Сибір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сибір (блідочервоний) і Сибірський федеральний округ (червоний).

Сибір — великий географічний регіон у північно-східній частині Євразії, що простягається між Північним Льодовим океаном на півночі до горбкуватих степів Казахстану й Монголії та лісів Китаю на півдні (біля 3 500 км) і від Уралу на заході до гірських хребтів тихоокеанського вододілу на сході (біля 7000 км); територія біля 10 млн км², До 1917 (інколи й тепер, зокрема в історичній й етнографічної літературі) назва Сибіру стосується й Далекого Сходу; разом з ним Сибір має 12,8 млн км² (30% території всієї Азії) й 26 млн людності. Південна межа Сибіру покривається з південної межею Росії з Казахстаном і Монголією. Сибір обіймає Якутію, Тиву, Бурятію, Алтайський і Красноярський краї, Республіку Алтай, Хакасію, Тюменську, Курганську, Омську, Новосибірську, Томську, Кемеровську, Іркутську області й Забайкальський край.

Природа[ред.ред. код]

Гора Белуха, Республіка Алтай

Основні геоморфологічні області Сибіру: Західно-Сибірська низовина (біля 2 млн км²); її продовження на північному сході — Північно-Сибірська низовина; Середньосибірське плоскогір'я між рікамі Єнісеєм і Леною (пересічна висота 500 — 700 м, найбільша — 1 701 м), розчленоване глибокими долинами; основу становлять палеозійські відклади); гори Південного Сибіру (Алтай — до 4 506 м, Західний і Східний Саяни, Яблоновий хребет, Становий хребет й ін.) та гори Північно-Східного Сибіру — від Верхоянських на заході до Колимських на сході, з низовинами Яни, Індігірки і Колими. Сибір має багаті природні ресурси, великі поклади кам'яного й бурого вугілля (Кузнецький, Кансько-Ачинський, Іркутський та ін. басейни), нафти і газу, залізної руди, рідкісних (золото) і кольорових металів, діамантів (Західна Якутія) тощо.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат Сибіру континентальний і в більшій частині краю помірковано холодний, на півночі — субполярний і полярний, на південно-заході помірковано теплий і сухий. Середньорічна температура майже повсюдно нижча за 0°С. (на півненно-сході від -15 до -18°С), середньомісячні температури липня — від +2 ... +5°С на крайній півночі, до +22°С на південному заході, січня від -16°С на південному заході до -50°С на північному сході (в околицях Оймякона мінімальна температура -71°С - абсолютний мінімум північної півкулі). Атмосферні опади (їх найбільше влітку) від 150 — 250 на північному сході, до 500 — 530 мм на заході, в горах до 2 м. Сніговий настил триває 5 — 8 місяців; на великих просторах панує вічна мерзлота. Річкова мережа густа; майже всі ріки належать до басейну Північного Льодового океану; найбільші: Об з Іртишем, Єнісей, Лена; скресання рік на 5 — 8 місяців; вони важливі для транспорту і будови ГЕС.

Уздовж Північного Льодового океану простягається смуга безлісної тундри, біля 7 млн км² займає тяжкопрохідна тайґа, яка на південно-заході переходить у лісостеп і степ з родючими для сільського господарства ґрунтами (сірі опідзолені і чорноземні), а на південно-сході у гірську тайґу.

Історія Сибіру[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Сибіру

Найдавніші людські поселення в Сибіру відомі з пізнього палеоліту і неоліту, у другій половині 1 тисячоліття нової ери в Сибіру виникли різні союзи племен і перші держави.

Peoples Siberia XVI.jpg

У середині 13 століття майже весь Сибір став частиною імперії Чинґіз-Хана, по його смерті Західний Сибір став складовою частиною Золотої Орди, а потім тут виникло Сибірське ханство.

Населення Сибіру складалося тоді з різних малочисельних народів на (різному ступені суспільного й економічного розвитку; на півночі вони займалися рибальством і мисливством та годівлею північних оленів, на півдні переважало скотарство. Вони належали до різних етнічних і мовних груп: тюркської (сибірські татари, якути, тивинці й ін.), монгольської, фіно-угорської, турґусо-маньчжурської, самоїдської, а також до так званих палеоазійських народів на північному сході.

Північно-західний Сибір перебував під економічним, а з 13 століття і політичним впливом Великого Новгорода, а по його занепаді — Великого князівства Московського.

Скасування кріпацтва в Російської Імперії (1861) і постале з тим малоземелля і безземелля селян спричинило значне збільшення еміграції за Урал, насамперед на південні землі Сибіру, які надавалися для хліборобства. Еміграція в Сибір охопила спершу російські центрально-чорноземні області, згодом також Білорусь, з 1890-их років і Україну. Кількість всіх поселенців у Сибіру можна припускати у 1861 — 91 на 0,5 млн (17 000 на рік) і на біля 4,5 млн у 1892-1914 (200 000 на рік). У 19 століття на Сибір заслано біля 1 млн осіб, головне селян; на початку 20 століття кількість засланих нараховано до 287 000 (без каторжан; у той час заслання вже були обмежені).

Українці Сибіру[ред.ред. код]

Докладніше: Українці Сибіру


Господарство Сибіру[ред.ред. код]

Людність Сибіру[ред.ред. код]

Докладніше: Людність Сибіру

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
  • Ветошкин М. Сибирское областничество. ж. Современный мир. М. 1913
  • Азиатская Россия. т. І, II. П. 1914
  • Олесіюк Т. Українські колоніальні землі, ж. Табор. В. 1932 — 34
  • Кубійович Володимир|Kubijowicz W. Rozmieszczenie Ukraiucow w Azji. Biuletyn Polsko-Ukrainski. чч. 21 — 23. В. 1934
  • Кисилев С. Древная история Южной Сибири. (друге видання) М. 1951
  • Покшишевский В. Заселение Сибири (Историко-географический очерк). Іркутськ 1951
  • Sweet J. The Problem of Nationalities in Soviet Asia. Ukrainian Quarterly, т. IX. Нью-Йорк 1953
  • Народы Сибири. М.-П. 1956; Сибирское отделение АН СССР. Институт Истории, Филологии и Философии. Проблемы изучения национальных отношений в Сибири на современном этапе. (Зб.). Новосибірськ 1967
  • История Сибири с древнейших времен до наших дней. тт. І — V. П. 19681969
  • Этнография русского населения Сибири и Средней Азии. М. 1969
  • Советский Союз. Российская Федерация. Восточная Сибирь. М. 1969
  • Западная Сибирь. М. 1971
  • Морозова Т. Экономическая география Сибири. М. 1975