Сипучі піски
 | Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. |
Сипу́чі піски́, хиткі́ піски[джерело?], також сипки́й пісо́к, пісо́к-сипуне́ць[1] — піски, перенасичені повітрям або водою висхідних джерел та здатні внаслідок цього засмоктувати в разі попадання в них предмети, тварин чи людей.
Сипкий пісок є дисперсною системою з властивостями [[Неньютонівська рідина|неньютонівської рідини[джерело?]]].
В звичайному піску, сухому чи вологому, піщинки притиснуті одна до одної. «Хиткість» чи «сипучість» виникає, коли вода тече через пісок та піднімає і розділяє піщинки. В більшості випадків на ділянках з сипучими пісками звичайний пісок знаходиться над підземним джерелом води. Вода прагне піднятися, однак вага піску заважає цьому. Пісок стає «хитким», коли тиск води рівний або перевищує тиск шару піску над нею. Оскільки кожна піщинка буде оточена тонкою плівкою води, частинки піску втрачають контакт одна з одною і тертя між ними зникає. Кинутий камінь в такий пісок, який видається твердим, провалиться, наче його кинули в озеро. Будь-який різновид піску, дрібно- чи великозернистий, може стати сипучим, однак для дрібнозернистого потрібен відносно невеликий тиск води, який спроможне створити навіть слабке джерело.
Хиткі піски розташовуються по берегах морів, озер і річок (де зазвичай поширені висхідні джерела), але можуть зустрічатися і далеко від берегів, як на рівнинах, так і в горах, в пустелях. Значне поширення сипучих пісків в пустелі Сахара пояснюється наявністю під її поверхнею підземної річки, що підтверджується зондуванням структури земної поверхні з супутника.
Попри те, що в літературі та художніх фільмах можна зустріти драматичні сцени утоплення людей чи тварин в сипучих пісках, вони не можуть насправді бути ними поглинуті — густина хитких пісків перевищує густину води приблизно в 1,6 раз, що дозволяє людині триматися на поверхні. Однак це не робить сипучі піски менш небезпечними. Сипучі піски через перенасиченість вологою в'язкі і будь-яка спроба в них рухатися зустрічає сильну протидію. Піщана маса тече повільно і не встигає заповнити порожнину за предметом, що рухається, сприяючи таким чином виникненню вакуумного розрідження. Сила атмосферного тиску прагне повернути предмет назад — створюється враження, що пісок «засмоктує» свою жертву. Таким чином, пливти в сипучому піску неможливо, можна рухатися лише вкрай повільно і плавно, оскільки суміш води і піску інерційна стосовно швидких пересувань — у відповідь на них вона наче твердіє. Зусилля, потрібне для підняття ноги в сипучому піску, порівняне з вагою автомобіля. Отже, вибратися самотужки із сипучого піску вкрай важко і можна загинути від супутніх небезпек — від зневоднення, палючого сонця тощо.
Цікаві факти[ред. | ред. код]
Хиткі піски острова Сейбл у північній частині Атлантичного океану здатні поглинати викинуті на берег судна[2][неавторитетне джерело].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Русско-украинский политехнический словарь. classes.ru. Процитовано 4 лютого 2021.
- ↑ Зыбучие пески острова Сейбл - Всезнайка. www.vseznayka.kiev.ua. Процитовано 4 лютого 2021.
Джерела[ред. | ред. код]
1. Lohse D., Rauhé R., Bergmann R., van der Meer D. Granular physics: Creating a dry variety of quicksand // Nature. — 2004. — Vol. 432. — P. 689—690.