Система спільного використання велосипедів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Паризька мережа Velib — найбільша система спільного використання велосипедів
Термінал для смарт-карток на станції

Система спільного використання велосипедів (англ. Bicycle-sharing system; bike-sharing) — система прокату, що дозволяє орендувати велосипед на одній з автоматизованих станцій, а після поїздки повернути велосипед у будь-який пункт прокату, встановлений у цьому ж місті[1].

Такі системи існують у більшості великих європейських та північноамериканських містах. Їх метою є надання мешканцям, а також гостям (туристам) міста безоплатного або дешевого велотранспорту для короткочасних нетривалих поїздок. Головними ціллями насамперед є поліпшення екологічної ситуації та покращення (розвантаження) транспортної системи міста.

Однією з найбільших систем спільного використання велосипедів є паризька мережа Velib, яка має більше 1200 пунктів (станцій) і 20 тисяч велосипедів. Ця мережа обслуговує щоденно близько 100 тисяч поїздок. Станції одна від одної розташовані на відстані 300 метрів.

Станом на червень 2014 року в світі існує більше 500 таких систем, які у своєму розпорядженні мають близько 800 тисяч велосипедів та більше 37 тисяч станцій обслуговування[2]. Такі системи діють на всіх п'яти континентах у 50 країнах[3]. Всього 712 міст[4].

Історія[ред.ред. код]

Лууд Шиммельпенінк — перша в світі людина, що запропонувала систему bike-sharing

У 1965 році Лууд Шиммельпенінк, нідерландський громадський та політичний діяч, запропонував першу в світі систему спільного громадського використання велосипедів[5][6]. Пропозиція отримала назву «White Bicycle Plan»[5]. Вона мала на меті зменшити автомобільний трафік в Амстердамі, внаслідок якого повсякденно місто поринало у багатогодинні затори.

Згідно плану Шиммельпенінка передбачалося, щоби 20 000 велосипедів, пофарбованих у білий колір, були встановлені на спеціальних станціях у громадських місцях по всьому місту і користуватися ними можна було безкоштовно. Проект одразу було направлено до міської влади Амстердама, проте вона його відхилила. Невдоволені її рішенням прихильники Шиммельпенінка почали фарбувати велосипеди у білий колір та залишати їх по всьому місту[7]. Але поліція слідом за ними почала забирати ці велосипеди, аргументуючи це тим, що таким чином порушується муніципальне законодавство, за яким заборонено громадянам полишати приватну власність без нагляду[8].

У 1967 році Лууд Шиммельпенінк був обраний до муніципальної ради Амстердама, проте так і не домігся отримати політичної підтримки на користь свого плану. Тим не менш, хоча така широкомасштабна безкоштовна програма так і не була реалізована, вона дала поштовх для запровадження частково подібної безоплатної системи у Медісоні (штат Вісконсин, США) та Портленді (штат Орегон, США)[5].

Подібна спроба втілити у життя систему Шиммельпенінка виникла у 1993 році в Ла-Рошелі (Франція). Була запропонована, а пізніше запроваджена, регульована програма, що передбачала право безкоштовного користування велосипедом декілька годин (не більше двох). У цьому ж році в Кембриджі (Англія, Велика Британія), з'явилася інша система прокату велосипедів, відома під назвою «велосипедна бібліотека»[5].

На початку третього тисячоліття система «bike-sharing» активно почала розвиватися в усіх великих містах Європи та США, зокрема в США чимало зусиль до впровадження використання мережі прокату велосипедів та побудови для них велопаркінгу за рахунок комерційних будівель[9] доклав тодішній мер Нью-ЙоркаМайкл Блумберг.

Пізніше він писав:

« Кожен мер кожного міста, в якому з'являлася така система, говорив мені, що це найпопулярніше рішення, яке він коли-небудь втілював...[10]  »

Типи[ред.ред. код]

Приватна система[ред.ред. код]

Приватний велопрокат розрахований передовсім на одиночні поїздки пішохідними зонами, парками чи набережними. Основний його принцип – взяття велосипеда за певну оплату на декілька годин і повернення його по закінченні поїздки в те саме місце. Велосипеди можуть бути як різних типів, так і під різними брендами. Приватний велопрокат існує в багатьох країнах світу. Зазвичай це поодинокі пункти (станції), що мають різних власників.

Централізована система[ред.ред. код]

Централізована система має єдиного велооператора. Вона може бути створена як за муніципальною ініціативою, так і за приватною. Як комерційною, так і некомерційною. Ця мережа має численні пункти (станції), які мають від 10 і більше велосипедів. Зазвичай розташовані біля ключових об'єктів міста, пам'яток чи масового відвідування. Інколи біля навчальних закладів, транспортних вузлів. Основний принцип, на відміну від приватного велопрокату, взяття велосипеду в одному пункті (станції) і залишення в іншому. Оплата зазвичай погодинна і автоматизована. Інколи потребує внесення застави на випадок втрати велосипеда. Велосипеди централізованої мережі є єдиного зразка, однакової конструкції, з однаковим дизайном і під однаковим брендом.

Нерегульована система[ред.ред. код]

Одна із систем «bike-sharing», за якої парк велосипедів знаходиться у вільному доступі і всі охочі можуть користуватися ним. Систему передбачено для задоволення соціальних потреб. Ззавичай територія для поїздок обмежена, має визначені кордони. Це може бути або студмістечко, або окремий район міста. Для прокату (взяття велосипеда) не передбачено оплати, обов'язкового членства чи посвідки особи.

Соціальні велосипеди (Вашингтон, США)

Депозитна система[ред.ред. код]

Цей вид передбачає оренду велосипеда після внесення депозиту, який після поїздки і повернення велосипеда на станцію — повертається власникові. Депозит (кілька монет) свого роду є гарантією для велооператора, що велоорендар обов'язково поверне майно. Але оскільки депозити невеликі, така система має багато ризиків. Тому деякі веломережі переходять на кредитні депозити (з використанням платіжної картки), що дозволяє знизити ризики вандалізму, пошкодження велосипеда чи крадіжки.

Членство[ред.ред. код]

Така система передбачає реєстрацію в програмі. Після цієї реєстрації отримується спеціальна членська картка за допомогою якої особи, що зареєстровані в програмі, ідентифікуються після кожного взяття у прокат і повернення велосипеда. Членська картка може бути як пластиковою (смарт-картка), так і електронною (на мобільному пристрої чи іншому носієві). Багато веломереж практикують після реєстрації перше безкоштовне використання велосипеда, або перші півгодини-годину. Зареєстрована особа повністю несе відповідальність за будь-які збитки або втрату, або інші ситуації. Якщо велосипед не повертається протягом певного часу, або повертається з істотною шкодою — оператор має право зтягнути з платіжної картки велосипедиста певні гроші, сума яких визначається залежно від ситуації.

Види[ред.ред. код]

Велосипедна бібліотека[ред.ред. код]

Велосипедна бібліотека (з англ. Bicycle library)[11] — інноваційний проект системи спільного використання велосипедів, який з'явився у 1993 році у Великій Британії, а набув популярності на початку 21 століття[12]. Інновація полягає в тому, що жителям і гостям міста надається можливість користуватися велосипедами, подібно до користування книгами в громадських бібліотеках[13]. Зазвичай такі «бібліотеки» велосипедів є мобільними. Вони переміщується містом на двоповерхових автобусах і, на відміну від звичайної системи, бібліотечна має так званий асортимент — десятки велосипедів різного типу й виду: від міських до гірських, від механічних до електричних. Недоліком такої системи є швидка зношуваність велосипедів, оскільки і самі велосипеди у більшості є старими, а фінансування проекту, яке звично здійснюється за рахунок благодійних внесків, не дозволяє утримувати велосипеди в належному стані. Перевагою такої системи є й те, що всередині мобільного автобусу, крім самого велосипедного парку, можна знайти міні-бібліотеку з книгами на велосипедну тематику і навіть отримати консультацію велосипедного бібліотекаря, який може надати рекомендацію з обрання велосипеда згідно потреб.

Є безоплатні і частково платні системи (невелика символічна плата).

Подібні велосипедні бібліотеки також існують у США, зокорема у Сан-Франциско, яка, окрім велосипедів, надає у прокат і запчастини до них[14].

Партнерство[ред.ред. код]

Партнерство з муніципальною владою[ред.ред. код]

У рамках такого партнерства зацікавлений велооператор разом зі сторонами муніципальної влади, наприклад представником міської інфраструктури, представником міськтрансу тощо, створює спільну систему, за якої від велооператора вимагається відкрити робочі місця, надати обладнання (продукт) і т.д., а від представників муніципалітету надати місця для розташування станцій, обладнати велодоріжки для здійснення поїздок тощо. У деяких містах та країнах, як-от в Китаї, Колумбії чи Німеччині[15][16], до спільної системи можуть залучатися також метрополітен, залізниця та інші види транспорту.

Велосипедний паркінг (Геттінген, Німеччина)

Партнерство з приватними організаціями[ред.ред. код]

Зазвичай велооператори заключають домовленості з операторами паркінгу чи паркувальних площадок, які надають можливість для зберігання самих велосипедів, зберігання автомобілів клієнтів, які взяли у прокат велосипед.

Партнерство з некомерційними організаціями[ред.ред. код]

Прикладом такої системи партнерства є система City CarShare, яка запрацювала у США в 2001 році, і метою якої було зменшити автомобільні викиди до атмосфери, створивши відповідний автопрокат електромобілів. У 2012 році разом із провідним велооператором Сан-Франциска City CarShare заключила домовленості щодо інтеграції у велопарк електричних велосипедів, а саму систему спільного використання електроциклів відкрити у кінці 2012 року, надавши більше 40 велосипедів[17].

Найбільші системи спільного використання велосипедів[ред.ред. код]

Азія
Мережа Країна (місто)
Hangzhou Public Bicycle КНР Китай, Ханчжоу
Isbike Туреччина Туреччина, Стамбул
Tel-O-Fun Ізраїль Ізраїль, Тель-Авів
Tiruchirappalli Bicycle Share Індія Індія, Тіручірапаллі
YouBike Тайвань Тайвань, Тайбей
Океанія
Мережа Країна (місто)
Melbourne Bike Share Австралія Австралія, Мельбурн
Nextbike Нова Зеландія Нова Зеландія, Окленд
Африка
Мережа Країна (місто)
Medina Bike Марокко Марокко, Марракеш
Південна Америка
Мережа Країна (місто)
Bike Rio Бразилія Бразилія, Ріо-де-Жанейро
Північна Америка
Мережа Країна (місто)
Arcata Bike Library США США, Аркейт, Каліфорнія
Bay Area Bike Share США США, Сан-Франциско
Bike Share Toronto Канада Канада, Торонто
Bixi Montreal Канада Канада, Монреаль
Capital Bikeshare США США, Вашингтон
Capital Bixi Канада Канада, Оттава
Citi Bike США США, Нью-Йорк
Decobike США США, Маямі
Divvy США США, Чикаго
EcoBici Мексика Мексика, Мехіко
Houston B-cycle США США, Г'юстон
Hubway США США, Бостон
Indego США США, Філадельфія
Nice Ride Minnesota США США, Міннеаполіс, Міннесота
Pronto Cycle Share США США, Сіетл
Red Bike США США, Цинциннаті
San Antonio B-Cycle США США, Сан-Антоніо
SmartBike DC США США, Вашингтон
Sobi Hamilton Канада Канада, Гамільтон, Онтаріо
Європа
Мережа Країна (місто)
Aarhus Bycykler Данія Данія, Орхус
BicikeLJ Словенія Словенія, Любляна
Bicing Іспанія Іспанія, Барселона
BikeMi Італія Італія, Мілан
BuBi Угорщина Угорщина, Будапешт
Bycyklen Данія Данія, Копенгаген
Call a Bike Німеччина Німеччина
Coca-Cola Zero Belfast Bikes Велика Британія Велика Британія, Белфаст
Citybikes Фінляндія Фінляндія, Гельсінкі
Dublinbikes Ірландія Ірландія, Дублін
Oslo Bysykkel Норвегія Норвегія, Осло
OYBike Велика Британія Велика Британія, Фарнборо
Santander Cycles Велика Британія Велика Британія, Лондон
Sevici Іспанія Іспанія, Севілья
Stockholm City Bikes Швеція Швеція, Стокгольм
Styr & Ställ Швеція Швеція, Гетеборг
tBike Румунія Румунія, Тімішоара
ToBike Італія Італія, Турин
Valenbisi Іспанія Іспанія, Валенсія
Vélib' Франція Франція, Париж
Vélivert Франція Франція, Сент-Етьєн
Vélo'v Франція Франція, Ліон
Vélopop' Франція Франція, Авіньйон
Veturilo Польща Польща, Варшава
Villo! Бельгія Бельгія, Брюссель
ВелоБайк Росія Росія, Москва
Велогород Росія Росія, Санкт-Петербург

Bike-sharing в Україні[ред.ред. код]

31 березня 2016 року у Львові було відкрито першу (і станом на сьогодні поки єдину в Україні[18]) систему cпільного використання велосипедів з п'ятьма станціями і велопарком у 55 велосипедів[19]. Оператором мережі стала німецька компанія Nextbike, яка обслуговує нині понад 100 міст по всьому світові. У 2017 році система стала повноцінною мережею з облаштованими вже 24 станціями муніципального велопрокату, 140 велосипедами та збудованими 100 кілометрами велодоріжок[20]. У 2018 році планується збільшити кількість станцій.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. У рамках розвитку велосипедної інфраструктури в Києві за допомогою інвесторів створять мережу велопрокату. Київська міська державна адміністрація. 16 вересня 2015. Процитовано 30 серпня 2017. 
  2. Susan A. Shaheen (2015). Public Bikesharing in North America During a Period of Rapid Expansion: Understanding Business Models, Industry Trends and User Impacts. Mineta Transportation Institute (MTI). Процитовано 30 серпня 2017. (англ.)
  3. Bike sharing — общественный велопрокат
  4. Urban planning — Streetwise. The Economist. 5 вересня 2015. Процитовано 30 серпня 2017. 
  5. а б в г Aimee Gauthier, Colin Hughes, Christopher Kost etc (2014). The bikeshare planning guide. History. ITDP. Процитовано 30 серпня 2017. (англ.)
  6. Renate van der Zee (26 квітня 2016). Story of cities #30: how this Amsterdam inventor gave bike-sharing to the world. The Guardian. Процитовано 30 серпня 2017. (англ.)
  7. DeMaio, P.; Gifford, J. (2004). Will Smart Bikes Succeed as Public Transportation in the United States?. 7 (2) (вид. Journal Of Public Transportation). с. 1–15. 
  8. Tusman, L. (2010). Really Free Culture. PediaPress. 
  9. Johansen, Bruce Elliott (2008). The Global Warming Combat Manual: Solutions for a Sustainable World. Westport, Conn: Praeger Publishers. с. 23. ISBN 978-0-313-35286-7. (англ.)
  10. Концепция проекта Astana bike. Спорт және дене шынықтыру істері комитеті. 2014. Процитовано 30 серпня 2017. (рос.)
  11. Велосипедная библиотека. Мастерская своего дела. Процитовано 30 серпня 2017. (рос.)
  12. Проект велосипедної бібліотеки в Лондоні. Rover Chic. 19 грудня 2014. Процитовано 30 серпня 2017. 
  13. Библиотека велосипедов The Bicycle Library. Novate.Ru. 2011. Процитовано 30 серпня 2017. (рос.)
  14. Ferrell, Jeff (2006). Empire of Scrounge. NYU Press. с. 135. ISBN 978-0-814-72738-6.  (англ.)
  15. Public Bicycles to Run on BRT System. lifeofguangzhou.com, english.gz.gov.cn. 19 березня 2010. Процитовано 30 серпня 2017. (англ.)
  16. Bejarano, Mauricio; Ceballos, Lina M.; Maya, Jorge. A user-centred assessment of a new bicycle sharing system in Medellin 44 (вид. Transportation Research Part F: Traffic Psychology and Behaviour). с. 145–158. (англ.)
  17. Josie Garthwaite (6 лютого 2012). A Bay Area Experiment in Electric Bike Sharing. New York Times. Процитовано 30 серпня 2017. 
  18. Когда украинцы пересядут на велосипеды?. delo.ua. 7 серпня 2017. Процитовано 30 серпня 2017. 
  19. У Львові офіційно запрацював велопрокат Nextbike. vgorode.ua. 31 березня 2016. Процитовано 30 серпня 2017. 
  20. «NextBike» планує встановити у Львові 150 станцій велопрокату. Щоденний Львів. 24 липня 2017. Процитовано 30 серпня 2017. 

Джерела[ред.ред. код]