Серебрякова Зінаїда Євгенівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Серебрякова Зінаїда Євгенівна
рос. Зинаида Серебрякова
Serebryakova SefPortrait.jpg
Народилася 28 листопада (10 грудня) 1884
Нескучне, Харківський район, Україна[1]
Померла 19 вересня 1967(1967-09-19)[1][2][…] (82 роки)
Париж, Франція[1]
Поховання Сент-Женев'єв-де-Буа
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of France (1958–1976).svg Франція
Діяльність художниця
Галузь живопис
Alma mater Академія Ґранд-Шом'єр
Вчителі Браз Йосип Еммануїлович і Рєпін Ілля Юхимович
Знання мов російська[2]
Напрямок імпресіонізм
Жанр портрет
Рід Бенуа[d]
Батько Лансере Євген Олександрович
Мати Катерина Бенуаd
У шлюбі з Борис Серебряковd
Діти Серебряков Олександр Борисович і Серебрякова Катерина Борисівна

Зінаїда Євге́нівна Серебряко́ва (уроджена Лансере; рос. Зинаида Евгеньевна Серебрякова, фр. Zinaida Serebrâkova; 30 листопада (12 грудня) 1884(18841212), Нескучне, Білгородський повіт Курської губернії (нині Харківська область, Україна) — 19 вересня 1967, Париж) — українська та французька художниця. Малювала пейзажі, натюрморти і портрети. Авторка монументальних стінописів. Була членом товариства «Світ мистецтва».

Життєпис[ред. | ред. код]

Походження[ред. | ред. код]

Народилась 12 грудня 1884 в родинному маєтку Нескучне, була шостою дитиною у родині. Родовід Зінаїди походить від знаменитої династії скульпторів, архітекторів і художників Бенуа-Лансере. Батько, Євген Олександрович Лансере — відомий скульптор-анімаліст. Мати, Катерина Миколаївна Бенуа–Лансере (1850 — 3 березня 1933 р., Ленінград) — займалася графікою й живописом. Рідний дід Микола Леонтійович Бенуа — відомий архітектор, академік і професор архітектури Імператорської академії мистецтв. Брати: Євген Євгенович Лансере (1875—1946) — визнаний графік і живописець та Микола Євгенович Лансере (1879—1942) — відомий архітектор і художник. По сусідству на хуторі мешкала сестра батька — Зінаїда Олександрівна Лансере, у заміжжі Серебрякова.

Ранні роки й навчання[ред. | ред. код]

23 березня 1886, коли їй було два роки, помер від туберкульозу її батько. Восени того ж року мати, Катерина Миколаївна, разом із шістьма дітьми переїхала до Санкт-Петербурга в будинок Бенуа (нині розташований на вулиці Глінки, 15). Перші художні навички Зінаїда отримала в родині. 1900 року закінчила Коломенську жіночу гімназію в Санкт-Петербурзі та вступила до художньої школи, яку заснувала княгиня Марія Тенішева. Навчалась у класі Іллі Рєпіна, проте залишила школу після місяця навчання в зв'язку з тимчасовим її закриттям після відходу з неї Рєпіна.

У 1902—1903 мандрувала разом з матір'ю та двома сестрами Італією, знайомилася з творами класичного живопису й сама писала картини.

У 1903—1905 вивчала художню майстерність у відомого художника-портретиста Осипа Браза в Санкт-Петербурзі.

У 1905—1906 навчалась в Академії Ґранд-Шомьєр у Парижі.

9 вересня 1905 вийшла заміж за інженера Бориса Анатолійовича Серебрякова, сина рідної тітки — Зінаїди Олександрівни Лансере.

У родинному маєтку на хуторі Нескучне нерідко влаштовували літературні й музичні вечори, які відвідували Костянтин Сомов, Сергій Прокоф'єв, Сергій Рахманінов, Анна Ахматова та ін.

Досконало відтворювала картини відомих європейських майстрів, зокрема Рубенса й Тіціана в Ермітажі; Ватто, Жана-Оноре Фрагонара, Дега й Ренуара в Парижі.

Дореволюційні роки[ред. | ред. код]

Жнива, 1915

Ранні твори — картини «Селянська дівчина» (1906, Російський музей) і «Квітучий сад» (1908, приватна колекція) передають безмежну любов до світу й людей, розповідають про мальовничу природу й селянське життя, різнокольорове буяння Слобожанщини[4].

Визнання приніс автопортрет («Зінаїда Серебрякова. Біля туалетного столика», 1909, Державна Третьяковська галерея), який в 1910 вперше презентували на виставці «Світ мистецтва». Згодом вона написала ще 12 полотен — портрети рідних, знайомих, селян, пейзажі й етюди. Після автопортрета широку популярність набули картини «Купальниця» (1911, Російський музей), «К. Є. Лансере» (портрет рідної сестри — Катерини Євгенівни Зеленкової; 1911, приватна колекція) і «Катерина Лансере» (портрет матері художниці; 1912, Російський музей)[5].

У січні 1910 вперше виставила свої роботи («Автопортрет» та «Портрет няні») на Виставці сучасних російських жіночих портретів в редакції журналу «Аполлон».

У 1911 вступила до товариства «Світ мистецтва». Її картини відрізнялась від творів інших членів групи простими сюжетами, гармонією і пластичністю.

1914—1917 — період розквіту її творчого й особистого життя. Того часу вона пише серію картин, що відображають народне життя, селянську працю, природу рідного маєтку в Нескучному: «Селяни» (1914—1915, Російський музей), «Яблуня» (написана в родовому маєтку) тощо. Окремо у творчості Зінаїди Серебрякової виділяються зображення власних дітей — їх було четверо. Найвідоміша картина «За сніданком» (1914) відтворює домашній затишок, щасливі обличчя дітей.

Вагоме місце у її творчості займають картини «Жнива» (1915, Одеський художній музей) і «Вибілювання полотна» (1917, Державна Третьяковська галерея). Фігури селянок, які зображені на тлі неба, жовто-зеленого поля набувають монументальності, що підкреслено низькою лінією горизонту.

У 1916 Олександр Бенуа отримав замовлення на розпис Казанського вокзалу в Москві й запросив Євгена Лансере, Бориса Кустодієва, Мстислава Добужинського й Зінаїду Серебрякову долучитися до роботи. Вона взяла тему Сходу, де Індія, Японія, Туреччина та Сіам алегорично були представлені у вигляді красунь. У цей період вона працює над картиною на тему слов'янської міфології. Картина була незавершена.

1917—1924[ред. | ред. код]

Зустріла Жовтневу революцію в рідному маєтку Нескучне. У грудні 1917 через грабежі сімей поміщиків, сім'я Серебрякових переїхала до Змієва.

У 1918 Серебряков був заарештований у Москві, потім звільнений, і 22 березня 1919 помер від висипного тифу в орендованій квартирі, розташованій на вулиці Конторська, 25-А в Харкові.

До листопада 1919 родинний маєток Лансере-Бенуа-Серебрякових у Нескучному розграбували й спалили. Незадовго до цього вона із хворою матір'ю та четирма дітьми переселилися до Харкова. Через дефіцит масляних фарб вона змушена була перейти на вугілля та олівець. У цей період були написані одні з найвідоміших групових портретів дітей Серебрякової — «На терасі в Харкові» і «Картковий будиночок»[6].

Художниця відмовилася перейти на популярний за радянських часів футуристичний стиль або малювати портрети комісарів.

У січні-жовтні 1920 працювала в Харківському археологічному музеї, де виконувала зарисовки експонатів. Сімейство жило в Харкові на межі бідності.

У вересні 1920 отримала телеграму від Олександра Бенуа, який повідомляв про можливість для неї отримати роботу працювати в одному з пітерських музеїв. У грудні 1920 сім'я переїхала до Петрограда. Перші місяці після переїзду родина мешкала на вулиці Лахтинській у квартирі харківських друзів — Б. С. й Р. А. Баскових, а згодом, у власній «дореволюційній» квартирі на 1-й лінії Василівського острова.

Навесні 1921 разом із матір'ю та дітьми переїхала до «родинного будинку Бенуа» (вулиця Глінки). У квартиру підселили «на ущільнення» артистів МХАТу. Впродовж наступних років у її творчості з'явилися нові теми для малювання, а саме театральне життя.

У 1924 роботи художниці з успіхом демонструвались на виставці в Нью-Йорку, де було представлено 14 полотен. Особливу зацікавленість у глядачів викликала картина «Спляча дівчинка на червоній ковдрі» (1923).

Життя в еміграції[ред. | ред. код]

Незважаючи на постійну зайнятість, її заробітку ледь вистачало, щоб прогодувати матір і чотирьох дітей. За порадою Олександра Бенуа, який працював в Парижі, вона 24 серпня 1924 поїхала до Франції, сподіваючись продати по можливості свої роботи і отримати замовлення на портрети.

Перші роки життя в Парижі заробляла небагато, і все що могла відправляла до СРСР матері і дітям. Влітку 1925 до неї переїхав її молодший син Олександр, разом із ним вона жила в крихітній кімнаті.

У 1927 до Парижу приїхав у відрядження її брат Євген Лансере, який зняв і допоміг обставити для неї двокімнатну квартиру. Після цього вона змогла виписати в Париж дочку Катю, яка приїхала туди в березні 1928. Із двома старшими дітьми, Євгеном і Тетяною, вона побачиться тільки через 36 років.

У 1947 отримала французьке громадянство.

У 1966 представлені її роботи на виставках, що проходили в Москві, Ленінграді та Києві. Її картини мали грандіозний успіх у глядачів, набули надзвичайної популярності в СРСР. Альбоми друкують мільйонними тиражами.

Померла 19 вересня 1967 в Парижі після крововиливу в мозок. Похована на цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа.

Творчість[ред. | ред. код]

Ранні твори[ред. | ред. код]

У роки навчання в Осипа Браза створює свої перші картини — «Селянська дівчинка» (1903), «Портрет моєї няні» (1908), «Фруктовий сад цвіте» (1908), «Автопортрет» (1905).

Згодом вона малює портрет «Б. А. Серебряков» (1915) й автопортрет (1922).

Серед захоплень Зінаїди — балет і балетний світ взагалі. Тож не дивно, що серед творів вагоме місце займають картини «Сніжинки в балеті „Лускунчик“», «Балерини в костюмерній», портрети балерин М. Добролюбової, К. Гейденрейх тощо.

У січні 1910 брала участь у виставці, де одразу отримала схвальні відгуки. Того ж року Олександр Бенуа присвятив Зінаїді один зі своїх «Художніх листів». Комісія із Третьяковської галереї одразу скупила її картини.

Марокко, портрети, стінописи[ред. | ред. код]

Французькі художники «хворіли» Марокко й Алжиром. Вона із захопленням малювала арабські країни. Двічі, в 1928 і 1932 відвідала Марокко, звідки привезла багато замальовок і ескізів.

У 1934—1936 працювала над стінописом приватного будинку в Бельгії, недалеко від Брюсселя.

Не полишала вона і малювання портретів — серед них як російські емігранти Сергій Прокоф'єв (1926), Костянтин Сомов (1928), так і «Французький селянин» (1926), «Усміхнений молодий рибалка» (1934), «Італійська селянка у винограднику» (1936). Звичайно ж, всі вони мали імена, але їх загубили байдужий час і байдужі люди.

Версаль Серебрякової[ред. | ред. код]

Зінаїда була і в Версалі. Його залюбки і багато малював Олександр Бенуа. Але Бенуа цікавив Версаль початковий, Версаль короля Людовика XIV, його прогулянки, статуї, його зміни восени та ін.

«Версальський парк» (1926) Серебрякової нагадує подібні твори Бенуа: тут теж паркова скульптура праворуч, партер, що веде вглиб аркуша, геометрично вистрижені рослини. Але все це соковито, інакше, ніяк не тонко і не графічно, як це у Бенуа. І ніяких підстаркуватих королів, трохи слюнявих, що так забавляли Бенуа.

А її «Версаль. Дахи містечка» 1924 року зовсім не схожий ні на чиї роботи — вона могла бути несхожою ні на кого.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Чоловік — Борис Анатолійович Серебряков. У шлюбі з ним народилося 4 дітей:

  • Серебряков Євген Борисович (26 травня 1906, Нескучне, Російська імперія — 1990, Ленінград, СРСР) — архітектор і реставратор, автор акварельних пейзажів; студіював на архітектурному відділенні ленінградського ВХУТЕІН-у, після 1945 року брав участь у відновленні архітектурних пам'яток Петергофа.  
  • Серебряков Олександр Борисович (7 вересня 1907, Нескучне, Російська імперія — 1995, Париж, Франція) — художник, декоратор, майстер акварельних і темперних пейзажів Франції, Бельгії, Нідерландів, Німеччини, Італії; автор декоративних панно, монументальних розписів, ілюстратор книг і журналів.  
  • Серебрякова Тетяна Борисівна (22 січня 1912, Санкт-Петербург, Російська імперія — 15 лютого 1989, Москва, СРСР) — художник-декоратор МХАТ-у й Большого Театру
  • Серебрякова Катерина Борисівна (28 червня 1913—26 серпня 2014) — художниця, член-засновник і почесний президент Фонду Зінаїди Серебрякової (Франція).

Ушанування пам'яті[ред. | ред. код]

  • 9 грудня 2010 року в селі Нескучному з нагоди 126-річчя від дня народження Зінаїди Серебряковій було відкрито меморіальну дошку[7].
  • 12 квітня 2017 року відбулось урочисте відкриття Історико-культурного центру пам'яті родини Бенуа-Лансере-Серебрякових у селі Нескучне[8].

Вибрані твори[ред. | ред. код]

Самопортрети

  • Автопортрет, 1903
  • Автопортрет, 1906
  • Автопортрет у синьому, 1906
  • Автопортрет. Біля туалетного столика, 1909[9]
  • Автопортрет, 1910-і
  • Автопортрет у шарфі, 1911
  • Етюд дівчини. Автопортрет, 1911
  • Автопортрет у костюмі П'єро, 1911
  • Автопортрет із доньками, 1921
  • Автопортрет із бантом, 1922
  • Автопортрет із пензлем, 1924
  • Автопортрет із палітрою, 1946
  • Автопортрет, 1956

Портрети

  • Портрет Лоли Браз, 1910
  • Портрет Н. Чулкової, 1911
  • Портрет матері, 1912
  • Портрет О. О. Нікольської, 1920
  • Портрет Г. І. Тесленко, 1920
  • Портрет балерини Гейденрейх, 1923
  • Портрет Іванова С. П., 1941
  • Портрет Сержа Лифаря, 1961

Інші картини

Галерея[ред. | ред. код]

Писемна спадщина[ред. | ред. код]

  • Зінаїда Серебрякова. Листи. Сучасники про художницю. Автор-упорядник В. Князева. Москва, 1987. Стор. 301 (рос. Серебрякова З. Е. Письма; Современники о художнице / Авт.-сост., вступ. ст. В. Князева; авт. примеч. Ю. Н. Подкопаева. — М.:Изобразит. искусство, 1987. — 301 с.:ил.)
  • Сергій Ростиславович Ернст. З. Є. Серебрякова. Петроград, 1922. (рос. Эрнст С. Р. З. Е. Серебрякова. Петроград: Аквилон, 1922. 31 с.) твір-біографія написана за життя Зінаїди Серебрякової родинним біографом і мистецтвознавцем Сергієм Ернстом

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Серебрякова Зинаида Евгеньевна // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Zinaida Evgenevna Serebryakova
  4. Серебрякова, Зінаїда Євгеніївна (1884–1967) — ВУЕ. vue.gov.ua. Процитовано 30 грудня 2019. 
  5. Серебрякова Татьяна Борисовна | Русская портретная галерея. www.rulex.ru. Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 30 грудня 2019. 
  6. 10 автопортретов Зинаиды Серебряковой — самой важной русской художницы. Афиша. Архів оригіналу за 30 грудня 2019. Процитовано 30 грудня 2019. 
  7. У селі Нескучне відкрито меморіальну дошку Зинаїді Серебряковій. Харківська обласна державна адміністрація. Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 25 грудня 2019. 
  8. У селі Нескучне Харківського району відкрито історико-культурний центр пам’яті родини Бенуа-Лансере-Серебрякової - Харьковский областной совет. oblrada.kharkov.ua. Архів оригіналу за 4 червня 2021. Процитовано 25 грудня 2019. 
  9. За туалетом. Автопортрет -Музей українського живопису. museum.net.ua. Архів оригіналу за 30 грудня 2019. Процитовано 30 грудня 2019. 
  10. Калмановська, Лідія (1997 р.). Живопис XVI- початку ХХ століть. Каталог. (російською). ІМК "Місто майстрів". с. 177. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9.. — С. 535.
  • Милославський Д.К. Мистецька родина Бенуа-Лансере-Серебрякових: мистецькознавча та краєзнавча екскурсія, Харківський р-н, с. Веселе, с. Нескучне. Харків, 201-]. — 30 с. : іл. КСС. Культура і мистецтво. Число 30. — Харків: Курсор, 2016. — С. 155—162
  • Сидоренко В. В. Харьковский адрес Зинаиды Серебряковой (к опыту атрибуции типовой застройки г. Харькова середины 19 в.) ППМВ 21 ст. Вип. 4. .– Харків: Курсор, 2014. — С. 36-40
  • Лапшин В. Зинаида Серебрякова // Искусство. — 1965. — № 11. — С. 61—67.
  • Князева В. П. Зинаида Евгеньевна Серебрякова. — М., 1979.
  • Ефремова Е. В. Зинаида Серебрякова. — М. : Издательство АРТ-РОДНИК, 2006. — 96 с. — (Малая серия искусств). — ISBN 5-9561-0176-8.
  • Русакова А. А. Зинаида Серебрякова. — 2-е изд., испр. и доп. —Москва: Молодая гвардия, 2011. — 227[13] с.: ил. —(Жизнь замечательных людей: сер. биогр.; вып. 1310) — ISBN 978-5-235-03436-5

Посилання[ред. | ред. код]