Симон де Монфор, 5-й граф Лестер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Симон де Монфор
фр. Simon IV de Montfort
Simon MOntfort.jpg
Народився між 1164 та 1175
Монфор
Помер 25 червня 1218
м. Тулуза
·загибель у битві
Громадянство
(підданство)
Flag of France (XII-XIII).svg Франція
Національність француз
Діяльність полководець
Титул віконт
Посада граф Лестер
Конфесія Римо-католицька церква
Рід Монфори
Батько Симон де Монфор
Мати Аміш де Бомон
Брати, сестри  • Guy de Montfort, Lord of Sidon[d] і Petronille of Montfort[d]
У шлюбі з Алікс Монморансі
Діти 4 сина та 3 доньки
Герб

Симон де Монфор (*Simon IV de Montfort, між 1164 та 1175 — 25 червня 1218) — франко-англійський феодал, один з провідників Альбігойського хрестового походу.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з невеличкого лицарського роду на півночі Франції. Син Симона де Монфора, сеньйор Монфор-л'Аморі, та Аміши де Бомон (спадкоємиця графа Лестера). У 1188 році втратив батька. Він не брав участі у англо-французьких війнах цього часу, сподіваючись не втратити можливість успадкувати графство Лестер.

У 1190 році оженився на представниці роду Монморансі. У 1199 році перебрався до двору Теобальда III, графа Шампанського. У 1200 році приєднався до учасників Четвертого хрестового походу. Втім після смерті у 1201 році графа Шампанського підготовка до походу призупинилася. Лише після надання фінансової допомоги з боку Венеції хрестоносці у 1202 році провдовжили похід. Проте Монфор брав участь в захоплені адріатичного міста Зара (сучасне м. Задар). В цей час відправився до короля Імре, короля Угорщини, а звідти 1203 року до Акри у Палестині. У 1204 році здійснив похід до Тиберії. Але того ж року повернувся до Франції й відразу включився в боротьбу за лестерську спадщину (його дядько, Робер де Бомон, граф Лестер, помер у 1204 році). У 1206 році успадкував титул лорда-стюарта Англії.

У 1207 році успадкував графство Лестер в Англії. У 1209 році був учасником походу проти альбігойців. Підійшов із загоном до загального збору біля м. Ліон. Того ж року брав участь у захопленні та пограбувані м. Безьє. Того ж року Монфора оголошено виконтом Бельє та Каркассона. Більша частина хрестоносців повернулася у свої володіння. Монфор вимушений був самостійно боротися проти катарів (інша назва альбігойців) в Лангедоку. Під час війни проти альбігойців условився неймовірною жорстокістю.

У 1210 році почалося повстання проти французів, в результаті якого у Симона де Монфора з 200 замків залишилося 8. Раймунд VI Тулузький також оголосив війну Монфору. Втратив Лавор та зазнав поразки під Тулузоюю. Вирішальна битва між лангедокськими феодалами й Педро II, королем Арагону, з одного боку, та хрестоносцями на чолі із Симоном де Монфором відбулася при Мюре 12 вересня 1213 року. В ній Монфор завдав ворогові нищівної поразки.

Дошка в пам'ять про смерть Симон де Монфор

У 1215 році за рішенням IV Латеранського собору Монфору відійшла більша частина графства Тулузького. Також Монфор стає герцогом Нарбонна, віконтом Безьє й Каркассона. У 1216 році Раймунд VI Тулузький знову почав війну проти Монфора. У відповідь останній взяв в облогу важливу фортецю Бокер, але не зумів захопити. У 1217 році Раймунд раптовим ударом знищив французьку залогу Тулузи. В результаті опорою Монфора стала Нарбонна. Поступово він зумів повернути собі значні території. Втім 25 червня 1218 року під час облоги Тулузи Симона де Монфора було вбито каменем.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Алікс (д/н-1220/1221), донька Бошада де Монморансі

Діти:

  • Аморі (д/н-1241), граф Монфор
  • Гай (д/н-1220), граф Бігорр
  • Симон (1208—1265), граф Лестер
  • Аміша (д/н-1252)
  • Робер (д/н)
  • Лаура (д/н-після 1227), дружина Жерара III де пікіньї, відама Амьєна
  • Петронілла (д/н), черниця

Джерела[ред. | ред. код]

  • Maddicott, John Robert (1994). Simon de Montfort. Cambridge: Cambridge University Press.
  • Michel Roquebert: Die Geschichte der Katharer, Häresie, Kreuzzug und Inquisition im Languedoc. Deutsche Übersetzung von Ursula Blank-Sangmeister, Philipp Reclam jun. GmbH & Co. KG, Stuttgart 2012. (französische Erstauflage, Histoire des Cathares. Hérésie, Croisade, Inquisition du XIe au XIVe siècle. Éditions Perrin, Paris 1999).