Синдром хронічної втоми

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Синдром хронічної втоми
Класифікація та зовнішні ресурси
Chronic fatigue syndrome.JPG
Страждаючі на синдром хронічної втоми відчувають непереборну втому і сон їх не освіжає
МКХ-10 G93.3
DiseasesDB 1645
MedlinePlus 001244
eMedicine med/3392 ped/2795
MeSH D015673

Синдро́м хроні́чної вто́ми (СХВ, англ. Chronic fatigue syndromes (СFS) — патологічний стан, який проявляється у вигляді хронічної втоми, яка триває не менше ніж 6 місяців та призводить до когнітивних труднощів. Хоча вважають, що цей синдром не має чіткої причини, але спостерігають його розвиток досить часто при герпесвірусних інфекціях, особливо при хворобі, яку спричинює герпесвірус людини 7-го типу (ГВЛ—7, HHV—7), герпесвірусу людини 6-го типу (ГВЛ—6, HHV—6). Не виключають також роль у розвитку цього синдрому інших герпесвірусів, деяких ентеровірусів, пневмокока, тощо. Відносно часто спостерігають цей синдром в клінічному перебігу й інших захворювань — фіброміалгія, астенія, депресії, неврози, тощо.

Особливості термінології[ред.ред. код]

Раніше британські лікарі використовували термін «міалгічний енцефаломієліт» (МЕ), але після введення в 1988 році терміну СХВ в наукових дослідженнях і масовій культурі він практично витіснив МЕ з ужитку. Означення СХВ багато разів піддавали ревізії. В 1994 році група дослідників з Центрів з контролю за хворобами (CDC) сформулювали класичне і найбільш уживане означення СХВ[1]. Головною проблемою цього означення було те, що воно не призначалось для клінічної діагностики, а покликане було сприяти стандартизації наукових досліджень. 2003 року сформулювали канадські критерії для діагностики МЕ/СХВ[2][3]. Згадані діагностичні критерії мали ряд недоліків. Зокрема, МЕ в МКХ-10 класифікують як неврологічне захворювання[4], в той же час під критерії СХВ потрапляє гетерогенна група пацієнтів з хронічною втомою, яка обумовлена й іншими причинами[5]. Для розв'язання цієї проблеми Американський інститут медицини запропонував відмовитися від термінів МЕ та СХВ для позначення цієї патології запропонував використовувати термін «Системне захворювання непереносимості навантажень» (англ. systemic exertion intolerance disease (SEID))[6][7] відповідно змінивши діагностичні критерії.

Історія вивчення[ред.ред. код]

У 1938 році були описані перші випадки цього захворювання, яке тоді вважали атиповим поліомієлітом[8]. Пізніший аналіз ранніх спалахів показав, що це були випадки нового захворювання, яке в той час назвали «міалгічним енцефаломієлітом», а також «епідемічною нейроміастенією», «Ісландською хворобою»[9][10]. У 1956 році міалгічний енцефаломієліт вперше ідентифікували як нову клінічну нозологію, це сталося після спалаху в Королівському вільному госпіталі (англ. Royal Free Hospital)[11].

Першу епідемію синдрому хронічної втоми зафіксували у США в курортному містечку Інклайн-Віллидж. До лікарів звернулась велика кількість пацієнтів зі скаргами на хронічну втому та безсилля, малоенергійність, пригнічений настрій аж до рівня депресії, немотивований біль у суглобах та м'язах.

Етіологія[ред.ред. код]

Ґрунтовні лабораторні дослідження дали змогу виявити у хворих ознаки ураження герпесвірусом людини 7-го типу, рідше — іншими герпесвірусами. Також відомо, що синдром розвивається в перебігу інших хвороб з неуточненою або невиявленою етіологією.

Так як у багатьох пацієнтів з ймовірним діагнозом синдрому хронічної втоми є підвищені рівні імуноглобуліну G (IgG) до капсиду вірусу Епштейна — Барр, то тривалий час вважали його збудником хвороби, але на сьогодні це припущення відкинуте. У значної кількості пацієнтів підвищені рівні IgG до вірусу Коксаки В, герпесвірусу людини 6-го та 7-го типів, пневмокока. У цих пацієнтів є зменшений відсоток природних кілерів. У більшості пацієнтів є декілька цих імунологічних зрушень.[6]

Епідеміологічні особливості ураження герпесвірусом людини 7-го типу[ред.ред. код]

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Інфекція, яку спричинює герпесвірус людини 7-го типу.

Людина інфікується вірусом герпесу людини 7-го типу в дитинстві або юності. Основним механізмом інфікування є повітряно-крапельний.

Патогенез синдрому хронічної втоми при ураженні герпесвірусом людини 7-го типу[ред.ред. код]

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Інфекція, яку спричинює герпесвірус людини 7-го типу.

Герпесвірус людини 7-го типу має значне поширення та віднайдений у 80 відсотків людей. Клінічні прояви найпоширеніші серед людей 25 — 50 років. Часто вірус перебуває в неактивованій формі і переходить в активну форму лише в часи і випадки зниження імунітету — після неконтрольованих вірусних хвороб (наприклад, грипу), важких стресів, загострень хронічних інфекцій.

На клітинному рівні герпесвірус людини 7-го типу уражає лімфоцити. Це значно ускладнює діагностику, бо навіть обстеження імунної системи не прояснюють картину. Кількість лімфоцитів нібито цілком достатня, але вони функціонально недостатні, їх захисна функція не спрацьовує після ураження вірусом.

Клінічні прояви[ред.ред. код]

Основні клінічні ознаки синдрому хронічної втоми:

  • Раптове виникнення виснажливої слабкості;
  • Втома прогресує і не проходить після відпочинку;
  • У хворого майже вдвічі знижується працездатність протягом останніх до обстеження шести місяців;
  • Немає інших видимих відомих причин або виснажуючих хвороб, які можуть спричинити неминущу втому.

Типовими клінічними проявами для розвивається синдрому хронічної втоми на ранніх стадіях є:

  • слабкість, швидка стомлюваність, яка не проходить навіть після тривалого відпочинку; наростаючі розлади уваги,
  • підвищена подразливість і нестійкість емоційно-психічного стану;
  • повторюваний і наростаючий головний біль, не пов'язані з будь-якою патологією;
  • розлади сну і порушення формули сну у вигляді денної сонливості та безсоння вночі; прогресуюче на цьому тлі зниження працездатності, що змушує хворих використовувати різні психостимулятори з одного боку і снодійні з іншого;
  • часте і інтенсивне куріння з метою розумової стимуляції вдень, щоденні вечірні прийоми алкоголю для зняття нервово психічні порушення ввечері, що приводить до широкого поширення побутового пияцтва;
  • зниження ваги (незначне, але чітко відзначене хворими) або, для груп матеріально забезпечених осіб, що ведуть фізично малоактивний спосіб життя, ожиріння I—II стадій;
  • біль в суглобах, зазвичай великих і хребті;
  • апатія, безрадісний настрій, емоційна пригніченість.

Малі ознаки синдрому хронічної втоми у розвитку включають:

  • Прогресуюча або тривала втома, особливо виражена після будь-яких фізичних навантажень, які раніше переносилися легко;
  • Субфебрилітет (підвищення температури тіла при вимірюванні у пахвовій ділянці ртутним термометром до 38 °C);
  • Часто дискомфорт аж до болю в горлі;
  • Збільшення лімфатичних вузлів (лімфаденопатія);
  • М'язова слабкість;
  • Міалгія — біль у м'язах;
  • Розлад сну (безсоння або, навпаки, сонливість);
  • Головний біль незвичайного для конкретної людини характеру;
  • Мігруючий біль у суглобах;
  • Нейропсихічні розлади: підвищена чутливість до яскравого світла, розлад зору (плями перед очима), забудькуватість, дратівливість, нерішучість, зниження ментальної активності та здатності до концентрації уваги;
  • Депресія.

Таким чином, головним діагностичним критерієм синдрому хронічної втоми є постійна втома зі зниженням працездатності та когнітивності, що виникає на тлі до цього не порушеного здоров'я, що триває не менше 6 місяців.

Одним з провідних симптомів при синдромі хронічної втоми є нейропсихічна виснаженість, яку особливо чітко виявляють при дослідженні спеціальними методами вивчення працездатності (таблиці Шульте, коректурна проба тощо), проявляється як гіпостенічний або астенічний синдроми. З явищами виснаження при синдромі хронічної втоми безпосередньо пов'язана і недостатність активної уваги, що проявляється у збільшенні кількості помилок.

Синдром хронічної втоми відрізняється від транзиторного стану слабкості у здорових людей і у хворих з різними захворюваннями в початковій стадії і в стадії реконвалесценції за тривалістю і виразністю психосоматичних порушень. Клінічні прояви синдрому хронічної втоми відповідають часто класичним уявленням про таку хворобу, що є самостійною нозологічною одиницею.

Досить важливим є те, що дана симптоматика перебігає прогресивно і не може бути пояснена ніякими соматичними захворюваннями. Більш того, при ретельному клінічному обстеженні не вдається виявити ніяких об'єктивних змін стану організму — лабораторні дослідження показують відсутність відхилень від норми.

Дуже важливо правильно діагностувати наявність синдрому хронічної втоми у хворого, так як постійна втома (втомлюваність), яка характерна для синдрому хронічної втоми, може також виникати при інших соматичних захворюваннях та психічних розладах, зокрема фіброміалгії, астенії, депресії та неврозах.

Лікування[ред.ред. код]

Основне лікування на цьому етапі[ред.ред. код]

Вважають, що ефективної монотерапії синдрому хронічної втоми не існує — терапія повинна бути комплексною і суворо індивідуалізованою. Однією з важливих умов лікування є також дотримання охоронного режиму і постійний контакт хворого з лікарем. З медикаментів добре зарекомендували себе малі дози психотропних засобів: трициклічні антидепресанти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (флуоксетин, сертралін, тощо) та інші. Призначають також вітаміни, деякі мікроелементи. Описано помітний клінічний ефект при використанні есенціальних жирних кислот, обговорюють можливість застосування ацетилкарнитина. Вивчають ефективність імунотропної терапії (введення імуноглобулінів, стимуляторів імунітету тощо), антимікробного і антивірусного лікування. У хворих із синдромом хронічної втоми спостерігають виражену імунну дисфункцію за клітинними та гуморальними ланками імунітету і в системі інтерферону, що вимагає відповідної корекції і тривалої імунореабілітації. Ряд авторів також рекомендує проводити корекцію стану імунної системи: малі дози глюкокортикостероїдів, короткі курси L-БОФ тощо).

Підтримувальне лікування[ред.ред. код]

Застосовують симптоматичну терапію: нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), знеболюючі, Н2-блокатори і тощо. Істотну допомогу надають методи психологічної, а також функціональної реабілітації, у тому числі: фізіотерапевтичні методи, голкорефлексотерапія, лікувальна фізкультура, тощо. Певні надії покладають на використання поліпептидних ноотропних препаратів, так як вони ефективно відновлюють порушений метаболізм та інтегративні функції мозку. Одним з найбільш витребуваних препаратів цієї групи є кортексин.

Пошуки нових препаратів[ред.ред. код]

Недавно проведені клінічні дослідження (II фаза) показали певну ефективність імунодепресанта ретуксімаба[12]. Для підтвердження його ефективності на великій групі пацієнтів проводять III фазу клінічних випробувань[13][14]. Автори дослідження вважають, що його позитивний результат свідчить на користь суттєвого патогенетичного впливу фактору утворення автоантитіл при синдромі хронічної втоми. Поки що неповністю доказаний аналіз підгрупи пацієнтів, які відповіли на терапію ретуксімабом, показав, що у них спостерігали зниження рівня аутоантитіл проти бета-адренергічних рецепторів і мускаринових холінергічних рецепторів[15].

Соціальні аспекти захворювання[ред.ред. код]

Важкі форми СХВ часто призводять до втрати роботи і навіть здатності до самообслуговування[7]. За різними оцінками, тільки в США від 836 000 до 2.5 млн. хворих страждають від цієї недуги. Не зважаючи на це, захворювання залишається маловивченим, а дослідження недостатньо фінансуються. Задля інформування широких масс про це захворювання 12 травня встановлено міжнародним днем МЕ/СХУ[16][17].

Хворі часто стикаються з нерозумінням з боку лікарів, колег, родичів. Неправильне лікування часто призводить до погіршення стану [2].

Трагічні історії хворих важкими формами СХВ стали поштовхом до створення низки документальних фільмів присвячених цьому захворюванню.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Fukuda, Keiji; Straus, Stephen E.; Hickie, Ian; Sharpe, Michael C.; Dobbins, James G.; Komaroff, Anthony (1994-12-15). The Chronic Fatigue Syndrome: A Comprehensive Approach to Its Definition and Study. Annals of Internal Medicine 121 (12). с. 953–959. doi:10.7326/0003-4819-121-12-199412150-00009. ISSN 0003-4819. Процитовано 2016-08-22. 
  2. Carruthers, Bruce M.; Jain, Anil Kumar; Meirleir, Kenny L. De; Peterson, Daniel L.; Klimas, Nancy G.; Lerner, A. Martin; Bested, Alison C.; Flor-Henry, Pierre та ін. (2003-01-01). Myalgic Encephalomyelitis/Chronic Fatigue Syndrome. Journal of Chronic Fatigue Syndrome 11 (1). с. 7–115. doi:10.1300/J092v11n01_02. ISSN 1057-3321. Процитовано 2016-08-22. 
  3. Myalgic Encephalomyelitis/ Chronic Fatigue Syndrome: Clinical Working Case Definition, Diagnostic and Treatment Protocols. http://investinme.org/. 
  4. Postviral fatigue syndrome. 
  5. Twisk, Frank N. M. (2016-02-05). Replacing Myalgic Encephalomyelitis and Chronic Fatigue Syndrome with Systemic Exercise Intolerance Disease Is Not the Way forward. Diagnostics (en) 6 (1). с. 10. doi:10.3390/diagnostics6010010. PMC 4808825. PMID 26861399. Процитовано 2016-08-22. 
  6. а б Burke A Cunha Chronic Fatigue Syndrome Medscape. Infectious Diseases Articles. Viral Infections /Chief Editor: Stuarte Bronze Updated: Feb 16, 2016 [1]
  7. а б Clayton E (2015-03-17). Beyond myalgic encephalomyelitis/chronic fatigue syndrome: An iom report on redefining an illness. JAMA 313 (11). с. 1101–1102. doi:10.1001/jama.2015.1346. ISSN 0098-7484. Процитовано 2016-08-22. 
  8. Public health bulletin. no.231-240 1936-38. 
  9. Parish, J. G. (1978-11-01). Early outbreaks of 'epidemic neuromyasthenia'. Postgraduate Medical Journal 54 (637). с. 711–717. ISSN 0032-5473. PMC 2425322. PMID 370810. Процитовано 2016-08-23. 
  10. E.D. Acheson (1959). The clinical syndrome variously called benign myalgic encephalomyelitis, Iceland disease and epidemic neuromyasthenia. The American Journal of Medicine. 
  11. Acheson, E.D. (1956). A new clinical entity?. Lancet. 
  12. Fluge, Øystein; Bruland, Ove; Risa, Kristin; Storstein, Anette; Kristoffersen, Einar K.; Sapkota, Dipak; Næss, Halvor; Dahl, Olav та ін. (2011-10-19). Benefit from B-Lymphocyte Depletion Using the Anti-CD20 Antibody Rituximab in Chronic Fatigue Syndrome. A Double-Blind and Placebo-Controlled Study. PLOS ONE 6 (10). с. e26358. doi:10.1371/journal.pone.0026358. ISSN 1932-6203. PMC 3198463. PMID 22039471. Процитовано 2016-08-23. 
  13. B-lymphocyte Depletion Using Rituximab in Chronic Fatigue Syndrome/ Myalgic Encephalopathy (CFS/ME). A Randomized Phase-III Study. - Full Text View - ClinicalTrials.gov. clinicaltrials.gov. Процитовано 2016-08-24. 
  14. The Biggest Chronic Fatigue Syndrome Treatment Trial Begins: Fluge/Mella On Rituximab - Simmaron Research (en-US). 2015-01-20. Процитовано 2016-08-24. 
  15. Loebel, Madlen; Grabowski, Patricia; Heidecke, Harald; Bauer, Sandra; Hanitsch, Leif G.; Wittke, Kirsten; Meisel, Christian; Reinke, Petra та ін. (2016-02-01). Antibodies to β adrenergic and muscarinic cholinergic receptors in patients with Chronic Fatigue Syndrome. Brain, Behavior, and Immunity 52. с. 32–39. doi:10.1016/j.bbi.2015.09.013. Процитовано 2016-08-23. 
  16. CFS Awareness Day is May 12. Процитовано 2016-08-24. 
  17. http://www.may12th.org. May 12th International Awareness Day. May 12th International Awareness Day. Процитовано 2016-08-24. 

Джерела[ред.ред. код]

  • Burke A Cunha Chronic Fatigue Syndrome Medscape. Medicine. Neurological Infections / Chief Editor: Stuarte Bronze Updated: Feb 16, 2016 [3]
  • Louis Flamand, Irmeli Lautenschlager, Gerhard Krueger, Dharam Ablashi Human Herpesviruses HHV-6A, HHV-6B & HHV-7: Diagnosis and Clinical Management Elsevier, 2014. — 362 р. (англ.)
  • Michelle R Salvaggio Human Herpesvirus 6 Infection. Medscape. Infectious Diseases Articles. Viral Infections /Chief Editor: Burke A Cunha Updated: Oct 18, 2013 [4] (англ.)
  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина». — 2012. — С. 778 — 12с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-214-3
  • Liesegang T. Herpes simplex // Cornea. — 1999. — Vol. 18, no. 6. (англ.)
  • Баринский И. Ф., Шубладзе А. К., Каспаров А. А., Гребенюк В. Н. Герпес (этиология, диагностика, лечение). — М. : Медицина, 1986. (рос.)


захворювання Це незавершена стаття про хворобу, синдром або розлад.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.