Симон I (герцог Лотарингії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Симон I
фр. Simon Ier de Lorraine
Simon I, Duke of Lorraine.png
Народився 1076
невідомо
Помер 13 січня 1139[1]
невідомо
Поховання Abbey Sturzelbronnd і Сен-Дьє-де-Вож
Країна Flag of France (XII-XIII).svg Франція
Діяльність феодал
Знання мов французька
Титул герцог Лотарингії[d][1]
Рід Лотаринзький дім[1]
Батько Тьєррі II (герцог Верхньої Лотарингії)[1]
Мати Hedwig of Formbachd[1]
Брати, сестри Тьєрі Ельзаський[1], Лотар II[1], Henri of Lorrained[1] і Gertrud of Lorrained[1]
У шлюбі з Adelaide of Leuvend[1]
Діти Agatha of Lorrained[1][2], Матьє I (герцог Лотарингії)[1], Bertha of Lorrained[2], Robert, Comte de Flourengesd[2], Havide de Lorrained[2] і Mathilde de Haute-Lorrained[2]

Симон I (фр. Simon Ier, нім. Simon I.; бл. 1076 — 1139) — герцог Лотарингії в 11151139 роках.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з Лотаринзького дому. Син Тьєррі II, герцога Верхньої Лотарингії, та Гедвіги фон Формбах. Народився близько 1076 року. У 1112 або 1113 році оженився з представницею Лувенського дому. У 1115 році після смерті батька успадкував герцогство, яке на тоді вже називалося Лотарингія.

Симон I продовжив політику свого батька щодо підтримки імператора Генріха V у боротьбі з Папським престолом за інвеституру. Внаслідок цього 1120 року вступив у конфлікт з Етьєном де Баром, єпископом Меца. У 1122 році супроводжував Генріха V до Вормсу, де був укладений Вормський конкордат, що припинив боротьбу за інвеституру.

Після смерті імператора 1125 року герцог Лотарингії підтримував свого єдиноутробного брата Лотаря, герцога Саксонії в боротьбі за трон Священної Римської імперії.

Після смерті Карла I, графа Фландрії, в 1127 році втрутився у боротьбу між претендентами за це графство. Симон I підтримував свого брата Тьєррі, який в 1128 році став графом Фландрії.

У 1132 році погиркався з Адальбероном, архієпископом Тріра, який намагався обмежити герцогську владу, та підтримував графів Бар, давніх супротивників Лотаринзького дому. Спочатку Адальберон відлучив Симона I після сварки з каноніками церкви Сен-Дьє-де-Вож, але папа римський Іннокентій II скасував відлучення.

Водночас як друг впливового Бернарда Клервоського, Симон I мав підтримку багатьох монастирів та церковних діячів. Герцог заснував кілька абатств, зокрема Сюрцельбронн в 1135 році. За клопотанням Бернара герцог наказав зруйнувати замок, який він побудував на землях абатства Ремірмон.

Продовжував ворогувати з Трірським архієпископом, захопивши у нього кілька фортець. Також отримав суттєву допомогу від імператора для боротьби з Адальбероном. Смерть імператора Лотаря II наприкінці 1137 року і обрання королем Конрада Гогенштауфена послабило позиції Симона I.

Зрештою архієпископ Адальберон вдруге відлучив Симона I від церкви, а папа римський Інокентій II 17 грудня 1138 року наклав інтердикт на Лотарингію. Втім інтердикт так і не був приведений до виконання через смерть Симона I 13 або 15 січня 1139 року (тоді як офіційне оголошення інтердикту повинно було статися 19 квітня). Йому спадковував син Матьє I.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Адельгейда, донька Генріха III, графа Лувена і ландграфа Брабанту.

Діти:

  • Агата (д/н — після 1130), дружина Рено III, пфальцграфа Бургундії
  • Гедвіга (д/н — після 1128), дружина Фрідріх II, граф Туля
  • Матьє (д/н —до 1119)
  • Матьє (бл. 1119—1176), герцог Лотарингії
  • Бодуен (д/н — після 1146), чернець у фландрському монастирі
  • Роберт (д/н — до 1208), сеньйор де Флоранж
  • Берта (1116—1162), дружина Германа III Церінгена, маркграфа Бадену
  • Жан (д/н—1148)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н Cawley C. Medieval Lands: A prosopography of medieval European noble and royal families
  2. а б в г д Lundy D. R. The Peerage

Джерела[ред. | ред. код]

  • Detlev Schwennicke: Europäische Stammtafeln. Neue Folge Band 1, 2: Přemysliden, Askanier, Herzoge von Lothringen, die Häuser Hessen, Württemberg und Zähringen. Klostermann, Frankfurt am Main 1999, ISBN 3-465-03020-6, Tafel 204.
  • Henry Bogdan, La Lorraine des ducs, sept siècles d'histoire, Perrin, 2005 (ISBN 2-262-02113-9)