Перейти до вмісту

Синельникове

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Синельникове
Герб Синельникового Прапор Синельникового
Вокзал станції Синельникове I
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Дніпропетровська область
Район Синельниківський район
Тер. громада Синельниківська міська громада
Код КАТОТТГ UA12140310010049426
Засноване на початку XIX століття
Статус міста від 1921 року
Населення

29 651 (01.01.2022)[1]

27 259 (2024)[2]
Агломерація Дніпровська агломерація
Площа 23 км²
Густота населення 1367 осіб/км²
Поштові індекси 52500—52507
Телефонний код +380-5663
Координати 48°19′4″ пн. ш. 35°30′43″ сх. д. / 48.31778° пн. ш. 35.51194° сх. д. / 48.31778; 35.51194G O
Висота над рівнем моря 186 м
Водойма р. Ворона
Назва мешканців Синельничани
Синельничанка
Синельничани
День міста третя неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Синельникове I,
Синельникове II
До обл./респ. центру
 - фізична 40 км
 - залізницею 51 км
 - автошляхами 50 км
До Києва
 - фізична 429 км
 - залізницею 583 км
 - автошляхами 500 км
Міська влада
Адреса 52500, Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Каштанова, 14
Вебсторінка Міська рада м. Синельникове

CMNS: Синельникове у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Мапа
Синельникове. Карта розташування: Україна
Синельникове
Синельникове
Синельникове. Карта розташування: Дніпропетровська область
Синельникове
Синельникове
Мапа

Синельникове  — місто в Україні, адміністративний центр Синельниківської міської громади та Синельниківського району Дніпропетровської області.

Географія

[ред. | ред. код]

Місто Синельникове розташоване в центральній частині Дніпропетровської області на відстані 48 км на південний схід від міста Дніпра, у степовій зоні південних схилів Придніпровського підвищення, над річкою Ворона. За 15 км від міста пролягає автошлях міжнародного значення М18E105 (Харків — Сімферополь), а на північній околиці — автошлях регіонального значення Р85 (Дніпро — Мелітополь). Навколишня місцевість являє собою слабопагорбкувату поверхню Запорізької гряди. У геологічному розрізі переважають глини.

В місті розташований великий залізничний вузол на перетині двох залізничних магістралей: Кривбас — Донбас та Харків — Сімферополь / Севастополь.

Історія

[ред. | ред. код]
Краєвид Синельникового (наприкінці XIX — початку ХХ століття)

На землях генерала-майора Катеринославського намісника Івана Синельникова у 1868–1869 роках збудовано однойменну залізничну станцію, з 1873 року — вузлова. Цьому сприяв перетин двох залізничних гілок: Катериненської залізниці (сполучення захід-схід) та Лозово-Севастопольської залізниці (сполучення північ-південь).

Одночасно із заснуванням Синельникового, засноване і село Георгіївка (серед місцевих мешканців більш відоме як Сухеньке).

1873 року відкрито залізничні станції Синельникове I та Синельникове II.

У 1873 році на теперішній північній околиці міста засновано лютеранське поселення Ейгенфельд[3] (нім. Eigenfeld рідне поле). Колоністи постачали харчі в Катеринослав, який розвивався швидкими темпами, а ремісники збували свої вироби в колоніях і в місті. Населення Ейгенфельду становило 576 осіб[4]. Через уперту працю й німецьку педантичність колоністів, місця, де вони селилися, ставали квітучими садами[5]. Досить налагоджене життя колоністів стало руйнуватись після революції 1917 та війни 1917—1922 років. Усіх господарів визнали куркулями, а їх ферми і господарства конфіскували. Під час другої світової війни російський радянський окупаційний уряд звинуватив усіх колоністів у «колективній співпраці з німцями» і всі менонітські громади депортовано до Сибіру, Казахстану, на Урал, чимало вірян опинилось у ГУЛАГу. Пізніше поселення Ейгенфельд перейменовано на село Веселе. На згадку від лютеранської колонії залишилися тільки назви ставків біля села Веселого — Колона Перша, Колона Друга, Колона Третя.

Станом на 1877 рік, відповідно до поземельного перепису, на станції Синельникове налічувалось 8 житлових будинків і 3 нежитлових (лазня, туалет та навіса). Діяла кузня. Церков, шкіл, лікарень, базарів, ярмарок, трактирів не було[6].

Після смерті Петра Губоніна, який розбудовував Лозово-Севастопольську залізницю, перейшла у державну власність. До кінця XIX століття на станції з'явились: депо, церква, дворічна школа для дітей залізничників та інша інфраструктура.

1885 року на станції Синельникове започатковано приймання та видачу всілякої поштової кореспонденції.

Пристанційне селище Павлоградського повіту Катеринославської губернії швидко зростало (понад 2900 жителів за переписом 1897 року).

У 1895 році закінчено будівництво паровозного депо, вагоноремонтних майстерень. Зведено олійниці, млини.

У 1899 році біля залізничної станції зведено Миколаївську церкву (РПЦ).

У 1900 році введено в експлуатацію пороховий завод. У 1903 році відкрито ковальсько-пресову майстерню.

У листопаді 1905 року відбулись загальні збори робітників залізничного вузла, які вирішили негайно розпочати загальне повстання та подати керівництву політичні вимоги.

З осені 1917 року в Синельниковому перебував Гайдамацький курінь війська Центральної Ради, який визволив місто від російських окупантів під час подій Першої радянсько-української війни.

22 грудня 1917 року місто окупували частини Червоної гвардії і розпочали терор проти українського населення.

25 березня 1918 року розпочались бої за залізничну станцію між частинами Червоної гвардії та австро-німецькими військами. 7 квітня 1918 року місто було визволене від московитів і його зайняли австро-німецькі війська.

17 січня 1919 року місто окупували повстанські банди більшовиків і знову розпочалу розграбування міста і терор проти місцевих українців, євреїв, німців.

22 січня 1919 року 1-ша Задніпровська Українська радянська дивізія, під командуванням Павла Дибенка, окупувала Синельникове, а через декілька днів почала наступ на Катеринослав.

23 червня 1919 року місто захопили частини Добровольчої армії під командуванням Антона Денікіна. У грудні 1919 року місто окупувала 14-та Робітничо-селянська червона армія.

До весни 1921 року Синельникове перебувало на воєнному стані, продовжувася терор ЧК.

3 1921 року Синельникове набуло статусу міста та центру Синельниківського повіту Катеринославської губернії. З 7 березня 1923 року — адміністративний центр Синельниківського району. Населення міста на той час складало близько 11 тис. осіб.

У 1922—1930 роки в місті діяло сільськогосподарське кредитне товариство. В місті щороку проводились районні сільськогосподарські виставки для пропаганди кращих методів обробітку ґрунтів і одержання високих урожаїв. З 1924 року у виставках стала брати участь і Синельниківська дослідна станція.

У 1922 році в місті відкрита перша лікарня на 40 ліжок. Крім того, працювали З амбулаторії і 3 аптеки.

У 1923 році діяло працювало дві школи, в яких навчалося 1129 дітей і працював 41 вчитель.

У 1924 році в місті працювало 3 школи лікнепу, 2 клуби та 2 бібліотеки.

У 1937 році збудовано приміщення вагонного депо.

2 жовтня 1941 року, об 11:00, вигнавши російських окупантів, місто захопили німецькі війська.

21 вересня 1943 року місто було окуповано 25-ю Гвардійською дивізією та 333-ю стрілецькою дивізією. Обидвом цим дивізіям російські комунонацисти присвоїли звання Синельниківсьих.

У 1961—1964 роках збудовано порцеляновий завод.

У 1970 році почалося будівництво нових потужностей ресорного заводу. Одночасно починається будівництво житлового масиву, дитячих комбінатів, школи.

У 1979 році Синельникове набуло статусу міста обласного підпорядкування.

У січні 2024 року тривали публічні обговорення про перейменування Синельникового. Оскільки назва міста тісно пов'язана з одним із генералів російської імперії Синельниковим, якому колись належала ця земля. Серед нових назв для міста розглядали — Залізничне, Ріднопіль, Січеслав, Любомир та Придніпровськ[7].

20 березня 2024 року комітетом Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування запропоновано рішення про перейменування міста Синельникове на Ріднопілля, але його не ухвалили[8].

Після повномасштабного вторгнення російських окупантів в Україну багато мешканців Ріднопілля взяли зброю до рук і в лавах ЗСУ виганяють ворога з української землі.

Населення

[ред. | ред. код]

Національний склад

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[9]:

Національність Відсоток
українці 84,49 %
росіяни 12,52 %
білоруси 0,68 %
цигани 0.27 %
вірмени 0,16 %
молдовани 0,14 %
інші/не вказали 1,74 %

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[10][11]:

Мова Кількість Відсоток
українська 25172 77,95 %
російська 6532 20,23 %
білоруська 36 0,11 %
циганська 31 0,1 %
вірменська 27 0,08 %
інші / не вказали 494 1,53 %
Всього 32292 100 %
Таблиця демографії
(Джерело : Енциклопедія українознавства і Державний комітет статистики України)
18971926193919591975198920012005200620072008200920102011
2,912,6232832,736,535,331 52531 40831 43131 39931 56931 55331 568
В період з 1897 по 2011 рік (тис. ос.)

Економіка

[ред. | ред. код]

Підприємства залізничного транспорту. Заводи: «Золота амфора» з виробництва горілки, ресорний, цегельний, залізобетонних конструкцій, з виробництва порцеляни (посуду), металогосподарський, продовольчих товарів — в принципі вже не працюють, консервний, молокозавод, хлібний, комбікормовий — поки тримаються на плаву. Швейна фабрика — здає приміщення в оренду ПП.

В місті розташовані підприємства, що входять до корпорації S.Group[12]: ТОВ «СНЕК ЕКСПОРТ» та ТОВ «Чиста планета».

ТОВ «СНЕК ЕКСПОРТ» виробляє продукцію снекової групи, а саме: насіння та ядра соняшника, гарбуза(ТМ  «SEMKI», ТМ «LAVKA»), арахіс  (ТМ «Козацька розвага», ТМ «Козацька слава», ТМ «Snekkin», ТМ « RED», ТМ «Macho»), фісташки (ТМ « RED», ТМ «Macho»), сухарики та грінки (ТМ «Snekkin»), рибу та морепродукти сушені  (ТМ «Мій Рибалка»), чипси формовані картопляні (ТМ «Kartofan»), снеки — пеллети та фігурні  вироби (ТМ «Snekkin»).

ТОВ «Чиста планета» виробляє продукцію санітарно — гігієнічного та побутового призначення: вологі серветки, столові серветки, паперові хустинки, паперові рушники, туалетний папір, рукав для запікання, фольга, харчова плівка, пакети для харчів та сміття. Дану продукцію представлено двома торговельними марками «Fantasy» та «Fantee».

Працюють підприємства «Фактор» (раніше «Фактор-2») та «Море-2007»,[13][14][15], насіння «Семки» та «Сан Санич», сухарики «Флінт»[16], рибка до пива «Морські», горішки «Big Bob», фісташки «JET», чипси («HROOM», «Clever» і «CHIPSTERS») та снеки «Zubby».

Соціальна сфера

[ред. | ред. код]
Центр дитячої та юнацької творчості

У Ріднопіллі діють 7 шкіл, 10 дошкільних закладів, музична школа, центр дитячої та юнацької творчості, 2 бібліотеки, 2 Будинки культури.

Спорт

[ред. | ред. код]

У 2008 році в місті створено футбольний клуб «Дніпроагро», який бере участь в Суперлізі з футболу Дніпропетровської області.

Засоби масової інформації

[ред. | ред. код]

Є газета «Синельниківські вісті» й Інформаційний вебсайт міста..

Пам'ятки

[ред. | ред. код]
  • Будівля станції Синельникове I (початок ХХ століття)
  • Будівля синагоги (нині — готель на вулиці Довженка, 34[17]
  • Будівля, в якій до 1927 року містився резерв кондукторів, згодом — школа № 39 (нині — стоматологічна поліклініка, вул. Гоголя, 19) (кінець ХІХ — початок ХХ століття)
  • Будівля залізничного училища і церкви, побудована у 1899 році (нині — Залізнична полікліника) — вулиця Виконкомівська, 32
  • Монумент Слави в однойменному парку
  • Братська могила воїнів, які загинули у під час радянсько-української та Другої світової воєн (вул. Каштанова, 14)
  • Братська могила радянських воїнів, які загинули звільняючи м. Синельникове та померлих від ран у шпиталі (вул. Квітнева, 8)
  • Пам'ятний знак воїнам-афганцям (вул. Музична, 31)
  • Пам'ятник танкістам 25-го танкового корпусу — перехрестя вул. Центральної та вул. Садової
  • Пам'ятник паровозові Еу 686-20 поблизу загальноосвітньої середньої школи І—ІІІ ступенів № 5

Релігія

[ред. | ред. код]

Сакральні споруди релігійних громад:

  • Храм преподобного Єфрема Сиріна ПЦУ (вул. Ярова, 30)
  • Свято-Миколаївський храм РПЦ (вул. Покровська, 82)
  • Свято-Володимирський храм РПЦ (вул. Горького)
  • Церква ЄХБ «Дім Молитви» (вул. Шевченка, 36)
  • Церква ЄХБ «Дім Молитви» (вул. Михайла Коцюбинського, 87)
  • Церква «Ковчег» (вул. Гоголя, 2);
  • Церква Адвентистів сьомого дня (вул. Перемоги, 4-А)

Особистості

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 — Державна служба статистики України (укр.)(англ.)
  2. ↑ [https://consult.e-dem.ua/uploads/consultation/files/1076/аналітичний_звіт_Синельникове.pdf АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ за результатами містобудівного моніторингу щодо внесення змін до Генерального плану міста Синельникове]
  3. ↑ Dr. Alfred Eisfeld. Слобідська і Лівобрежена Україна (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 серпня 2023. Процитовано 12 жовтня 2023.
  4. ↑ Звіти «оперативної групи Штумпп». tsdea.archives.gov.ua. Процитовано 5 серпня 2023.
  5. ↑ Меноніти: німецька діаспора на півдні України — РІСУ. Релігійно-інформаційна служба України (укр.). Процитовано 24 вересня 2023.
  6. ↑ Російський державний історичний архів, фонд 1290, опис 4, справа 188, аркуші 277—278
  7. ↑ Перейменування Синельникового: яку нову назву може отримати місто. dp.informator.ua. 23 січня 2024.
  8. ↑ Софія Телішевська (20 березня 2024). Комітет Ради підтримав перейменування пʼяти великих міст України. babel.ua (укр.). Процитовано 20 березня 2024.
  9. ↑ Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  10. ↑ Рідна мова населення міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  11. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  12. ↑ Корпорація S.Group. sgroup.dp.ua. Архів оригіналу за 1 червня 2016. Процитовано 3 червня 2016. [Архівовано 2016-06-01 у Wayback Machine.]
  13. ↑ ТОВ «Море-2007». Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 4 грудня 2015.
  14. ↑ ТОВ «Море-2007». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 28 березня 2022.
  15. ↑ МОРЕ-2007 ООО. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 4 грудня 2015. [Архівовано 2015-12-08 у Wayback Machine.]
  16. ↑ Ржаные сухарики «Флинт». Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 4 грудня 2015. [Архівовано 2015-12-08 у Wayback Machine.]
  17. ↑ Еврейское Синельниково. myshtetl.org. Архів оригіналу за 30 червня 2020. Процитовано 19 липня 2020.
  18. ↑ Євгенія Золотова // Видатні діячі культури і мистецтв Буковини: бібліографічний довідник.- Чернівці: Книги-ХХІ, 2010. — Вип. І. — С. 36
  19. ↑ Ю. ГУСАР. Буковинський календар. Ювілеї — 2008. [12 грудня — 80 років народній артистці УРСР, режисеру Євгенії Борисівні Золотовій (1928)] // Юхим Гусар. — Чернівці: Правдивий поступ, 2008. — С. 106

Література

[ред. | ред. код]
  • М. А. Бровун Сине́льникове // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Дніпропетровська область / А. Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969: 959 с. — С. 725-740

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Синельникове&oldid=47974997