Синевир (село)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Синевир
SynevyrCoatOfArmsOfficialColor.png FlagSynevyrOfficial.jpg
Герб Синевира Прапор Синевира
Вказівник села Синевир.jpg
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Міжгірський район
Рада/громада Синевирська сільська рада
Код КОАТУУ 2122486901
Основні дані
Засноване XV століття
Населення 4805
Поштовий індекс 90041
Телефонний код +380 3146
Географічні дані
Географічні координати 48°29′48″ пн. ш. 23°36′52″ сх. д. / 48.49667° пн. ш. 23.61444° сх. д. / 48.49667; 23.61444Координати: 48°29′48″ пн. ш. 23°36′52″ сх. д. / 48.49667° пн. ш. 23.61444° сх. д. / 48.49667; 23.61444
Середня висота
над рівнем моря
659 м
Водойми р. Теребля
Місцева влада
Адреса ради с. Синевир, 1066, Міжгірський р-н, Закарпатська обл., 90041, тел. 2-76-96
Сільський голова Куруц Микола Михайлович
Карта
Синевир. Карта розташування: Україна
Синевир
Синевир
Синевир. Карта розташування: Закарпатська область
Синевир
Синевир

CMNS: Синевир у Вікісховищі

Синеви́р — село в Україні, у Міжгірському районі Закарпатської області. Належить до Синевирської сільської ради. Населення — майже 5 000 осіб.

Історія[ред. | ред. код]

Перша письмова згадка про село Синевир належить до кінця XVI початку XVII ст. У верхній течії верховинської річки Талабори (Тереблі) було село, оточене великими лісами, що в 1604 р. називалось Зіневер.

Згадка у 1604 році як Zynever, інші згадки: 1605 — Szinever, 1715 — Szinevér Polyána, 1725 — Szinever, 1773 — Szinevér, 1808 — bSynewir, Szinevér, 1828—1838 — Szinevér, 1851 — Szinevér, 1877 — Szinevér, Tócska-Szinevér, Szinyijvér, 1930 — Sinovir.

Село Синевир оточують гори центральних лісистих Карпат (масив Привододільні Горгани). Згідно з документами село разом з лісами, розташованими навколо нього, було володінням спадкоємців Карніша і Крічфолуші. Серед землевласників згадуються і Бернат Ласко, Кун Петер, Тегза та інші. В їхні володіння входили луки, пасовиська, полонини, ліси. Згідно з письмовими джерелами 1851 р. лісові багатства села складалися з прекрасного смерекового лісу. На початку XIX ст. почалося хижацьке винищення лісів, посилилася експлуатація верховинців — лісорубів. Торгівля лісом приносила великі прибутки. В лісовому господарстві було зайнято понад половини жителів села. Праця лісорубів та бокорашів була тяжкою і небезпечною, вимагала великих затрат фізичної сили, вміння та героїзму.

27 травня 2016 року в Синевирі відкрито пам'ятну дошку Сергію Цімботі.

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 4532 особи, з яких 2151 чоловік та 2381 жінка.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 4802 особи.[2]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]

Мова Відсоток
українська 99,90 %
російська 0,08 %

Пам'ятки[ред. | ред. код]

У червні 2010 року розпочав роботу відновлений Музей лісу і сплаву (розташований біля північно-східної околиці села). У ньому можна ознайомитись з макетами вузлів, споруд і пристосувань усього технологічного процесу заготівлі, сортування, зберігання і транспортування деревини у вигляді плотів-бокорів, а також побачити інші експонати музею лісосплаву, котрий був зруйнований повінню 1998 року. Неподалік від музею розташоване високогірне озеро Озірце.

На північ від села розташована пам'ятка природи — Кам'янецький водоспад, іхтіологічний заказник місцевого значення Кантина, а також знамените озеро Синевир.

Релігія[ред. | ред. код]

Сучасні церкви села:

  • Церква Успіння пресвятої Богородиці 1905 року.
  • Церква Преображення Господнього 1930-х років.

У протоколі єпископа М. М. Ольшавського за 1751 рік згадують дерев'яну церкву св. Михайла з двома великими дзвонами і новими образами, збудовану в 1640 році. В церкві були 2 дерев'яні свічники, 4 дерев'яні хрести, дерев'яний мальований ковчег. Парохами були Іван Тесля та Василь Чуп.

В 1801 р. є згадка про добру церкву на 300 вірників, належно забезпечену церковними речами. На початку XX ст. ще якийсь час зберігалася дерев'яна церква.

Теперішня мурована церква — велика споруда базилічного типу, силует якої збагачено за рахунок главок з хрестами на головному фасаді та цікавої барокової вежі. У 1929 р. в турні встановлено зміцнюючі металеві конструкції. Великий ремонт відбувся в 1951 р. Склепіння нави розмальоване, іконостас з іконами було виготовлено в Угорщині. Біля церкви мурована дзвіниця, до якої перенесли з розібраної православної церкви виготовлені в Пряшеві дзвони. Всього на вежі церкви і у дзвіниці є 8 дзвонів. У 1997 р. на ділянці Івана Яреми греко-католики спорудили дерев'яну церківцю, а восени 1998 р. заклали фундамент нової церкви з навою розміром 20: 10 м та вівтарною частиною — 5: 5 м.

Першу православну дерев'яну церкву 23 м завдовжки, 9 м завширшки (в крилосах 17 м), при висоті стін до стріхи 5 м, з центральною вежею 12 м заввишки та дзвіницею над входом 18 м заввишки збудували за два роки.

Окружний уряд у Воловому видав дозвіл на будівництво 26 серпня 1927 p., a 29 травня 1929 р. священик Феодосій Горват та Василь Кут від громади звернулися за дозволом на використання церкви.

Вартість споруди становила 65 тисяч чехословацьких корон окрім роботи. Тоді вже купили 4 дзвони за 62 тисячі корон, але не було жодних церковних атрибутів. Ця церква згоріла 8 листопада 1932 р., і деякий час вірники молилися у пристосованому приміщенні.

Очевидно, незабаром спорудили нову дерев'яну церкву менших розмірів, яка достояла до радянських часів, а після перебрання православними мурованого храму її не використовували. Цю зрубну церкву зняли з реєстрації З березня 1961 р. і розібрали. Відлиті у Пряшеві дзвони перенесли до мурованої дзвіниці, що біля мурованої церкви.

Відомі люди[ред. | ред. код]

У поселенні народились:

  • Цімбота Сергій Михайлович (1985—2015) — учасник російсько-української війни 2014—2017.
  • Фічора Іван Васильович (нар. 1939) — український педагог.
  • Чаба Нодь (нар. 1906) — інженер-механік та електрик, письменник з економіки і техніки З 1950 року був науковим співробітником Енергетичного інституту Румунської академії наук.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]