Сучасник Гайдна, італійський музикант Джакомо Феррарі так описує історію створення цієї симфонії:
«Одного разу князь Естергазі був незадоволений музикантами свого оркестру й наказав Гайдну всіх їх розпустити, за винятком першого скрипаля й клавесиніста. Гайдн був змушений підкоритися, але був дуже засмучений тим, що позбавляв багатьох людей засобів до існування, а також тим, що сам втрачав досвідчених музикантів. Він вирішив скласти інструментальну фугу й запросив князя Естергазі послухати її виконання в неділю після Меси. Князь погодився. Після оркестрового розділу, який виконали разом всі оркестранти, як того вимагає форма фуги, талановитий маестро ввів свого роду коду з послідовністю пауз, розподілених таким чином, що один за іншим інструменти перестають грати. Фуга завершувалася одним звуком, що виконувався в унісон скрипкою й клавесином. Князеві Естергазі так сподобався цей жарт композитора, що він дозволив залишити всіх музикантів на службі»[2]
Однією з особливостей виконання цієї симфонії є те, що виконуватися вона може традиційно, при свічах, закріплених на пюпітрахмузикантів; після традиційного за формою фіналу слідує додаткова повільна частина, під час виконання якої музиканти один за одним припиняють грати, гасять свічі і залишають сцену. В певний час сцену залишає і диригент. Симфонію дограють лише два музиканти, які після завершення своїх нотних партій йдуть слідом за іншими.
Зовнішні відеофайли
