Синайський кодекс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Синайський кодекс

Сина́йський ко́декс (Codex Sinaiticus; London, Brit. Libr., Add. 43725), умовне позначення або 01 — один з найстаріших та найголовніших рукописів Нового Заповіту, написаний давньогрецькою мовою (діалект Койне), датується початком IV століття[1].

Особливості рукописи[ред.ред. код]

Мат 6,4-32

Синайський кодекс написаний на тонкому пергаменті, 38,1 см на 33,7-35,6 см[1].

Синайський кодекс, нарівні з найдавнішими папірусами, александрійським, ватиканським та рядом інших стародавніх кодексів, є одним з найцінніших джерел, що дають змогу текстологам відтворювати оригінальний текст новозавітних книг.

Кодекс був написаний у IV столітті та до середини XIX століття знаходився на Синайському півострові в бібліотеці монастиря Святої Катерини. Синайський кодекс було знайдено німецьким ученим Костянтином фон Тішендорфом (18151874) у 1844 році. Частина Старого Заповіту була втрачена, але новозаповітний текст зберігся повністю. Насправді Синайський кодекс є єдиним грецьким унціальним рукописом з повним текстом Нового Заповіту. Крім біблійних текстів, кодекс містить два твори ранніх християнських авторів II століття: «Послання Варнави» та (частково) Пастир Герма[1].

Грецький текст рукопису відбиває Александрійський тип тексту[2]. I категорія Аланда[1].

Додаток в Євангелії від Матвія 27,49
  • Однак у Євангелії від Матвія 27,49 є характерний для рукописів Александрійської сім'ї додаток: ἄλλος δὲ λαβὼν λόγχην ἒνυξεν αὐτοῦ τὴν πλευράν, καὶ ἐξῆλθεν ὕδορ καὶ αἷμα (інший взяв спис, провив Йому бік, і зараз вийшла вода і кров), текст той походить з Євангелія Iвана 19,34. Крім Кодексу Ватиканського, є він у Євангелії від Матвія в Ватиканському кодексі, Єфрема, Regius, Наняньському, Тішендорф IV, рукописах 1010 і 1293. Також присутній у деяких рукописах Вульґати, перекладах сирійських та ефіопських[3]. Відомий був Івану Златоусту[4]. Вважається, що додаток був уведений в Євангелії від Матвія під впливом боротьби з докетизмом[5].
Вид на монастир Святої Катерини з гори Синай

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Konstantin von Tischendorf, Fragmentum Codicis Friderico-Augustani ex Iesaia et Ieremia in: Monumenta sacra inedita (Leipzig 1855), vol. I, pp. 211 ff.
  2. Jongkind, Dirk (2007). Scribal Habits of Codex Sinaiticus. Gorgias Press LLC.
  3. Kenyon, Frederic G. (4th ed. 1939). Our Bible and the Ancient Manuscripts. London.
  4. Lake, Kirsopp (1911). Codex Sinaiticus Petropolitanus: The New Testament, the Epistle of Barnabas and the Shepherd of Hermas. Oxford: Clarendon Press.
  5. Magerson, P. (1983). Codex Sinaiticus: An Historical Observation, Bib Arch, 46 (1983), pp. 54–56.
  6. Metzger, Bruce M. (1991). Manuscripts of the Greek Bible: An Introduction to Palaeography. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-502924-6.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Kurt und Barbara Aland, Der Text des Neuen Testaments. Einführung in die wissenschaftlichen Ausgaben sowie in Theorie und Praxis der modernen Textkritik, Deutsche Bibelgesellschaft, Stuttgart 1981, SS. 117—118. ISBN 3-438-06011-6.
  2. Metzger, Bruce M.; Ehrman, Bart D. (2005), The Text of the New Testament: Its Transmission, Corruption, and Restoration. New York, Oxford: Oxford University Press, p. 66-67.
  3. NA26 1991, s. 84.
  4. K. Aland, M. Black B. Metzger, A. Wikgren: The Greek New Testament (3. wyd.). Stuttgart: United Bible Societies, 1983, s. 113.
  5. Metzger 2001, s. 59