Синдром самозванця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Синдром самозванця (англ. Impostor syndrome) — психологічне явище, при якому людина не здатна приписати свої досягнення власним якостям, здібностям і зусиллям. Незважаючи на зовнішні докази їхньої спроможності, люди, схильні до синдрому, продовжують бути впевненими в тому, що вони — обманники і не заслуговують успіху, якого досягли. Успіхи вони, як правило, пояснюють удачею, потраплянням у потрібне місце і час або введенням інших в оману, що ті розумніші і компетентніші, ніж є насправді.

Дослідженнями студентів коледжів (Harvey, 1981; Bussotti, 1990; Langford, 1990), викладачів коледжів (Topping, 1983) та успішних професіоналів (Dingman, 1987) не вдалося виявити будь-яких статевих відмінностей у почуттях самозванства, що говорить про те, що чоловіки в проявах синдрому самозванця настільки ж ймовірні, як і жінки, які мають низькі сподівання на успіх і належать до факторів, що не пов'язані зі здібностями.[1]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Langford, Joe; Clance, Pauline Rose (Fall 1993). The impostor phenomenon: recent research findings regarding dynamics, personality and family patterns and their implications for treatment. Psychotherapy: Theory, Research, Practice, Training 30 (3): 495–501. doi:10.1037/0033-3204.30.3.495. Архів оригіналу за 4 червня 2019. Процитовано 28 жовтня 2019.