959).

Навчався на філологічному факультеті Ужгородського державного університету (1959—1964, викладач російського мови та літератури.)

Заочна навчався в аспірантурі при кафедрі російської літератури УжДУ (1964—1968), Працював завучем Новоселівської восьмирічної школи (1962—1967), лектором Межгорського районного комітету партії, інструктором відділу науки та навчальних закладів Закарпатського обкому партії (1968—1984).

З 1984 року — старший викладач, доцент, завідувач кафедрою російської літератури (з 1991) Ужгородського національного університету.

Кандидатська дисертація «Історичні пісні слов'янських народів про події ХІХ століття» захищена в 1989 році. в Інституті мистецтвознавства, Етнографії АН Білорусі.

Досліджував творчість Миколи Гоголя, поетику та етнологічні аспекти творчості українських та російських письменників ХІХ-ХХ століть — А. Пушкіна, М. Лермонтова, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, Л. Толстого, Лесі Українки, І. Франка, М. Горького, С. Єсеніна, М. Булгакова, Б. Пастернака, а також літературний процес на Закарпатті у всеукраїнському контексті (творчість О. Духновича, Павловича, Гренджі-Донського, Чендея, П. Скунця) і закарпатську тематику у творчості Носака-Незабудова, Ш. Петефі, Ольбрахта, Скляренка, Самчук.

Написав 28 книг (у тому числі в співавторстві): збірники народної творчості, монографії. Склав збірник матеріалів про рідний край, до 100-річчя з дня народження Закарпатського фольклориста-славіста П. Лінтура.

Він автор коментаря 3-6 томов «Історія карпатських русинів» (2002—2011), написав ряд біографічних оглядів людей, які своєю діяльністю активно сприяли розвитку культури Закарпаття.

В 1991—2009 входив до складу редакцій видань «Карпатський край», «Тиса», «Наш рідний край», «Карпатський світ», входить до складу виконавчої Ради УжНУ, з 1995 року — виконує обов'язок відповідального редактора видання «Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: філологія», веде рубрику «Книги» у студентській газеті УжНУ «Погляд».

Книга нарисів про Верховину, Волівщину і Міжгірщину[ред. | ред. код]

Укладач книжки Іван Сенько
Книга

Книгу-збірник «Верховина. Волівщина — Міжгірщина. Історико-культурологічні нариси» уклали культуролог Іван Завадяк та фольклорист і літературознавець Іван Сенько. Крім них, матеріали подали численні журналісти, історики, філологи, письменники, краєзнавці: М. Рошко, М. Вовчок, Д. Воробець, Ю. Воробець, С. Бобинець, М. Сюсько, В. Міщанин, М. Белень, А. Дурунда, В. Пилипчинець, В. Кузьма-Маркович, О. Миголинець, В. Ільницький, М. Талапканич, Г. Могорита, М. Феденишинець, С. Мандзюк. Передмову написали М. Кічковський, А. Сербайло та ще живі на початку роботи над книгою Ю. Ільницький і М. Волощук. За словами одного з упорядників книги Івана Сенька, збірник вміщує довідки про кожне село, цікаві матеріали про край у пресі; інформацію про вихідців із Міжгірщини, серед яких загальновідомі Василь Ґренджа-Донський, Авґустин Волошин, Петро Скунць, Олекса Мишанич та інші. Василь Сенько є дописувачем цієї книжки.[1][2]

Перший розділ містить історії 48 населених пунктів сучасного Міжгірського району, серед яких усі 44 нинішні офіційні населені пункти, обезлюднені Кужбеї та пару присілків (мікрорайонів), що удостоїлися окремої довідки. У другому розділі «З Міжгірщини родом» — 143 біографічні довідки, щедро ілюстровані портретами та іншими світлинами. Третій розділ «На Міжгірщині ходом» містить 135 довідки, про уродженців інших регіонів і держав, які так чи інакше пов'язані з цим районом.[3] Третій розділ «На Міжгірщину ходом» — про тих, хто щось зробив для краю, перебуваючи на Верховині. До прикладу, десяток картин намалював Володимир Микита, перебуваючи в цьому куточку Закарпаття. «Матеріали книги дуже розмаїті, описано десь 300 постатей. Авторів понад сто», — коментує Іван Сенько. Серед авторів статей — десятки випускників та працівників УжНУ, зокрема Дмитро Федака, Михайло Рошко, Ольга Пискач, Марія Козак, Степан Бобинець, Василь Ільницький та ін. Іван Сенько- науковець, доцент кафедри російської мови, написав більше 40 книжок, (Іван є рідним братом Василя Сенька)[4][5][6][7]

Відзнаки[ред. | ред. код]

Відмінник освіти України (1973).

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]