Ситинська Надія Миколаївна
| Ситинська Надія Миколаївна | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
22 лютого (7 березня) 1906 Ревель, Російська імперія |
| Померла |
4 липня 1974 (68 років) Ленінград, РРФСР, СРСР |
| Поховання | Krasnenkoe cemeteryd |
| Країна |
 СРСР |
| Діяльність | астроном |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний університет |
| Галузь | планета |
| Заклад | Санкт-Петербурзький державний університет |
| У шлюбі з | Шаронов Всеволод Васильович |
 Ситинська Надія Миколаївна у Вікісховищі | |
Надія Миколаївна Ситинська (рос. Надежда Николаевна Сытинская; 7 березня 1906, Таллінн — 4 липня 1974, Санкт-Петербург) — радянський астроном.
Наукова біографія[ред. | ред. код]
Закінчила Ленінградський університет. Потім працювала науковим співробітником Ташкентської обсерваторії. З 1930 і до кінця життя науковий співробітник обсерваторії Ленінградського університету (з 1951 — професор). Дружина астронома В. В. Шаронова.
Основні наукові праці присвячені дослідженням планет і метеорів. На підставі спостережень метеорного дощу Драконід (1933, 1946) отримала оцінки щільності і визначила структуру рою. У 1930–1940 розробила методику фотографічної фотометрії метеорів на основі спостережень з двох пунктів з використанням обтюратора, застосувала її до обробки спостережень, створила метод оцінки мас метеорних тіл. Розвинула і удосконалила ряд методів фотографічної фотометрії, застосувавши їх до дослідження різних небесних тіл, головним чином Місяця і Марса. Дала оцінки оптичних параметрів атмосфери Марса і атмосферного тиску на поверхні планети (20 мбар), згодом підтверджені спостереженнями з автоматичних міжпланетних станцій. У 1946 ввела поняття про «фактор гладкості», який визначає ступінь шорсткості поверхні планети, досліджувала візуальну відбивну здатність різних місячних об'єктів, порівнявши їх з земними породами і метеоритами. Вивчивши питання про вплив ударів і вибухів метеоритів на структуру місячної поверхні, сформулювала «метеорно-шлакову» теорію будови зовнішнього покрову Місяця, пояснивши утворення реголіту дробленням, частковим розплавленням і спіканням місячних порід. Згодом саме ця теорія була підтверджена при посадці на місячну поверхню радянської автоматичної станції «Луна-9» та інших апаратів. Автор книг «Абсолютна фотометрія протяжних небесних об'єктів» (1948), «Природа Місяця» (1959) та ін
Наукові та наукова-популярні публікації[ред. | ред. код]
- Сытинская H. H. Абсолютная фотометрия протяжённых небесных объектов, Л., изд-во ЛГУ, 1948
- Сытинская Н. Н. Есть ли жизнь на небесных телах? Изд АН СССР, 1950
- Сытинская Н. Н. Есть ли жизнь на других планетах? Госкультпросветиздат, 1952
- Сытинская Н. Н. Луна и её наблюдение. М.: Тех.-теор. лит., 1956
- Сытинская H. H. Природа Луны. М.: Физматгиз, 1959
Джерела[ред. | ред. код]
- Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Сытинская Надежда Николаевна. Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка.(рос.)
|
Це незавершена стаття про науковицю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
