Синиця південна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Синиця південна


Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Синицеві (Paridae)
Рід: Melaniparus
Вид: Синиця південна
Melaniparus niger
(Vieillot, 1818)
Ареал виду
Ареал виду
Підвиди

(Див. текст)

Синоніми
Parus niger
Посилання
Вікісховище: Melaniparus niger
Віківиди: Melaniparus niger
МСОП: 103762456
NCBI: 1356385

Синиця південна[2] (Melaniparus niger) — вид горобцеподібних птахів родини синицевих (Paridae). Мешкає на сході Південної Африки[3].

Опис[ред. | ред. код]

Південні синиці є порівняно великими представниками своєї родини. Вони досягають довжини 15-16 см при вазі в 17,2-26 г. Забарвлення птаха майже повністю чорне, за винятком кількох білих ділянок на крилах і хвості. Очі карі, дзьоб чорний, лапи сірі, темно-сірі або сизі. У самців забарвлення дещо синювате, у самиць тьмяне, їх живіт може бути темно-сірий. У молодих птахів спина темно-коричнева. У представників підвиду M. n. ravidus білі кінчики крил ширші, наж у представників номінативного підвиду, забарвлення самиць світліше, нижня частина тіла у них сиза. У представників підвиду M. n. xanthostomus нижня частина тіла світліша, ніж у представників номінативного підвиду[4].

Підвиди[ред. | ред. код]

Виділяють три підвиди:[5][6]

Поширення і екологія[ред. | ред. код]

Південні синиці живуть в сухих саванах і сухих тропічних лісах, зокрема в міомбо, а також в парках і садах. Зустрічаються на висоті до 1070 м над рівнем моря. Є поширеним видом птахів в межах свого ареалу, зокрема в Зімбабве щільність розселення птахів досягає 50 особин на км².

Поведінка[ред. | ред. код]

Південні синиці живуть невеликими зграйками, в негніздовий період приєднуються до змішаних зграй птахів. Вони є переважно комахоїдними, однак також доповнюють свій раціон нектаром Aloe barberae і Aloe ferox, плодами фікусів і омел. Південні синиці далеко кочують в пошуках їжі, і можуть долати відстань до 10 км в день. Шукають здобич в кронах і на гілках дерев.

Південні синиці гніздяться з серпня по січень. Вони є моногамними. Самиця будує гніздо з рослинних волокон, лишайників і шерсті, яке розміщується в дуплі дерева, на висоті 2-5 м над землею. Часто синиці гніздяться в покинутих дуплах дятлів і лібій. В кладці 4-5 яєць, інкубаційний період триває 14-15 днів. Насиджує лише самиця. Пташенята покидають гніздо через два тижні. Батьки прожовжують піклуватися про них ще 9 місяців[7][8][9]. Південні синиці часто стають жертвами гніздового паразитизму з боку великих воскоїдів.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. BirdLife International (2016). Melaniparus niger. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021. 
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. MacLean, Gordon; Roberts’ Birds of Southern Africa (Sixth Edition); p. 481. ISBN 9780620175838
  4. Newman; Kenneth; Newman's Birds of Southern Africa[недоступне посилання]; p. 328. ISBN 1868727351
  5. Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2021). Waxwings and allies, tits, penduline tits. IOC World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 6 травня 2014. Процитовано 08 жовтня 2021. 
  6. Chittenden, H. та ін. (2012). Roberts geographic variation of southern African birds. Cape Town: JVBBF. с. 128–129. ISBN 978-1-920602-00-0. 
  7. Skutch; Alexander Frank (author) and Gardner, Dana (illustrator) Helpers at birds' nests: a worldwide survey of cooperative breeding and related behavior pp. 139-142. Published 1987 by University of Iowa Press. ISBN 0877451508
  8. Wiggins, David A. (2001). Low reproductive rates in two Parus species in southern Africa. Ibis. 143 (3): 677–680. doi:10.1111/j.1474-919x.2001.tb04897.x. 
  9. Peach, Will J.; Hanmer, Dale B.; Oatley, Terence B. (2001). Do southern African songbirds live longer than their European counterparts?. Oikos. 93 (2): 235–249. doi:10.1034/j.1600-0706.2001.930207.x. 

Посилання[ред. | ред. код]