Синьхайська революція
Синьхайська революція | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Нанкінська вулиця у Шанхаї після Синьхайської революції, вивішена прапорами п’яти народів у одному союзі, які тоді використовували революціонери в Шанхаї та Північному Китаї. | |||||||
| |||||||
Сторони | |||||||
Уряд | Революціонери
| ||||||
Лідери | |||||||
Тогс-Очірин Намнансюрен | |||||||
Сили | |||||||
200 000 | 100,000
невідомо | ||||||
Втрати | |||||||
~170,000 | ~50,000
невідомо |
Сіньха́йська револю́ція в Китаї (кит. трад. 辛亥革命, піньїнь: Xīnhài Gémìng, акад. Сінь-хай ґемін) — революційні події 1911-1912 у Китаї, під час яких було повалено правління маньчжурської династії Цін (правила на півночі Китаю з 1636, змінила династію Мін у 1644).
Політична криза в Китаї загострювалася. У 1908, по смерті імператриці Ци Сі, правителем проголошено її онука — дворічного Пуї, а реальну владу захопила маньчжурська знать, яка усунула з найвищих посад китайську аристократію.
У травні 1911 уряд передав право на будівництво залізниць у ряді провінцій спільному британо-франко-німецько-американському консорціуму, відібравши його у китайських акціонерних компаній. Це викликало хвилю невдоволення та спровокувало повстання у Сичуані, а ввечері 10 жовтня виступили революційно налаштовані солдати гарнізону в Учані. «Тунменхой» очолив ці повстання та поширив їх на сусідні провінції — почалася Сіньхайська революція (від назви року з 30 січня 1911 до 17 лютого 1913 за китайським календарем).
29 грудня 1911 представники 17-ти повсталих провінцій у Нанкіні («південній столиці») проголосили Китай республікою й обрали Сунь Ятсена її тимчасовим президентом. Однак республіканський уряд контролював лише частину терену країни, в Китаї тривала Громадянська війна. Командувач імператорськими військами генерал Юань Шикай (1859—1916), який свого часу мав репутацію ліберала, не приховував власних претензій на абсолютну владу. Тому, прагнучи припинити громадянську війну й уникнути іноземного вторгнення, Сунь Ятсен у середині лютого 1912 вдався до компромісу. Він відмовився від посади президента на користь Юань Шикая, а маньчжурська династія, у свою чергу, відмовилася від престолу, хоча за нею залишалися палаци, землі, майно. Новий президент відразу ж перевів уряд із революційного півдня до Пекіна, контрольованого його військами, жорстоко придушив селянські та робітничі виступи та встановив режим особистої диктатури. Його підтримали й іноземні держави, надавши велику банківську позику.
Сунь Ятсен та інші діячі «Тунмінхою» за участю частини лібералів створили 25 серпня 1912 нову партію — Ґоміньдан («Національна партія»). Загалом вона дотримувалася «трьох народних принципів», щоправда, без вимоги зрівняльного переділу землі. Юань Шикай відразу ж розпочав переслідування ґоміньданівців, і тоді в липні 1913 Сунь Ятсен закликав народ до «другої революції». Проте повстання придушили урядові війська, керівники забороненого Ґоміньдану емігрували, а Юань Шикай, розпустивши парламент, скасував конституцію та проголосив себе військовим диктатором. У 1915 він спробував оголосити себе імператором, але його монархія тривала лише 82 дні. Республіканський устрій було повернуто. Незабаром, за підтримки Комінтерну, партія Ґоміньдан посилила свої позиції: перемога революції стала остаточною.
- Китайська революція
- Громадянська війна в Китаї (1927—1936, 1946—1950)
- Сунь Ятсен — ідеолог Синьхайської революції в Китаї
- Кокурюкай
- Dingle, Edwin J. (1912). China's Revolution: 1911–1912. A Historical and Political Record of the Civil War. Shanghai, China: Commercial Press.
- Kent, P. H. B. (1912). The Passing of the Manchus. London: E. Arnold.
- Синьхайская революция 1911—1913 гг. / Сборник документов и материалов. М.,1968 г.
- Сунь Ятсен. Избранные произведения. М., 1985 г.
- Белов Е. А. Революция 1911—1913 гг. в Китае. М., 1958 г.
- Ефимов Т. В. Революция 1911 г. в Китае. М., 1959 г.
- Ефимов Т. В. Буржуазная революция в китае и Сунь Ятсен (1911—1913 гг.). Факты и проблемы. М.,1974 г.
- Крымов А. Г. Общественная мысль и идейная борьба в Китае (1900—1917 гг.). М., 1972 г.
- Белов Е. А. Учанское восстание в Китае 1911 г. М., 1971 г.
- Борох Л. Н. Союз возрождения в Китае. М., 1974 г.
- Никифоров В. Н. Китай в годы «пробуждения Азии». М., 1982 г.
- Новая история Китая. М., 1972 г.
- Вопросы истории. 2004 г. № 10.
- Дмитриев С. В., Кузьмин С. Л. Что такое Китай? Срединное государство в историческом мифе и реальной политике. — Восток (Oriens), № 3, 2012, с.5-19.
- 신승하 (10 квітня 2004). 중국근현대사: 근대중국 개혁과 혁명)(상.하). 대명출판사. ISBN ISBN 978-89-5774-109-2.
{{cite book}}
: Перевірте значення|isbn=
: недійсний символ (довідка)