Сивілла Берг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сивілла Берг
нім. Sibylle Berg
Народилася 2 червня 1962(1962-06-02)[1][2][…] (61 рік)
Веймар, Ерфурт, НДР[4]
Країна  Швейцарія
 НДР
 Німеччина
Діяльність письменниця, драматургиня, викладачка університету
Alma mater Гамбурзький університет і Accademia Teatro Dimitrid
Жанр п'єса і роман
Magnum opus Der Mann schläftd
Нагороди
CMNS: Сивілла Берг у Вікісховищі

Сивілла Берг, Сивілла Берґ (нім. Sibylle Berg; нар. 2 червня 1962[5], Ваймар) — німецька і швейцарська письменниця, драматург.

Твори Сивілли Берг перекладено 34 мовами,[6]

Біографія[ред. | ред. код]

Сивілла Берг народилася 1962 року[5]в родині професора музики та бібліотекарки у місті Ваймарі.[7][8][9] Батьки розлучилися, коли Сивіллі було 5 років. Внаслідок алкоголізму матері, Сивілла Берг декілька років жила в далеких родичів, обоє були професорами музики.[10] З 10 до 20 років Сивілла Берг знову жила з матір'ю.[11]

Після школи Сивілла Берг вивчилася на лялькарку лялькового театру. 1984 року подала документи на ви'їзд з НДР, через що втратила роботу в ляльковому театрі в Наумбурзі.[11] Через три місяці[11] вона одержала дозвіл на виїзд і переїхала до ФРН.[12] ПІд час перебування Сивілли Берг в таборі для переселенців у Західному Берліні її мати покінчила життя самогубством.[11][10]

Берг залишила Берлін, щоб пройти тримісячні курси в театральній школі «Scuola Teatro Dimitri» в Тічино. Повернувшись до Німеччини, вона вивчала в Гамбурзькому університеті океанологію та політологію.[13][10] Паралельно підробляла на різних роботах (зокрема, як садівниця, прибиральниця, секретарка, робоча сила на заміну). У цей час вона почала писати.[11] Вона дописувала для часописів на різноманітні теми. 1992 року потрапила в автокатастрофу; внаслідок аварії їй довелося багато разів оперувати обличчя.[14]

1996 року вона переїхала в Цюрих, який, який за власним зізнанням, є її улюбленим містом.[15][16]. S

2004 року Сивілла Берг вийшла заміж[17][18] й відтоді живе в Цюриху і в Тель-Авіві, де познайомилася зі своїм чоловіком.[19] 2012 року вона одержала швейцарське громадянство.[17]

Творчість[ред. | ред. код]

Перший роман Сивілли Берг «Кілька людей шукають щастя і сміються до смерті» був опублікований 1997 року у видавництві Реклам-Лейпциг,[20] після того, як авторка одержала відмови від 50 видавництв.[11] Цей перший роман виявився дуже успішним: було продано більше ста тисяч примірників. Згодом Сивілла Берг вже публікувала романи у різних престижних видавництвах. 2009 року у видавництві Carl Hanser Verlag був опублікований її роман «Чоловік спить» (Der Mann schläft), 2012 року з'явився роман «Дуже дякую за життя» (Vielen Dank für das Leben), а 2015 року — роман «Той день, коли моя жінка знайшла чоловіка» (Der Tag, als meine Frau einen Mann fand).[6]

2019 року видавництво Kiepenheuer & Witsch опублікувало роман Сивілли Берг під назвою GRM — Brainfuck, який став найуспішнішим з усіх попередніх.[21] Роман присвячений «проблемній» молоді Великої Британії, його назва відсилає до піджанру молодіжної гіп-гоп музики «Грайм». Для того, щоб зібрати матеріал для свого роману, авторка більше року провела у так званих соціально-проблемних районах Великої Британії, спілкуючись з юними представниками напівкримінального та відверто кримінального світу. Роман є своєрідною антиутопією про близьке майбутнє, в якому можна впізнати багато рис сьогодення: масове стеження за допомогою нових цифрових технологій, брутальні наслідки неолібералізму, безвихідь та брак перспектив для найнижчих верств населення.

Твори[ред. | ред. код]

Проза[ред. | ред. код]

  • Кілька людей шукають щастя і сміються до смерті / Ein paar Leute suchen das Glück und lachen sich tot. Roman. Reclam, Leipzig 1997; Reclam, Stuttgart 2015, ISBN 978-3-15-020410-8.
  • Sex II. Roman. Reclam, Leipzig 1998; Reclam, Stuttgart 2009, ISBN 978-3-15-021665-1.
  • Amerika. Roman. Hoffmann und Campe, Hamburg 1999; Goldmann, München 2001, ISBN 3-442-44848-4
  • Золото / Gold. Hoffmann und Campe, Hamburg 2000; erw. Taschenbuchausgabe: Kiepenheuer & Witsch, Köln 2002, ISBN 3-462-03098-1.
  • Неприємне спочатку. Чоловічі історії / Das Unerfreuliche zuerst. Herrengeschichten. Kiepenheuer & Witsch, Köln 2001, ISBN 3-462-03037-X.
  • Добрий кінець /Ende gut. Roman. Kiepenheuer & Witsch, Köln 2004; Rowohlt Verlag, Reinbek 2005, ISBN 3-499-23858-6.[22]
  • Чи я вже розповідала тобі. Казка для всіх / Habe ich dir eigentlich schon erzählt… — Ein Märchen für alle. Illustriert von Rita Ackermann und Andro Wekua. Kiepenheuer & Witsch, Köln 2006, ISBN 3-462-03735-8.
  • Поїздка / Die Fahrt. Roman. Kiepenheuer & Witsch, Köln 2007; Rowohlt, Reinbek 2009, ISBN 978-3-499-24775-0.
  • Чоловік спить / Der Mann schläft. Roman. Carl Hanser Verlag, München 2009; dtv, München 2011, ISBN 978-3-423-14002-7.
  • Дякую за життя / Vielen Dank für das Leben. Roman. Hanser, München 2012; dtv, München 2014, ISBN 978-3-423-14341-7.
  • І як тільки я це витримую? / Wie halte ich das nur alles aus? Fragen Sie Frau Sibylle. Hanser, München 2013; dtv, München 2015, ISBN 978-3-423-14406-3.
  • Той день, коли моя жінка знайшла чоловіка / Der Tag, als meine Frau einen Mann fand. Hanser, München 2015; dtv, München 2016, ISBN 978-3-423-14534-3.[23]
  • Чудові роки / Wunderbare Jahre. Als wir noch die Welt bereisten. Hanser, München 2016, ISBN 978-3-446-25408-4.
  • GRM. Brainfuck. Kiepenheuer & Witsch, Köln 2019, ISBN 978-3-462-05143-8.
  • Nerds retten die Welt. Kiepenheuer & Witsch, Köln 2020, ISBN 3-462-05460-0.
  • RCE. #RemoteCodeExecution. Kiepenheuer & Witsch, Köln 2022, ISBN 978-3-462-00164-8.

П'єси[ред. | ред. код]

  • Ein paar Leute suchen das Glück und lachen sich tot. UA: Theater Rampe in Stuttgart, 14. Juli 1999; Regie: Eva Hosemann
  • Helges Leben, UA: Schauspielhaus Bochum, 21. Oktober 2000; Regie: Niklaus Helbling Bearbeitung für Musiktheater: Musik von Karola Obermüller und Mark Moebius. UA: Stadttheater Bielefeld, 31. Mai 2009, Regie: Florian Lutz, Juliane Scherf
  • Hund, Frau, Mann, (inspiriert durch die Erzählung Liebe pur von Yael Hedaya), UA: Theater Rampe Stuttgart, 29. September 2001; Regie: Stephan Bruckmeier
  • Herr Mautz, UA: Theater Oberhausen, 9. März 2002, Regie: Klaus Weise (für Hauptdarsteller Rolf Mautz geschrieben)
  • Schau, da geht die Sonne unter, UA: Schauspielhaus Bochum, 22. März 2003; Regie: Niklaus Helbling
  • Das wird schon. Nie mehr Lieben! UA: Schauspielhaus Bochum, 2. Oktober 2004; Regie: Niklaus Helbling
  • Wünsch dir was. Broadwaytaugliches Musical von Frau Berg (Musik: Markus Schönholzer), UA: Schauspielhaus Zürich, 29. September 2006; Regie: Niklaus Helbling Buchausgabe in: Vier Stücke (mit Helges Leben, Schau, da geht die Sonne unter und Das wird schon). Reclam, Stuttgart 2008, ISBN 978-3-15-020168-8.
  • Habe ich dir eigentlich schon erzählt…. Ein Märchen für alle, bearbeitet von Andreas Erdmann, UA: Deutsches Theater Göttingen, 2. Oktober 2007; Regie: Katja Fillmann
  • Von denen, die überleben (vierteiliger Abend; Sibylle Bergs Anteil bestand aus einem Text zu den Skulpturen von Jon Pylypchuk) UA: Schauspielhaus Zürich, 17. September 2008; Regie: Niklaus Helbling
  • Die goldenen letzten Jahre, UA: Theater Bonn, 18. Februar 2009; Regie: Shirin Khodadadian
  • Nur Nachts, UA: Burgtheater Wien (Kasino), 26. Februar 2010; Regie: Niklaus Helbling
  • Hauptsache Arbeit! UA: Staatstheater Stuttgart, 20. März 2010; Regie: Hasko Weber
  • Missionen der Schönheit, UA: Staatstheater Stuttgart, 30. September 2010; Regie: Hasko Weber
  • Lasst euch überraschen! Ein Weihnachtsstück, UA: Theater Bonn, 3. Dezember 2010; Regie: Maaike van Langen
  • Die Damen warten, UA: Theater Bonn, 15. Dezember 2012; Regie: Klaus Weise.
  • Angst reist mit, UA: Staatstheater Stuttgart, 23. März 2013; Regie: Hasko Weber, Sibylle Berg
  • Es sagt mir nichts, das sogenannte Draußen = Und jetzt: Die Welt!, UA: Maxim Gorki Theater, Berlin, 23. November 2013; Regie: Sebastian Nübling.[57]
  • Viel gut essen, von Frau Berg, UA: Halle Kalk des Schauspiel Köln, 18. Oktober 2014; Regie: Rafael Sanchez.[58]
  • Mein ziemlich seltsamer Freund Walter, UA: Consol Theater Gelsenkirchen, 9. November 2014; Regie: Andrea Kramer
  • Und dann kam Mirna, UA: Maxim Gorki Theater, Berlin, 24. September 2015, Regie: Sebastian Nübling.[59] — ausgezeichnet als «beste Berliner und Potsdamer Aufführung des Jahres 2015» mit dem Friedrich-Luft-Preis
  • How to Sell a Murder House. Ein getanztes Immobilienportfolio, UA: Theater am Neumarkt Zürich, 8. Oktober 2015; Regie: Sibylle Berg.[60][61][62]
  • Nach uns das All oder Das innere Team kennt keine Pause, UA: Maxim Gorki Theater, Berlin, 15. September 2017; Regie: Sebastian Nübling
  • Wonderland Ave., UA: Schauspiel Köln, 8. Juni 2018; Regie: Ersan Mondtag
  • Hass-Triptychon — Wege aus der Krise, UA: Wiener Festwochen, 24. Mai 2019; Regie: Ersan Mondtag

Радіоп'єси[ред. | ред. код]

  • Sex II, Hörspiel, Regie: Stefan Hardt mit Inga Busch und Beate Jensen (SWR). 2000
  • Ein paar Leute suchen das Glück und lachen sich tot, Hörspiel, Regie: Beate Andres. Sprecher: Sophie Rois, Dagmar Sitte, Christian Berkel u. a. (NDR/HR), veröffentlicht DHV München 2003, ISBN 978-3-89940-157-8
  • Ende gut, Hörspiel, Regie: Claudia Johanna Leist, Komposition: Caspar Brötzmann mit der Autorin (WDR). 2005
  • Das wird schon. Nie mehr lieben!, Hörspiel, Bearbeitung: Wolfgang Stahl, Regie: Sven Stricker, mit Leslie Malton, Stefanie Stappenbeck, Daniela Ziegler, Andreas Fröhlich (NDR) Hörspiel des Monats Juli 2006.
  • Hongkong Airport 23.45, WDR 2007, 73 Min. Regie: Claudia Johanna Leist
  • Der Mann schläft, Bearbeitung und Regie: Leonhard Koppelmann, Erstausstrahlung am 12. Mai 2010 im NDR
  • Und jetzt: Die Welt! Oder: Es sagt mir nichts, das sogenannte Draußen. Hörspiel, Regie: Stefan Kanis, mit Marina Frenk (MDR) 2015.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  2. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  3. ↑ Kritisches Lexikon der Gegenwartsliteratur / Hrsg.: H. L. Arnold, H. Korte — 1978.
  4. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #124742823 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ а б Öffentliche Beurkundung der Gründung der Bergwerk GmbH vom 16. Juni 1998 durch das Notariat Zürich (Altstadt).
  6. ↑ а б Sibylle Berg hanser-literaturverlage.de
  7. ↑ Sibylle Berg [Архівовано 2019-05-07 у Wayback Machine.], kiwi-verlag.de
  8. ↑ sibylleberg.com, Homepage der Autorin
  9. ↑ Berg in der Rheinischen Post, rp-online.de
  10. ↑ а б в Fritz von Klinggräff, Schriftstellerin Sibylle Berg im Interview über Weimar. Thüringer Allgemeine, 12. August 2012, zuletzt abgerufen am 12. Oktober 2015.
  11. ↑ а б в г д е Daniel Schreiber: Mit dem Leben davongekommen. Porträt in: Cicero, Juli 2012, S. 100—103 (Архівна копія на сайті Wayback Machine.
  12. ↑ В інтерв'ю для газети Neuen Zürcher Zeitung за 2006 рік вона схарактеризувала НДР, як «цю холодну, сіру срану країну» («dieses kalte, graue Drecksland»): «Wohlstand entspannt auch», NZZ, 24. Dezember 2006
  13. ↑ Interview mit Sibylle Berg, Musikexpress, 29. April 2016, abgerufen am 19. Mai 2016.
  14. ↑ «Wohlstand entspannt auch», NZZ, 24. Dezember 2006
  15. ↑ Zueri macht nass. EM-Stadtporträt von Sibylle Berg, Spiegel online, 17. Juni 2008.
  16. ↑ Seit 16 Jahren lebt sie in Zürich, der Stadt, in der sie schon immer wohnen wollte […] In diese Stadt habe sie sich verliebt, als sie zum ersten Mal in die Schweiz kam, damals gerade aus der DDR geflüchtet. in: Mit dem Leben davongekommen. Porträt von Daniel Schreiber in der Zeitschrift Cicero, Juli 2012, S. 100—103 Архівна копія на сайті Wayback Machine. bei cicero.de
  17. ↑ а б Fritz von Klinggräff: Schriftstellerin Sibylle Berg im Interview über Weimar. Interview in: Thüringer Allgemeine, 18. August 2012.
  18. ↑ «Вже вісім років вона одружена з м'язистим, лисим чоловіком, з яким познайомилася в Тель-Авіві, її другій батьківщині». (Seit acht Jahren ist sie mit einem muskulösen Glatzkopf verheiratet, den sie in Tel Aviv, ihrer Zweitheimat, kennengelernt hat.) in: Mit dem Leben davongekommen. Porträt von Daniel Schreiber in der Zeitschrift Cicero, Juli 2012, S. 100—103 Архівна копія на сайті Wayback Machine., cicero.de
  19. ↑ Sybille Berg: Mein kleines unruhiges Zweitland, Frankfurter Allgemeine Zeitung, 19. September 2004, abgerufen am 19. Mai 2016.
  20. ↑ Berg, Sibylle: Ein paar Leute suchen das Glück und lachen sich tot [Архівовано 21 грудня 2016 у Wayback Machine.], reclam.de
  21. ↑ »GRM«: Vergriffen, aber die nächste Auflage kommt (de-DE) (вид. Buchreport). 23 квітня 2019. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |hrsg= (довідка)
  22. ↑ Stephan Maus: Sibylle Berg: «Ende gut». [Архівовано 9 лютого 2007 у Wayback Machine.] In: Süddeutsche Zeitung, 14. Februar 2005. (Rezension)
  23. ↑ Neuer Roman von Sibylle Berg — Die Liebe in den Zeiten der Pornografie. Rezension von Ursula März im Deutschlandradio Kultur vom 3. Februar 2015, abgerufen am 6. Februar 2015

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сивілла_Берг&oldid=40238958