Сибілянти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Сибіля́нти (англ. sibilant consonants, strident consonants) — у фонетиці група передьноязикових щілинних приголосних звуків. Під час їх вимови потік повітря скеровується по жолобку на спинці язика за місцем творення на гострий кінець зубів, що спричиняє високочастотну турбулентність (зі свистом або шипінням). В українській мові позначаються літерами с, з, і шиплячимиж, ш, ч, дз, дж.

Акустичні властивості[ред. | ред. код]

Сибілянти голосніше своїх неасибілійованих пар, велика частина їх сили припадає на більш високі частоти, ніж у інших фрикативів. Найбільш сильний звук — [s], його основна акустична сила доводиться на частоту 8 000 Гц, але може досягати і 10 000 Гц. У звуку [ʃ] основна частота — від 4 000 Гц до 8 000 Гц.

Як наслідок, спотворення сигналу в трактах передачі та підсилення звукових частот, що припадають на частоти сибілянтів, є доволі помітним і сприймається як різке виділення шиплячих звуків.

Список[ред. | ред. код]

Фрикативи[ред. | ред. код]

Докладніше: Фрикативи

Африкати[ред. | ред. код]

Докладніше: Африкати

Джерела[ред. | ред. код]