Синкел
Синкел (грец. σύγκελλος — synkellos, лат. syncellus) – у Східних Церквах службовець церкви, відповідальний за адміністративні справи. Офіс синкелосів походить від звичаю, започаткованого в середині IV століття, для єпископів, і особливо для патріархів Константинополя, які прийшли з чернечого стану, які після обрання на єпископську кафедру брали з собою кількох своїх колишніх супутників, щоб вони могли продовжувати разом виконувати чернечі вправи. З часом синкел став радником і сповідником єпископа чи патріарха і здобув значний вплив у помісній Церкві[1]. До обов’язків синкела також входило дбати про добру репутацію єпископа та бути свідком його життя. Завдяки престижу, який супроводжував сан синкелія, ним почали нагороджувати не лише дійсних сподвижників єпископа, а й інших священнослужителів. Як наслідок, ця гідність втратила своє первісне значення, і її значення почало поступово зменшуватися.
У православ'ї почесне звання синкел або протосинкел дається священнослужителям, які представляють єпископа. Однак ця гідність не прив'язана до жодної юрисдикції.
У Східних Католицьких Церквах функція синкела розвинулася і стала схожою на юридичну фігуру генерального вікарія Західної Церкви. Посаду синкела для Східних Католицьких Церков було відновлено в документах Другого Ватиканського Собору, а вичерпну правову форму посад протосинкела та синкела окреслено в Кодексі канонів Східних Церков 1990 року.
Термін synkellos (σύγκελλος) походить від грецького σύγ і κέλλιον (kellion, похідне від латинського cella – невелика кімната) і означає людину, яка живе в спільній камері. Латинською мовою воно було прийнято як syncellus, як поєднання грецького префікса та латинського слова cella, що означає чернеча келія.