Сираї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
село Сираї
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Козелецький
Рада/громада Сираївська сільська рада
Код КОАТУУ 7422089301
Облікова картка Сираї 
Основні дані
Засноване не пізніше 1666
Населення 462 (01.01.2014)[1]
Площа 1,838 км²
Густота населення 251,36 осіб/км²
Поштовий індекс 17081
Телефонний код +380 4646
Географічні дані
Географічні координати 50°50′42″ пн. ш. 31°02′23″ сх. д. / 50.84500° пн. ш. 31.03972° сх. д. / 50.84500; 31.03972Координати: 50°50′42″ пн. ш. 31°02′23″ сх. д. / 50.84500° пн. ш. 31.03972° сх. д. / 50.84500; 31.03972
Середня висота
над рівнем моря
120 м
Відстань до
обласного центру
76,8 км
Відстань до
районного центру
9,9 км
Місцева влада
Адреса ради 17081, с. Сираї, вул. Київська; 44, тел. 4-10-42
Сільський голова Доломанський Сергій Іванович
Карта
Сираї. Карта розташування: Україна
Сираї
Сираї
Сираї. Карта розташування: Чернігівська область
Сираї
Сираї
Locator Dot2.gif
Розташування села Сираї

Сираї́ — село в Козелецькому районі Чернігівської області. Кількість дворів: — 228 (станом на травень 2011 року).


Географія[ред.ред. код]

Село тягнеться вздовж траси міжнародного значення E95 (Одеса-Санкт-Петербург). Відстань до райцентру становить близько 10 км і проходить автошляхом E95.

Внутрішня географія[ред.ред. код]

Кутки: Хутір, Село, Шилягівщина.

Урочища: Селище, Дубне, Кружок, Калиновий Кущ, Дудківщина.

Болота: Моховасте, Біле.

Гаї: Дубина, Чемерський Гай.

Історія[ред.ред. код]

Заснування та походження назви[ред.ред. код]

Сираї
Сираї

Старий тракт шляхового сполучення між Києвом та Черніговом пролягав через село Сираї територією теперішнього газопроводу. Обабіч дороги стояла корчма. За народною версією, одним із проїжджих виявився генерал-удівець — козак Сирай[джерело?]. Нібито вподобавши тут молоду дівчину, захотів із нею одружитися. Мати дівчини, погоджуючись віддати доньку заміж, поставила нареченому умову: на честь такої події — збудувати тут церкву. Після того, як церква була збудована, генерал обвінчався 1793 року.[2] Офіційна дата заснування — перша половина XVIII століття (1748 р.), на території Київського полку Гетьманщини.

Однак задовго перед тим у польській люстрації Остерського староства (1636) серед 70 військовозобов'язаних бояр були згадані Fedor Syraj, а також Jacko Syraiynko та Sawa Syraiynko.[3][4] Cаме поселення під назвою Сыраев хутор (як і багато навколишніх поселень) було згадане в переписній книзі Малоросійського приказу (1666).[5] Також наведено відомості про мешканців хутора:

« Лукашенки у них: 2 вола. Словеев грунтъ, подсосѣд Алексейко Момчин на грунте. »

Довгий час церква (територія нинішнього Карпоківського кладовища) залишалася приходом жителів сіл — Сираї, Карпоки, Єрків. Пізніше, 1907, на прохання єрківців церкву було перенесено на територію села Сираї (нині на цьому місці розташований сираївський кафетерій).

Стан у ХІХ — на початку ХХ століття[ред.ред. код]

За даними на 1859 рік у козацькому, казенному й власницькому селі Остерського повіту Чернігівської губернії мешкало 551 особа (243 чоловічої статі та 308 — жіночої), налічувалось 75 дворових господарств, існувала православна церква[6].

Станом на 1886 у колишньому державному й власницькому селі Остерської волості мешкало 433 особи, налічувалось 103 дворових господарства, існували православна церква, 2 постоялих будинки, 5 вітряних млинів[7].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 708 осіб (335 чоловічої статі та 373 — жіночої), з яких 700 — православної віри[8].

Під час революції 1905—1907 років у селі відбувся виступ селян проти поміщиків.

1913 року в селі відкрилася перша чотирирічна парафіяльна школа.

Доба УНР та комуністична присутність[ред.ред. код]

Братська могила 15 червоноармійців, які загинули в боях з денікінцями в 1919 р. і радянських воїнів, які загинули при обороні села у вересні 1941 р.
Братська могила 15 червоноармійців, які загинули в боях з денікінцями в 1919 р. і радянських воїнів, які загинули при обороні села у вересні 1941 р.

З 1917 — у складі УНР. У 1918 під владою Гетьмана Павла Скороподадського. Стабільний комуністичний режим — з 1921.

1918 під час грози церква спалахнула і згоріла вщент. З того часу і до 2003 року церкви в селі не було.

1929 почався систематичний терор проти незалежних господарників. 1930 селян загнали в перший колгосп «Червоне селище». Одним із перших його активістів був Красник Петро, а головою — Орішко Яків. 1932 організували голодомор. Голодом убили переважно старих та дітей. 2008 на честь замучених комуністами селян у селі споруджено обеліск.[9]

Під час Другої світової війни, відступаючи, німецькі війська знищили забудову села (за спогадами поселенців лишилося лише дві хатинки — одна на хуторі і ще одна на території нинішнього ветеринарного пункту).

На фронтах Німецько-радянської війни у радянських військах перебували 245 жителів села, 120 загинуло. 1946 комуністи знову почали голодний терор, вимагаючи з селян непомірні продовольчі податки.

1957 році відкрито пам'ятник солдатам, що загинули у селі.

Сучасний стан[ред.ред. код]

Довгий час в Сираях була розташована центральна садиба колгоспу ім. Комінтерну (тепер ПОСП «Сираї»). Колгосп був одним із передових у районі. 181 житель села удостоєний урядових нагород.

Збудовано новий будинок культури на 250 місць. У ньому розташована бібліотека, де до послуг населення є 9,5 тис. примірників літератури. Збудована середня загальноосвітня школа, ФАП, відділення зв'язку, АТС, магазини, кафетерій. На території села працюють приватні заклади: «Старий дім» і «Таверна», набирає обертів нещодавно створена меблева фабрика.

24 листопада 2003 року в селі Сираї відбулося освячення новозбудованої Свято-Троїцької церкви. 2 червня 2002 року на цьому місці був закладений тільки фундамент культової споруди.

На території села три кладовища: Мале, Велике та Хутірське.

У 2012 році засновано футбольну команду ФК «Сираї».

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Козелецький район. Потенціал економічного розвитку
  2. Сергій Дзюба. У селі Сираї всі, мов рідні і свої! // Хвиля Десни, 29.11.2013.
  3. Źródła dziejowe. Tom V. Lustracye królewszczyzn ziem ruskich Wołynia, Podola i Ukrainy z pierwszej połowy XVII wieku. Wydał Aleksander Jabłonowski. — Warszawa, 1877. — s. 212.
  4. Н. М. Лѣвобережная Украина въ XV—XVII ст. // Киевская старина, № 5 (1896). — с. 261. http://iht.univ.kiev.ua/library/all-journals/киевская-старина-№5-1896
  5. Переписні книги 1666 року / Приготував до друку і зредагував В. О. Романовський. Всеукраїнська академія наук, Археографічна Комісія. — Київ, 1933, с. 358.
  6. рос. дореф. Черниговская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1866 — LXI + 196 с., (код 2669)
  7. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  8. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-267)
  9. Обеліск жертвам комуністичного голодомору у селі Сираї