Серафіно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
СерафіноPicto infobox cinema.png
італ. Serafino
Серафіно.jpg
Жанр комедія
Режисер П'єтро Джермі
Продюсер П'єтро Джермі
Анджело Ріццолі
Сценарист Леонардо Бенвенуті
П'єро де Бернарді
П'єтро Джермі
У головних
ролях
Адріано Челентано
Оттавія Пікколо
Саро Урці
Бенжамін Лев
Наццарено Натале
Ермелінда Де Феліче
Оресте Палелла
Оператор Аяче Паролін
Композитор Карло Рустікеллі
Тривалість 96 хв.
Мова італійська
Країна Італія Італія
Рік 1968
IMDb ID 0063583
Весілля Азмари (Франческа Романа Колуцці) і Серафіно (Адріано Челентано), кадр з фільму «Серафіно» (1968)

«Серафіно» (італ. Serafino) — італійська комедія режисера П'єтро Джермі. Фільм випущений 17 грудня 1968 року з Адріано Челентано в головній ролі.

Сюжет[ред. | ред. код]

Серафіно (Адріано Челентано) молодий і неписьменний пастух, що живе серед буколічної пишності гір. Він абсолютно самотній, якщо не вважати старої тітоньки Джезуїни і далеких родичів з родини дядька Адженноре — заможних селян, у яких він підробляє пастухом. Він має добре серце, яке він приховує під маскою жартуна і гульвіси, і скрашує своє життя частими любовними вилазками до села.

Серафіно призивають до війська і, незважаючи на всі його зусилля, відкрутитися від служби йому не вдається. Однак життя у великому місті, до якого він ніяк не може звикнути, та обов'язки військового, йому дуже не подобаються і своїми діями він доводить до сказу як старший, так і молодший командний склад частини. Тому офіцери капітулюють, і за результатами позачергового медичного огляду Серафіно звільняють від служби.

У селі несподівано помирає тітка Джезуїна і залишає йому трохи грошей і майна. Одержавши спадщину, Серафіно роздає гроші односельцям, спускає з укосу автомобіль, приводить у будинок нерозважливу наречену — легковажну жінку з безліччю діточок. Згодом Серафіно, нарешті, вирішує повернутися в гори до своїх овець.

«Створюваний ним образ порівнянний з персонажами народної комедії — він простакуватий і лукавий, наївний і мудрий одночасно. У своїй роботі на екрані він продовжує розвивати характер героя своїх пісень, а головне — в їхній народності. Він настільки впевнено працює на знімальному майданчику, так намагається вдатися в усі нюанси кіновиробництва, що мені здається, він скоро сам стане режисером» П'єтро Джермі про зйомки Адріано Челентано у фільмі[1]

У ролях[ред. | ред. код]

Знімальна група[ред. | ред. код]

Кінокритика[ред. | ред. код]

Ліві лапки «Найважливішою подією в кар'єрі Челентано була участь у фільмі режисера П'єтро Джермі „Серафіно“ (1968). Це був єдиний раз, що він знімався під керівництвом великого режисера (у Фелліні адже він тільки співав), причому виконував головну і вельми важку роль. І результати були вражаючі: Адріано створив близький своєму "іміджу" образ простого сільського хлопця, що ховає під напускною придуркуватістю, неотесаністю природний гострий розум, глузливу іронію, шляхетність. Його герой не сприймає брехню, лицемірство, жадібність, користолюбство. Вище всього для нього любов, щира дружба, веселощі. Отримавши спадок, Серафіно роздає гроші односельцям, спускає з укосу автомобіль (ось потіха, як він впаде в яр!), приводить до хати не розважливу наречену, яка дивиться на спадщину, а легковажну жінку з безліччю діточок…

Коли „Серафіно“ вийшов у нас в прокат, не всі зрозуміли думку фільму, деяких глядачів шокували манери і зовнішність героя, його лахміття і солоні жарти. На сторінках „Радянського екрану“ я тоді намагався пояснити, що Серафіно не такий простий, як здається: образ, втілений Челентано, був сміливим для Італії викликом жадібному і бездуховному "суспільству споживання", буржуазному лицемірству… Подумати тільки, як змінюється сприйняття глядачів! Хто тепер повірить, що доводилося брати Челентано під захист від глядачів!» — радянський кінокритик Георгій Богемський, збірка щорічника «Екран» (1986)[2]

Праві лапки

Нагороди[ред. | ред. код]

Фільм був «Серафіно» нагороджений Золотим призом на VI Московському міжнародному кінофестивалі (1969).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Биография Адриано Челентано. Кино-Театр.ru. Процитовано 21 жовтня 2014.  (рос.)
  2. Феномен Челентано. celentano.ru. Г. Богемський. 1986. Процитовано 22 лютого 2017.  (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]