Сербська література

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Під поняттям «Сербська література» розуміють літературні твори сербською мовою або сербського походження.

Сербська література бере початок від теологічних робіт Х-ХІ століття, і з ХІІІ століття розвивалася за сприяння святого Савви та його послідовників. Після розпаду Сербської держави та сусідніх країн у ХV столітті, була перерва в розвитку сербської літератури. Відродження літературного мистецтва почалося у ХVІІІ столітті з Воєводини, що на той час перебувала в підпорядкуванні Австро-Угорської імперії, та активна фаза розвитку почалася після Сербської революції (1804—1815 роки) та здобуття Сербією незалежності.

Починаючи з часів Середньовіччя в сербській літературі домінували фольклорні пісні та бувальщини, що передавалися від покоління до покоління. Історичною подією в ХІV столітті стала епічна поема «Битва Косово», що дала поштовх для розвитку сербської поезії в цілому. Епос та лірика, драма і проза кожного класу — всі вони відображають тріумфальну мелодію або відчай боротьби сербського народу про ти численних завойовників. Маючи менші літературні можливості, ніж в інших європейських країнах, Сербія в цій сфері зазнавала зовнішнього впливу. Це чітко відображено в простоті думок та почуттів чоловіків і жінок, які цілком щиро люблять свою країну та готові віддати своє життя за її незалежність та свободу. Найбільш повно це можна відчути в складні періоди для життя країни, під час боротьби з турецькими, австро-угорськими та венеційськими поневолювачами.

Сучасний період[ред. | ред. код]

Бароко[ред. | ред. код]

Сербська література у Воєводині вибудовувалася за Середньовічними традиціями, під впливом старої Сербії, російського бароко та сербського бароко у Воєводині, що сформувало слов'яно-сербську мову. Серед найвідоміших авторів того часу були Джордже Бранкович, Васіліє III Петрович-Нєгош, Гавріл Стефанович Венцлович, Мойсеє Путнік, Павле Юлінач, Йован Райіч, Захаріє Орфелін.

Література перед добою Романтизму[ред. | ред. код]

На початку доби Романтизму, що супроводжувалася революцією 1848 року, окремі ідеї Романтизму, такі як використання рідної мови та об'єднання нації, активно розвивалися в першу чергу серед монахів та духовенства Воєводини. Найвідоміших їхнім представником був Досетей Обрадович, що полишив монаше життя заради мандрівного життя, зокрема навчання та просвітницької роботи. З цією метою він побував в Росії, Англії, Німеччині, Албанії, Османській Туреччині та врешті-решт став міністром освіти князівства Сербія. Окрім того, перши фольклористом, що видав збірку народних пісень та бувальщин став Вук Стефанович Караджич. Також Караджич вважається першим сербським філологом, що разом з Джуром Данічичем зіграли важливу роль у створенні сучасної сербської мови.

Після здобуття Сербією однією з перших незалежності від Отаманської імперії, в ній активно почала розвиватися власна література. Зокрема 1847 року вийшла робота Негоша Петара Петровича ІІ «Гірський вінець», що написаний, базуючись на ритміці народних пісень.

Сучасний період в сербській літературі[ред. | ред. код]

В ХХ столітті сербська література починає активно розвиватися в першу чергу за рахунок появи молодих та талановитих письменників. Серед найвідоміших представників такі автори, як: Іво Андрич, Мілош Чрнянскі, Меша Селімович, Борислав Пекич, Бранко Мілікович, Даніло Кіш, Давид Албахарі, Міодраґ Булатович, Мирослав Йосич Вішніч, Добріца Косич, Зоран Живкович, Владімір Арсеньєвич, Владислав Баяч та багато інших. Єлена Дімітрієвич та Ісідора Секулич — письменниці початку ХХ століття, а Свєтлана Велмар-Янкович та Гордана Куич — найвідоміші новелівстки сучачної Сербії.

Серед найвідоміших сербських авторів сьогодення є Милорад Павич, автор відомого на ввесь світ «Хазарського словника», що перекладений 24 мовами.

Перші переклади українською мовою здійснено 1876 року Михайлом Старицьким. Це була збірка сербських народних дум та пісень. Народну творчість сербів також перекладали Максим Рильський, Іван Стебун та інші. З авторських творів в різні роки перекладено роботи Іво Андрича, Мілорада Павича, Броніслава Нушича, Бранко Чопича, Олександра Воїновича, Еріха Коша, Данила Кіша, Звонка Карановича, Драгослава Михаїловича та Боислава Пекича.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Radmila Marinković (1995). «Medieval literature». The history of Serbian Culture. Rastko.
  • Jovan Deretić (1995). «Literature in the Eighteenth and Nineteenth centuries». The history of Serbian Culture. Rastko.
  • Novica Petković (1995). «Twentieth century literature». The history of Serbian Culture. Rastko.

Посилання[ред. | ред. код]