Синдром Ретта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Синдром Ретта
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 F84.2
OMIM 312750
DiseasesDB 29908
MedlinePlus 001536
MeSH C10.574.500.775

Синдро́м Ре́тта — спадковий психопатологічний синдром, що зустрічається майже виключно у дівчат з частотою 1:10000 — 1:15000, та спричинює тяжку розумову відсталість.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Вперше синдром описав австрійський невролог Андреас Ретт (нім. Andreas Rett) у 1966 році.

Клінічні прояви[ред. | ред. код]

Розвиток дитини до 1-1,5 років проходить без змін, але потім у дівчинки починають розпадатися щойно набуті мовні, рухові та предметно-рольові навички. Характерним для даного синдрому є стереотипні, одноманітні рухи рук, їх потирання, заламування, які при цьому не носять цілеспрямованого характеру. Мова ускладнюється, відповіді стають одноманітними або ехолалічними, часом мова зовсім зникає (мутизм). Спостерігають низький психологічний тонус. Обличчя дитини поступово набуває сумного, «неживого» виразу, погляд стає несфокусованим або спрямованим в одну точку перед собою. Рухи стають загальмованими, але можливі напади насильницького сміху разом з нападами імпульсивної поведінки. З'являються судомні припадки. Ці особливості нагадують поведінку дітей з раннім дитячим аутизмом.

Посилання[ред. | ред. код]