Системологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Системоло́гія - (від грец. σύστημα — ціле, системне як функціонально неподільне, складне як складене з частин; ло́гос (грецька λόγος — «слово», «думка», «змістовність», «поняття», - як наука), - наукові знання і науково-практична діяльність людини, вивчення та використання системності, сістемогенеза об'єктів, процесів і явищ в науці, техніці, природі, суспільстві, в діяльності людини та психології особистості. Завершуючий этап формування науки про системи після періоду концептуального системного підходу, коли системою ми називаемо лише продукт системогенезу, а модельні відображення та примітиви, локуси і фрагменти, автомати та агрегати зараховуемо як псевдосистеми.

- В першу чергу, системологія - методологія пізнання і містить в визначені категоріі світобудови, методологію пізнання, алгоритм пізнання, відображення, аналізу, прогнозування, проектування, управління явищами та об'ектами, основа системноі світоглядності, спостерігача, дослідника, практика через дослідження фундаментальноі взаемодіі, чуттеве сприйняття, фізичну, хімічну чи біодетекцію, як пряму, так і опосередковану. [1]

- В другу чергу - системологія - наука про системність світу, системність категорій світобудови в відображені, моделюванні, прогнозуванні, оцінці об'ектів, явищ, мінімальну та достатню повноту опису та відображення для критичності моделей в прогнозуванні, проектуванні та управлінні у вигляді теоріі світобудови і класифікаціі об'ектів-систем, псевдосистем та інших об'ектів досліджень.[2]

- В третю чергу, системологія - наука про природу саморганізаціі та еволюціі складних натурних систем, досліджень явищ складного іерархічного, полісубстатного системогенезу. [3]

Походить назва та основа поняття системології від явища системності основних категорій світобудови на мікро та макрорівнях, як творення систем через процес системності категорій світобудови системогенезу в природі та оптимального алгоритму за подобою системно-організаційної діяльності з участю людини. Алгоритм системогенезу діяльності, системно-організаційноі діяльості реалізуеться в СОД-проектуванні, СОД-аналізі, СОД-управління, СОД-прогнозах.

Маргінальна школа системного підходу механістично користуеться поняттям системологіі, в той час як визначення принципово різняться. Системологія, на відміну від спекуляціі, коли объект розглядаеться як модель-система, є наука методологічного профілю для вивчення та застосування системності світу, классифікаціі об'ект-систем та псевдосистем. Системний підхід, - спекулятивно спрощуючи, описував і називав об'екти системами, компромісно застосовувався до локусів, фрагментів, об'ектів не системного характеру на рівні моделей. Безумовно, що все в природі взаемопов'язано, але навіть рефлексивні автомати не є об'ект-системами, як авто без водія, велосипед без велосипедиста. В кібернетиці це називають система - людина-машина. Але наприклад, кібернетика в прикладному застосуванні не вимагае необхідноі повноти та складності природничих наук, оперуючи моделями системного підходу, експертних систем, виборки інваріант та математичного моделювання.


Значним досягненням системологіі було застосування і досягнення спрогнозованого системологічною методологією вивчення та відкртя новоі фундаментальноі взаемодіі. В живій природі явище системогензу вищих тварин відбувалася з явищами синергічної фундаментальної взаемодії іерархічного полісубстратного системогенезу, коли первинний системогенез відмінний від соматичного системогенезу для широкого спектру пізнавальних та адаптивних функціональних можливостей життезабезпечення. В скороченному вигляді різниця видів матеріі показова по співвідношенню дискретності процесів, проникаючоі діі через екрани та швидкості випромінення синергіі: С=9,93с. Дослідження синергіі в біомедицині, в навколишній природі показують глобальний системний прояв синергіі в явищах розвитку біосфери і всесвіту (синергофізика, синергобіологія, синергопсихологія). Синергологія для системологіі стала джерелом нових уявлень і знань про системність світу та матеріальну багатовимірність за рахунок нелінійних властивостей та поширення різних форм матеріі які у своему поширенні та співвідношені і ввзаемодіі являють собою складні системи з іерархічним полісубстратним системогенезом, які вивчае сучасна [біофізика складних систем].

Історія[ред.ред. код]

Зростаючи з концептуального системного підходу, системологія стає зрілою наукою після закріплення природньої системності в явищі системогенезу, як періоду життя, існування системи, отримавши алгоритм системогенезув роботах послідовника П.К. Анохіна, біофізика Ворони Ю.С. (1982), розвинувшого теорію первинного системогенезу, що дало пояснення реплікації первинного системогенезу та формотворення вищих організмів тварин та людини до вищих функцій - психофізики свідомості, що склало основи біофізики складних систем.

Системологія надає основи методології природничих наук та науково-практичної сфери діяльності людини за формалізації основ наукової світоглядності, опису та знань явищ і механізмів будови системності світу, знання та методологію науково-практичної області діяльності пов'язаної з системною діяльністю, методологією досліджень, опрацюванням, формуванням знань про Природу системності Всесвіту та їх застосуванням у вивченні, проектуванні, створенні, управлінні системами та явищами системогенезу в науково-практичній діяльності людини.

Саме біонічний шлях вивчення системності, системогенезу (Анохін П.К.) і систем в природі, ситемогененезу складних систем (біологічні об'єкти) на основі біофізики складних систем задекларована в 60-70-х роках 20-го століття покладено в основу науки про системність світу. Системологія, через основи матеріальної світобудови є базовою природничою наукою для фізики, хімії, біології, астрономії та інших, які є скадовими природознавства, бо системологія є матеріалізацією філософії, методології, основою усіх цих наук. Так на основах системології в дослідженях первинного системогенезу складних (багатоклітинних) організмів було відкрито прогнозовану системологією нову форму матеріі і нову фундаментальну синергічну взаємодю. що підтверджує багатовимірність світобудови. Саме багатовимірність всесвіту та будови живих обїектів пояснюють складність явища життя, пояснюючи його існування та відтворення і еволюцію видів.

Основу системології складають система знань про системність світу алгоритм системогенезу, він же, — алгоритм системно-організаційної діяльності, та системність (цілісність функціональної неподільності, чи зв'язку) категорій матеріального світу: матерії, інформації в просторі і часі. Багатовимірність через явище синергічної фундаментальної взаемодіі та різних форм матерії спрогнозованих системологією та відкритих синергологією при вивченні первинного системогенезу вищих тварин та людини дають завершену картину системності в світобудові, визначивши завершення епохи синтетичного концептуального системного підходу (донаукового холізму) з початком світоглядної і методологічноі наукової системологіі, де нові форми матеріі та фундаментальні взаємодіі знайшли пояснення і як складові вписані в формулу світобудови.

Теорія систем, як базовий напрямок системології налічує тисячоліття пошуку, але набуває активного розвитку в останні століття. Розробники поділяються на загальносистемних та прикладників, зробивши свій вклад розробкою напрямку чи складової в системології. Найбільш значущі роботи узагальнюючого плану зроблено в останньому періоді виходячи з прототипу системи:

  • Богданов А.А, — досліджуючи природні та соціальні системи і саму організацію науки, як творчий вид діяльності;
  • Анохін П. К., — досліджуючи формування природних систем у вищій нервовій діяльності сформував прототип та ввів важливе базисне поняття системогенезу;

Роботи базатьох авторів дотичні до історії формування системології, але складають пошуковий характер, як за поняттями, так і відносне наближення підходів:

  • Богданов - тектологія;
  • Л. Барталанфи - системное мировоззрение;
  • О. Лангре - система и целое;
  • У. Росс Эшби - сложные системы, большие системы;
  • М. Аккоф - системний підхід;
  • И. Клір - системна методологія (на російській книгу видано під назвою "Системология") ;
  • Г. Хакен - синергетика;
  • М. Месарович - системна ідеологія, загальна теорія систем;
  • Н. Бусленко - моделювання систем;
  • М. Месарович, М. Бусленко - теорія складних систем;
  • И. Пригожин - теорія самоорганізації;
  • А.И.Уйомов, Ю.А.Урманцев – загальна теорія систем;
  • А.О. Рум'янцев, А.А. Гагаєв – субстратний підхід;
  • А.Н. Малюта - інвариантне моделювання.

Системологія, термін як поняття вперше зустрічається в роботах філософа І. Б. Новікова (1965).

В. Дружинін, Д. Комов, видають брошюру з вступом В. Глушкова (1976) під назвою "Проблеми системології. Проблеми теорії складних систем. / В.В.Дружинин, Д.С.Конторов // М.: Советское радио. 1976г. Саме перекладачі цього видавництва, застосували в книзі Кліра саме термін "системологія", в додаток до авторського, "системна методологія" - "Автоматизация решения системных задач", в рамках математичного моделювання та системного підходу, як концептуального підходу та етапу в формуванні системології. Основна причина недоліку системного підходу полягала в відсутності загальних принципів стемност світу та единоі теоріі систем. Методологія експертних систем залишаеться тим же системним підходом по подобі, коли об'екту приписують невластиві системні функціі не розділяючи в класифікаціі системи, псевдосистеми та несистеми типу локус, фрагмент, деталь, агрегат, пристрій, механізм, машина, рефлексивний автомат, тощо.

Ю. Ворона надає повноту формулювання алгоритму системогенезу та квартету категорій в роботах 1980-1983р. - через дослідження первинного системогенезу на пресоматичному та соматичному рівні, дослідження психофізики свідомості, стверджуючи успішність творчої діяльності особистості в вирішенні складних проблем пізнання. Цим було досягнуто вивчення первинного системогенезу людини і тварин, що лежить в основі якісного формування складних систем через синергізм та синкретизм різних рівнів організації матерії електромагнітного та синергічного походження.

Основи субстрату системності світу (всесвіту) виписані Вороною Ю.С. в порядку формалізованного відображення системогенеза в Природі вказує на їх натурну універсальність, реалізовану у розвитку науково-практичних робіт у вивченні первинного системогенезу людини і тварин. Це базові категорії системності і природний алгоритм системогенезу.

Базові категориі ситемології - системна організація категорій світобудови, - велике об'єднання:

Основа субстрату - системна організація категорій світобудови, - велике об'еднання:

S = F [M v I v R v T] , де:[ред.ред. код]

S - системність світобудови через детермінізм категорій-основ в просторі та часі ;

F - функціональний детерміністський зв'язок, як основа саморуху матерії;

v - знак великого об'єднання (підкреслена), як нероздільність, цілісність, подільна лише в моделях опису:

M - матерія у всіх проявах та фундаментальних взаємодіях, так і з новим видом - синергією;

I - інформація (ін-форма), сукупність характеристик, властивостей матерії та структур в просторі і часі;

R - простір, континуальна протяжність (некінченність)та відносна мірність;

T - час, континуальна протяжність (некінченність)та відносна мірність.

Саме системність основ субстрату в будові всесвіту дає основу, грунтовність назви - системологія.

Різновиди субстратного прояву матеріі шляхом системогенезу створюють об'єкт-системи. Серед об'єкт-систем присутні ресурси, фрагменти, локуси масивів ресурсів, різновиди структур, які в системному підході розглядалися і виписувалися псевдосистемами.

Алгоритм системогенезу Ю.Ворона виписуе по аналітиці системогенезу природних явищ у вигляді послідовності этапів алгоритму в часі і просторі через взаемодію матеріальних об'ектів:

> Проблема > Задача > Модель > Забезпечення > Управління > Виконання > Споживання >.

В діяльності людини цей алгоритм дає оптимізацію дій і називаеться алгоритмом системно-організаційноі діяльності - СОД. Стара школа системного підходу називае будинок із цегли чи велосипед системами, за старою традиціею донаукового періоду формування системологіі. Але механістичне застосування поняття визначае наявний системогенез. Без велосипедиста велосипед не е системою, бо механізм е допоміжним пристроем раціонального використання транспортування грузів та переміщення велосипедиста. Навіть елегтрична тяга чи двигун на пальному не змінюе ситуацію. Тож системогенез і є тим важливим критерієм поділу на системи, псевдосистеми та несистеми. Людина в своій діяльності створюе додаткові складні пристроі, що не є автономними системами, а допоміжними автоматами, машинними комплексами. Застосування алгоритму СОД апробовано і адаптовано для всіх рівнів професійноі та управлінськоі діяльності у форматі школи проективного управління. Системологія та синергологія складає основу формування та розвитку науково-прикладних напрямків: біофізика складних систем в біологіі, проективне управління в державному управлінні, економіці, усіх форм виробничоі діяльності та господарювання, менеджменту всіх рівнів, професійноі діяльності та взаемодіі за усіма профілями.

Алгоритм системогенезу - СОД - алгоритм системно-організаційної діяльності в короткій формі запису чи природній саморух матерії та інформації в просторі і часі, це послідовність функцій одного циклу СОД:

СОД = (> Проблема > Задача > Модель > Забезпечення > Управління > Виконання > Споживання >)[ред.ред. код]

Далі можливий наступний цикл, чи аналіз попереднього за результатом. Кожен етап може бути детально розглянутий за повним циклом СОД саме данного процесу. Спрямованість в часі дає можливість лише повторного циклу чи наступного етапу алгоритму СОД.

Детально алгоритм системогенезу - СОД, формалізовано є описом дії в Природі чи діяльності людини:

1. Проблема (П) - об'єкт (процес, явище) діяльності спонукаючого характеру - незадоволений попит чи нереалізовані потреби (нестача або відсутність, надлишок або наявність чого небудь). У природі - потенціал і свобода дії сил саморуху матерії. Усвідомлення і формулювання проблеми - Ідея. Найзгубніше для ідеї - її підміна! Ідеї - формують організаційну діяльність людини.

2. Задача (Зд) - крайові (граничні) умови задачі - критерії її вирішення. В Природі самоорганізація - критерії та умови саморуху матерії за механізмами її взаємодії в просторі і часі як данності. Оптимально визначені умови задачі - критерії її вирішення!

3. Модель (М) - версія або варіант оптимального вирішення Проблеми. У природі - реалізованість саморуху матерії. Закони Природи - принцип функціонального детермінізму та системності світобудови. Закони не мають винятків!

4. Забезпечення (З) - інформаційне, методичне, програмне, процесорне чи кадрове, ресурсне (енергія, матерія, простір і час, функціоналізм механізмів взаємодії) і інше. В Природі - повнота і самодостатність кількісного та якісного прояву системності світу. Точка опори для системності Світу!

5. Управління (У) - виконавче, тактичне, координаційне, адміністративне. В Природі - гармонічна узгодженість, баланс функцій та ресурсів! Мета управління - не проблема, проблема - не мета! Підміна ідеї цілями ціннісної орієнтації вибору суб'єкта управління породжують нові великі проблеми.

6. Виконання (В) - процес виробництва продукту для задоволення споживання. В Природі - дозволяюче Проблему направлений рух матерії, виконавчих сил та процесів. Проявленість системності Світу - рух матерії!

7. Споживання (С) - процес руху і використання продукту СОД користувачем. В Природі Споживання проявляється функцією переходу об'єктів в новий стан, що приводить до стабілізації (вирішення Проблеми) або породжує новий процес СОД новими проблемами. Неадекватність продукту чи побічні продукти - нові проблеми, які поки домінують у виробництві людини.

Формування методологіі системологіі[ред.ред. код]

Концептуально ця неперервність та взаємопов'язаність відображена ще М. В. Михайлом Ломоносовим, як закон збереження та руху матерії.

Попередники пов'язували системологію переважно з систематикою та математичним моделюванням, що не давало основних концептуальних визначень навіть поняття системи. Термін вперше застосовано російським філософом І. Б. Новіковим. Історія досліджень інтенсивного пошуку відображено в роботах А. А. Богданова (тектологія), Людвига фон Берталанфі, В. М. Глушкова, Б. Ш. Флейшмана; Норберта Вінера; Едварда Лоренца; Джорджа Кліра, І.Пригожина, Ю.Урманцева та інших дослідників теорії систем. По цей час фахівці старої школи системного підходу не роблять різниці між системним підходом і системологією, зловживаючи довірою та некомпетентністю студентства та інших: "Особливе значенння мають работи по теорії систем чи системології (частіще називаємої “системним підходом”, кототрий, власне, і виник в зв`язку з потребами рішення задач подібної міри складності)." Автор А. Е. Кононюк в своему викладі "Системології" (стор.245) підсвідомо відмічае, що новою назвою користуеться у викладі старої школи "підходу" через запит прикладного застосування. "Паутина життя. Нове наукове розуміння життя" Фритьоф Капра розважливо відмічає, що холізм, чи за нашим застосуванням, - системний підхід, далекий від повноти опису чи анарізу складних систем. Тож він виводить "екологічність системних досліджень", що в нас і є поняттям науки про системність світу і відповідна наукова методолоія - системологія. Саме штучне ускладнення примітивізму і спекуляціі системним підходом старої школи заважають переходу в системологію, через фальшування і нечутливість до відмінності системологіі. А суть полягає в імітаційній моделі систем в системному підході (холізмі) і реальній функціональній структурі системогенезу в системології.

Найбільше вплинув на формування сучасного стану системології П. К. Анохін, запровадивши теорію функціональних систем та поняття системогенезу. Основна, змістовна концепція системології в її методологічному викладі наведена Ю.Вороною, пов'язуючи визначення системи з функціональною складовою визначеною фізіологомі П. К. Анохіним — системогенезом,- надаючи їй вичерпної функціональної визначенності.

Системогенез є процесом формування, розвитку та функціонування систем шляхом системоутворюючих механізмів взаємодіючих явищ. Саме ця взаємопов'язаність системоутворюючих явищ з самим існуванням систем є тією складовою конструктивізму та універсальності базових положень системології, надаючи їм методологічної значущості в багатьох сферах науково-практичної діяльності: в дослідженні систем та об'єктів до них прирівнених, в системному проектуванні, управлінні системами/проектами, оцінці систем/проектів, освіті, методології наук тощо. Саме системогенез поділяє об`єкти на об`єкти-системи і уявні чи модельні псевдосистеми в системному підході.

Западні школи (англомовне середовище) де переважає прагматичний підхід з обліком та систематикою напрацьованого, науки про системи вважають міждисціплінарним підходом, відомим як системний підхід чи холізм, через сферу інтересів та діяльність, лише пов'язану з загальним поняттям систем. Капро в книзі "Паутина життя" педантично викладає огляд, застосовуючи термін холізм, що в нашій літературі і є системним підходом. Можна побачити, що викладаючи перевагу екологічної методи, автору невідомі наші напрацювання в системології. Наука системологія поглинає всі напрямки саме загальними критеріями незалежно від сфери застосування. Тож системологія є наукою що позбавлена вузькопрофільних дисціплінарних ознак і стала не міждисціплінарною, а загальнонауковою методологічною основою, що має свій предмет, Саме тому системологія є наукою нарівно як фізика, хімія, астрономія та т.п. Подібно як фізика присутня в матеріалознавстві, технікі, технологіях, так і системологія розглядає та дозволяє контролювати і управляти процесами і явищами системноорганізаційної діяльності і системогенезу в багатьох наукових та прикладних напрямках.

Саме перенесення акценту на системність присутню в усіх об'єктах і відмінність в класифікації систем і псевдосистем ставить системологію в рад заганьнонаукових базових напрямків природознавства.

Біофізика складних систем стала тим напрямком, де попит на методологію досліджень складних систем та механізми системогенезу натурних обєктів стали грунтовним підтвердженням системологіі як науки. Відкриття синергічноі фундаментальної взаємодії і нового виду матеріі - синЕргії, так прозваноі через синергізм в явищах системогенезу тварин та людини і в космогоніі, підтвердило ефективність системології як методології наукового пошуку. Найбільший вклад в формування основ системологіі доклав послідовник дослідження первинного системогенезу біофізик Ворона Ю.С., через відкриття явищ соматичного (1982) та пресоматичного (1988) первинного системогенезу. У вигляді теоріі системи інформаційного функціонального обміну - СІФО, мають практичне застосування для інформотерапіі як фізичний чинник фізіологічних явищ системогенезу для лікувального процесу методами рефлексотерапіі(1982).[4]

Складні системи для біофізики - це пов'язанні синергопроцесор первинного системогенезу з співпроцесором соматогенезу та спряжених інтегрованих рефлексивних автоматів життєзабезпечення. Первинний системогенез на синергосубстраті проявляється фундаментальною взаємодією, що для системології є підтвердженням багатомірного матеріального світу, а також показує складність та складенність субпідрядних процессорних функцій організмів людини і тварин. Основою розуміння психофізики свідомості є взаємодія синергопроцесора та нейропроцесора соматичного рівня, що дає сенсорний досвід головному синергопроцесору свідомості. Цей рівень природньої організації (еволюція та індивідуальний розвиток) поєднує системологію і синергологію через предметний напрямок - біофізику складних систем. Шляхом іерархічного полісубстратного системогенезу формуються вищі тварини і людина, а через синергічну фундаментальну взаемодію формуеться полісубстратна основа психофізики свідомості.

Алгоритм системогенезу дає оптимальні методи дослідження, аудиту, проектування та управління складними системами: містом, державою, цивілізацією, що перевершує універсальністю методологію системного підходу, чіткими визначеннями алгоритму, структури та послідовності процесів і явищ через уніфікований природою механізм архітектури явища системогенезу складних систем. Единий алгоритм системогенезу та системність основ матеріального світу є основою школи проективного управління Ю. Ворони. Саме практичний характер системології і синергології стверджує важливість цих синергічних по природі та методологічній пов'язаності цих наук.

Джерела[ред.ред. код]

1. Дружинин В.В., Конторов Д.С., Проблеми системології. Проблеми теорії складних систем., М.: Советское радио. 1976г.

Дивитися також[ред.ред. код]

Біофізика складних систем

Психофізика свідомості

Полімодальна органолептика

Первинний системогенез

Полісубстратний системогенез

Іерархічний системогенез


Наука Це незавершена стаття з науки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.