Сестри Місіонерки Любові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мати Тереза, засновник конгрегації.
Сестри Місіонерки Любові одягені у традиційний одяг сарі.

Сестри Місіонерки Любові або Сестри Матері Терези, рідше Орден Милосердя (лат. Congregatio Sororum Missionarium Caritatis, абревіатура конгрегації — MC[1] ) — католицька чернеча конгрегація (згромадження) офіційно визнана та заснована у 1950 році Матір'ю Терезою. Складається із понад 4 500 активних членів (сестер) у 133 країнах світу та багатьох волонтерів. Вступивши у конгрегацію члену дозволяється використовувати абревіатуру «MC». Сестри зобов'язані дотримуватись обітниці з цнотливості, бідності, послуху та обітниці «надавати щиру та безкоштовну допомогу найбіднішим з бідних».

На сьогодні фонд включає у себе споглядальні та активні філії братів та сестер у багатьох країнах світу. У 1963 році було засновано споглядальну філію сестер та активну філію братів. Філія братів місіонерів любові була заснована спільно з австралійським єзуїтом (який став Братом Ендрю, MC) отцем Яном Траверс-Боллом SJ.[2] У 1979 році було додано споглядальну філію Братів, а у 1984 році разом із Матір'ю Терезою та отцем Джозефом Ленгфордом було створено священицьку філію Отців Місіонерів Любові[3], що по суті поєднував діяльність Місіонерів Любові та релігію. Як і сестри, отці живуть просто, без телебачення, радіо чи інших повсякденних зручностей. Вони відвідують сім'ї один раз на п'ять років, та не беруть щорічну відпустку.[4] Миряни та не католики, що добровільно бажають долучитися до діяльності Місіонерів Любові стають Співробітниками Матері Терези (англ. Co-Workers of Mother Teresa), Хворими і Стражденними Співробітниками (англ. Sick and Suffering Co-Workers) чи Мирянами Місіонерами любові (англ. Lay Missionaries of Charity).

Місіонери надають допомогу біженцям, колишнім повіям, психічно хворим, хворим дітям, кинутим дітям, хворим на проказу, хворим на ВІЛ/СНІД, старим та видужуючим. Місіонери мають школи, у яких працюють добровольці для навчання безпритульних дітей. Також волонтери працюють у «супових кухнях», закладах призначених для годування безпритульних та надають багато інших послуг відповідно до потреб громади. Зокрема у Колкаті (Калькутта) працюють 19 будинків у тому числі будинки для жінок, дітей-сиріт та вмираючих. Працює СНІД-госпіс, школи для безпритульних дітей та лепрозорій. Ці послуги надаються усім людям незважаючи на їх релігію чи соціальну касту.

У 1990 році Мати Тереза попросила піти з посади голови місіонерів, проте незабаром була знову обрана вже як Генеральний настоятель. 13 березня 1997 року, за шість місяців до смерті Матері Терези, Сестра Нірмала Джоші була обрана генеральним настоятелем Місіонерів Любові. Сестра Марія Према була обрана наступницею у капітулі та прийняла обов'язки генерального настоятеля у березні 2009 року після відставки Сестри Нірмали.[5]

Історія[ред.ред. код]

7 жовтня 1950 року Мати Тереза отримала дозвіл Ватикану створити власну конгрегацію, яку Ватикан спочатку назвав Єпархіальна Конгрегація Єпархії Калькутти (англ. Diocesan Congregation of the Calcutta Diocese), та яка згодом отримала назву Місіонери Любові, місією якої було піклуватися про (згідно зі словами Матері Терези) «голодних, голих, бездомних, калік, сліпих, прокажених, усіх тих людей, яких вважають небажаними, нелюбимими, покинутими у суспільстві, людей, які стали тягарем для суспільства та покинуті усіма». Розпочавши діяльність із 12 членами у Калькутті, на сьогодні конгрегація налічує понад 4 500 сестер, що працюють у дитячих будинках, СНІД-госпісах, благодійних центрах по усьому світі, турбуються про біженців, сліпих, інвалідів, людей похилого віку, алкоголіків, бідних, бездомних, жертв повеней, епідемій та голоду в Азії, Африці, Північній Америці, Європі та Австралії.

Фото будинку Матері Терези для помираючих у Колкаті (2005 рік).

У 1965 році Указом Хвалою Папа Павло VI задовольнив клопотання Матері Терези, щодо розширення конгрегації в інші країни. Конгрегація почала швидко розростатися. Було відкрито будинки по усьому світу. Перший будинок конгрегації за межами Індії було відкрито у Венесуелі, наступні у Римі та Танзанії. У підсумку будинки було відкрито у більшості країн Азії, Африки та Європи включаючи Албанію. Перший будинок у Сполучених Штатах був відкритий у Південному Бронксі у Нью-Йорку. До 1996 року конгрегація управляла 517 місіями у більше ніж 100 країнах і залучила понад мільйон співробітників та отримує велику кількість пожертв від звичайних людей.

Стати Місіонером Любові[ред.ред. код]

Для того, щоб стати повноцінним членом конгрегації Сестер Місіонерок Любові необхідно дев'ять років. Перший рік кандидати виконують мінімальну роботу і стають так званими членами «прийти і спостерігати» (англ. come-and-see's). Спочатку потенційні Сестри стають помічниками у Shishu Bhavan та Nirmal Hriday доглядаючи там пацієнтів. Після одного року, за умови, що жінки як і раніше хочуть приєднатися до конгрегації, і як і раніше вважаються кандидатами, вони вибирають собі релігійні імена і розпочинають вчитися. За час новіціату вони вивчають священне писання, Історію християнства та Богослів'я. Якщо вони не з англомовної країни, вони вчать англійську мову. Початківці зодягнені у сарі без трьох синіх смуг. Після двох років кандидати приймають обітниці і повторюють їх після четвертого та п'ятого року. Вони також отримують сарі із синіми смугами конгрегації. На шостому році вони здійснюють поїздки до Риму або Колкати протягом року для здійснення глибокого духовного зростання.

Майно Сестри Місіонерки Любові складає: три сарі (одна носиться, друга переться та третя підмінна на випадок коли інша потребує ремонту), пару сандаль, розп'яття та розарій. Вони також мають тарілку, ложку, полотняний мішок та молитовник. У холодних країнах майно включає кардиган. Вони ніколи не носять нічого крім сандаль на ногах.

Суперечки[ред.ред. код]

Якість медичної допомоги яку пропонує конгрегація для невиліковно хворих пацієнтів у будинках для вмираючих було неодноразово піддано критиці у медичній пресі, зокрема The Lancet та BMJ, у яких повідомлялося про повторне використання голок для підшкірних ін'єкцій, погані умови життя, у тому числі використання холодних ванн для усіх пацієнтів та підхід до хвороби і страждання, що не дозволяють використовувати багато елементів сучасної медичної допомоги, такі як систематична діагностика.[6] Доктор Роберт Фокс, редактор The Lancet описав медичну допомогу як «безсистемну», у якій волонтери без медичної освіти приймають рішення про лікування та догляд за пацієнтами у зв'язку із відсутністю лікарів. Він зазначив, що Конгрегація часто не може розрізнити виліковних та невиліковних хворих, а тому люди, що могли б вижити наражаються на ризик померти від інфекції та відсутність лікування.[7] Витрачання благодійних коштів також часто піддаються критиці. Письменник та журналіст Крістофер Гітченс та німецький журнал Stern стверджували, що Мати Тереза жертвуючи гроші не фокусувала увагу на покращенні умов її госпісів, а відкривала нові монастирі та підвищувала місіонерську діяльність.[8]

Діяльність в Україні[ред.ред. код]

На сьогодні в Україні працюють чотири Сестри Місіонерки Любові. Усі ведуть діяльність в Києві. У сферу діяльності входять годування бідних, та допомога неблагополучним сім'ям.[9]

Список Генеральних Настоятелів[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. див. Абревіатури жіночих католицьких чернечих орденів і згромаджень
  2. Australian Founder of Missionary Brothers of Charity Dies. Cathnews.acu.edu.au. Catholic Online. 2000-10-13. Архів оригіналу за 2013-07-17. Процитовано 2011-12-22.  (англ.)
  3. Mother Teresa - Biography. Nobelprize.org. Nobel Media AB. Архів оригіналу за 2013-07-17. Процитовано 2011-06-09.  (англ.)
  4. Missionaries of Charity Fathers website: Who we are (англ.)
  5. German Elected to Lead Missionaries of Charity. Zenit News Agency. 2009-03-25. Архів оригіналу за 2013-07-17. Процитовано 2009-03-26.  (англ.)
  6. Loudon, Mary (6 January 2006). "The Missionary Position: Mother Teresa in Theory and Practice, Book Review", BMJ vol. 312, no. 7022, 6 January 2006, pp.64–5. Retrieved August 2, 2007. (англ.)
  7. Fox, Robin (1994), "Mother Teresa's care for the dying", The Lancet 344 (8925): 807. (англ.)
  8. Hitchens, Christopher (20 October 2003). "Mommie Dearest". Slate. Retrieved May 30, 2007 (англ.)
  9. http://www.day.kiev.ua/76571 (укр.)

Джерела[ред.ред. код]

  • González-Balado, José Luis; Teresa (1997). Mother Teresa: in my own words. New York: Gramercy Book. ISBN 0-517-20169-0. (англ.)
  • Brian Kolodiejchuk; Mother Teresa (2007). Mother Teresa: come be my light: the private writings of the "Saint of Calcutta". Garden City, N.Y: Doubleday. ISBN 0-385-52037-9. (англ.)
  • Christopher Hitchens: The Missionary Position: Mother Teresa in Theory and Practice (Verso, 1995) ISBN 1-85984-054-X. Plus a debate in the New York Review of Books: Defense of Mother Teresa, Hitchens' answer, Leys' reply. (англ.)

Посилання[ред.ред. код]