Середземне море
Вид на Середземне море з космосу |
|
| Область | Середземномор'я |
|---|---|
| Розташування | Атлантичний океан |
| Площа | 2 505 000 км² |
| Найбільша глибина | 5 121 м |
| Середня глибина | 1 536 м |
| Впадаючі річки | Ніл, Ебро, По, Тибр |
Середзе́мне мо́ре — внутрішнє, міжматерикове море Атлантичного океану між Європою, Азією і Африкою. Омиває береги Іспанії, Франції, Італії, Монако, Мальти, Боснії і Герцеговини, Чорногорії, Хорватії, Словенії, Албанії, Греції, Туреччини, Республіки Кіпр, Сирії, Лівану, Ізраїлю, Єгипту, Лівії, Тунісу, Алжиру та Марокко. Гібралтарською протокою сполучене з Атлантичним океаном. Площа — 2 505 тисяч км², глибина — до 5 121 м (середня — 1 536 м).
Зміст
Назва[ред. • ред. код]
Назва Середземного моря походить від грец. Μεσόγειος Θάλασσα або лат. Mare Mediterraneum — море посеред Землі, оскільки античні європейські і північноафриканські цивілізації розвивались в басейні саме цього моря, яке було природнім шляхом комунікації між ними.
Мешканці Стародавнього Єгипту називали Середземне море — «Велика зелена вода». Римляни за часів розквіту Римської імперії називали це море — Наше море (лат. Mare Nostrum), або Внутрішнє море (лат. Internum mare)[1] оскільки в ті часи всі землі на узбережжі цього моря входили до складу імперії.
У Старому Завіті Середземне море названо «Великим морем» (Числа 34:6,7; Джош. 1:4, 9:1, 15:47; Ієз. 47:10,15,20). Також зустрічається назва «море філістимлян» (Вихід 23:31), від людей, які населяли значну частину його берегів поблизу Ізраїлю. Вперше саме термін Середземне море (Mare Mediterraneum) з'являється у письменника-антиквара Гая Юлія Соліна.
Турецькою та кримськотатарською мовами Середземне море називається Біле море (Ак денізі). Це необхідно враховувати, зокрема при читанні середньовічних текстів.
Фізико-географічний нарис[ред. • ред. код]
В північній частині Середземного моря океанографи виділяють відносно відсоблені крупними півостровами і островами від основної частини басейну моря: Альборан, Балеарське, Лігурійське, Тірренське, Адріатичне, Іонічне, Егейське, Кіпрське. В басейн Середземного моря включають Мармурове, Чорне і Азовське моря.
Найзначніші затоки: Валенсійська, Ліонська, Генуезька, Таранто, Сидра (Великий Сирт), Габес (Малий Сирт). В басейні моря численні острови, понад три тисячі, найбільші з них — Балеарські, Сицилія, Сардинія, Кіпр, Крит, Корсика. У море впадають великі річки: Ніл, Ебро, Рона, По.
Середня температура води на поверхні в лютому від 8—12 °C до 17 °C, в серпні від 19 °C в Ліонській затоці до 27—30 °C на сході. Солоність від 36 ‰ на заході до 39,5 ‰ на сході. Припливи подобові і мішані, їх величина в більшості районів становить 0,1—0,5 м.
Береги[ред. • ред. код]
Береги Середземного моря біля гористих узбережжів здебільшого абразивні, вирівняні, біля пенепленів — лагунно-лиманні і дельтові. Для східного узбережжя Адріатичного моря характерні береги далматинського типу.
Острови[ред. • ред. код]
Загалом в акваторії Середземного моря нараховується понад 3300 островів. Нижче наведено десять найбільших островів:
| Країна | Острів | Площа, км² | Населення, осіб |
|---|---|---|---|
| Сицилія | 25.460 | 5.048.995 | |
| Сардинія | 24.090 | 1.672.804 | |
| Кіпр | 9.248 | 803.147 | |
| Корсика | 8.680 | 299.209 | |
| Крит | 8.336 | 623.666 | |
| Евбея | 3.684 | 218.032 | |
| Мальорка | 3.640 | 869.067 | |
| Лесбос | 1.632 | 90.643 | |
| Родос | 1.400 | 117.007 | |
| Хіос | 842 | 51.936 |
Клімат[ред. • ред. код]
-
Див. також: Середземноморський клімат
Клімат Середземного моря визначається його положенням в субтропічному поясі і відрізняється великою специфікою, яка виділяє його в самостійний середземноморський тип клімату[2]. Лише північна частина Адріатичного моря заходить у помірний кліматичний пояс, а затока Великий Сирт на півдні - в тропічний. Цей тип клімату характеризується м'якою зимою і спекотним посушливим літом[3]. Взимку над морем встановлюється улоговина зниженого тиску атмосфери, що визначає нестійку погоду з частими штормами і рясними опадами; холодні північні вітри знижують температуру повітря[3]. Розвиваються місцеві вітри: містраль в районі Ліонської затоки, бора на сході Адріатичного моря і мелтемі в акваторії Егейського моря. Влітку більшу частину Середземного моря охоплює гребінь Азорського антициклону, що визначає переважання ясної погоди з невеликою хмарністю і малою кількістю опадів. У літні місяці спостерігаються сухі тумани і курна імла, що виноситься з Африки південним вітром сироко. У Східному басейні розвиваються стійкі північні вітри — етезії.
Середня температура повітря в січні змінюється від 14-16 ° С біля південних берегів до 7-10 ° С на півночі, у серпні — від 22-24 ° С на півночі до 25-30 ° С в південних районах моря. Випаровування з поверхні Середземного моря досягає 1250 мм на рік (3130 км ³). Відносна вологість повітря змінюється від 50-65% влітку до 65-80% взимку. Хмарність влітку 0-3 бали, взимку близько 6 балів. Середня річна кількість опадів 400 мм (близько 1000 км ³), воно змінюється від 1100–1300 мм на північному заході до 50-100 мм на південному сході, мінімум — в липні — серпні, максимум — у грудні. Характерні міражі, які часто спостерігаються у Мессінській протоці (Фата-моргана).
| Січ | Лют | Бер | Кві | Тра | Чер | Лип | Сер | Вер | Жов | Лис | Гру | |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Марсель [1] | 13 | 13 | 13 | 14 | 16 | 18 | 21 | 22 | 21 | 18 | 16 | 14 |
| Барселона [2] | 13 | 13 | 13 | 14 | 17 | 20 | 23 | 25 | 23 | 20 | 17 | 15 |
| Валенсія [3] | 14 | 13 | 14 | 15 | 17 | 21 | 24 | 26 | 24 | 21 | 18 | 15 |
| Неаполь [4] | 15 | 14 | 14 | 15 | 18 | 22 | 25 | 27 | 25 | 22 | 19 | 16 |
| Малага [5] | 16 | 15 | 15 | 16 | 17 | 20 | 22 | 23 | 22 | 20 | 18 | 16 |
| Гібралтар [6] | 16 | 15 | 16 | 16 | 17 | 20 | 22 | 22 | 22 | 20 | 18 | 17 |
| Афіни [7] | 16 | 15 | 15 | 16 | 18 | 21 | 24 | 24 | 24 | 21 | 19 | 17 |
| Іракліон [8] | 16 | 15 | 15 | 16 | 19 | 22 | 24 | 25 | 24 | 22 | 20 | 18 |
| Мальта [9] | 16 | 16 | 15 | 16 | 18 | 21 | 24 | 26 | 25 | 23 | 21 | 18 |
| Пафос [10] | 18 | 17 | 17 | 18 | 20 | 24 | 26 | 27 | 26 | 24 | 22 | 19 |
| Ларнака [11] | 18 | 17 | 17 | 18 | 20 | 24 | 26 | 27 | 27 | 25 | 22 | 19 |
| Лімассол [12] | 18 | 17 | 17 | 18 | 20 | 24 | 26 | 27 | 27 | 25 | 22 | 19 |
| Александрія [13] | 18 | 17 | 17 | 18 | 20 | 23 | 25 | 26 | 26 | 25 | 22 | 20 |
| Тель-Авів [14] | 18 | 17 | 17 | 18 | 21 | 24 | 26 | 28 | 27 | 26 | 23 | 20 |
Біологія[ред. • ред. код]
-
Див. також: Список риб Середземного моря
Акваторія моря поділяється на ряд екорегіонів морської бореальної північноатлантичної зоогеографічної провінції: туніське узбережжя і затока Сідра, західносередземноморський, Адріатичне, Егейське, Левантійське, Іонічне та море Альборан[4]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до середземноморської провінції, перехідної зони між бореальною та субтропічною зонами[5].
Рослинність і тваринний світ Середземного моря відрізняється відносно слабким кількісним розвитком фіто- і зоопланктону, що тягне за собою відносно невелику кількість більших тварин, які харчуються ними, у тому числі риб. Кількість фітопланктону в поверхневих горизонтах становить всього 8-10 мг/м³, на глибині 1000–2000 м його в 10-20 разів менше. Досить різноманітні водорості (переважають перідінеї і діатомеї).
Фауна Середземного моря характеризується великою видовою різноманітністю, проте число представників окремих видів невелике. Зустрічаються раки, один вид тюленів (білочеревий тюлень); морські черепахи. Риб налічується 550 видів (скумбрієві, оселедцеві, анчоусові, кефалі, корифени, тунці, пеламіди, ставриди та інші). Близько 70 видів риб-ендеміків, у тому числі скати, види хамси, бичків, морських собачок, губані та морські іглиці. З їстівних молюсків найбільше значення мають устриця, середземноморсько-чорноморська мідія, морський фінік. Серед безхребетних поширені восьминоги, кальмари, сепії, краби, лангусти; численні види медуз, сифонофор, в деяких районах, особливо в Егейському морі, мешкають губки і червоні корали.
Середземне море зазнає найбільшого заселення інвазійними видами тварин і рослин з-поміж усіх морів світового океану. Сьогодні у водах моря виявлено понад 900 інвазійних видів[6].
Геологічна будова і рельєф дна[ред. • ред. код]
Дно Середземного моря поділяється дослідниками-океанографами на декілька улоговин з відносно крутими материковими схилами і глибиною 2-4 км. Вздовж берегів улоговини обмежені вузькою смугою континентального шельфу, яка розширюється тільки між узбережжям Тунісу й Сицилії, а також в межах Адріатичного моря.
За геоморфологічним районуванням котловину Середземного моря поділяють на 3 основні басейни:
- західний (Алжиро-Прованський) з максимальною глибиною понад 2 800 м. Він об'єднує в собі западини морів Альборан, Балеарського та Лігурійського, а також западину Тірренського моря;
- центральний — глибиною понад 5 100 м (Центральна улоговина і западини морів Адріатичного та Іонічного);
- східний — Левантинський, глибиною біля 4 380 м (улоговини морів Леванту, Егейського та Мармурового).
Стратиграфічний розріз дна всіх улоговин починається потужними товщами антропоген-неогенових відкладів з прошарками пірокластичних порід (в Балеарському і Лігурійському морі їх потужність за даним ГСЗ сягає 5-7 км). Серед мессінських відкладів Алжиро-Прованської улоговини значна роль належить соленосній евапоритовій товщі (потужністю понад 1,5-2,0 км). Відклади цієї товщі часто утворюють соляні діапіри, що являють собою яскравий прояв соляної тектоніки. Уздовж бортів і в центрі Тірренської улоговини простягаються декілька глибинних розломів з приуроченими до них згаслими і діючими вулканами, деякі з них утворюють великі підводні гори (Ліпарські острови, вулкан Вавілова та інші). Вулкани по краях улоговини (в Тосканському архіпелазі, на Понціанських островах, Везувій, а також вулкани Ліпарських островів) вивергають кислі і лужні лави, натомість вулкани в центральній частині Середземного моря мають більш глибокі джерела магм, і вони представлені переважно базальтами.
Частина центрального і східного (Левантинського) басейну виповнені потужною товщею осадових порід, в основному продуктами річкових виносів — авандельт, зокрема дельти Нілу. На дні цих улоговин, за даними ГСЗ, виділені Гелленський глибоководний жолоб і центральний Середземноморський вал — крупне склепіння висотою 500–800 м. Вздовж підніжжя материкового схилу Кіренаїки відслідковується Лівійський жолоб, який доволі чітко виражений в рельєфі і слабо заповнений відкладами.
Улоговини Середземного моря вельми різні за часом формування. Значна частина Левантинського басейну закладена в мезозої, Алжиро-Прованського басейну — з кінця олігоцену — на початку міоцену. Деякі улоговини сформовані на початку і в середині міоцену і в пліоцені. В мессінський час на більшій частині Середземного моря вже існували неглибокі улоговини. Глибина Алжиро-Прованського басейну під час осадонакопичення евапоритів в мессінський час оцінюється у 1-1,5 км. Сіль накопичувалась в результаті інтенсивного випаровування і концентрації розсолу, який утворювався з притоку нормальносоленої морської води в закритий басейн седиментації через протоку, що періодично існувала південніше Гібралтару.
Сучасні глибини Тірренської западини утворились в результаті опускання морського дна впродовж пліоцену і антропогену (за останні 5 млн років). Так само виникли й інші улоговини. За даними ГСЗ встановлено відсутність гранітного шару в глибоководних улоговинах, що дало підставу геологам зробити припущення про те, що Середземне море — релікт палеоокеану Тетіс.
Дно Середземного моря в багатьох місцях перспективне для пошуків родовищ вуглеводнів, особливо в областях поширення солянокупольних структур. В шельфових зонах поклади нафти і газу приурочені до мезозойських і палеогенових відкладів.
Економіка[ред. • ред. код]
Країни Середземноморського басейну[ред. • ред. код]
Серед сучасних країн 22 мають безпосередній вихід до Середземного моря:
Африка:
Марокко •
Алжир •
Туніс •
Лівія •
Єгипет
Азія:
Палестина •
Ізраїль •
Ліван •
Кіпр •
Сирія •
Туреччина (Східна Фракія)
Європа:
Греція •
Албанія •
Чорногорія •
Хорватія •
Боснія і Герцеговина •
Словенія •
Італія •
Мальта •
Монако •
Франція •
Іспанія.
Столиці країн, що мають вихід до Середземного моря, та міста цих країн із населенням понад 200 тисяч осіб (із заходу на схід регіону): Малага, Картахена, Аліканте, Валенсія, Пальма, Барселона, Марсель, Ніца, Монако, Генуя, Рим, Неаполь, Палермо, Катанія, Мессіна, Валетта, Таранто, Барі, Венеція, Трієст, Спліт, Дуррес, Патри, Афіни, Салоніки, Стамбул, Ізмір, Анталія, Мерсін, Тарс, Адана, Латакія, Триполі, Ліван, Бейрут, Хайфа, Тель-Авів, Ашдод, Газа, Порт-Саїд, Дум'ят, Александрія, Бенгазі, Триполі, Сфакс, Туніс, Аннаба, Алжир і Оран.
Економічний розвиток регіону[ред. • ред. код]
Узбережжя Середземного моря здавна щільно заселене і відрізняється високим рівнем господарського розвитку (особливо країни, розташовані по його північному узбережжі).
По Середземному морю проходять важливі морські шляхи, що зв'язують Європу з Африкою з країнами Південної і Східної Азії. По Середземним морем також проходять важливі торговельні шляхи, що зв'язують Україну та Росію із західними країнами, і лінії великого каботажу між чорноморськими та рядом інших портів України й Росії.
Найбільші порти: Марсель (Франція), Генуя, Трієст, Венеція (Італія), Пірей, Салоніки (Греція), Стамбул (Туреччина), Бейрут (Ліван), Хайфа (Ізраїль), Александрія (Єгипет), Алжир (Алжир), Сідра і Марса-Брега (Лівія), Барселона (Іспанія). Транспортне значення акваторії Середземного моря для Західної Європи безупинно зростає у зв'язку з посиленням залежності цих країн від імпорту сировини. Особливо велика роль Середземного моря у транспортуванні нафти. Порти Середземного моря пов'язані трубопроводами як з країнами Західної Європи, в тому числі Австрією, Німеччиною, Францією, Швейцарією, так і з родовищами нафти Близького Сходу та Північної Африки. Великі також перевезення інших видів мінеральної сировини: металевих руд (в тому числі бокситів — руда на алюміній), сільськогосподарських продуктів Суецьким каналом, через який проходять зв'язки Західної Європи з Азією та Австралією.
На узбережжі Середземного моря і на островах створені численні промислові підприємства. На сировинній базі, що доставляється морем, розвинулася хімічна і металургійна промисловість. Великими вузлами хімічної промисловості стали в 1960–1975 роках острова Сардинія і Сицилія в Італії, гирло Рони у Франції тощо. Розпочато видобуток нафти і газу на шельфі Середземного моря (північна частина Адріатичного моря, континентальний шельф Греції в Егейському морі[7]). Розвинені також промислове рибальство (сардини, тунець, макрель, скумбрія та інші).
Широко відомі курорти Лазурного берега (Рів'єра) у Франції, Італії та Монако, курорти Левантійського узбережжя і Балеарських островів в Іспанії, Дінарського узбережжя в Хорватії і Чорногорії, островів Егейського моря і Криту та інші.
Цікаво[ред. • ред. код]
Приблизно 5-6 мільйонів років тому Середземне море несподівано і майже повністю висохло (див. Мессінський пік солоності). Причому, висихання відбулося вісім разів - частково або практично повністю (в кінці міоцену, 5,96-5,33 млн років тому - див. Мессінський ярус). Дослідники з Університету Отаго (Нова Зеландія) з'ясували, що обміління Середземного моря відбувалося одночасно зі зростанням льодової шапки в Антарктиці.[8]
Див. також[ред. • ред. код]
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ Внутреннее море//Реальный словарь классических древностей
- ↑ Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
- ↑ а б (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
- ↑ (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
- ↑ (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.
- ↑ Велика інвазія
- ↑ Continental Shelf, МЗС Греції
- ↑ Почему высохло Средиземное море. ВИДЕО
Література[ред. • ред. код]
- Географический энциклопедический словарь. — Москва : «Советская энциклопедия», 1989. — 451 с.
- Грацианский А. Н. Природа Средиземноморья. — Москва, 1971.
- Основные черты геологического строения, гидрологического режима и биологии Средиземного моря. — Москва, 1965.
- Циргоффер А. Атлантический океан и его моря, пер. с польск.. — Москва, 1975.
- Alain Saliot The Mediterranean Sea. — Birkhäuser, 2005. — Т. 5. — 413 с. — (The Handbook of Environmental Chemistry). — ISBN 9783540250180.
- Foppe B. DeWalle, M. Nikolopoulou-Tamvakli, W. J. Heinen Environmental condition of the Mediterranean Sea: European Community countries. — Springer, 1993. — Т. 5. — 524 с. — (Environment & assessment). — ISBN 9780792324683.
Посилання[ред. • ред. код]
- Середземне море // Велика радянська енциклопедія(рос.)
- Середземне море // Энциклопедия Кольера. — Открытое общество. 2000(рос.)
- Середземне море, newworldencyclopedia.org(англ.)
- Моря
- Географія Італії
- Географія Франції
- Географія Іспанії
- Географія Греції
- Географія Ізраїлю
- Географія Сирії
- Географія Кіпру
- Географія Єгипту
- Географія Лівану
- Географія Лівії
- Гідрографія Алжиру
- Географія Тунісу
- Географія Марокко
- Моря Атлантичного океану
- Середземне море
- Середземномор'я
- Моря Європи
- Моря Азії
- Моря Африки

