Сергієнко Василь Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Василь Миколайович Сергієнко
Сергієнко Василь Миколайович.jpg
Народився 23 квітня 1956(1956-04-23)
Черка́ська о́бласть, Українська РСР, СРСР
Помер 4 квітня 2014(2014-04-04) (57 років)
Корсунь-Шевченківський, Черка́ська о́бласть, Україна
помер через катування
Поховання Корсунь-Шевченківський
Громадянство Україна Україна
Діяльність поет, журналіст і соціолог[d]
Партія Українська республіканська партія
Нагороди
Герой України
Медаль «За жертовність і любов до України»

Василь Миколайович Сергієнко (нар. 23 квітня 1956 — пом. 4 квітня 2014, ймовірно Черкаська область, Україна) — український журналіст, поет, соціолог, громадський діяч, Герой України. Помер через катування.

Біографія[ред.ред. код]

Значну частину життя прожив у Запоріжжі. Працював у обласних газетах Черкащини, Запоріжжя, писав для київських видань. Автор наукових праць із соціології, поетичних збірок. З 2009 року проживав у місті Корсунь-Шевченківський Черкаської області. Готувався до захисту кандидатської дисертації.

З 90-х років був членом Української республіканської партії, входив до складу Центральної Контрольно-ревізійної комісії партії. Був заступником голови Народної Ради Корсунщини, очолював місцевий осередок УРП.

Був активним учасником Революції гідності, взимку 2013—2014 років неодноразово їздив на Майдан Незалежності у Києві.

Вбивство та розслідування[ред.ред. код]

4 квітня 2014 року був побитий та викрадений з двору власного будинку у місті Корсунь-Шевченківський. Наступного дня тіло було знайдено за 15 кілометрів від міста у Виграївському лісі з кайданками на руках та слідами жорстоких катувань.

Похований у місті Корсунь-Шевченківський Черкаської області.

У травні 2017 року в Києві було затримано підозрюваного в організації викрадення та вбивства журналіста Василя Сергієнка. Затриманим є громадянин України Мельник В. А., який у 2014 році працював начальником охорони народного депутата Бобова Г. Б., а після затримання виконавців убивства тривалий час переховувався від слідства і перебував у розшуку[1].[2]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

  • У Запоріжжі на його ім'я перейменовано вулицю. Колишня вулиця Задніпровська отримала назву вул. Василя Сергієнка.
  • На території Класичного приватного університету, при вході до інституту права імені В. Сташиса 22 квітня 2017 року урочисто відкрито меморіальну дошку на честь Героя Небесної Сотні Василя Сергієнка[3].

Поетичне присвячення[ред.ред. код]

Автором і упорядником Поетичної енциклопедії "Герої Майдану" (1том) Оксаною Федишин присвячено вірш Василю Сергієнко

___Та голос його з високості курличе___[ред.ред. код]

                   «Дасть Бог дожить... Чи може, вже й полину 

                   Кудись туди, аж ген - у високость, 

                   Щоб і звідтіль клечати – «Україна»

                  («Країна, якої ще нема», Василь Сергієнко).

Заплуталась ніч у своїй таємниці. 

І темрява дУші заблудлі покрила…

Злетілись  птахи чисті серцем в столицю,

Любов і молитву принесли на крилах.

І поки палала любов на Майдані

Та пломінь молитви прорізував хмари, -

Щезала вся нечисть, зникала в тумані.

Нажаль, погасили вогонь яничари.

Тоді кровопивець помстився нещадно:

Моловся цвіт нації в демонській пащі,

Лилась кров рікою… Смерть зиркала жадно

І хоч обійшла журналіста на площі,                                            

Та засідку вдома йому влаштувала. 

Над Корсунем вилися зграєю круки, 

Поживу свою визирали шакали, 

Не в силах звістити про завтрашні муки,

У лісі впокорено яма чекала.

Не день і не два полювали на жертву,

По п’ятах ходили бандити ваала,   

Здійснивши обряд на урочищі мертвих.            

Бездушні злочинці насаджені пеклом 

Для варварських дій КДБістам на зміну

Чекали, щоб стихло на вулицях, смеркло.

Із засідки хтось випнув шию зміїну:                                       

Василь вийшов в тапках, без куртки, без шапки,

Щоб хвіртку закрити. Хитнулось гілляччя -                 

Рвонулись на нього, мов стеклі собаки,

Пакет натягнули йому  на обличчя,

На руки – наручники. Блиснуло лезо…

Даремні  пручання... Кривава халепа...

Втягли у авто – завищали колеса... 

Волали з землі краплі крові до неба.                 

Машина гуділа. Біль стукав у шибку.

Нескорений дух рвався вперто на волю.

У відчаї мати кричала у трубку 

І серце її розривалось від болю:

- Синочка… Синочка!.. Украли Василька.

Бандити!.. Не знаю...  Чужі. Невідомі…

Щось стиснуло в грудях. Уп’ялася шпилька…

У серце… – і втратила мати свідомість…                 

Шумів гнівно ліс про нелюдські  наруги. 

По хащах уже Василя  волочили

Корупції  сторожі,  демонські слуги.

Потрощений, різаний втратив всі сили 

Та жив… Не стогнав, тамував біль у муках.  

- Синочку! –  долинув у розпачі голос.

«Матусю» – не встиг син промовити… й звука...

Удар – залила кров і очі, і волос…

І нирку кололи, і серце, й печінку…                           

Кати перебили коліна і зуби…

Впав в яму лицем до землі. Наостанку

Підрізали шию йому душогуби.     

Заплутала ніч все оте таємниче. 

Хоч темрява душі заблудлі покрила,.. 

Та голос його з високості курличе:

«Моя Україно, у вірності – сила!»

Нове покоління чеканить крок в марші,

А  старше – схилилось в молитві душевній.

Василь Сергієнко – у пам’яті нашій  – 

Герой України, любимий і славний. 

    © Оксана Федишин, 15.07.2015 02:33         

Нагороди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.