Серебрянський Олег Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Олег Серебрянський
Особові дані
Повне ім'я Олег Васильович Серебрянський
Народження 4 березня 1955(1955-03-04) (64 роки)
  Запоріжжя, Українська РСР, СРСР
Зріст 176 см
Вага 70 кг
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Позиція півзахисник
Юнацькі клуби
1970—1971
1972—1975
СРСР «Локомотив» (Херсон)
СРСР «Динамо» (Київ)
Професіональні клуби*
1976 СРСР «Чорноморець» (Одеса) 7 (0)
1977—1982 СРСР «Таврія» 185 (18)
1980 СРСР «Динамо» (Київ) 0 (0)
1982—1984 СРСР «Дніпро» (Дніпропетровськ) 62 (5)
1985 СРСР «Колос» (Павлоград) 26 (4)
1986—1987 СРСР «Таврія» 73 (12)
Національна збірна
1973 СРСР СРСР (до 18) ? (?)
Звання, нагороди
Нагороди
майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Олег Васильович Серебрянський (нар. 14 березня 1955, Запоріжжя, Українська РСР, СРСР) — радянський футболіст, півзахисник, український спортивний функціонер і тренер, чемпіон СРСР (1983), майстер спорту СРСР (1983).

Футбольна біографія[ред. | ред. код]

Народився Олег Серебрянський в Запоріжжі, де його батько, офіцер, проходив службу. Пізніше родина переїхала в Херсон, там Олег розпочав займатися футболом. У 15 років отримав запрошення в шкільну збірну Української РСР, з якою здобув перемогу на всесоюзній Спартакіаді і незабаром став гравцем молодіжного складу херсонського «Локомотива».

У 1972 році, молодий футболіст отримав запрошення в київське «Динамо», де грав за молодіжну команду, у складі якої двічі ставав переможцем чемпіонату СРСР серед дублерів.

На початку 1976 року, Серебрянський перейшов в одеський «Чорноморець», і дебютував у вищій лізі чемпіонату СРСР. Але твердим гравцем основного складу одеситів Олег так і не став, і наступного року перебрався в першолігову «Таврію», яку тренував Сергій Шапошников. Початок сезону в новій команді складався невдало, на одному з тренувань, зіштовхнувся з партнером і отримав травму, перелом щелепи. Але відновившись, практично одразу став гравцем основного складу кримської команди, де виступав на позиції центрального півзахисника. 18 серпня 1977 року, в поєдинку проти одного з лідерів першої ліги, ташкентського «Пахтакора», відзначився голом, вперше вразивши ворота суперника у складі команди майстрів[1]. У своєму першому сезоні за сімферопольський колектив Олег провів 37 матчів і забив 3 м'ячі, ставши бронзовим призером першості першої ліги.

На початку 1980 року, будучи до того часу вже одним з лідерів сімферопольців, Серебрянський повернувся у київське «Динамо». На старті сезону провів п'ять матчів у розіграші національного кубка, але пробитися до складу команди Лобановського було досить складно і вже в квітні Олег повернувся в «Таврію». Команду до того часу очолив новий тренер — Анатолій Полосін, який запросив в колектив ряд нових футболістів. В перший же сезон, з новим тренером і оновленим складом, команда дала результат, ставши переможцем першолігового турніру і завоювала путівку у вищу лігу. Сезон, в елітному дивізіоні радянського футболу, для таврійців видався невдалим: незважаючи на всі старання Серебрянського з партнерами, команда посіла підсумкове 17 місце, залишивши вищу лігу.

У 1982 році півзахисник «Таврії» отримав запрошення відразу від двох клубів вищої ліги — одеського «Чорноморця» та «Дніпра». Олег вирішив відгукнутися на пропозицію Володимира Ємця та Геннадія Жиздика, розпочавши новий сезон у дніпропетровській команді, де одразу ж став гравцем основного складу. У своєму дебютному матчі за дніпрян зумів відзначитися голом, вразивши ворота ленінградського «Зеніту».

Сезон 1983 року став найуспішнішим в кар'єрі Серебрянського. «Дніпро», вперше у своїй історії став чемпіоном СРСР, а сам півзахисник вніс істотний внесок у тріумф дніпропетровського клубу, ставши найкращим асистентом команди, віддавши 9 гольових передач, при цьому встановивши своєрідний клубний рекорд — у поєдинку проти «Ністру» він протягом 45 хвилин віддав п'ять результативних передач партнерам[2]. У наступному році, 3 жовтня 1984 року, Серебрянський зіграв свій єдиний матч у Кубку європейських чемпіонів, взявши участь у матчі «Дніпра» проти турецького «Трабзонспора»[3].

У чемпіонаті СРСР 1984 року «Дніпро» знову йшло в лідируючій групі і в результаті посіло 3 місце. Але Серебрянський, який покинув команду до завершення першості, через недостатню кількість зіграних матчів, бронзовим медалістом не став. Однією з причин, яка вплинула на рішення покинути дніпропетровський колектив, стала можливість спробувати свої сили за кордоном, в одній команді з країн соціалістичного табору. Але в підсумку, футболісту не дали дозвіл на виїзд з країни і переїзду не судилося здійснитися. Так само давала про себе знати і конкуренція за місце в основному складі, на позиції досвідченого півзахисника все частіше грала «висхідна зірка» дніпропетровського футболу — Геннадій Литовченко. В результаті, новий сезон Олег провів у команді «Колос» з Павлограда, а по його закінченні повернувся в Сімферополь, де проживала сім'я і наступні два роки відіграв у «Таврії», яка на той час виступала в другій лізі. Досвідчений футболіст став одним з лідерів кримського колективу, який став у 1986 році срібним призером турніру, а в наступному році переможцем першості і володарем путівки у першу лігу. По закінченню сезону Олег, який через часті травми вимушений був проводити останні поєдинки «на уколах», прийняв рішення завершити активну ігрову кар'єру.

Подальша кар'єра[ред. | ред. код]

Закінчивши грати, Серебрянський працював завучем сімферопольської СДЮШОР, був тренером другої команди «Таврії» і молодіжної збірної Криму. На початку 1990-х, разом з дружиною, майстром спорту з гімнастики Любов'ю Серебрянською, брав участь у створенні сімферопольської школи художньої гімнастики. З 1992 року стає її керівником — директором спортивного клубу художньої гімнастики «Грація»[4]. Останній час проживає у Києві.

Досягнення[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — майстер спорту, заслужений тренер України з художньої гімнастики Любов Овсіївна Серебрянська (Дубенко) (1952—2003). Дочка — олімпійська чемпіонка з художньої гімнастики Катерина Серебрянська, онук — Євген.

Статистика[ред. | ред. код]

Сезон Команда Чемпіонат Кубок Інші турніри
Ліга Ігри Голи Ігри Голи Ігри Голи
1976 «Чорноморець» Д-1 7 0 2 0
1977 «Таврія» Д-2 37 3 1 0
1978 «Таврія» Д-2 38 8 1 0
1979 «Таврія» Д-2 45 3 3 1
1980 «Динамо» (Київ) Д-1 5 0
«Таврія» Д-2 38 3
1981 «Таврія» Д-1 25 1 5 1
1982 «Таврія» Д-2 2 0 7 1
«Дніпро» Д-1 23 3
1983 «Дніпро» Д-1 26 1 2 0
1984 «Дніпро» Д-1 13 2 2 0 КЄЧ 1 0
КС 1 0
1985 «Колос» (Павлоград) Д-3 26 4 1 2
1986 «Таврія» Д-3 38 8 4 1
1987 «Таврія» Д-3 33 4 1 0
Усього за кар'єру Д-1 94 7 34 6 2 0
Д-2 160 17
Д-3 97 16

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Олег Серебрянский: В своё время не упустил шанс перейти в «Таврию» (ru). официальный сайт СК «Таврия». 14.11.2013. Архів оригіналу за 24.05.2014. Процитовано 29.05.2017. 
  2. Чемпион СССР по футболу Олег Серебрянский: Днепропетровск — мой любимый город (ru). www.gorod.dp.ua. 30.08.2013. Архів оригіналу за 24.05.2014. Процитовано 29.05.2017. 
  3. Кубок чемпионов европейских стран «Днепр» — «Трабзонспор». www.klisf. Архів оригіналу за 2014-05-24. Процитовано 2017-05-29. 
  4. Спортивный клуб художественной гимнастики «Грация». www.b2btoday.com.ua. Архів оригіналу за 2014-05-24. Процитовано 2017-05-29. 

Посилання[ред. | ред. код]