Сибір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сибір (блідочервоний) і Сибірський федеральний округ (червоний).

Сибір — великий географічний регіон у північно-східній частині Євразії, що простягається між Північним Льодовим океаном на півночі до горбкуватих степів Казахстану й Монголії та лісів Китаю на півдні (біля 3 500 км) і від Уралу на заході до гірських хребтів тихоокеанського вододілу на сході (біля 7000 км); територія біля 10 млн км², До 1917 (інколи й тепер, зокрема в історичній й етнографічної літературі) назва Сибіру стосується й Далекого Сходу; разом з ним Сибір має 12,8 млн км² (30 % території всієї Азії) й 26 млн людності. Південна межа Сибіру покривається з південної межею Росії з Казахстаном і Монголією. Сибір обіймає Якутію, Тиву, Бурятію, Алтайський і Красноярський краї, Республіку Алтай, Хакасію, Тюменську, Курганську, Омську, Новосибірську, Томську, Кемеровську, Іркутську області й Забайкальський край.

Природа[ред.ред. код]

Гора Белуха, Республіка Алтай

Основні геоморфологічні області Сибіру: Західно-Сибірська низовина (біля 2 млн км²); її продовження на північному сході — Північно-Сибірська низовина; Середньосибірське плоскогір'я між рікамі Єнісеєм і Леною (пересічна висота 500—700 м, найбільша — 1 701 м), розчленоване глибокими долинами; основу становлять палеозійські відклади); гори Південного Сибіру (Алтай — до 4 506 м, Західний і Східний Саяни, Яблоновий хребет, Становий хребет й ін.) та гори Північно-Східного Сибіру — від Верхоянського хребту на заході до Колимського нагір'я на сході, з низовинами Яни, Індігірки і Колими. Сибір має багаті природні ресурси, великі поклади кам'яного й бурого вугілля (Кузнецький, Кансько-Ачинський, Іркутський та ін. басейни), нафти і газу, залізної руди, рідкісних (золото) і кольорових металів, алмазів (Західна Якутія) тощо.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат Сибіру континентальний і в більшій частині краю помірно холодний, на півночі — субполярний і полярний, на південно-заході помірно теплий і сухий. Середньорічна температура майже повсюдно нижча за 0°С. (на півненно-сході від -15 до -18°С), середньомісячні температури липня — від +2 … +5°С на крайній півночі, до +22°С на південному заході, січня від -16°С на південному заході до -50°С на північному сході (в околицях Оймякона мінімальна температура -71°С — абсолютний мінімум північної півкулі). Атмосферні опади (їх найбільше влітку) від 150—250 на північному сході, до 500—530 мм на заході, в горах до 2 м. Сніговий настил триває 5 — 8 місяців; на великих просторах панує вічна мерзлота. Річкова мережа густа; майже всі ріки належать до басейну Північного Льодового океану; найбільші: Об з Іртишем, Єнісей, Лена; скресання рік на 5 — 8 місяців; вони важливі для транспорту і будови ГЕС.

Уздовж Північного Льодового океану простягається смуга безлісної тундри, біля 7 млн км² займає тяжкопрохідна тайга, яка на південно-заході переходить у лісостеп і степ з родючими для сільського господарства ґрунтами (сірі опідзолені і чорноземні), а на південно-сході у гірську тайґу.

Історія Сибіру[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Сибіру
Народи Сибіру

Найдавніші людські поселення в Сибіру відомі з пізнього палеоліту і неоліту, у другій половині 1 тисячоліття нової ери в Сибіру виникли різні союзи племен і перші держави.


У середині 13 століття майже весь Сибір став частиною імперії Чинґіз-Хана, по його смерті Західний Сибір став складовою частиною Золотої Орди, а потім тут виникло Сибірське ханство.

Населення Сибіру складалося тоді з різних малочисельних народів на різному ступені суспільного й економічного розвитку. На півночі вони займалися рибальством і мисливством та годівлею північних оленів, на півдні переважало скотарство. Вони належали до різних етнічних і мовних груп: тюркської (сибірські татари, якути, тувинці й ін.), монгольської, фіно-угорської, турґусо-маньчжурської, самоїдської, а також до так званих палеоазійських народів на північному сході.

Корінні народи півдня центрального Сибіру

Північно-західний Сибір перебував під економічним, а з 13 століття і політичним впливом Великого Новгороду, а по його занепаді — Великого князівства Московського.

Скасування кріпацтва в Російської Імперії (1861) і постале з тим малоземелля і безземелля селян спричинило значне збільшення еміграції за Урал, насамперед на південні землі Сибіру, які надавалися для хліборобства. Еміграція в Сибір охопила спершу російські центрально-чорноземні області, згодом також Білорусь, з 1890-их років і Україну. Кількість всіх поселенців у Сибіру можна припускати у 1861 — 91 на 0,5 млн (17 000 на рік) і на біля 4,5 млн у 1892-1914 (200 000 на рік). У 19 століття на Сибір заслано біля 1 млн осіб, головне селян; на початку 20 століття кількість засланих нараховано до 287 000 (без каторжан; у той час заслання вже були обмежені).

Українці Сибіру[ред.ред. код]

Докладніше: Українці Сибіру

Господарство Сибіру[ред.ред. код]

Людність Сибіру[ред.ред. код]

Докладніше: Людність Сибіру

Найбільші міста Сибіру: Новосибірськ (1 584 138), Омськ (1 178 100), Красноярськ (1 066 934), Тюмень (697 037), Барнаул (635 550), Іркутськ (620 099), Новокузнецьк (551 253), Томськ (569 428), Кемерово (553 076), Улан-Уде (426 650), Сургут (340 845), Чита (339 453), Якутськ (299 169), Нижньовартовськ (268 456), Братськ (236 313), Ангарськ (227 507), Бійськ (203 832).

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Ветошкин М. Сибирское областничество. ж. Современный мир. М. 1913
  • Азиатская Россия. т. І, II. П. 1914
  • Олесіюк Т. Українські колоніальні землі, ж. Табор. В. 1932 — 34
  • Кубійович Володимир|Kubijowicz W. Rozmieszczenie Ukraiucow w Azji. Biuletyn Polsko-Ukrainski. чч. 21 — 23. В. 1934
  • Кисилев С. Древная история Южной Сибири. (друге видання) М. 1951
  • Покшишевский В. Заселение Сибири (Историко-географический очерк). Іркутськ 1951
  • Sweet J. The Problem of Nationalities in Soviet Asia. Ukrainian Quarterly, т. IX. Нью-Йорк 1953
  • Народы Сибири. М.-П. 1956; Сибирское отделение АН СССР. Институт Истории, Филологии и Философии. Проблемы изучения национальных отношений в Сибири на современном этапе. (Зб.). Новосибірськ 1967
  • История Сибири с древнейших времен до наших дней. тт. І — V. П. 19681969
  • Этнография русского населения Сибири и Средней Азии. М. 1969
  • Советский Союз. Российская Федерация. Восточная Сибирь. М. 1969
  • Западная Сибирь. М. 1971
  • Морозова Т. Экономическая география Сибири. М. 1975