Синайський кодекс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Синайський кодекс

Сина́йський ко́декс (Codex Sinaiticus; London, Brit. Libr., Add. 43725) - датується початком IV століття[1]. – найстарший рукопис Септуаґінти і Нового Заповіту. Вважається одним з найкращих та найголовніших рукописів Нового Заповіту, написаний давньогрецькою мовою (діалект Койне) . Є одним з чотирьох Великих Кодексів Біблійних, єдиним збереженим рукописом написаним унціалом з повним текстем Нового Заповіту. Проте в Старому Заповіті є багато браків. Кодекс був відкритий Тішендорфом в 1844 році.

Синайський Кодекс єдиний був написаний чотирьма колонами. Відкритий налічує вісім колон, що робить враження розгорнутого сувою. Не виключено, що це є результатом наслідування розгорнутого сувою. Умовне позначення Синайського Кодексу (алеф) або 01.

На списку рукописів Септуаґінти[2] згідно класифікації Альфреда Ральфса був позначений символом S. На даний момент ⅔ збереженого Кодексу, тобто 346,5 його листків, зберігаються в Британській бібліотеці (англ. British Library) (Додаткові Рукописи 43725), 43 листки в Лейпцгу (Lipsk), 12 листків на Синаю та 3 фрагменти в Санкт-Петербургу.

Текст Кодексу представляє Александрійський тип. Біблеїсти оцінюють його, я один з двох найважливіших рукописів Нового Заповіту(з Ватиканським Кодексом) і один з трьох найважливіших рукописів Септуаґінти.

Особливості рукописи[ред.ред. код]

Мат 6,4-32

Синайський кодекс написаний на тонкому пергаменті, 38,1 см на 33,7-35,6 см[1].

Синайський кодекс, нарівні з найдавнішими папірусами, александрійським, ватиканським та рядом інших стародавніх кодексів, є одним з найцінніших джерел, що дають змогу текстологам відтворювати оригінальний текст новозавітних книг.

Кодекс був написаний у IV столітті та до середини XIX століття знаходився на Синайському півострові в бібліотеці монастиря Святої Катерини. Синайський кодекс було знайдено німецьким ученим Костянтином фон Тішендорфом (18151874) у 1844 році. Частина Старого Заповіту була втрачена, але новозаповітний текст зберігся повністю. Насправді Синайський кодекс є єдиним грецьким унціальним рукописом з повним текстом Нового Заповіту. Крім біблійних текстів, кодекс містить два твори ранніх християнських авторів II століття: «Послання Варнави» та (частково) Пастир Герма[1].

Грецький текст рукопису відбиває Александрійський тип тексту[3]. I категорія Аланда[1].

Додаток в Євангелії від Матвія 27,49
  • Однак у Євангелії від Матвія 27,49 є характерний для рукописів Александрійської сім'ї додаток: ἄλλος δὲ λαβὼν λόγχην ἒνυξεν αὐτοῦ τὴν πλευράν, καὶ ἐξῆλθεν ὕδορ καὶ αἷμα (інший взяв спис, провив Йому бік, і зараз вийшла вода і кров), текст той походить з Євангелія Iвана 19,34. Крім Кодексу Ватиканського, є він у Євангелії від Матвія в Ватиканському кодексі, Єфрема, Regius, Наняньському, Тішендорф IV, рукописах 1010 і 1293. Також присутній у деяких рукописах Вульґати, перекладах сирійських та ефіопських[4]. Відомий був Івану Златоусту[5]. Вважається, що додаток був уведений в Євангелії від Матвія під впливом боротьби з докетизмом[6].
Вид на монастир Святої Катерини з гори Синай

Опис[ред.ред. код]

Первинно складався, ймовірно з 740 пергаментних листків. Листки мають виміри 37,8 на 34,3 см (згідно Аланда 43 на 38 см). Оригінальні листки мали розміри 40 на 70 см, були зігнуті навпіл і складені у фоліанти, що складаються з чотирьох folium( з лат. значить 8 листків), популярний формат в середньовіччі. На кожному листку текст записаний в 4 колонах по 48 віршів, в кожному вірші знаходиться від 12 до 14 знаків. Поетичні книги Старого Завіту написані по дві колони на сторінку. Кодекс має майже 4 000 000 літер унціальних. Якість пергаменту дуже висока і небагато рукописів з IV віку можуть порівнятися з Кодексом Синайським у цьому відношенні. Єдиними рукописами з цієї епохи з таким добрим пергаментом є Ватиканський Кодекс[7] і Кодекс Бези[8](близько 400 року).

Старий Завіт, окрім більше ніж половини присутніх книг в староєврейському каноні(перекладених із староєврейського), заключає також другоканонічні книги і апокрифи.

У Старому Завіті присутні наступні фрагменти тексту:

Книга Буття 23:19 — 24:46 — фрагменти;

Книга Чисел 5:26 — 7:20 — фрагменти;

Перша книга хроніки 9:27 — 19:17;

Ездри — Неемії (от Ездри 9:9);

Псалми — Книга мудрості Сираха;

Книга Естери; Товита; Юдити;

Книга пророка Йоіла — Книга пророка Малахії;

Книга пророка Ісаї;

Книга пророка Єремії;

Плач Єремії ;

Перша книга Макавеїв— Четверта книга Макавеїв.   

Книги Нового Заповітунаписан  в наступній послідовності: Євангелія, Листи Павла (Послання до Євреїв поміщений після 2-го послання до Солунян, і перед 1-шим посланням до Тимофія), Дії святих апостолів, Соборні послання  і Об’явлення св. Івана Богослова. На кінці Нового Заповіту було Послання Варнави також Пастир Герми (не повний).

Записаний був виключно великими літерами грецького алфавіту[9], тобто унціялом[10], на тонких овечих і козих шкірах, брунатним і чорним чорнилом. Заголовки Псалмів і Пісні над Піснями виділено червоним кольором. Складеним був трьома писарями (А, B, D); написаний одним рядом, лат. scriptio continua, без поділу на слова і строфи. Не застосовує придихів, ані акцентів, часом літери з'єднан в лігатури[11]. Деякі слова,що належать до так званих nomina sacra[12] (лат.), зазвичай скорочені в інших рукописах (як грец. πατήρ та  Δαυίδ), тут написані теж скороченнями або в повній формі. Наступні nomina sacra представлені  скороченнями(вгорі підписані лінією):(гр.)  ΘΣ ΚΣ ΙΣ ΧΣ ΠΝΑ ΠΝΙΚΟΣ ΥΣ ΑΝΟΣ ΟΥΟΣ ΔΑΔ ΙΛΗΜ ΙΣΡΛ ΜΗΡ ΠΗΡ ΣΩΡ.

Часта є помилка ітацизму. Майже регулярно йота замінювана на дифтонг епсілон-йота.

Текст Євангелія був поділений згідно Секцій Аммонія, до яких додано систему віднесень до Канонів Евсевія. Є найстарішим рукописом, що володіє Канонами Евсевія. В VI- IX століттях працювало над ним щонайменше сім коректорів (а, b, c, ca, cb, cc, e).

За часів коли виникав кодекс надалі ще переписувано тексти на папірусі [13]або пергаменті[14], що згортається потім в рулон. Писарі[15] переписуючі книгу були призвичаєні до роботи з сувоями. Свідчить про це те, що на кожній сторінці чотири колони тексту. Після відкриття книги читач бачить вісім колон, отже стільки саме, що при розгортанню сувою.                                                                                                                                                         

 Історія кодексу [ред.ред. код]

Дата і місце виникнення[ред.ред. код]

Небагато відомо про ранню історію кодексу. Місце його виникнення то предмет спекуляції. Хорт[16] судив, що кодекс був  написаний імовірно в Римі, оскільки система поділу тексту на розділи в Діях апостольських є такий самий, що в декількох рукописах Вулґати[17]. Той аргумент був скинутий через Армітаж Робінсона, згідно якому системаподілу ввела до Вульґати самого Ієроніма[18] як результат своїх навчань в Кесареї. Робінсон вважав, що кодекс виник в Кесареї[19].

Фредерік Кенон[20] висловлювався за Єгипет оскільки вигляд літер кодексу схожий на папіруси, знайдені в Єгипті. Подібно Gardthausen, Ropes і Sidney Jellicoe були думки, що кодекс написаним був в Єгипті. J. Rendel Harris судив, що рукопис виник у бібліотеці Памфіла в Кесареї. Теодор Скет знайшов два текстові варіанти кодексу, що підтримують гіпотезу кесарійську. Обидва варіанти не виступають в жодному іншому відомому сьогодні рукописі і мусять походити безпосередньо від писаря або ж від рукопису, що виник в Кесареї.

Палеографічні[21] вивчення вказують, що кодекс був написаний в IV столітті. Така думка підтримується маргінальними підписами і системою поділу тексту, які дозволяють докладніше визначення часу виникнення кодексу. Кодекс не міг виникнути перед 330 роком, оскільки вміщує Канони Евсевія[22] - (лат.) terminus post quem. Не міг також виникнути після 360 року, оскільки має на маргінесах відсилання до Отців Церкви[23], що жили перед цією датою. Це значить, що рік 360 становить (лат.) terminus ante quem. Отже рукопис виник ймовірно в 330-360 роках. Давно вважалось, що він є одним з п'ятдесяти примірників біблії, виконання яких Евсевію з Кесареї доручив імператор Константин І Великий в 332 році. Так вважав Тішендорф[24], Батіфол, Грегорій(Caspar René Gregory ) і Скет (Teodor Cressy Skeat), проте це мало імовірна гіпотеза.

Кірсоп Лейк(Kirsopp Lake) звернув увагу на ноти коректора c на кінці 2 Книги Ездри(=Неемії) і Естер інфурмують, що текст був підправлений спираючись на рукопис, який вийшов з-під руки Памфіла і є копією Гексапла. Це значить, що Кодекс Синайський певний час зберігавсяв в Кесареї. Не відомо коли кодекс попав до монастиря святої Катерини[25] на Синаю.        

Текст Кодексу [ред.ред. код]

Текст кодексу заключає певні браки і опущення, це цілі речення, фрази або слова. По відношенню до Textus receptus[26] число цих опущень складає близько 400. Частина з них може бути результатом недбалості і помилок тих, хто займався переписом, однак переважна більшість походить з рукописів, якими вони користувалися, оскільки вони посвідчені іншими стародавніми рукописами. Д. Бургон казав, що кедекс в самій тільки Євангелії пропустив 3 455 слів.

Схожість до Ватиканського Кодексу[ред.ред. код]

Від початку зауважено значну схожість між Кодексом Синайським і Ватиканським: час виникнення, схожий текст. Це єдині збережені великі кодекси з IV віку. У більшісті випадків передають дуже добрий текст, зазвичай кращий ніж старші від них папіруси. Проте стаються між ними розбіжності. Чарльз Госкер вирахував 3036 відмінностей в тексті чотирьох Євангелії :

Матвія - 656

Марка - 567

Луки - 791

Івана - 1022

Разом - 3036[27].

Відмінності мають загалом граматичний характер, як інший підхід до ітацизму, інша транскрипція староєврейських імен, проте не виключають можливість, що могли походити з цього самого рукопису. Не могли вийти з цього самого скрипторіуму.Госкер оцінив, що спільне джерело обох кодексів мусило походити  приблизно з 200 року.

Стретер зауважив, що є значна схожість між Кодексом Синайським і цитатами Святого Писання в Оригенеса та Вульґати Ієроніма. Прийшов до висновку, що текст кодексу був привезений з Олександрії до Кесареї Оригенем, а потім був використаний через Ієроніма.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Konstantin von Tischendorf, Fragmentum Codicis Friderico-Augustani ex Iesaia et Ieremia in: Monumenta sacra inedita (Leipzig 1855), vol. I, pp. 211 ff.
  2. Jongkind, Dirk (2007). Scribal Habits of Codex Sinaiticus. Gorgias Press LLC.
  3. Kenyon, Frederic G. (4th ed. 1939). Our Bible and the Ancient Manuscripts. London.
  4. Lake, Kirsopp (1911). Codex Sinaiticus Petropolitanus: The New Testament, the Epistle of Barnabas and the Shepherd of Hermas. Oxford: Clarendon Press.
  5. Magerson, P. (1983). Codex Sinaiticus: An Historical Observation, Bib Arch, 46 (1983), pp. 54–56.
  6. Metzger, Bruce M. (1991). Manuscripts of the Greek Bible: An Introduction to Palaeography. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-502924-6.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Kurt und Barbara Aland, Der Text des Neuen Testaments. Einführung in die wissenschaftlichen Ausgaben sowie in Theorie und Praxis der modernen Textkritik, Deutsche Bibelgesellschaft, Stuttgart 1981, SS. 117—118. ISBN 3-438-06011-6.
  2. Септуаґінта. Вікіпедія (uk). 2013-12-23. Процитовано 2017-06-21. 
  3. Metzger, Bruce M.; Ehrman, Bart D. (2005), The Text of the New Testament: Its Transmission, Corruption, and Restoration. New York, Oxford: Oxford University Press, p. 66-67.
  4. NA26 1991, s. 84.
  5. K. Aland, M. Black B. Metzger, A. Wikgren: The Greek New Testament (3. wyd.). Stuttgart: United Bible Societies, 1983, s. 113.
  6. Metzger 2001, s. 59
  7. Ватиканський кодекс. Вікіпедія (en). 2017-03-13. Процитовано 2017-06-21. 
  8. Кодекс Бези. Вікіпедія (uk). 2016-01-19. Процитовано 2017-06-21. 
  9. Грецька абетка. Вікіпедія (uk). 2017-06-16. Процитовано 2017-06-21. 
  10. Унціал. Вікіпедія (uk). 2016-08-30. Процитовано 2017-06-21. 
  11. Лігатура (типографія). Вікіпедія (uk). 2015-04-28. Процитовано 2017-06-21. 
  12. Nomina sacra. Wikipedia, wolna encyklopedia (pl). 2017-02-21. Процитовано 2017-06-21. 
  13. Папірус. Вікіпедія (uk). 2016-08-27. Процитовано 2017-06-21. 
  14. Пергамент. Вікіпедія (uk). 2017-03-21. Процитовано 2017-06-21. 
  15. Писар. Вікіпедія (uk). 2016-08-07. Процитовано 2017-06-21. 
  16. Хорт, Фентон. Википедия (ru). 2016-06-23. Процитовано 2017-06-21. 
  17. Вульґата. Вікіпедія (uk). 2016-10-15. Процитовано 2017-06-21. 
  18. Ієронім Стридонський. Вікіпедія (uk). 2017-03-31. Процитовано 2017-06-21. 
  19. Кесарія Палестинська. Вікіпедія (uk). 2017-05-29. Процитовано 2017-06-21. 
  20. Frederic George Kenyon. Wikipedia, wolna encyklopedia (pl). 2015-05-30. Процитовано 2017-06-21. 
  21. Палеографія. Вікіпедія (uk). 2017-01-09. Процитовано 2017-06-21. 
  22. Каноны Евсевия. Википедия (ru). 2016-06-05. Процитовано 2017-06-21. 
  23. Отці Церкви. Вікіпедія (uk). 2015-09-25. Процитовано 2017-06-21. 
  24. Тишендорф, Константин. Википедия (ru). 2017-04-03. Процитовано 2017-06-21. 
  25. Монастир святої Катерини. Вікіпедія (uk). 2017-04-20. Процитовано 2017-06-21. 
  26. Textus Receptus. Вікіпедія (uk). 2014-09-07. Процитовано 2017-06-21. 
  27. Herman Charles Hoskier. Wikipedia, wolna encyklopedia (pl). 2015-05-30. Процитовано 2017-06-21.