Сивіли

Еретрійська сивіла, Мікеланджело, Сикстинська капела

Сивіли, також сибіли (грец. σίβυλλα, лат. sibylla) — у Стародавній Греції мандрівні пророчиці, які, подібно до гомерівських ворожбитів, пропонували всім охочим провістити долю.

Першою віщункою, від власного імені якої постала назва пророчиць, вважалася дочка Дардана. Як і бакіди, сивіли не були пов'язані з певним місцевим культом, хоч екстатичний характер їх ворожіння мав багато спільного з оргіастичним боком давньогрецької релігії. Пророчий екстаз сивіли описав Вергілій у четвертій книзі «Енеїди».

Діяльність сивіл відносять до VIII — VII ст. до н. е. — часу значного духовного й релігійного піднесення. Першим, хто згадує тільки одну сивілу, був Геракліт з Ефесу (500 р. до н. е.). Про одну сивілу йдеться також в Арістофана, Платона й Арістотеля. Учень Платона Гераклід Понтійський знав трьох сивіл — ерітрську (Герофілу), фригійську та геллеспонтську.

У пізніших письменників знаходимо відомості про 4, 8, 10, 12 сивіл. Діяльність пророчиць була пов'язана передусім з північно-західною Малою Азією. Тому є підстави вважати, що сивіли походять із Трої, а Кассандра й Манто — їхні прообрази. Найбільше відомостей дійшло до нас про Кумську сивілу, яка, за переказом, жила під час владарювання Тарквінія Гордого, або Тарквінія Пріска.

Кумська сивіла

Існувала легенда, що Кумська сивіла була грецькою жрицею, яка залишила батьківщину і жила в італійському містечку Куми біля Неаполя. Вона була коханою Аполона і отримала від бога дар провидіння та життя, що мало тривати рівно стільки, скільки жриця перебуватиме далеко від рідної землі. Але вона не подумала попросити в бога продовження молодості, і тому повільно висихала, поки не перетворилась в зморщену істоту, що мріє лише про смерть. Прожила Кумська сивіла тисячу років і померла зовсім старою, коли до неї випадково приїхали греки, що привезли жменьку рідної землі.

Див. також

• Піфія
• Вельва

• 
  Кумська сивіла
• 
  Перська сивіла
• 
  Дельфійська сивіла
• 
  Лівійська сивіла

Література

• Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.

Посилання

• Сівілла, Сібілла // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1738-1739. — 1000 екз.
• Сивілла // Релігійна політика стародавніх і середньовічних держав: Навч. посібник / Омельчук В. В., Ліснича В. М. — Київ : Персонал, 2011. — С. 571.