Перейти до вмісту

Сефі ад-Дін

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сефі ад-Дін
перс. صفی‌الدین اردبیلی Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився1252[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Ардебіль, Іран Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер12 вересня 1334(1334-09-12) Редагувати інформацію у Вікіданих
Ардебіль, Іран Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняХанака та святилища шейха Сафі аль-Дін Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаІльхани Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьбогослов, поет, містик Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьсуфізм Редагувати інформацію у Вікіданих
ВчителіZahed Gilanid Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомі учніSadr al-Dīn Mūsād Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовперська, курдська і Таті Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіяашарити і суфізм Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоAmin al-Din Jebraild[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
РодичіKhvajeh Ali Safavid і Ісмаїл I Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиSadr al-Dīn Mūsād Редагувати інформацію у Вікіданих

Шейх Сефі ад-Дін Ісхак Ардебілі (перс. شیخ صفی‌الدین اردبیلی;‎ 1252, Ардебіль — 1334, там же) — засновник відомого на Сході суфійського ордена Сефевіє і родоначальник династії Сефевідів, поет.

В Ірані[3] (переважно в області Азербайджан) діяльність цього ордену призвела до виділення в суфізмі особливого напрямку, яке заведено називати Кизилбашським (червоноголовим), за кольором головних уборів членів ордену.

Біографія

[ред. | ред. код]

Походження

[ред. | ред. код]

Народився 1252 року в місті Ардебілі в заможній релігійній родині. Походження роду Сефі ад-Діна покрите таємницею, висловлювалися думки, що вони були курдами[4][5] або арабами[6].

У колах суфіїв вважалося, що Сефі ад-Дін походить в 21 поколінні від сьомого шиїтського імама Муси ібн Джафара і, таким чином, є нащадком пророка Магомета й Алі ібн Абу Таліба; однак, це вважається легендою, вигаданою для легітимації духовної влади Сефевідів[7].

Молодість

[ред. | ред. код]

Втративши батька у малолітньому віці Сефі ад-Дін здобув початкову освіту в оточенні його релігійних послідовників. Він опанував богословські науки і вивчав, крім азері і літературні перську, арабську та монгольську мови.

Продовжив освіту у Ширазі, куди вирушив у 20-річному віці, у знаних богословів Рукн ад-Діна Бейзаві, Аміра Абдуллаха й інших. Там він нарешті наважився обрати собі наставника. За порадою Аміра Абдуллаха Сефі зупинився на кандидатурі відомого шейха з Гіляна (власне з Талиша)[8] Гаджі ад-Діна Західі, який був мандрівним дервішем, пов'язаним із суфійським орденом сухравардія[9].

Навчання у шейха Західі

[ред. | ред. код]
Сефі ад-Дін в оточенні учнів. Ілюстрація з манускрипту XVI ст.

Сефі довелося витрачати багато часу на його пошуки. Лише через чотири роки він знайшов шейха Західа у горах Гіляна. Незабаром Сефі одружився з дочкою свого наставника — Бібі Фатьме (їхній син Садр ад-Дін згодом наслідує шейху Сефі) і ще більше з ним зближується. Разом вони 25 років проповідують свої ідеї і лише 1294 року, після смерті Захід Гіляні, Сефі ад-Дін обіймає його місце глави ордена, названого згодом на честь Сефі Сафавія.

Авторитет шейха Гіляні настільки високий, що багато дослідників схильні вважати його дійсним засновником ордена Сафавія. Інші дослідники дотримуються думки, що відомий ідейно-філософський напрямок ордена склався вже після смерті Гіляні.

Глава ордена

[ред. | ред. код]

Серед учнів Сефі ад-Діна — такі видатні особи, як візир Ільхан Рашид-ад-Дін, його син Гіяс-ад-Дін Мухаммед Рашиді і навіть сам Ільхан Абу Саїд. До кінця життя шейха більшість жителів Ардебіл були його учнями. У нього були муриди і в Західному Ірані (Ісфагані, Ширазі й ін.). Особливо сильний релігійний вплив ордена Сафавія, як могутнього тюркського ордену, був у Малій Азії, теж заселеній тюрками. Населення цих районів, наприклад, активно сприяло шаху Ісмаїлу у початковий період просування влади. Шейх Сефіаддін, так само як і пророк Магомет закликав до братства вірян й об'єднання заради боротьби за святу віру. Це вчення було близько до родових звичаїв тюрків, що оселилися в Азербайджані, і вони прийняли його[10].

Шейха Сефі ад-Діна, як і його вчителя Західі, вважали святим, приписували їм безліч чудес і матеріально всіляко підтримували. Якщо на початку організації ордена у шейха Сефіаддіна була невелика ділянка землі, то до кінця життя у його власності вже знаходилося понад 20 селищ, подарованих йому різними феодалами. Сам Сефі ад-Дін і його орден отримували величезну кількість подарунків. Зберігся лист візира Рашида ад-Діна, в якому він сповіщає шейха, що надсилає йому подарунки до одного з мусульманських свят — пшениці понад 40 тонн, рису білого близько 80 тонн, олії коров'ячої понад тонну, меду близько двох тонн, гатиги пів тонни, цукру-рафінаду більше як 300 кг, биків 30 голів, баранів 190 штук, гусей 190 штук, курей 600 штук, трояндової води 30 бутилів, грошима 10 тисяч динарів тощо.

Поезія

[ред. | ред. код]

Від шейха Сефі ад Діна дійшло 12 чотиривіршів (рубаї) на місцевій (район Ардебіля) іранській говірці, близькій сучасній талиській мові і яка більшість учених ототожнює з мовою азері. Ці чотиривірші іраністи вважають важливим матеріалом для вивчення іранської мови азері, що в цілому залишалася безписьменною[11][12][13][14][15][16][17]. Мова азері чотиривіршів шейха Сефі ад-Діна вивчав Борис Міллер, який під час досліджень зробив висновок, що діалект ардебільців й Ардебільського району є мовою предків сучасних талишів, але вже І половини XIV століття[18][19]. Також Міллер дійшов висновку, що мова азері є рідною мовою шейха Сефі ад-Діна, а турецькій, перській та арабській він навчився у вчителя[20].

Одинадцять чотиривіршів шейха Сафі ад-Діна Ардабілі, записані Пірзадою вказані під назвою «вірші Раджі-е Талеші»[21].

Гробниця

[ред. | ред. код]
Гробниця шейха

Помер і похований в Ардебілі 1334 року. Над його могилою побудовано мавзолей, навколо якого побудували мечеті, караван-сараї, медресе та житлові будинки, створили великий культовий центр. Тут похована більшість сефевідських шейхів, зокрема шах Ісмаїл. Реконструкція та будівництво центру йшла безперервно, остаточний вигляд він набув у XVI столітті, у період правління шаха Тахмасіба I.

Мавзолей шейха Сафі ад-Діна та поминальна мечеть при ній є шедевром архітектури Північно-Західного Ірану. Дуже ефектно прикрашають її глазуровані плитки різних кольорів. Розвиток Ардебіля багато в чому визначився значною популярністю у великої кількості паломників культового комплексу Сефі ад-Діна. 2010 року комплекс оголосили пам'яткою Світової спадщини ЮНЕСКО.

Наступники

[ред. | ред. код]

Першими наступниками шейха Сефі ад-Діна як шейхи ордена Сафавія в Ардебілі були його нащадки Садр ад-Дін Муса (1334—1392/3), шейх Ходжа Алі (1392/3 — 1429). Починаючи з правнука Сафі ад-Діна Ібрагіма Шейхшаха (1429—1447) Ардебільські шейхи набувають світської влади. Шейх Ібрагім Шейхшах став правителем Ардебіля, а шейх Ісмаїл (1486—1524) — засновником шаської династії Сефевідів нової Кизилбаської держави в Ірані.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118850555 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ https://www.iranicaonline.org/articles/ardabil
  3. ↑ Всемирная история, т.4, М., 1959, стр. 558. Раздел «Иран к началу XVI в.». Архів оригіналу за 25 грудня 2008. Процитовано 30 жовтня 2008. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 70 (довідка)
  4. ↑ Эдмунд Босуорт. «Мусульманские династии» (Перевод с английского и примечания П. А. Грязневича), страница 226
  5. ↑ John R. Perry. Turkicisms in Persian as Indices Of Social and Cultural History : [арх. 17 квітня 2018] // Türk Dilleri Araştırmaları. — 2011. — С. 173.
  6. ↑ Walther Hinz. Irans aufstieg zum nationalstaat im fünfzehnten jahrhundert. Walter de Gruyter & co., 1936
  7. ↑ Пигулевская Н. В., Якубовский А. Ю., Петрушевский И. П., Строева Л. В., Беленицкий А. М. История Ирана с древнейших времен до конца XVIII века. — 1958. [Архівовано 2010-12-27 у Wayback Machine.]
  8. ↑ профессор Б. В. Миллер. Талышский язык и языки азери. Архів оригіналу за 10 квітня 2003. Процитовано 24 жовтня 2008. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |last= на позиції 13 (довідка)
  9. ↑ [Захид_Гилани ].
  10. ↑ Сергей Нефедов, «Война и общество. Факторный анализ исторического процесса. История Востока», с. 635
    Шейх Сефі ад-дин, який жив у Ардебілі, закликав до того ж, що й пророк Магомет, — до братерства вірян і об'єднання заради боротьби за святу віру. Це вчення було близьким родовим звичаям тюрків, що оселилися в Азербайджані, і було охоче сприйняте ними.
  11. ↑ профессор Б. В. Миллер. Талышский язык и языки азери. Архів оригіналу за 10 квітня 2003. Процитовано 24 жовтня 2008. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |author= на позиції 13 (довідка)
  12. ↑ Мамедов А. (к.ф.н.). Талыши как носители древнего языка Азербайджана. Архів оригіналу за 18 лютого 2010. Процитовано 21 жовтня 2008.
  13. ↑ Barry D. Wood, The Tarikh-i Jahanara in the Chester Beatty Library: an illustrated manuscript of the «Anonymous Histories of Shah Isma'il», Islamic Gallery Project, Asian Department Victoria & Albert Museum London, Routledge, Volume 37, Number 1 / March 2004, Pp: 89 — 107.
  14. ↑ Payvand News Архівовано березень 4, 2016 на сайті Wayback Machine.. Здесь употреблено выражение Old Tati (Тати — современные остатки языка азери, сохранившиеся в некоторых селениях Иранского Азербайджана.)
  15. ↑ «Samples of the Azeri Persian language include poems written by Sheikh Safi al-Din Ardebili» — David Menashri Central Asia Meets the Middle East. Routledge, 1998 ISBN 0-7146-4600-8, 9780714646008 p.123
  16. ↑ Habibollah Ayatollahi, Ḥabīb Allāh Āyat Allāhī, Shermin Haghshenās, Sāzmān-i Farhang va Irtibāṭāt-i Islāmī (Iran). Markaz-i Muṭālaʻāt-i Farhangī-Bayn al-Milalī Shermin Haghshenās Alhoda UK, 2003. — ISBN 964-94491-4-0, 9789649449142 p.180
  17. ↑ Yarshater, Ehsan (15 грудня 1988). The Iranian Language of Azerbaijan. Encyclopaedia Iranica (англ.). Архів оригіналу за 17 травня 2019. Процитовано 7 березня 2024. Адари утрачивал позиции более быстрыми темпами, чем раньше, так что даже Сефевиды, первоначально ираноязычный клан (как свидетельствует четверостишия шейха Саафи-эль-Дина, их эпонимного предка, и его биография), тюркизировались и приняли в качестве родного языка тюркский язык.
    Оригінальний текст (англ.)
    Āḏarī lost ground at a faster pace than before, so that even the Safavids, originally an Iranian-speaking clan (as evidenced by the quatrains of Shaikh Sáafi-al-din, their eponymous ancestor, and by his biography), became Turkified and adopted Turkish as their vernacular.
  18. ↑ Умняшкин А. А. Кавказ и иранские языки: Толышə // Известия Академии наук Республики Таджикистан. — 2019. — № 3. — С. 88—97.
  19. ↑ Киракосян А. Заметка об азари-талышских лексических параллелях // Вестник Талышской Национальной Академии. — 2011. — № 1. — С. 68—71.
  20. ↑ Миллер Б. В. К вопросу об языке населения Азербайджана до отуречения этой области. — М., 1930.
  21. ↑ Encyclopaedia Iranica Foundation. FAHLAVĪYĀT. iranicaonline.org (амер.). Архів оригіналу за 10 квітня 2010. Процитовано 6 квітня 2022.

Література

[ред. | ред. код]
  • М. Аббаслы. 2 // К вопросу о происхождении Сефевидов. — Изв. А. Н. Азерб. ССР Сер. лит. и искусство, 1973. — С. 36. — ISBN 5-09-002630-0.
  • И. П. Петрушевский. Ислам в Иране в VII—XV веках. — Ленинград, 1966.
  • Дж. С. Тримингем. Суфийские ордены в исламе. — М. : Наука, 1989.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сефі_ад-Дін&oldid=45170325