Серторіанська війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Серторіанська війна
Громадянські війни в Римській республіці
Hispania during Sertorian War ru.png

Римська Іспанія у часи Серторіанської війни. Підписані найважливіші міста та річки, де розгортались події війни. Синя пунктирна лінія позначає приблизний кордон між Ближньою та Дальньою Іспанією. Локалізація міст, підписаних червоним кольором остаточно не встановлена.
Дата: 80-72 роки до н.е.
Місце: Римські провінції Ближня та Дальня Іспанії
Результат: Перемога Римської республіки
Сторони
Римська республіка Серторіанці

Іспанські племена та місцеві общини

Командувачі
Квінт Серторій

Марк Перперна

Квінт Цецилій Метелл Пій

Гней Помпей Великий

Серторіанська війна, або Серторієва війна (лат. Bellum Sertorium)- військовий конфлікт 80-72 років до н. е. на території Римської Іспанії між представниками режиму Луція Корнелія Сулли, що був встановлений на той час у Римі, та колишніми маріанцями, на чолі із Квінтом Серторієм, на боці якого виступали також деякі іспанські племена та місцеві общини. Серторіанська війна стала складовою громадянських війн у Римі І ст. до н. е.

Квінт Серторій у 83-81 роках до н. е. перебував на посаді намісника провінції Ближня Іспанія, та був звідти вигнаний сулланцями у 81 р. до н. е. У 80 році до н. е. він повертається на Піренейський півострів з Мавретанії, вступає в союз із місцевими племенами, встановлюючи свою владу над значною частиною іспанських провінцій Риму. Сулланський режим зосереджує проти нього суттєві сили, на чолі яких був із 79 року Квінт Цецилій Метелл Пій й Гней Помпей Великий — із 76 року. У ході війни Серторій вдало використовував тактику партизанської війни й периодично здобував перемоги над римськими військами. Його союзником став цар Понту Мітрідат VI Евпатор. У 76 році до н. е. війська Помпея були розбиті біля Лаврона, в 75 році — на річці Сукрон (зараз Хукар[1]). Проте після 75 року територія так званої Держави Серторія постійно зменшувалась. 73 року до н. е. Серторій був вбитий змовниками на чолі з Марком Перперною, що викликало безлад у стані серторіанців. Це послабило їхні війська, через що Помпей здобув перемогу у вирішальній битві.

Становище Іспанії до війни[ред. | ред. код]

Річка Ебро (в античну епоху — Ібер) у нижній течії.

197 року до н. е. римські володіння в Іспанії об'єднувались у дві провінції[2]. Ближня Іспанія простягалась узбережжям Середземного моря від нижньої й середньої течії р. Ібер до Нового Карфагена, що був адміністративним центром провінції. Дальня Іспанія, із центром у Кордубі, займала області Бетику та Лузитанію. Остаточний цей поділ був закріплений після Македонських війн у 167 році до н. е. Завоювання Римом Іспанії, що почалося під час Пунічних війн було продовжено у конфліктах 154—133 років до н. е., зокрема у Кельтіберській війні, Віріатовій, Нумантійській війнах.

За Ю. Б. Циркіним можна виділити три територіальні зони за степенем романізації. До першої, де позиції римлян були найміцніші, належить середня течія Ібера середземноморське узбережжя та землі на південь від річки Ана. Тут розташовувались міста Тарракон, Валентія, Новий Карфаген, жителі яких знаходились на положенні підданних, утримували римські гарнізони, не мали власної зброї та платили трибут. Це були території переважно заселені іберами, також тут селилися ветерани, представники ділових кіл та збіднілі селяни[3]. До другої зони романізації належили гірські райони у верхів'ях Бетіса, нижня течія Ібера. Ці території були заселені переважно кельтіберами, ветони та ваккеї. Римляни користувалися родовищами на цих територіях, вели активну торгівлю. Проте тут знаходились васали Риму, які теж платили трибут та виставляли допоміжні війська. Намісники інколи брали у деяких общин заручників чи переселяли окремі племена на рівнини. Лузітанія та Галекія, що займала південно-західну частину Піренейського півострова, належала до третьої зони, де процес романізації ще не почався. Це був економічно не розвинутий регіон де лише збиралася данина. Астури, кантабри та васкони на Півночі взагалі не були підкорені Республікою[4][5][6][7].

Міські общини, які підкорялись намісникам займали різне положення, зокрема вони належали до категорій вільних чи з римським устроєм, підданних чи підкорених. До підданних належали частина фінікійських та грецьких колоній (Малака, Ебес, Емпоріон, іспанський Сагунт). Римських колоній в Іспанії на той час ще не було. Статус латинських мали: Ілерда, Картея (171 р. до н. е.), Італіка, Кордуб (заснована у 169—168 рр. до н. е.). Багато міст карбували свої монети з легендами латинською. Засновані намісниками були Гракхуріс та Тарракон. Землі підданних общин належали до ager provincialis, але мали внутрішню автономію; положення підкоренних общин не регулювалось жодними законами. Всі міста прагнули впливати на загальноримські справи[8][9].

Передісторія[ред. | ред. код]

У 88 році до н.є. через внутрішньополітичну боротьбу у Римській республіці почалася громадянська війна. За програмою Публія Сульпіція Руфа мав бути виконаний перерозподіл нових громадян-італіків по всім трибам, а Луцій Корнелій Сулла — позбавлений командування у війні з Мітрідатом, що мало бути передано Гаю Марію. Сулла підняв повстання, захопив Рим та стратив Сульпіція. Марій втік з Італії. Проте, коли Сулла відплив з військами із Брундізію, новий консул Луцій Корнелій Цинна взяв в облогу Рим. Одну із чотирьох армій Цинни очолював Квінт Серторій, що походив із землі сабінів.

Навесні 83 року до н.є. Сулла повернувся до Італії. Почався новий етап громадянської війни. Наприкінці року Квінт Серторій був призначений маріанцями намісником Ближньої Іспанії[10][11].

Напередодні війни[ред. | ред. код]

Карта Лузитанії

Квінт Серторій відправився в Іспанію, скоріше всього, із невеликим загоном наприкінці 83 або на початку 82 р. до н. е., його квестором був Луцій Гіртулей [12]. «Попередні намісники не хотіли прийняти його» за Аппіаном, тобто, вірогідно, що Серторій був змушений силою взяти владу у провінції, розбити сулланців чи підкорити місцеві племена. Серед його заходів на місці можна виокремити зниження рівня податків, зміна розташування військових (виведення їх із міст до передмість), налагодження відносин із племінною верхівкою, будівництво флоту. Незважаючи на «помірне й бездоганне правління», Серторій спирався на римських та італійських колоністів, серед яких всіх здатних поставив до зброї. Його військо нараховувало близько 9 тисяч.

Після перемоги Сулли в Італії, ім'я Квінта Серторія було внесено в перший проскрипційний список. Новим намісником Ближньої Іспанії Сулла призначив Гая Аннія Луска, що навесні 81 р. до н. е. перейшов Піренеї із 20 тис. війська[13].

На шлях Гая Аннія Луска став Лівій Салінатор, один із командирів Серторія, із 6 тисячами воїнів. Проте Салінатор був вбитий зрадником, війська залишили позиції. Серторій із залишками своїх загонів втік до Нового Карфагену, де сів на кораблі[14]. Відступ з Іспанії може бути поясненим падінням бойового духу в армії, відсутністю підтримки з боку кельтіберів.

Переправившись до Мавретанії, Серторій зазнав втрат у сутичці з місцевими племенами, а тому повернувся до Іспанії, у район Малаки, де був розбитий. за допомогою кілікійських піратів, втікачи зайняли острів Пітіуса, біля якого флот Серторія був розбитий флотом Гая Аннія. Через десять днів з невеликою кількістю легких кораблів повстанці пройшли Гадеською затокою, повернувшись до Іспанії, у район р. Бетіс. Вони розраховували на допомогу місцевих провінціалів, проте надії не справдились. Серторію знову прийшлося повернутися Мавретанії.

У Мавретанії на той момент йшла громадянська війна. У якій Серторій став на сторону діючого царя. У Тингісі був узятий в облогу скинутий раніше Аскалід, якого підтримували кілікійські пірати та суланці на чолі із Вібієм Пакціаном із Дальньої Іспанії. Вони були розбиті Серторієм, солдати Пакціана перейшли на сторону повстанців[15].

Після цієї події до Серторія прибули посли лузитанів, які запропонували стати їх вождем. Можливо Серторій заздалегідь направив своїх людей до Лузитанії, адже вони « дізнались про характер Серторія від його супутників». Був укладений союз. Дії Серторія можуть свідчити, що він або зрадив Римській республіці чи порвав з нею[16], або діяв нетрадиційно у внутрішньополітичній боротьбі, переслідуючи свої цілі[17][18].

Початок війни[ред. | ред. код]

У 80 р. до н. е. Серторій висадився в Іспанії поблизу міста Белон із загоном, що включав у себе 2600 римлян і 700 мавретанців. До або після цієї події була розбита при Меларії флотилія сулланця Гая Аврелія чи, його брата, Марка Аврелія Котти. Біля Белона більше 4 тисяч лузитанів приєдналось до Серторія, війська якого складали вже біля 8 тисяч, яким протистояли 15-20 тисяч військ намісника Дальньої Іспанії Луція Фуфідія, який не повною мірою контролював ситуацію у регіоні. Плутарх описує, що намісник мав «120 тисяч піхоти, 6 тисяч вершників, 2 тисячі стрільців й пращників», повторюючи події 74 р. до н. е. Марк Доміцій Кальвін у Ближній Іспанії мав ще два легіони[19][20][21].

Сторони конфлікту зійшлися біля Бетіса, недалеко Гіспаліса , де Луцій Фуфідій зазнав поразки, втративши дві тисячи воїнів. Після чого ймовірно Серторій зайняв частину Дальньої Іспанії та Лузитанії, там його підтримали двадцять полісів, а сам він отримав владу стратега-автократора. Серторій почав видавати себе за людину, що розмовляє з богами. Подаровану йому білу лань він оголосив «божественним подарунком Діани». Ймовірно такий вибір священної тварини був пов'язаний з місцевим культом лань.

У 79 році до н. е. квестор Серторія Луцій Гіртулей з військом, що складалось вірогідно із провінціалів розбив у Ближній Іспанії Марка Доміція Кальвіна, який загинув у бою.

Бойові дії Метелла Пія[ред. | ред. код]

Срібний денарій Квінта Цецилія Метелла Пія, 81 рік до н. е.

Після невдач сулланських військ в Іспанію був направлений консул 80 року до н. е. та двоюрідний брат жінки Сулли — Квінт Цецилій Метелл Пій, на чолі чотирьох легіонів та допоміжних військ. За Плутархом 128 тисяч військ, сконцентрованих проти Серторія, могли включати, крім військ Метелла Пія, сили намісників Дальньої Іспанії та Нарбонської Галлії . Війська Серторія налічували до 150 тисяч воїнів. Серторіанці обрали тактику партизанської війни, нападаючи на війська противника при розбудові табору чи діючи на комунікаціях, при облозі певного міста, утруднюючи забезпечення[22][23][24][25].

У 79 році до н. е. легат Метелла Луцій Торій Бальба зазнав поразки у битві біля Консабура, у Ближній Іспанії, від Луція Гіртулея. 78 року до н. е. Метелл рухався на захід, спустошуючи усі землі на своєму шляху, узявши в облогу місто Лакобріга. Проте Серторій доставив до міста дві тисячи міхів із водою, знищивши легіон Метелла, який потрапив у засідку. Метелл був смушений перейти до оборони в Турдетанії. На допомогу йому вирушив намісник Нарбонської Галлії Луцій Манлій із трьома легіонами, що був розбитий біля Ілерди. Військо Манлія було добито гальськими племенами.

Узимку 78-77 років до н. е. із Сардинії до Серторія приєднався Марк Перперна, що очолював залишки військ повсталого Марка Емілія Лепіда — 53 когорти. Можливо відбулася боротьба за владу з Перперною.

Держава Серторія[ред. | ред. код]

Ганс Гольбейн Молодший. Серторій та приклад з двома конями

Восени 77 р. до н. е. Держава Серторія досягла найбільших територіальних володінь, займаючи Лузитанію, центральну частину Піренейського півострова, частково Дальню Іспанію, середземноморське узбережжя за винятком деяких міст, середню течію Іберу та землі на північ від річки, охоплюючи приблизно половину усієї території Іспанії. За Аппіаном, влада Серторія визнали деякі суміжні області. Ні Серторій, ні його полководець Гіртулей не змогли закріпитися у долині Бетіса. Про це свідчить ушанування Метелла у Кордубі після однієї з його перемог. За Цицероном, Гадес продовжував забезпечувати Рим під час війни, хоча й не мав власної сільськогосподарської території. Найбільшим містом, що підтримав Серторія на середземноморському узбережжі була Валентія, заснована свого часу для переселених лузитан Децимом Юнієм Брутом. Морською базою серторіанців було місто Діаній, незважаючи на те, що, ні до, ні після, воно не було великим портом. Проте Діаній було добре захищене самою природою.

Окремі представники сулланського режиму побоювались поширення бойових дій на Італію. Зокрема, Луцій Марцій Філіп у своїй промові застерігав сенат про союз Серторія і Лепіда . У Римі жодного разу не піднімалося питання про амністію для Серторія, який не мав великої кількості прихильників у Італії.

Внутрішній устрій держави Серторія мав подвійний характер. З одного боку, це був союз іспанських общин, що охоплював чи не всю романізовану частину Іспанії. Серторій керував ним частково як військовий командувач, також як патрон окремих міст, племен та представників місцевої знаті, що присягали йому як своєму вождю, входили у склад його дружини. з іншого боку, це була політична структура влаштована за римським зразком, якою Серторій керував як призначений проконсул, представник легальної влади, що опинилась у вигнанні[26][27].

З сулланської точки зору влада Серторія була нелегітимною з моменту вступу у союз з лузитанами. Консультативний орган, що офіційно йменувався сенатом, вірогідно був створений у 78 або 76 році до н. е. Можливість для створення сенату на практиці з'явилася після прибуття із Перперною осіб сенаторського походження та римської знаті, зокрема патриція Луція Корнелія Цинни, Луція Фабія Іспанського, Манія Антонія, Гая Геренія, Марка Марія та інших. Реальна влада сенату визначається зазвичай за словами М.Перперни та за обставинами обговорення умов союзу з Мітрідатом. Існують припущення, що при управлінні серторіанською Іспанією існував принцип колегіальності, яке спирається на скарги Перперни проте, що проконсул перестав радитись із оточенням, та свідченнях Цицерона про направлення Мітрідатом послів до полководців. За Титом Лівієм, після загибелі Серторія до Перперни перейшов деякий Imperium partium.

Серторій призначав з кола своїх сенаторів преторів («стратегів») та квесторів. Намісником провінції Азія у званні претора був призначений Марк Марій, який до цього був квестором у провінції Дальня Іспанія, в той час як Луцій Гіртулей — у Ближній Іспанії. Можливо квестор призначався у провінцію Азія. За римською традицією при Серторії діяла військова рада полководця та з'їзд союзних (socii) общин на кшталт Consilium provinciae.

Столицею Серторія було місто Оска (іберійський Больскан — сучасна Уеска у Арагоні), де активно працював монетний двір. Монети, що випускав Серторій були місцевого, а не римського типу, тому можна припустити, що вони використовувались для торгівлі з місцевим населенням. Зберігався римський поділ на провінції : Ближня Іспанія (Кельтіберія) та Дальня Іспанія (Лузитанія) з центром Оска та Ібора.

Іспанське населення не допускалося до влади, проте масово проводилося надання римського громадянства тих, хто підтримав державу зі зброєю в руках, що підтверджується епіграфічними знахідками зі згадкою Серторіїв та Перпернів.

У місті Оска була створена школа за римським зразком для дітей місцевої знаті, які носили тоги-претексти та були. Вони мали бути зараховані до стану вершників та слугували заручниками.

Військо Серторія поділялось на когорти, при цьому легіони не згадуються. Командирський склад був створений за рахунок римлян та італіків, хоча місцеві загони очолювались племінними вождями. Впроваджувалося римське озброєння, військовий стрій, сигнали й команди. Спроби запровадити початки дисципліни демонструє історія про двох коней, яку розповів Плутарх .

Союз Серторія й Мітрідата[ред. | ред. код]

Області античної Малої Азії

Протягом 76-74 років до н. е. був укладений союз між Мітрідатом Понтійським та Серторієм. За Аппіаном та Орозієм, ініціатива належала офіцерам Гая Флавія Фімбрія, що знаходились при понтійському дворі — Луцію Магію та Луцію Фаннію, які переконували Мітрідата у силі армії Серторія[28][29]. Вони купили міопарон у намісника Сицилії Вереса й плавали від Діанія до Синопи . Умовами договору було отримання Серторієм 40 кораблів й трьох тисяч талантів сріблом. До Мітрідата натомість відправлявся загін, на чолі з Марком Марієм й відходили васальні царства Віфінія, Кападокія, а за Аппіаном, ще й Галатія, Пафлагонія та Азія. Вони гарантували контроль над Боспорською протокою та сирійський торговий шлях. За Плутархом, Серторій категорично відмовився віддавати провінцію Азія. На думку К. Ф. Конрада, забезпечення війська Серторія жалуванням у 75-74 рр. до н. е. відбувалось за рахунок Мітрідата .

Помпей проти Серторія[ред. | ред. код]

Гней Помпей перейшов Піренеї у кінці 77 — на початку 76 року до н. е. У новому Карфагені висадився його квестор Гай Меммій. На сторону Помпеї перейшли племена індикетів та лацетанів.

У цей час Серторій взяв в облогу місто Лаврон, якому вирішив допомогти Помпей із 30 тисячами піхоти, тисячу вершників та допоміжними частинами. Частини забезпечення Помпея потрапили у засідку; їм на виручку був відправлений один легіон, який потрапив в оточення. В результаті Помпей відступив до Піренеїв, а серторіанці взяли Лаврон[30][31].

75 року до н. е. Перперна та Геренній ьали діяти проти Помпея на північному сході, Гіртулей — захищатися на півдні від Метелла, а Серторій — діяти у верхів'ях Ібера. Помпей перейшов Ібер, дійшов до Валентії, розгромивши Перперну й Гереннія, який загинув із 10 тисячами. Валентія була взята й розгромлена. Метелл розгромив Гіртулея біля Італіка, що прийняв бій, щоб не допустити об'єднання сил помпеянців[32].

На річці Сукрон відбулася велика битва між Серторієм та Помпеєм, який був розбитий. Проте Серторій відступив через наближення Метелла. Відхід Серторія із середземноморського узбережжя до Сегонтії було стратегічною поразкою. Серторій запропонував примирення, але Метелл оголосив нагороду за його голову.

Під Сегонтією серторіанці замкнули противника у долині. Серторій атакував військо Помпея, й переміг, загинуло 6 тисяч помпеянців та квестор Гай Меммій. У той же час Перперна у суточці з Метеллом втратив 5 тисяч убитими. Серторіанці відступили у гірську фортецю Клунія , звідки змогли вирватися й почати партизанську війну. Взимку Метелл відійшов у Нарбонську Галлію . До Помпея підійшли підкріплення.

У 74 році до н. е. відбувалися бої з Метеллом біля Більбіліса й Сегобриги[33][34]. Помпею не вдалося взяти Паллантію, біля Калагуріса він втратив 3 тисячи солдат.

Загибель Серторія й завершення війни[ред. | ред. код]

Руїни римського театру I ст. н. е. в Клунії

Після військових дій 75 року до н. е. Серторій почав репресії, руйнуючи поля зрадників, стративши або продавши у рабство учнів школи для знаті. За Аппіаном, він віддався насолодам та розкоші. Наближені Серторія змовилися проти нього[35]. Перперна, учасник змови, як Тарквіцій та секретарі Меценат й Версій влаштували бенкет, на якому закололи Серторія (73 рік до н. е.).

Командування перейшло до Перперни, що був зазначений у заповіті Серторія, як його наступник. Солдати були обурені вбивством їх вождя, іспанські племена почали переходити на сторону Помпея, який помилував римських емігрантів.

За Плутархом, у вирішальній битві Помпей вислав вперед 10 когорт, на чолі з Луцієм, Афранієм, що заманили повстанців у засідку й розбили. Перперна заховався у хащах «боючись своїх воїнів більше, ніж ворожих». Його знайшли й відвели до Помпея, якому він обіцяв видати таємну переписку Серторія з римськими політиками, але Помпей наказав його стратити[36][37].

Деякі повстанці втекли до Мавретанії або Сицилії, проте вони загинули. До 71 року до н. е. Метелл Пій підкорював лузитанів, Бетику обклав контрибуцією. До 70 року до н. е. Луцій Афраній воював з ареваками й васконами. Проконсули повернулись в Італію у 71 році до н. е. та відсвяткували тріумф.

Підсумки й наслідки війни[ред. | ред. код]

У 70 або 69 році до н. е. за ініціативою народного трибуна Плавтія був прийнятий закон, що амністував учасників повстання Лепіда, які втекли до Серторія й самого Серторія. Помпей активно роздавав статус римського громадянства[38], закріпленим спеціальним законом Гелія Корнелія у 72 році до н.є. В результаті Помпей став власником багаточисельної клієнтели, що стало йому в нагоді під час громадянських війн 40 років до н. е. Зростання політичного впливу Помпея стало передумовою його зближення з опозицією та демонтажу сулланської политичної системи у 70 році до н. е.

Серторіанська війна стала визначним епізодом й громадянських війн у Римі, й визвольного руху; етапом романізації Іспанії. Деякі міста були зруйновані, наприклад, Лаврон, проте виникли інші. Частину повстанців Помпей переселив у засноване ним місто Лугдунум Конвенарум. Він також заснував місто Помпелон (сучасна Памплона), Метелл — місто Метеллін (Медельїн) [39].

Створений Серторієм за надзвичайних обставин бюрократичний державний апарат сприяв уніфікації адміністративної та економічної системи місцевих общин. Зникають місцеві магістрати, монети з іберськими легендами, випущеними за римським стандартом.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Любкер Ф. «Sucro» // Реальный словарь классических древностей / под редакцией членов Общества классической филологии и педагогики Ф. Гельбке, Л. Георгиевского, Ф. Зелинского, В. Канского, М. Куторги и П. Никитина. — СПб., 1885.(нім.)(рос.)
  2. Циркин, 2011, с. 226
  3. Гурин, 2001, с. 26
  4. Гурин, 2001, с. 16—17
  5. Короленков, 2003, с. 87-89
  6. Циркин, 2011, с. 246—247
  7. Гурин, 2001, с. 27—28
  8. Короленков, 2003, с. 84
  9. Гурин, 2001, с. 20—21
  10. Плутарх, 1994, Серторий, 5
  11. Короленков, 2003, с. 80—81
  12. Гурин, 2001, с. 33
  13. Schulten, 1926, s. 45
  14. Гурин, 2001, с. 36—37
  15. Гурин, 2001, с. 50—51
  16. Berve, 1929, s. 216; 227
  17. Короленков, 2003, с. 123
  18. Гурин, 2001, с. 55—57
  19. Моммзен, 1997, с. 50
  20. Гурин, 2001, с. 58
  21. Короленков, 2003, с. 125—126
  22. Плутарх, 1994, Серторий, 13; Помпей, 17
  23. Цицерон, 1993, В защиту Архия, 25
  24. Саллюстий, II, 70
  25. Валерий Максим, 1772, IX, 1, 5
  26. Плутарх, 1994, Серторий, 14
  27. Саллюстий, История, I, 125
  28. Аппиан, 2002, Митридатова война, 68
  29. Орозий, 2004, VI, 2, 12
  30. Короленков А., 2003, с. 201—203
  31. Гурин, 2001, с. 156—158
  32. Короленков, 2003, с. 212—215
  33. Страбон, 1994, III, 4, 13
  34. Schulten, 1926, s. 127
  35. Spann, 1987, р. 118; 134—135
  36. Гурин, 2001, с. 254—256
  37. Короленков, 2007, с. 91
  38. Короленков, 2003, с. 246
  39. Scullard, 2011, p, 75—76

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Гурин И. Серторианская война (82—71 гг.). — ISBN 5-86465-208-3.
  • Егоров А. Юлий Цезарь. Политическая биография. — ISBN 978-5-4469-0389-4.
  • Ковалёв С. История Рима. — ISBN 5-89173-171-1.
  • Короленков А. Percussor Sertorii: очерк политической биографии Марка Перперны Вейентона. — № XVII.
  • Короленков А. Квинт Серторий. Политическая биография. — ISBN 5-89329-589-7.
  • Короленков А. Митридат и Серторий. — № XI.
  • Короленков А., Смыков Е. Сулла. — ISBN 978-5-235-02967-5.
  • Кунина З. Проблема серторианской войны в античной историографии.
  • Моммзен Т. История Рима. — Т. 3. — ISBN 5-222-00049-4.
  • Циркин Ю. Движение Сертория.
  • Циркин Ю. История древней Испании. — ISBN 978-5-98187-872-5.
  • Bennett H. Cinna and His Times. A Critical and Interpretative Study of Roman History during the Period 87—84 BC.
  • Berve H. Sertorius. — Т. 64.
  • Gillis D. Quinto Sertorio. — № 103.
  • Katz B. Notes on Sertorius. — Т. 126.
  • Martino P. La morte di Sertorio. — № 31.
  • Mühlberghuber M. Untersuchungen zu Leben, Karriere und Persönlichkeit des Q. Caecilius Metellus Pius (cos. 80 v. Chr.). Seine Rolle im Sertoriuskrieg (80-71 v. Chr.).
  • Neumann K. Geschichte Roms wahrend des Ferfalles der Republik.
  • Ramirez Sadaba J. Limitaciones Inherentes a las Fuentes Literarias: Consecuencias de la Guerra Sertoriana para Calagurris. — № 3.
  • Rijkhoek K. Studien zu Sertorius.
  • Schulten A. Sertorius.
  • Schulten A. Sertorius 3.
  • Schur W. Das Zeitalter des Marius und Sulla.
  • Spann P. Sertorius and the Legacy of Sulla. — ISBN 9780938626640.
  • Treves P. Sertorio. — Т. 10.
  • Van Ooteghem J. Gaius Marius.