Симиренко Володимир Левкович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Львович Симиренко
Симиренко Володимир.jpg
Народився 29 грудня 1891(1891-12-29)
Мліїв, нині Городищенський район, Черкаська область
Помер 18 вересня 1938(1938-09-18) (46 років)
Курськ, Російська РФСР
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Підданство Російська імперія
Національність українець
Alma mater Київський політехнічний інститут
Галузь помологія, селекція плодових культур
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор біологічних наук

Володи́мир Левко́вич Симире́нко (29 грудня 1891, с. Мліїв, нині Городищенський район, Черкаська область — 1718 вересня 1938, Курськ, Російська РФСР) — український помолог і селекціонер плодових культур в Україні, один із перших агроекологів та розробників дослідницької справи методології сучасного садівництва. Професор Київського політехнічного інституту, Уманського і Полтавського сільськогосподарських інститутів.

Жертва сталінських репресій.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 29 грудня 1891 року в с. Млієві, нині Городищенський район, Черкаська область, Україна (тоді Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія) в сім'ї українського вченого-помолога Левка Симеренка.

19041910 — навчався в 7-й Київській гімназії.

Після закінчення (1915) сільськогосодарського факультету Київського політехнічного інституту працював у відділі садівництва Міністерства земельних справ.

1920 — очолив секцію садівництва та городництва Всеукраїнського сільськогосподарського комітету. На його пропозицію, на терені створеного батьком помологічного розплідника було засновано Млієвську садово-городню дослідну станцію та Центральний державний плодовий розсадник України. Директором цих установ призначили В. Симиренка (19211930 роки).

У 19301933 роках — організатор і директор Всесоюзного науково-дослідного інституту південних плодових і ягідних культур у Китаєві (передмістя Києва; нині Український науково-дослідний інститут садівництва).

Довгий час очолював створену в 1923 році Всеукраїнську помологічну комісію при Наркомземі УРСР (тепер Державна комісія для сортовипробування плодових, ягідних культур і винограду), що функціювала на науковому підґрунті Млієвської дослідної станції садівництва.

Володимир Симиренко на поштовій марці 1996 року (у центрі).

У 19321933 роках — професор Уманського сільськогосподарського інституту.

1933 — заарештований і ув'язнений за участь у «антирадянській шкідницькій організації».

Листопад 1933 — кінець грудня 1937 року — перебував у Херсонській виправно-трудовій колонії.

Наприкінці 1937 року був звільнений з колонії з формулюванням «за чесну працю і високі показники діяльності»[1].

1938 року — заарештований утретє.

Постановою генерального прокурора НКВД СРСР від 2 вересня 1938 року засуджений до страти через розстріл. Присуд виконано в ніч з 17 на 18 вересня 1938 року. Місцем поховання Симиренка вважають урочище «Солянка» в міській зоні Курська.

Реабілітований посмертно в грудні 1957 року. Відомо, що за життя вчений не був ані шпигуном, ані контрреволюціонером, ані змовником. Натомість він наважився запропонувати альтернативні шляхи розвитку садівництва, які йшли в розріз з думкою тодішньої влади і особисто Сталіна[1].

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Автор численних наукових і науково-популярних праць і статей з помології, серед інших зразкових підручників: «Садовий розсадник» (1929 рік), «Плодові сортименти України» (1930), «Часткове сортознавство плодових культур» (1932; 1242 сторінок машинопису; в рукописі).

По Першій світовій війні й революції був реконструктором садівництва в Україні; в його розсадниках було близько 40 000 гібридів плодових дерев і ягідних кущів (1928 рік).

Організував ряд середніх і вищих навчальних закладів і науково-дослідних інститутів садівництва, редагував садівничі журнали. У своїх працях Симиренко підкреслював, що садівництво треба розвивати насамперед на основі місцевих сортів, у другу чергу — на акліматизації привізних, а далі вже на розведенні нових різновидностей. У цьому та у поглядах на спадковість він розходився з офіційним в СРСР вченням і практикою російського генетика Івана Мічуріна.

Розробив систему поділу Всесоюзного науково-дослідного інституту садівництва на станції і повномасштабний план розвитку галузі по всьому Радянському Союзу. 14 липня 1930 року на зборах Президії Академії сільськогосподарських наук під керівництвом Миколи Вавілова, цей план був схвалений[1].

Меморіальна дошка Симиренку В. Л. на вулиці Михайла Коцюбинського у Києві

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]